Раді Вас бачити!

Повітря в їхній крихітній вітальні вібрувало від низьких, густих гітарних акордів. Скай сиділа на підлозі, прихилившись спиною до дивана, і з заплющеними очима перебирала струни. Вона згадувала свої найкращі мелодії — ті самі, які колись змушували вічно поспішаючих перехожих зупинятися посеред Вашингтон-сквер-парку і кидати купюри в її відкритий гітарний футляр. Ця музика пахла розігрітим асфальтом, свободою і нью-йоркськими вітрами.

А по інший бік кімнати, за кухонним столом, панувала зовсім інша атмосфера. Там розгорталася справжня корпоративна війна.

Ліві сиділа за екраном ноутбука, обклавшись списаними аркушами паперу, а поруч холола вже третя чашка кави.

Вона рішуче натиснула кнопку виклику на телефоні. Це була вже дев'ята студія в її списку — пафосне місце на Мангеттені, де записувалися інді-зірки.

— Студія «SoundWave», слухаю, — пролунав у слухавці нудьгуючий, розтягнутий жіночий голос.

— Доброго дня. Мене звати Олівія, я менеджер виконавиці Скай Картер. Ми хочемо забронювати кілька сесій для запису дебютного EP з п'яти треків, — голос Ліві звучав бездоганно професійно: холодно, ввічливо і з тією ледь вловимою владністю, яку вона ввібрала з молоком матері.

— Картер? Ніколи не чула, — адміністраторка голосно клацнула клавіатурою. — Який лейбл ви представляєте?

— Ми незалежні.

На тому кінці дроту повисла багатозначна, зневажлива пауза. 

— Зрозуміло. Вуличні музиканти, які вирішили, що вони нові зірки? Послухайте, Олівіє. Наша студія коштує тисячу двісті доларів за годину. І мінімальне бронювання — від десяти годин. Плюс послуги нашого звукорежисера. Якщо ви готові перевести передоплату в п'ятнадцять тисяч просто зараз, ми знайдемо для вас вікно... скажімо, у листопаді.

Ліві стиснула щелепи так міцно, що вилиці звело. Вона чудово знала цей тон людей, які вважали себе господарями світу лише тому, що сиділи на рецепції у відомому місці. Колись перед нею самою так лебезили, а зараз намагалися розмазати по стінці.

— Дякую за ваш час, — крижаним тоном відрізала Ліві. — Але ми шукаємо студію, де фокус на музиці, а не на роздутому его персоналу. Усього найкращого.

Вона кинула слухавку і з силою перекреслила дев'ятий рядок у своєму списку червоним маркером, який жалібно скрипнув по паперу.

Музика в кімнаті стихла. Скай відклала гітару і з тривогою подивилася на Ліві.

— Знову відмова? — тихо спитала вона, і в її голосі прослизнула та сама невпевненість, яку Ліві так ненавиділа чути. — Може... може, я й справді просто вулична співачка, Ліві? Двадцять тисяч за запис, який ніхто не купить... Це божевілля.

Ліві підняла на Скай погляд, і в ньому не було ані краплі втоми. Тільки чистий, бойовий азарт.

— Скай Картер, ще раз назвеш себе "просто вуличною співачкою", і я особисто розіб'ю об стіну ще одну тарілку, — Ліві тепло, але дуже впевнено усміхнулася. — Ці мангеттенські сноби просто не доросли до твоєї музики. Їм потрібні вилизані поп-ляльки з автотюном, а не живий вогонь. Ми не будемо платити їм за їхній пафос. Ми знайдемо тих, хто почує тебе.

Вона повернулася до ноутбука, рішуче відкриваючи нову вкладку пошуковика.

 — Ми тільки почали.

Ліві потерла втомлені очі — яскраве світло від екрана ноутбука вже починало різати зір, але вона й не думала закривати кришку. Якщо Мангеттен відпадає, отже, треба шукати там, де б'ється справжнє, не зіпсоване великими грошима серце нью-йоркської музики. Вона ввела в пошук нові критерії, заглиблюючись у нетрі Брукліна та Квінса.

За кілька хвилин її погляд зачепився за сайт студії «Стара цегла». Ніякого блискучого дизайну чи фотографій платинових дисків на стінах. Тексту було мало, але одне речення на головній сторінці одразу відгукнулося в Ліві: "Ми не робимо пластик, ми ловимо живий звук".

Вона рішуче набрала номер.

— «Стара цегла», Ден слухає, — пролунав у слухавці глибокий, трохи хриплуватий чоловічий голос. На задньому фоні ледь чутно глухо гупали барабани.

— Доброго дня, Дене. Мене звати Олівія. Я менеджер Скай Картер, — Ліві трохи змінила тон. Цього разу менше корпоративного холоду, більше прямолінійності. — Нам треба записати дебютний EP. П'ять треків. Тільки вокал і акустична гітара.

— Скай Картер? — перепитав Ден. Він не питав про лейбл, що вже було хорошим знаком. — У якому стилі граєте?

— Блюз, інді-рок. Вона пройшла вуличну школу. Грала в парках і метро. Нам потрібне місце, де цей вуличний вайб не вб'ють вилизаним автотюном.

На тому кінці дроту почувся тихий смішок. 

— Вулична школа — це найкращий фільтр від бездарностей. Я люблю таке. В нас тут не Мангеттен, шкіряних диванів у холі немає, зате мікрофони вінтажні, а акустика — найкраща в Брукліні. Коли хочете почати?

Ліві затамувала подих, міцніше стиснувши телефон. 

— Скільки це буде коштувати? Відразу кажу, ми розраховуємо на пакет: запис, зведення і мастеринг усіх п'яти треків.

Ден на секунду замовк, мабуть, щось прикидаючи в голові. 

— За п'ять пісень... Чотири з половиною тисячі доларів за все. І ніякої погодинної обдирайлівки. Ми працюємо на результат, поки не отримаємо той самий звук, який вам потрібен.

Усередині Ліві ніби вибухнув феєрверк, але вона зберегла професійний, спокійний голос. Це була ідеальна сума. В них залишалися гроші ще й на майбутню розкрутку.

— Нас це влаштовує, Дене. Ми можемо приїхати завтра вранці? 

— Чекаю на вас об одинадцятій. Адреса є на сайті. До зустрічі, Олівіє.

Вона натиснула на скидання виклику і повільно поклала телефон на стіл. У кімнаті стояла тиша. Скай сиділа на підлозі, обіймаючи гітару, і з надією дивилася на неї.

Ліві підвелася, обійшла стіл і опустилася на коліна поруч зі Скай. Її очі яскраво блищали. 

— Студія «Стара цегла». Бруклін. Чотири з половиною тисячі за весь EP, зведення та мастеринг, — Ліві широко, переможно усміхнулася, обхоплюючи обличчя Скай долонями. — Ми пишемося завтра об одинадцятій. Ти готова стати зіркою, Скай Картер?

Скай видихнула, наче до цього не дихала цілу хвилину. Вона відклала гітару і згрібла Ліві в такі міцні обійми, що дівчина тихо пискнула. Це була їхня перша, спільна і така важлива перемога у великій грі.

Коли перша хвиля ейфорії від знайденої студії трохи вщухла, дівчата перемістилися на диван. Скай поклала гітару на коліна, а поруч примостила свій старенький, затертий блокнот, списаний акордами та текстами.

— Отже, пані менеджер, нам треба затвердити трек-лист, — Скай усміхнулася, гортаючи сторінки. — Я думала про п'ять пісень. Почнемо з «Neon and Rain» — вона драйвова, ідеальна для старту. Потім «Subway Blues», далі та балада про хлопця з Бронкса, і четвертою — «Coffee for One», вона дуже атмосферна. Ну, і на фінал — «Morning Sun». Вона світла, про надію. Як тобі?

Ліві уважно слухала, зазираючи в блокнот. Це були чудові пісні, перевірені вулицями й часом. Але чогось не вистачало. Однієї дуже конкретної, болючої, але неймовірно красивої мелодії.

Ліві насупилася, підняла погляд на Скай і запитала: 

— Стривай. А де та пісня?

— Яка? — Скай трохи напружилася, її пальці завмерли над струнами.

— Ти чудово знаєш, яка, Скай Картер, — м'яко, але наполегливо сказала Ліві. — Та яку ти грала, коли думала, що я покинула тебе і повернулася до свого колишнього життя. 

Скай опустила очі, швидко перегорнула сторінку блокнота, ніби намагаючись сховатися від цього спогаду. 

— Вона занадто похмура, Ліві. Занадто... безнадійна. Я написала її в той вечір, коли мій світ розколовся навпіл. Це пісня про втрату, про відчай і про те, як сильно мені боліло. Я не хочу тягнути цей біль у наш новий старт. Я не хочу, щоб ти слухала її і згадувала ті жахливі дні.

Ліві посунулася ближче. Вона м'яко, але рішуче накрила своїми долонями руки Скай, зупиняючи їхнє нервове тремтіння, і змусила дівчину подивитися їй в очі.

— Скай, послухай мене, — голос Ліві звучав глибоко і дуже ніжно. — Я сильна. І я точно не ображаюся на минуле, тому що саме воно привело нас до цього моменту.

Ліві провела великим пальцем по кісточках Скай, заспокоюючи. 

— Ця пісня — це частина нашої історії. Так, вона болюча, але вона справжня. В ній стільки почуттів, стільки відвертості, що вона змусить плакати кожного, хто її почує. Ти вилила в неї всю свою душу. Це шедевр, Скай. І світ зобов'язаний його почути. Я хочу, щоб ти її записала. Для мене.

Скай дивилася в очі Ліві, бачачи в них лише безмежну підтримку, любов і ту сталеву впевненість, якої їй самій іноді так не вистачало. Вона відчула, як важкий клубок, що стояв у горлі при кожній згадці про той день, повільно розчиняється.

— Ти впевнена? — тихо, майже пошепки перепитала Скай.

— Абсолютно, — Ліві подалася вперед і залишила невагомий, трепетний поцілунок на її губах. — Вона буде п'ятим треком. Найсильнішим на всьому EP.

Скай відповіла на поцілунок, відчуваючи, як останні сумніви покидають її. Вона відсторонилася, взяла ручку і рішучим рухом вписала назву пісні у свій трек-лист на п'яте місце. Їхня історія, з усіма її болями і тріумфами, була готова стати музикою.