Раді Вас бачити!

У тому, що сталося, я могла звинувачувати лише саму себе і більше нікого. Зізнайся я у всьому Філіпу, все було б інакше. А тепер...

Я сиділа на дивані і просто тупо витріщалася на валізу посеред кімнати, яку, до речі, так і не зібрала.

«А може махнути на все рукою і все ж таки відправитися до Швейцарії. Ну і що з того, що сама буду? От візьму і познайомлюся там з кимось... на зло йому», — подумала я і розревілася. Адже насправді ні з ким знайомитися я просто на просто не збиралася.

Що ж, Габі була права, коли попереджала мене не закохуватися в її колишнього. Я і намагалася, трималася до останнього, як то кажуть. Але потім не стрималася і закохалася. Не знаю, відчував щось до мене Філіп та якось не хотілося зараз про це думати.

- Він все знав, — прошепотіла я. Якою ж я була дурепою, що погодилася допомогти Габі. Але ж мені було шкода її, та і брата хотілося врятувати. І що тепер? Від цього я розревілася ще більше.

Ми з братом, як ніхто інші знали, що таке рости без матері. Адже свого часу тато зробив все можливе аби маму позбавили батьківських прав та заборонили з нами бачитися.

Хоча, наскільки я пам'ятаю, батьки ніколи не любили одне одного. Так, вони ніколи не сварилися, не скандалили. По крайній мірі у моїй присутності чи на людях. Навпаки, поводилися, як зразкова сімейна пара. Інколи навіть мене, коли я ще була зовсім малою, брали з собою на заходи. Та все це була лише гра на публіку. Повертаючись додому, вони розходилися по своїх кімнатах, бо вже не треба було вдавати із себе щасливе подружжя. І, здавалося, це їх влаштовувало і все було добре. Добре до тих пір, поки батько не довідався, що вона крутить у нього за спиною роман з одним із його працівників, від якого і народила Террі. Але тоді він нічого не сказав. Більш того, записав брата на себе.

Та це була лише вершина айсберга, бо як виявилося, мама продавала інформацію батьковим конкурентам. Саме після цього, він і розлучився з нею, заборонивши не тільки бачитися з нами, але й лишив всього. Можна сказати, що її просто на просто грубо викинули з речами на вулицю. Після всього цього наше з братом жити остаточно змінилося. Я була відправлена до школи закритого типу і додому приїжджала хіба що на канікули чи на великі свята. Згодом туди ж було відправлено і Террі. Адже за роботою батькові не було часу, коли з нами панькатися.

Вже значно пізніше, після смерті тата, я дізналася, що мама вийшла за нього лише тому, що на цьому наполягли її батьки. А вона була занадто слухняною, щоб їх ослухатися. Та і тато одружився з нею лише тому, що так було вигідно.

Можливо саме тому, що мені не вистачало у дитинстві мами, я і погодилася допомогти Габріеллі. А тут ще, як сніг на голову, не приємна ситуація з братом у якого знайшли пакет з героїном, за що як відомо по голівці не гладять. І я б не пішла на це, якби не були потрібні гроші. І не тільки щоб внести залог за брата. Мені ще за оренду квартири потрібно було платити. Бо тієї зарплати, що я отримувала працюючи офіціанткою, зовсім не вистачало.

Одним словом, на мене звалилася якась чорна полоса невдач. Спочатку розвалився бізнес батька і він збанкрутів. Потім у нього виявили злоякісну пухлину, далі, як то кажуть за списком.

Не знаю чому, але я пригадала те відео, що мені показував Дерен, а точніше один кадр. Тоді я, зізнаюся чесно, не особливо придала йому значення. Та зараз прокручуючи його раз за разом у себе в голові, я мимоволі згадала дещо зі свого минулого.

- Кевіне, а твої батьки нічого не скажуть?

- Ірма, ну чого ти так боїшся? Авжеж вони нічого не скажуть. Я вже дорослий хлопчик і можу зустрічатися з ким хочу. До того ж, батьки поїхали на цілий місяць. Так що будинок повністю у нашому розпорядженні...

Зараз, дивлячись на себе зі сторони, я дивуюся, що могла закохатися в таку людину, як мій колишній хлопець. Більш того, я довіряла йому, як те мале та сліпе кошеня. А потім трапилося те, чого я менше всього очікувала. Кевін програв мене в карти і я не з власної волі опинилася в борделі. Про це мені стало відомо після того, коли мене схопили посеред білого дня та запихнули у багажник машини. Саме там я і познайомилася з Габріеллою, як до речі не тільки допомогла мені звідти вибратися, але й влаштуватися офіціанткою у невеличку придорожню кав'ярню. Але перед цим я довідалася, що була не першою кого обманював Кевін. Адже, як виявилося, не був сином господарів того будинку, куди мене іноді приводив, а працював там звичайнісіньким водієм.

І пригадавши той кадр я з впевненістю могла сказати, що бачила там саме його.

- Невже ці двоє знайомі і спеціально все це підлаштували?! — здивовано прошепотіла я. Звісно, повірити в подібне дуже важко. Але я нічого не приховувала від Кевіна, навіть довіряла йому. Та і як цього можна було не робити, коли він був завжди таким чуйним та постійно про мене турбувався.

Здавалося, хтось невидимий вирвав з грудей серце і тепер безжалісно розривав його на шматки. І як же було нестерпно боляче переживати це вдруге. Та цього разу я сама все зруйнувала. А ще було боляче від того, що я втратила єдиний шанс допомогти братові.

Ковтаючи сльози, я все ж таки вирішила летіти до Швейцарії. А там, що буде. Так, мені немає більше чого тут залишатися. Та і небезпечно до того ж.

Поглянувши на годинник, я зрозуміла, що лягати спати вже немає ніякого сенсу. То ж, нашвидкоруч зібравши валізу, запихнувши в себе бутерброд з чаєм, я відправилася до ванної кімнати приводити себе в порядок. З хвилини на хвилину по мене мав заїхати Том і відвезти мене до аеропорту. І, треба замітити, що впоралася я саме вчасно.

- До речі, — запитав він, слідкуючи за дорогою, — ти не далеко заховала квиток на літак? — запитав хлопець, як тільки ми від'їхали від будинку.

- Ні, — відповіла йому, не взмозі що небудь зрозуміти.

- Дай його мені, — не обертаючись до мене, промовив між тим Том.

- Для...

- Плани дещо змінилася, — перебив він і додав, — Виявилося, що не ти одна допомагала Габі.

- Я так розумію, Швейцарія відміняється.

- Якщо ти думаєш, що Дерен вирішив тебе залишити, то помиляєшся, — розбивши вщент усі мої сподівання, промовив хлопець, — Просто замість Швейцарії ти відправишся в іншу країну.