Раді Вас бачити!

POV Жадана

От халепа! Вона мене помітила.

Що ж - не так я собі уявляла цю всю ситуацію. Я гадала, що це буде простіше зробити, а тут...

Так, погоджуюся, що з мого боку було дуже негарно вдавати незнайомців при першій зустрічі, але я запанікувала - ще й попала в просак з тим ідіотом Павлом, який, весь час клеїться до мене! Як я його ненавиділа! Всім серцем - скільки разів казала відчепитися, що я ніколи не зможу відповісти взаємністю на його почуття, а він все одно ходить хвотиком, йолоп! Потрібно після закінчення пари її перехопити. Але як? Навколо мене стільки приставак, які наче вирішили, що я їх лідерка і всюди за мною слідують! О! Придумала - можна написати їй в котрійсь із соцмереж.

Ми ж були підписані одна на одну на моїй старій сторінці, якщо, звісно, Мирослава не відписалася. Чорт, це зараз буде дуже незручно, якщо я писатиму через стару сторінку інстаграма, а там будуть купи тих листів, на які я так і не відповіла. Що робити? Написати з нової і збрехати, що я забула пароль від попередньої чи, що мене зламали? Точно! Так і зроблю.

Я швидко знаходжу її в інстаграмі, заходжу в дірект і пишу: " Привіт, Мирославо! Це моя нова сторінка, всі паролі від старої я позабувала і дуже давно туди не заходила. Маю до тебе невеличку розмову. Зустрінемося на третьому поверсі в чоловічій вбиральні, яка на ремонті." Прочитавши кілька разів і змінивши деякі розділові знаки я натиснула кнопку "відправити" та стала чекати.

Дівчина одразу повернулася і подивилася в мій бік з недовірою, але я робила вигляд вкрай зацікавленої в записуванні лекційного матеріалу студентки, тому так і не відповіла на її погляд.

Менше, ніж через хвилину прийшла відповідь: " Привіт, а там хіба не буде працівників? Вбиральню ж ремонтують?"

Я вже й забула, що подруга любить ставити такі наївні питання!

Відповідаю:" Ні." Але перед тим як відправити я розумію, що вона запитає, чому ні, тому швидко дописую більш розлогу відповідь: " Ні. В такий час там точно нікого не буває. Я там потай палила кілька днів підряд".

За десять секунд надходить відповідь:" Добре, зустрінемося там".

Мозок відчуває фантомну порожнечу - колись ми і дня не могли прожити, щоб не завалити одна одну смайликами, а тепер - порожньо, лише самотні і голі скелети літер на білому фоні месенджера.

Нарешті лунає довгоочікуваний дзвінок і нікому нічого не кажучи я швидко покидаю авдиторію та мчу на третій поверх.

Поки чекаю на Мирославу встигаю майже викурити одну цигарку.

Нарешті двері вбиральні тихенько відчиняються і я чую легкі, наче в кицьки, кроки дівчини. Викидаю цигарку і одразу ж підпалюю нову.

- Ти не боїшся, що тебе хтось побачить? – ледь усміхаючись запитала Мирослава.

- Не боюся. - Хотілося ще щось додати, але її вигляд змусив всі мої думки розлетітися, немов сполоханих метеликів, які від мозку перекурсували десь під сонячне сплетіння.

- То про що ти хотіла поговорити?

Я зосереджую погляд на колишній подрузі і глибоко затягуюся. Хоч Мирослава і одягнена в простий чорний светр і звичайні сині джинси - такий образ в кожної другої студентки, але чомусь саме на ній він зараз виглядає настільки органічно і вишукано, наче її одягали найкращі модельєри Мілану!

Очі дівчини продовжували питально мене вивчати, тому я почала цю нелегку розмову, відвертаючись до вікна, щоб не гіпнотизуватися її бісовими лазуритами. Мене завжди неймовірно бентежила безмежна блакить її очей, які щодня в залежності від освітлення здавалися різними! Напротивагу моїх сірих, як грудневе небо, очей, які я все життя не могла терпіти і по можливості ховала за кольоровими скельцями окулярів.

- Я хотіла поговорити про те, що вчора сталося, - почала я дещо здалеку.

- Про що саме? - усмішка повільно переросла в настороженість.

- Про ситуацію в цілому, Мирославо. Давай я не буду ходити околясами і швидко все тобі скажу. По-перше, вибач. Я вчора запанікувала і єдине, що мені спало на думку - вдати, що ми з тобою незнайомі. За це вибач.

- Зрозуміло. Ще щось? Я запізнююся на наступну пару, - дівчина відсторонено вивчала синю фарбу на потрісканій стіні.

- Ем, слухай, Мирославо, я розумію, що це все якось негарно з мого боку, - я не встигла закінчити як мене перебили.

- Що саме - те, що ти вчора вдала незнайомців чи те, що ти кілька років тому просто поїхала не сказавши мені жодного слова, переставши відповідати на дзвінки і повідомлення таким чином порвавши нашу бараторічну дружбу? - голос дівчини став різкішим і холоднішим так, ніби несподівано серед літа настали люті морози.

- Слухай, то не важливо. За минуле я теж прошу вибачення, так вийшло. Але за зараз - ти ж розумієш, що ми вже не ті, якими були колись? Я змінилася, ти змінилася, в нас різні кола спілкування, різні друзі, тому гадаю...гадаю нам не варто в подальшому спілкуватися. Давай робити вигляд що ми не знаємо одна одну. Так буде простіше, ок? - здавалося, що я роблю найганебнішу помилку свого життя, але зупинитися було вже запізно.

Дівчина кілька хвилин нічого не відповідала і просто дивилася на мене лазурними водами своїх очей, з яких здавалося от-от потечуть струмочки. Але ось вона кілька разів кліпає, блакитні озера перетворюються на темні замерзлі озера і в наступну мить на її обличчі більше не можна прочитати жодної емоції.

- Для чого було кликати сюди? Достатньо було написати це в повідомленні, - дівчина швидко покинула вбиральню жодного разу не обернувшись. Серце неприємно закололо від смутку і гострого бжання наздогнати Мирославу, впасти на коліна і просити вибачення. Справжнього вибачення, а не цього награно-фальшивого.

В мене був простий план - приїхати, зустрітися з Мирославою, вибачитися і стати знову подругами! В який момент все пішло не тим шляхом? В який момент я схибила знову?! В той момент, коли почала вдавати незнайоців? Чи тоді, коли запідозрила, що моя колишня найкраща подруга має почуття до своєї нинішньої бесті?! Я незнаю, чим я керувалася, але глибоко всередині, я, по-перше, - хотіла повернути нашу дружбу, а, по-друге, - мала наміри в далекому майбутньому зізнатися Мирославі в тому, в чому не змогла кілька років тому і від чого втекла, немов останнє на землі боягузливе зайченя! А коли побачила сьогодні як вона дивиться на цю свою Катерину і як спілкується з нею, як мимоволі торкається, як сміється з її жартів - все стало занадто очевидним!

І ще вчора ця Катя швидко відреагувала на прохання прихистити мене в кімнаті - вона явно знала, що для Мирослави тема нашої дружби болюча і що вона не хоче, бачити мене поруч, тому і запропонувала свою кімнату! Це ж очевидно, як білий день!

Ще зі старту навчального року я почала планувати свій перехід до цього університету, коли дізналася, що у Мирослави була дівчина. Нехай недовго, але було. Не питайте, яким чином я про це дізналася – суті це не змінить. Саме після того як вони розійшлися я вирішила ризикнути - ті почуття, які ось уже кілька років не зникали з грудної клітки спонукали мене до цього. Я хотіла повернути нашу дружбу і потім можливо і викликати в подруги взаємні почуття.

Я хотіла вибачитися і запропонувати відновити дружбу, а вийшло, що я запізнилася! А зараз - в черговий раз злякалася і відштовхнула дівчину від себе, тому що моє серце не змогло би витримати щодня бачити як ці двоє милуються і разом проводять час! Так, я розумію, що знову вчинила погано, знову завдала подрузі болю з егоїстичним наміром - вберегти свої почуття. Хай вона мене знову зненавидить і буде права! Можливо колись я вчиню, як розумна людина, але зараз я на це не спроможна - це занадто боляче.

З глибокого трансу думок мене виводить повідомлення від старости, в якому пишеться, що ввечері в гуртожитку буде вечірка. Що ж - чом би не залити горе алкоголем - це єдине, що я здатна робити добре в цьому житті.