Спочатку:
На сторінку книги
Сухий листопадовий вітер зі свистом ганяв міськими вулицями перші поодинокі сніжинки, які миттєво танули на холодному асфальті. Небо висіло низько, нагадуючи стару вовняну ковдру сірого кольору, але всередині великого зоомагазину «Чотирилапе щастя» панувало справжнє вічне літо. Тут пахло сухим сіном, кормом для гризунів, тирсою та свіжістю великих акваріумів. Звідусіль лунав хаос звуків: десь пищали крихітні цуценята, шурхотіли в тирсі хом’яки, а у великому скляному вольєрі посеред залу влаштували справжній концерт папуги всіх можливих кольорів та розмірів.
Ксенія та Денис стояли біля кліток, тримаючись за руки, і виглядали щасливими. Після важкої розмови про протест Артема вони вирішили діяти перевіреним методом усіх дорослих — піти на дипломатичні хитрощі й розтопити серце підлітка подарунком, про який той колись згадував батькові.
— Денисе, подивись на цього! Він виглядає так, наче щойно закінчив Гарвард і зараз випише нам штраф за неправильне паркування, — сміялася Ксенія, показуючи пальцем на великого сірого жако, який сидів на жердинці з таким поважним виглядом, ніби очолював міністерство освіти.
— Ні, жако занадто серйозний, він буде перевіряти в Артема домашку замість тебе, — віджартувався Денис, обіймаючи її і притискаючи до себе. — Нам потрібен хтось веселіший. Хтось, хто розворушить нашого похмурого підлітка.
— А як щодо цього? — Ксенія підійшла до сусідньої великої клітки, де на кільці гойдався яскраво-зелений папуга-корела з помаранчевими щоками. Щойно вони наблизилися, пташка перевернулася головою вниз, зачепилася однією лапкою за прути й видала щось схоже на переможний крик індіанця.
— О, цей точно з нашого сьомого «А», — реготав Денис. — Манери один в один як у Тимка. Беремо!
Продавець-консультант, молодий хлопець, з усмішкою почав пакувати птаха у спеціальну простору коробку з дірочками для повітря, паралельно видаючи їм величезну клітку, мішечки з кормом, іграшки та дзеркальце.
— Головне, не давайте йому шоколад і не вчіть поганим словам, бо вони запам'ятовують усе миттєво, — повчав хлопець, передаючи Денису коробку, з якої лунало шурхотіння.
— Поганим словам його навчить Артем, коли отримає погану оцінку, — підморгнула Ксенія, забираючи пакети з іграшками.
Дорога до будинку Дениса перетворилася на справжнє шоу. Вони вирішили пройтися пішки, адже йти було всього кілька кварталів, а Денис ніс коробку з папугою та велику коробку з кліткою під пахвою, нагадуючи розгубленого кур’єра, який переплутав адресу. Ксенія йшла поруч, тримаючи пакети, які при кожному кроці гучно шелестіли.
З коробки періодично лунали дивні звуки. Птах то намагався співати щось схоже на гімн портових робітників, то починав скреготати дзьобом по картону, нагадуючи роботу маленької бензопили.
— Денисе, мені здається, він намагається прогризти шлях на волю, — з усмішкою зауважила Ксенія, зупиняючись біля світлофора. — Якщо він вибереться просто посеред вулиці, нам доведеться ловити папугу по всьому місту.
— Не вибереться, я тримаю міцно, — бадьоро відповів Денис, хоча коробка в його руках знову видала гучний «Крак!». — Головне — донести. Слухай, Ксюш, а як ми його назвемо? Має бути якесь круте ім’я.
— Ну, якщо він такий бойовий, давай назвемо його Капітан Флінт. Або просто Фенікс. Подивись, які в нього вогняні щоки, прямо як у мене, коли ти мене цілуєш на людях.
Денис зупинився прямо на тротуарі, попри те, що перехожі обходили їх з боків. Він опустив коробку з кліткою на чистий сніжок, повернувся до Ксенії й, зазирнувши в її очі, де стрибали веселі іскри і ніжно поцілував.
— Ти в мене найкраща, Ксюхо. Я так хочу, щоб сьогодні все пройшло ідеально.
Вони сміялися, обговорювали, як Артем зрадіє, як Василина Петрівна сплесне в долоні, і це передчуття свята повністю засліпило їх, не дозволяючи побачити грозову хмару, що вже згущувалася над їхнім затишком.
