Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Холодний зимовий вітер завивав над луками й полями королівства, вершини пагорбів та гілля дерев припорошило білим снігом. Кілька днів тому Айк повернувся зі вдалого походу, з Мерсії, звідки привіз чимало добра, а також персні й намиста для коханої, яку завше балував дарунками.
Січнева ніч видалася морозною й лютою, а також безсонною для мешканців фортеці Айка. Близько опівночі в Ерни відійшли води та почалися перейми. Граф, немов скажений, носився коридорами замку, піднімаючи на ноги усіх слуг. Запрошені заздалегідь повитухи, які оселилися на першому поверсі центральної вежі, вже поспішали з лляними рушниками до молодої графині, а хтось з челяді тягнув з кухні казан з теплою водою.
Неабияк напружений Айк крокував безперестанку туди-сюди коридором вежі, стискаючи у долонях келих з вином, яке нервово ковтав. Водночас зі страхом прислухався до пронизливих криків дружини, які лунали з покоїв. Він ладний був розділити цей біль з коханою, але цієї миті почувався безпорадним, бо нічим не міг допомогти… Графа морально підтримували Дрого й лікар Мудрий, вони мовчки стояли біля дверей графських покоїв.
— Господи, їй боляче… Чому вона так кричить? — серце Айка здригалося з черговим криком Ерни, виникало бажання увірватися до кімнати, але повитухи не пускали. — Вона стільки страждала через мене! І зараз знову…
— Усі жінки народжують в муках, мій пане, — Мудрий намагався заспокоїти блідого графа, бо навіть випите вино не вгамовувало ті чоловічі страхи…
— Моя Агата при надії, — задумливо пробурмотів Дрого. — В мене іще усе попереду…
Раптом за дверима покоїв пролунав пронизливий крик новонародженої дитини, Айк зупинився й завмер, враз охопило дивним трепетом. На світ з’явилося їхнє з Ерною дитя…
За кілька хвилин зі скрипом відчинилися двері, в коридор визирнула одна з повитух.
— Пане! — гукнула жінка. — У вас хлопчик! Чудовий, гарненький хлопчик…
Бліда й виснажена Ерна лежала на ліжку, у полум’ї свічок на її обличчі сяяла щаслива усмішка.
— Мій вогнику! — Айк вихором влетів у кімнату й опустився навпочіпки біля коханої, торкаючись кінчиками пальців її вогкого, спітнілого чола.
— Ваше дитя, мій пане, — одна з жінок простягнула графу новонародженого хлопчика, закутаного у вовняну ковдру.
— Наш син… — кволо прошепотіла виснажена Ерна, водночас по блідому обличчу скочувалися горошини сліз щастя.
Айк обережно та з неабияким благоговінням узяв на руки маленький згорток, а серце огорнуло трепетом й безмежним теплом, що розливалося у грудях. Дивне відчуття… Маленька й рідна істота, у якій частинка коханої до нестями жінки… Граф пильно роздивлявся зморщене личко малюка, який відкривав крихітний ротик і тихенько сопів, а темні оченята виблискували, наче намистинки.
— Так, наш син, Ерно… — хрипко зронив чоловік та опустився на край ложа, оскільки ноги тремтіли й підкошувалися від хвилювання. — Наш син… Георг… Георг Грандвелл… Тобі подобається це ім’я, вогнику? — обережно поклав дитину біля втомленої пологами, але щасливої дружини та знову присів навпочіпки, милуючись найдорожчими у світі людьми, своєю Ерною і маленьким спадкоємцем графства…
Мабуть, таким і є справжнє щастя для чоловіка, коли на світ з’являється нове життя, як наслідок безмежного кохання... А вона завжди поруч. Його вірна, віддана й хоробра Ерна. Айк ладний довіку цілувати кожну веснянку на обличчі цієї жінки й зазирати у смарагдові вири, у ті дорогоцінні очі, бо в них увесь його світ, сенс життя.
Дорогі читачі!
Отже, ця історія добігла кінця і наші герої віднайшли щастя! Буду вдячна за коментарі, за вашу думку про цю книгу. Отож, якщо книга сподобалася, залишайте відгуки. Кожному з вас зичу мирного неба і затишку, тепла й безмежної любові...
З повагою, ваша Таня Толчин
Кінець
