Раді Вас бачити!

Я чекала Жадану кілька годин і сильно нервувалася. За цей час я випила кілька чашок трав’яного чаю, але нерви і прискорений пульс це не вгамувало. Я наче передчувала щось недобре. Але я щиро вірила, що як би там не було – ми зустрінемо цю біду разом і вирішимо її теж разом.

Та сталося не так, як я сподівалася. Вперше Жадана не з’явилася ночувати! Я телефонувала їй неодноразово і писала – жодного результату! І тільки після мого повідомлення про те, що я піду до поліції писати заяву про викрадення – вона відповіла. Відповідь була вкрай незрозуміла та зробила ситуацію ще більш заплутанішою: «Зі мною все добре. Треба подумати над дечим. Мені потрібен час. Сьогодні мене не чекай».

Я спробувала ще кілька разів набрати її номер, але після третього разу абонент опинився поза зоною.

До ранку я майже не склепила повік.

Але пари ніхто не відміняв – я сумирно пленталася за Катею, занурена у свої тривожні думки.

Ще й погода, ніби дивилася мені в душу – дріботів паскудний дощ, небо суцільно було затягнуте тяжкими темними хмарами.

- Мирославо, з тобою все гаразд? – турботливо поцікавилася подруга. – Ти сьогодні якась сама не своя.

- Та все нормально. Просто…голова розболілася, - збрехала я перше, що прийшло на думку. Говорити про те, що Жадана ночувала поза гуртожитком я не стала – а раптом Катя сприйме це погано і почне знову робити нападки на Жадану. Чи то була така турбота, чи ревнощі – я так і не збагнула. Але зараз я не хотіла нічого нікому казати, поки не побачу Жадану і не поговорю з нею особисто.

- В мене є таблетка, зараз дам.

- Та не треба, гадаю, що просто подихати свіжим повітрям мені вистачить. Мабуть брак кисню в мозку.

- Тоді скажи своїй дівчині, щоб частіше тебе вигулювала, а то тільки і знаєте, що валятися весь час в ліжку! Тепер тебе неможливо витягнути навіть в кіно! Ви геть на лінивців схожі! – точно ревнощі!

Після третьої пари Катя вирішила з’їсти якусь булочку і тому ми простували до кафетерію.

По дорозі – на другому поверсі історичного факультету, де стіни обвішані портретами великих історичних постатей та сцен визначних битв - мене раптово зупинила Маргарита. Катя через свою ненависть до неї кинула мені, що займе нам місця і купить щось поїсти і швидко зникла з очей.

- То що ти хотіла, Рито? Це щось дуже термінове, бо перерва маленька, а я від учора нічого не їла, - хоч Жадана і змушувала мене весь цей час хвилюватися, проте мій шлунок почав видавати звуки голоду і потрібно було його чимось вгамувати.

- Ти щось знаєш про те, чому Жадана забирає документи і переводиться знову до Києва?

- Щоооо???! Тобто переводиться? – я шоковано дивилася на Риту, думаючи, що це якийсь жарт. – Ти смієшся чи що?

- Та якраз ні! Жадана забирає документи і я було подумала, що у вас там якась драма, що ви типу сильно посварилися чи розбіглися і все – тепер вона тебе не хоче бачити і переводиться назад до себе.

- Що?..Ні… - ще більш розгублено відказала я. – Ми не сварилися, все було добре вчора, ми купили книгу, а потім…потім вона зустрічалася зі своїм батьком і написала, що не ночуватиме в гуртожитку… - від стресу і розпачу слова самі вилітали з мого рота і я навіть не аналізувала і не фільтрувала, що можна говорити при сторонніх вухах, а що – ні.

- Ну, тоді мабуть відповідь очевидна – її батько міг якимось чином вплинути на Жадану і через це вона переводиться. Які в неї стосунки з батьком?

- Знаєш, - я різко схаменулася, що можу вибовкати зайве, - я маю терміново йти! Напиши мені, якщо побачиш Жадану в університеті!

- Добре… - я залишила спантеличену дівчину позаду, а сама майже бігом кинулася до виходу – в гуртожиток. Якщо це те, що я думаю, тоді в нас справжня проблема, яку на даний момент Жадана хоче вирішити самостійно і єдиним знаним їй способом.

Коли я залетіла ураганом до своєї кімнати - було вже запізно. Речі моєї дівчини зникли, наче їх тут ніколи і не було. Я знесилено і розчавлено опустилася на підлогу, твердість якої не рятував навіть цей пухнастий зелений килимок, який ми з Жаданою обирали разом.

Я не могла повірити, що це все відбувалося в дійсності. Знову вона тікала.

Діставши телефон я спробувала їй зателефонувати - безрезультатно.

Єдине, що залишалося - я мала написати повідомлення. Подумавши кілька хвилин я набрала текст:

"Жадано, сонечко, я тебе дуже кохаю! Ти знаєш, що ти для мене найважливіша людина в цьому світі! Повернися і поясни, що сталося! Я знаю, що всьому виною твій батько, він тобі щось сказав! Що би там не було - ми це вирішимо разом, тільки повернися і розкажи мені! Будь ласка! Я тебе дуже кохаю!

Але, якщо ти вирішиш нічого мені не казати і знову просто зникнеш - я тобі ніколи не пробачу. Між нами буде все скінчено назавжди. Я не витримаю цього ще раз. Ми маємо бути впевнені одна в одній та підтримувати одна одну в тяжкі хвилини. Ми маємо довіряти. Якщо ти обираєш мовчання - це не про довіру. На цьому не можуть будуватися стосунки".

Перечитавши текст ще раз я натиснула "відправити". Я не вміла гарно писати, але я написала так, як відчувала. Це повідомлення або поверне її назад, або назавжди розірве наші стосунки.