Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Після того, що сталося кілька днів тому я не збиралася відпускати Мирославу кудись саму. Тим паче, що я бачила, що дівчина боїться кудись виходити далі, ніж за нашу секцію. Йдучи до університету і проходячи повз той самий провулок кохана міцно стискала мою долоню і намагалася чимшвидше його оминути. Кожної ночі вона сіпалася й здригалася уві сні. А в мене від цього душа розривалася. Я бачила, що їй досі страшно. Але поруч зі мною цей страх хоч трішки, проте відступав.
Додатково, в цілях захисту, ми купили перцевий балончик та електрошокер.
Також написали заяву до поліції, хоч Мирося і не хотіла зв’язуватися і піднімати болючі травмуючі спогади. Але її переконала Катя, яка сказала, що наступній дівчині може так не пощастити. Було боляче чути такі слова, але вони були правдиві.
Паралельно я прагнула дізнатися, хто стоїть за цим всім і кинула на це всі свої ресурси.
У цьому були явні ознаки гомофобії, тому не маючи можливості щось вигадати самій, я розповіла про цю ситуацію мамі. Вона підключила своїх друзів із ЛГБТ-клубу і ті зробили пост про дану ситуацію. Я попросила щоб це було анонімно, тому пост був завуальований, але досить чіткий позиційно.
Не минуло й кількох годин, як коментарів під постом назбиралося кілька сотень!
Здебільшого люди висловлювали підтримку, розповідали свої історії, рекомендували звернутися до правоохоронних органів і так далі.
Найбільше мене вразило те, що всі історії, якими читачі ділилися під постом були про ненависть! Одних переслідували, принижували, іншим погрожували, в третіх дійшло до завдання фізичних ушкоджень і звернення до поліції. А в поліції навіть відповідної статті для оформлення злочину на підґрунті ненависті до гомосексуалістів немає і вони все оформлюють, як хуліганство!
Але мені сподобався інший бік цього посту – те, скільки тут було підтримки! І Мирославі теж це дуже сподобалося, я бачила як її обличчя змінювалося на очах а настрій за лічені хвилини змінився із задумливого на відкрито бойовий. Мені приємно було бачити її такою.
Раптом дівчина скрикнула. Я підійшла і сіла поруч з Миросею на ліжко та поглянула на телефон в її руках.
- Що сталося? – запитала я, дивлячись як кохана невідривно водить пальцем в повітрі біля екрану.
Потім вона перевела погляд на мене і трохи затинаючись прошепотіла:
- Тут хтось пише, що знає, хто на мене напав.
- Що? – я кинулася до її телефону. – Дай подивлюся, - я швидко зробила скріншот про всяк випадок і прочитала черговий коментар, який змусив мій шлунок стиснутися. - «Привіт! Здається, я знаю, про кого йде мова. Я випадково почув розмову двох хлопців в універі і схоже, що ця розмова стосувалася вашої ситуації»
Відкривши профіль користувача, якого звали Юра я зайшла в приватні повідомлення та швидко набрала:
« Привіт, ти залишив коментар під постом. Розкажи, що ти знаєш?!»
Ще кілька хвилин ми з Мирославою дивилися на три крапки, які довго бігали на екрані смартфону, аж поки перед нашими очима не з’явилося довге повідомлення.
«Привіт. Мені дуже шкода, що в тебе сталася така ситуація! Ті виродки мають отримати своє покарання і якщо треба, то я можу свідчити в поліції. Можеш на мене розраховувати!
Стосовно того, що я чув. На тому тижні під час пари мені зателефонували і я вийшов на двір, щоб поговорити, тому що в наших коридорах дуже сильне відлуння. Біля кампусу я випадково почув уривки розмови двох студентів. Там були не дуже приємні речі сказані про «лесбух» - це зі слів одного з них. І щось про те, що «треба таких ставити на місце, щоб не висовувалися вище плінтусу». І ще щось про те, що « все буде, план в силі». Я не думав що це все серйозно тому і не надав значення їх словам, думав, може в цих істот такі «гопницькі» жарти. І лише зараз я розумію, наскільки все катастрофічно.»
«Ти зможеш описати їх вигляд?» - швидко запитала я.
« Один був у сірому спортивному костюмі і в капюшоні, тому я не розгледів. А другого я знаю. Та його мабуть більшість знає.» - прийшло у відповідь.
Ми з Мирославою перезирнулися, вона міцно стисла мою долоню і ми стали чекати коли наступні три крапки перетворяться у найважливішу відповідь нашого сьогодення.
«Це був Паша. Він третьокурсник. Дружить з відомим на весь гуртожиток Георгієм. Якщо треба я надішлю посилання на його профіль»
«Ні, не треба, ми знаємо, хто це. Дякую. Ти обіцяєш свідчити, якщо потрібно буде?»
«Звісно! Я не люблю таких виродків. І мене мучить совість за те, що тоді не звернув увагу на його слова і нічого не зробив. Вибач, будь ласка»
Я швидко зробила скріншоти всієї розмоми і написала локанічне «дякую».
А потім повернулася до Мирослави та віддала їй телефон. Дівчина дивилася на мене розгублено. Її вуста ворушилися, ніби вона хотіла щось сказати, але не могла зібрати думки до купи.
Я навпаки – з думками зібралася давно, але не могла змусити себе почати цю важку розмову.
- Миросю, - нарешті пересилила я себе. – В мене до тебе є важлива розмова. Мені від цього самій боляче. І знай, що я тобі раніше не казала, тому що не хотіла, щоб ти переживала і щоб забивала голову такими речами…
- Жадано, не лякай мене, будь ласка…
- Я..ні…вибач, я не лякаю, я просто не знаю як розповісти.
- Просто розкажи, бо я вже почала себе накручувати.
Я обережно взяла долоні Мирослави в свої і почала свою розповідь. Я розповіла все. Про те як мене наздогнав той дебіл Паша, як почав верзти всілякі дурниці, а потім почав сипати відвертими гидкими і ненависницькими коментарями.
Після того як я закінчила ми кілька хвилин сиділи мовчки.
- Миросю, вибач, я мала тобі раніше все розказати! Якби я тільки знала! Все би могло бути інакше! Я знову налажала!
- Жадано, кохана, - дівчина обережно взяла моє обличчя у свої долоні і ледь відчутно торкнулася своїми вустами моїх. – Ти не винна! Не смій навіть думати так! Єдиний, хто в цьому всьому винен - це той виродок! І ті, кого він підмовив! Навіть якби ти мені все розповіла – це нічого не змінило би! Ми все одно не знали б, що він захоче щось погане зробити мені чи тобі, тому я не бачу сенсу тут себе винити, - кохана ще раз ніжно мене поцілувала і міцно обійняла.
- Я не можу себе не картати, знаючи, як тобі страшно і що ти тепер шугаєшся кожного дерева.
- Уже менше. Завдяки тобі, - я потилицею відчувала її усмішку в моєму волоссі і це мене радувало.
Тепер треба надати всі докази правоохоронним органам і чекати повільної і болючої розплати.
