Спочатку:
На сторінку книги
Полігон на задньому дворі Похмурої Цитаделі був облаштований за всіма правилами. Тут тренувались і воїни – з усім своїм колюче-дробляче-ріжучим арсеналом знарядь для вбивства – і маги, з усім їхнім різноманіттям бойових заклять. Тож все мало бути за вищим гатунком.
Ростові мішені, тренувальні манекени (з надзвичайно міцних та стійких до магії матеріалів – аби не міняти їх занадто часто), смуга перешкод і, звісно ж, захисний бар’єр по периметру. Аби жодна шальна стріла чи необережно кинуте плетіння не вилетіли за межі полігону.
Сьогодні відвідувач тут був лише один. Марті був похмуріший за грозову хмару, і причин тому було багато.
По-перше, Володар суворо заборонив співати або слухати на магічному програвачі “Смарагдове небо”. За непослух – обіцяв на кілька місяців відправити юнгою на один з кораблів Зон-Джина. Моря Обраному вистачило на півжиття вперед, тож довелось коритися.
По-друге – Лільхен була надзвичайно зайнята якимись внутрішніми справами фейського суспільства, і на виклики по артефакту майже не відповідала. Це засмучувало ще більше, ніж “по-перше”.
А по-третє… Він обіцяв Повелителю диво-зброю – а зброя, паскуда така, взяла й відмовилась нормально працювати. Оно стоїть, зараза, шестернями сяє…
Свого часу – ще у рідному світі – Марті якось натрапив у даркнеті на крадену альфа-версію дуже реалістичного військового симулятора. Реалістичного і в плані фізики, і в плані балістики, і навіть стосовно конструкції окремих видів озброєння.
Файли невдовзі видалили – але він устиг їх скачати, попередньо як слід замівши за собою сліди. І згодом, колупаючи програму і так, і сяк, дізнався в процесі багато чого цікавого.
Але одна справа – знати, як влаштований, наприклад, міномет… І зовсім інша – створити щось таке самотужки. Ще й у іншому світі, де багатьох потрібних речей банально не існує.
Штукенція мала вигляд металевої труби з нанесеними укріплюючими рунами. Вона кріпилась шарнірними з’єднаннями до платформи-основи, а шестеренчатий механізм дозволяв нахиляти її та обертати в горизонтальній площині. Збоку була закріплена металева дуга зі шкалою – аналог транспортира. Ще одна шкала, для визначення азимуту, була нанесена безпосередньо на основу. Спочатку Марті планував зробити магічні аналоги компаса й кутоміра, але для цього була потрібна допомога Рінго, а ліч останнім часом постійно був зайнятий власною роботою.
Проявивши дещицю винахідливості, він зміг обійти відсутність у цьому світі деяких речовин та складників. Замість вибивного заряду, який власне й здійснював постріл – телекінетична руна, що поштовхом викидала заряд зі ствола. Саме поштовхом, а не ударом – інакше б той вибухнув у стволі.
Сам снаряд був скляною посудиною в тонкій металевій оплітці, всередині якої плескалось вогняно-помаранчеве зілля – винахід Елідії та її помічниць. Зараз він був заповнений десь на третину – тестовий варіант. Достатньо було кинути його у ствол - так само, як у земному аналозі цієї штуки…
Та якби ж все було так просто.
При першому випробуванні снаряд вибухнув у стволі. Потужність руни довелось зменшити, а всю конструкцію – перезбирати наново.
На другий раз – не витримала посудина, і вибух стався в повітрі.
Марті відбувся легкими опіками та забоями – але тепер ніколи не приступав до випробувань, не наклавши попередньо на себе захисні чари. Як от зараз.
Діставши з поясної сумки ємність з зіллям, Обраний підійшов до штукенції, скомандував самому собі: “Постріл!”, і вкинув снаряд у ствол. І одразу ж відскочив назад, про всяк випадок.
Руна спрацювала як треба – постріл відбувся. От тільки не витримали кріплення, труба зірвалась, впала набік… І снаряд влучив точнісінько в Марті.
Щит захистив Обраного від вибуху – але проти фізики, однаково невблаганної в усіх світах, не попреш. Вибуховою хвилею його жбурнуло на захисний бар’єр, відфутболило до іншого краю полігону, звідти він відскочив і вдарився об тренувальний манекен… В цьому моменті від постійних обертів у всіх трьох площинах хлопець таки втратив концентрацію, захисні чари розвіялись, і він боляче приклався дупою об землю.
– Та [цензура] ж ти така, [цензура] тебе в [цензура]! – вилаявся Марті, насилу підводячись і потираючи забите місце. – Чого воно не працює!
– Обраний вирішив навчитися літати?
Мордехай стояв по той бік бар’єру, з цікавістю спостерігаючи за дійством.
– Мабуть, літати я навчусь швидше, ніж ця херобора запрацює, – пробурчав Марті. – Ти чого тут? Потренуватися прийшов?
– Ні, – некролицар мотнув головою. – Шановний некромайстер Рінго порадив мені більше спілкуватися з тобою, а то в мене тут якраз криза сенсу буття у гострій формі. Тож давай, виводь мене з депресії!
– Спілкуватися, кажеш… – пробурмотів хлопець. – Гаразд. Мені потрібен якийсь тямущий спеціаліст зі зброї – а ти тут типу великий воєначальник, тому точно знаєш такого.
– Я спеціаліст зі зброї! – запевнив Мордехай. – Я можу з точністю до мікропарацельса розрахувати силу удару мого меча, – він оголив страхітливе чорне лезо й кілька разів демонстративно крутнув ним у повітрі. – Зі звичайним зусиллям він з легкістю розрубає лицаря у повному обладунку – якщо той, звісно, не зачарований або не зроблений з міфрилу чи адаманту. В такому разі потрібна вся сила мого модифікованого скелету, а ще треба задіяти магічне підсилення. І тоду силу удару буде рівною…
– Та ні! – відмахнувся Обраний. – Я не про цю зброю. Про щось таке, що стріляє на далеку відстань… У вас же є якісь балісти, катапульти?
– Є, – кивнув мертвяк. – Але не дуже поширені – бо складні в обслуговуванні, неточні, а від снарядів відносно легко захиститись за допомогою магії. Але я знаю, хто тобі допоможе! Серед усіх жителів Темного Королівства в усяких машинах найкраще розбираються сірі гноми.
* * *
Стеля була низькою, і Марті доводилось пригинатись. Він був сам: Мордехая у свята святих підземного міста – квартал майстрів – не пустили. Та він би тут і не проліз, мабуть…
Вирубана у товщі скелі кімната була завалена частинами якихось механізмів, інструментами та деталями. Посередині був стіл – теж витесаний з кам’яної брили. На столі лежали якісь схеми та креслення, а за столом сидів гном. Ну, сірий гном, точніше.
Сірувата шкіра, сплутане біле волосся, така ж біла (і така ж неохайна) борода, червоні очі… І дуже недобре обличчя.
– Хто такий і чого приперся? – буркнув він, навіть не піднявши очей.
– Ее.. вітаю, шановний, – хлопець присів – бо весь час стояти в позі літери “зю” було нестерпно. – Я Марті, Обраний та особистий радник Його Темної Величності. Маю до вас справу… Як мені звертатись, до речі?
– Ач яке цабе велике! – вишкірився гном. – Мене звати Скрадж. Для тебе – майстер Скрадж!
– Скрудж? – Марті не зміг стримати посмішку.
– СКРАДЖ! – з напором промовив сірий. – А ще раз перекрутиш моє ім’я, гівнюк засратий – то я не подивлюсь, чий ти там радник, аж бігом під сраку накопаю. Чого прийшов?
– Ось, – наблизившись до столу, Обраний поклав на нього стопку креслень.
Гном схопив папери та почав з цікавістю їх вивчати.
– Так… Дупа. Срань. А оце – взагалі гівно! Який рукожоп це робив?
– Ну, припустімо, я, – стримано відповів Марті.
– А! Ну, як для людиська – непогано в принципі. Але все одно лайняно! Треба переробити.
– Ну от тим-то я до вас і прийшов, майстре Скру… еее, Скрадж.
