Раді Вас бачити!

Квартира в Асторії виглядала незвично порожньою. Без різнокольорових пледів і стосів журналів вона здавалася просто холодним бетонним преміщенням. Залишилося лише кілька заклеєних картонних коробок біля вхідних дверей.

Скай сиділа прямо на голій підлозі біля вікна, схрестивши ноги. У руках вона тримала ту саму стару акустичну гітару, з якою колись заробляла дріб'язок біля фонтанів. Її пальці повільно, ледь торкаючись струн, перебирали знайомі акорди, наповнюючи порожню кімнату м'якою, меланхолійною мелодією.

Ліві вийшла з ванної, закинувши на плече дорожню сумку. Вона зупинилася посеред кімнати, оглядаючи облуплену фарбу на підвіконні та слід від кавової чашки на паркеті, який вони так і не змогли відмити. Олівія тихо підійшла і сіла на підлогу поруч зі Скай, прихилившись плечем до її плеча.

Гітаристка взяла останній, протяжний акорд. Звук розчинився в тиші порожньої квартири.

— Здається, ми провели тут ціле життя, — тихо промовила Скай, обводячи поглядом голі стіни. — Пам'ятаєш, як ми сюди в'їхали? У нас не було майже нічого. 

Ліві тепло усміхнулася, поклавши голову на плече Скай. 

— Пам'ятаю, як ми знайшли наші чашки й сковорідку, це був наш перший улов у ступінгу. А потім ти грала в тому задушливому барі і давала уроки гри на гітарі, а я годинами сиділа за ноутом, пишучи пости для свого блогу.

— І ми їли китайську локшину по акції, — тихо розсміялася Скай. Вона відставила гітару і переплела свої пальці з пальцями Ліві. — Знаєш, Астор, попри те, що всі наші меблі були зібрані з миру по нитці, а майбутнє — туманним, мені було тут до біса добре.

— Мені теж, — щиро відповіла Олівія, стискаючи її руку. — Це був наш перший справжній дім. Місце, де ми стали тими, ким є зараз.

Вони обидві розуміли, що залишатися тут більше неможливо. Після туру та шаленого успіху в Сіетлі їхнє життя остаточно перестало належати лише їм. Фанати вже кілька разів чергували під вікнами, а сусіди почали скаржитися на шум від папараці. Ця маленька квартирка в Асторії стала для них затісною — вони переросли її, як переростають улюблену, але стару куртку.

Скай глибоко вдихнула повітря, в якому ще відчувався ледь вловимий запах їхньої ранкової кави, і рішуче піднялася на ноги, потягнувши Ліві за собою.

— Ну що, менеджерко, — вона закинула гітару за спину в потертий чохол. — Час підкорювати Мангеттен?

Олівія поправила ремінець сумки на плечі і з впевненою усмішкою подивилася на дівчину, яка перевернула її світ догори дриґом. — Час, зірко. Нас чекає нове життя.

Вони вийшли, тихо зачинивши за собою двері, і залишили цю квартиру своїм найтеплішим спогадам.

Елітний житловий комплекс на Мангеттені зустрів їх прохолодою італійського мармуру та тихим, мелодійним дзвоном ліфтів. Коли дівчата зайшли у просторий хол, літній консьєрж у бездоганній уніформі миттєво випростався.

— Ласкаво просимо додому, міс Картер, міс Астор, — він шанобливо кивнув, простягаючи їм невеликий сріблястий конверт із магнітними ключами. У його погляді читалася щира повага і жодної тіні зверхності.

Скай забрала картку, ввічливо подякувавши. Піднімаючись у швидкісному ліфті на сороковий поверх, вона зловила своє відображення у дзеркальних дверцятах і похитала головою. Ще якихось півтора року тому чоловік у такому костюмі викликав би поліцію, якби вона просто сіла з гітарою на сходинки цього будинку. Тепер він називав її «міс Картер» і притримував для неї двері.

Квартира перевершила всі їхні очікування. Вона була величезною, світлою, з високими стелями і — найголовніше — суцільними панорамними вікнами, за якими, мов на долоні, розгортався захопливий краєвид на Нью-Йорк та зелений масив Центрального парку. Тут пахло свіжим ремонтом, дорогим деревом і абсолютною свободою.

У вітальні поки стояв лише гігантський, неймовірно м'який диван світло-сірого кольору, на який вони одразу ж і впали, витягнувши втомлені ноги.

— Ну що, час для першого офіційного румтуру? — Ліві дістала планшет і набрала номер Мії.

Дівчинка відповіла майже миттєво. Судячи з фону, вона сиділа у своїй кімнаті в Сіетлі і читала книгу, але, побачивши обличчя сестри, одразу відклала її.

— Привіт! Ви вже переїхали?!

— Привіт, мала. Саме так, — Скай перемкнула камеру на задню і підійшла до вікна, показуючи вид на місто, яке вже починало запалювати вечірні вогні. — Як тобі краєвид?

По той бік екрану почувся гучний, захоплений зойк. 

— Ого! Ви що, живете в хмарах? Скай, це виглядає як база супергероїв!

— У тебе тут буде своя власна кімната для супергероїв, коли приїдеш на канікули, — зі сміхом пообіцяла Ліві, забираючи планшет і показуючи просторий хол. — З великим ліжком.

У цей момент на екрані висвітився вхідний дзвінок від Джемми, і Олівія миттєво додала її до групового чату. Подруга дитинства з'явилася в кадрі, зручно вмостившись на своєму дивані з келихом червоного вина в руці.

— О, родина в зборі! — протягнула вона, роблячи ковток. — Показуйте, на що ви проміняли своє старе гетто.

Ліві зробила повільний панорамний знімок вітальні, захоплюючи і вікна, і новенький паркет, і задоволену Скай, яка якраз розтягнулася на дивані, закинувши руки за голову.

Джемма присвиснула, ледь не розхлюпавши вино. 

— Дідько, Астор. Панорамні вікна? Мангеттен? Скільки квадратних метрів? 

— Достатньо місця, щоб Скай могла кататися тут на скейті, якщо дуже захоче, — гордо відповіла Олівія.

Джемма хмикнула і з фірмовою хитрою усмішкою подивилася прямо в камеру: 

— Знаєш, Ліві, ми з тобою знайомі з самого дитинства, і я завжди знала, що ти далеко підеш. Але щоб стати справжньою, елітною sugar mommy для нашої маленької рок-зірки... Це, люба, абсолютно новий рівень. Я пишаюся тобою.

Мія по той бік екрану розгублено кліпнула очима. 

— А що таке шугар мамі? Це хтось, хто купує багато цукерок?

Скай пирхнула так сильно, що ледь не вдавилася слиною, а потім вибухнула гучним сміхом, ховаючи обличчя в подушку. Ліві закотила очі, хоча на її губах теж грала ледь стримувана посмішка.

— Джеммо, ще один такий жарт при дитині, і я згадаю всі твої дитячі секрети, — пригрозила Олівія, намагаючись звучати суворо. — Міє, сонце, це просто Джемма каже дурниці. Ми покажемо тобі твою кімнату, як тільки туди привезуть меблі, добре?

Вони проговорили ще близько півгодини, обговорюючи переїзд та школу Мії. Коли екран нарешті згас, у квартирі знову запанувала затишна тиша.

Скай підтягнулася ближче до Ліві і поклала голову їй на коліна. 

— Знаєш, — мрійливо протягнула вона, дивлячись на вогні нічного Нью-Йорка, — а Джемма має рацію. З тебе вийшла чудова sugar mommy.

Олівія легенько клацнула її по носі. 

— Звикай, зірко. Тепер це наш дім.

За вікнами Мангеттен сяяв мільйонами вогнів, перетворюючи нічне місто на розсип коштовного каміння. У вітальні панувала приємна напівтемрява і пахло піцою, яку дівчата замовили на вечерю.

Ліві та Скай сиділи просто на пухнастому килимі між двома ще не розпакованими коробками. Скай повільно крутила в руках келих із червоним вином, поклавши голову на плече Олівії. Було так гарно і затишно, що здавалося, ніби весь світ нарешті залишив їх у спокої.

Тишу розірвав мелодійний, але наполегливий рингтон телефону Ліві. Вона ліниво потягнулася до апарата, що лежав на коробці, але, побачивши ім'я на екрані, миттєво випростала спину.

На дисплеї світилося: «Констанція».

Скай запитально підняла брову, помітивши, як напружилися плечі дівчини. Ліві зробила глибокий вдих, ніби перед стрибком у крижану воду, і натиснула кнопку прийняття виклику.

— Доброго вечора, бабусю, — її голос звучав рівно і стримано, як завжди під час їхніх розмов.

— Доброго вечора, Олівіє, — пролунав з динаміка знайомий, владний голос Констанції Астор. Незважаючи на пізню годину, здавалося, що вона сидить у своєму ідеальному кабінеті з ідеальною поставою. — Я бачила новини про ваш тріумф у Сіетлі. А ще мій юрист повідомив, що ви сьогодні розірвали договір оренди на квартиру в Асторії і переїхали на Мангеттен.

— Усе вірно, — Ліві перевела погляд на Скай і міцно стиснула її вільну руку. — Ми більше не потребуємо того житла.

У слухавці повисла коротка, але дуже промовиста пауза. Коли Констанція заговорила знову, у її тоні більше не було звичної крижаної зверхності.

— Я знаю, що ти вважала мене жорстокою, Олівіє. Коли я відправила тебе в ту крихітну коробку, відрізавши від рахунків, ти, мабуть, думала, що я просто караю тебе за непокору.

— А хіба це було не так? — тихо запитала Ліві.

— Ні. Це було випробування, — чітко відрізала Констанція. — Ти носиш моє прізвище, але я мала переконатися, що ти успадкувала і мій характер. У нашому світі слабких з'їдають. Мені потрібно було побачити, чи зможеш ти вижити без моїх грошей і зв'язків. Чи зможеш ти побудувати щось своє на голому ентузіазмі в дешевій квартирі.

Ліві затамувала подих. Вона ніколи за все своє життя не чула від бабусі таких слів.

— І я маю визнати, Олівіє... Я ніколи в тобі не сумнівалася, — голос Констанції став ледь помітно м'якшим. — Ти перевершила всі мої очікування. Ти не просто вижила — ти створила імперію, скориставшись лише частиною виділених тобі коштів. Я пишаюся тобою.

Олівія відчула, як до горла підкотився зрадницький клубок. Роками вона боролася за це визнання, намагаючись бути ідеальною спадкоємицею, але отримала його лише тоді, коли пішла своїм шляхом.

— Дякую, бабусю, — тихо сказала вона, і в цьому шепоті розчинилися роки старих образ.

— І ще одне, — додала Констанція вже звичним, діловим тоном. — Твоя Скай Картер. Вона... дика. Абсолютно неконтрольована бунтарка. Але я бачила, як вона дивиться на тебе і як тримає удар. У ній є стержень. Це рідкість у наш час. Вона — чудова партія, Олівіє. Бережи її.

Виклик завершився.

Ліві повільно опустила телефон на підлогу. Її очі підозріло блищали. Скай обережно забрала з її рук апарат, відставила свій келих і міцно обійняла дівчину, сховавши її обличчя на своїх грудях.

— Вона нарешті це сказала, Скай, — ледь чутно прошепотіла Ліві, втискаючись обличчям у футболку гітаристки, щоб приховати сльози. — Вона визнала, що я чогось варта.

— Я завжди це знала, — лагідно промовила Скай, торкнувшись губами її волосся. — Для мене ти завжди була найсильнішою людиною у світі.

Уперше в житті Олівія Астор відчувала, що їй більше не потрібно нікому нічого доводити. Минуле нарешті відпустило її, давши простір для щасливого майбутнього.