Раді Вас бачити!

Студія «Стара цегла» виявилася саме такою, як обіцяв Ден. Це було атмосферне напівпідвальне приміщення з потертими килимами на підлозі, постерами легендарних рок-гуртів на цегляних стінах і стійким запахом міцної кави та каніфолі. Ден — татуйований здоровань із добродушною усмішкою — швидко налаштував апаратуру, поки дівчата роздивлялися вінтажні мікрофони.

Усе виглядало ідеально, поки не настав час запису.

Скай обережно переступила поріг вокальної кабінки. Важкі звукоізоляційні двері зачинилися за нею з глухим клацанням, миттєво відрізавши її від решти світу. Тиша всередині виявилася настільки щільною, що давила на вуха. Ніякого гулу машин, ніякого вітру у волоссі чи шуму натовпу у Вашингтон-сквер-парку, де кожна дрібна помилка розчинялася в міській метушні. Тут усе було абсолютно стерильним.

Вона наділа на голову масивні студійні навушники. Вони лягли на вуха важким, незвичним тягарем. Скай підняла погляд і подивилася крізь товсте скло в апаратну.

Там, поруч із пультом звукорежисера, стояла Ліві. Її очі сяяли гордістю та шаленим очікуванням. Вона широко усміхнулася і підняла великий палець догори, даючи відмашку. У навушниках м'яко клацнуло, і спокійний голос Дена промовив: 

— Готові. Поїхали, Скай. Дубль перший.

Над мікрофоном загорілася яскрава червона лампочка.

І тієї ж миті Скай накрило. Цей маленький червоний вогник раптом здався їй оком безжального снайпера. Вона знову глянула на Ліві за склом, і в голові пульсом забилася одна-єдина панічна думка: чотири з половиною тисячі доларів. Гроші Констанції. Гроші, які Ліві могла б витратити на нормальне житло, на одяг, на подушку безпеки для них обох у цьому жорстокому місті. А натомість вона вклала їх у неї — у вуличну музикантку. Якщо вона зараз не видасть шедевр, якщо цей запис виявиться нікому не потрібним... вона підведе Ліві. Вона пустить на вітер її єдиний стартовий капітал.

Скай судомно вдихнула повітря і вдарила по струнах.

Але пальці, які тисячі разів грали ці акорди наосліп, раптом стали дерев'яними. Вона відкрила рота і почала співати першу строчку «Neon and Rain», але голос... голос її повністю зрадив. Замість глибокого, пронизливого вокалу з горла вирвався затиснутий, плоский звук. Вона намагалася витягнути ноту, відчуваючи себе під мікроскопом, але зв'язки звело спазмом від хвилювання. Голос зрадницьки зірвався.

Скай різко заглушила струни долонею і низько опустила голову. 

— Вибачте, — глухо пробурмотіла вона в мікрофон. — Я... я можу ще раз?

— Жодних проблем, — незворушно відповів Ден. — Дубль два.

Але і другий дубль виявився не кращим. І третій. З кожною новою спробою паніка стискала горло Скай усе сильніше, перетворюючи її живу, вогняну музику на бляклу, невпевнену підробку.

Крізь товсте скло апаратної Ліві бачила, як її дівчина розсипається на частини. З кожним новим дублем плечі Скай опускалися все нижче, а вогонь у її очах згасав, поступаючись місцем паніці. Ліві чудово знала цей стан — так само вона сама почувалася на світських прийомах, коли кожен рух оцінювали під лупою.

— Дене, зробімо перерву на п'ять хвилин, — тихо, але твердо сказала Ліві, торкнувшись плеча звукорежисера.

Ден з розумінням кивнув і натиснув кнопку на пульті, вимкнувши запис.

Ліві штовхнула важкі звукоізоляційні двері й опинилася в тій самій щільній, вакуумній тиші вокальної кабінки. Скай навіть не підняла голови. Вона стояла, втупившись у гриф гітари, її пальці нервово і безцільно смикали шкіряний ремінь.

— Ліві, я... я все псую, — прошепотіла Скай, її голос тремтів від ледь стримуваних емоцій. — Я не можу видавити з себе ні звуку. Ці гроші... я просто спускаю їх у трубу.

Ліві нічого не відповіла. Вона підійшла впритул, обережно взялася за масивні студійні навушники і стягнула їх з голови Скай, повісивши на стійку поруч із мікрофоном. Потім вона перехопила холодні, спітнілі від хвилювання долоні коханої дівчини і міцно стиснула їх у своїх.

— Гей, — Ліві злегка нахилила голову, змушуючи Скай подивитися їй просто в очі. — Дихай. Разом зі мною. Вдих. Видих.

Скай слухняно зробила глибокий, судомний ковток повітря.

— А тепер послухай мене дуже уважно, — голос Ліві звучав м'яко, як оксамит, але в ньому відчувалася непохитна опора. — Мені плювати на гроші. Мені плювати на те, скільки коштує цей запис, і плювати на те, що скажуть музичні критики. Ми тут не заради слави і не заради того, щоб комусь щось довести.

Ліві зробила крок ще ближче, так близько, що Скай могла відчути тепло її дихання. Вона відпустила одну руку гітаристки і лагідно заправила непокірне руде пасмо їй за вухо.

— Коли ти дивишся на цю червону лампочку, ти бачиш цінник, — продовжила Ліві. — Ти бачиш тиск. А я хочу, щоб ти бачила мене. Забудь про те, що ми в Брукліні. Забудь про мікрофон і двері за твоєю спиною. Уяви, що ми зараз у нашій маленькій квартирі в Асторії. Пахне м'ятним чаєм, за вікном шумить вулиця, і ми абсолютно самі. Ти і я.

Ліві зазирнула в самі глибини її очей, туди, де ще ховався страх, і ніжно, з безмежною відданістю прошепотіла: 

— Не співай для студії, Скай. Співай тільки для мене. Як на нашій кухні.

Скай завмерла. Слова Ліві, мов теплий плед, огорнули її, проганяючи льодяний ступор. Вона подивилася на дівчину перед собою — на свою горду леді з Майбаха, яка повірила в неї настільки, що віддала все, нічого не вимагаючи натомість. І раптом важкі стіни кабінки ніби розсунулися. Стерильна тиша більше не давила, вона стала просто чистим полотном.

Скай повільно кивнула. Куточки її губ здригнулися в ледь помітній, але вже щирій усмішці, а плечі розслабилися. Вона знову відчувала ґрунт під ногами і була готова творити магію.

Ліві вийшла з кабінки, щільно зачинивши за собою важкі двері, і стала біля звуконепроникного скла. Вона ледь помітно кивнула Дену. Звукорежисер повернув тумблер на пульті, і над мікрофоном знову спалахнула червона лампочка.

Але цього разу Скай не дивилася на неї. Її погляд був прикутий виключно до Ліві. Вона уявила, що скла між ними не існує. Що немає ніякого студійного часу і великих ставок. Тільки вони двоє і музика.

Скай вдарила по струнах, і простір кабінки наповнився густим, оксамитовим звуком. Вона відкрила рота і заспівала.

Це була магія в чистому вигляді. Її голос — глибокий, із фірмовою легкою хрипотцою, загартований нью-йоркськими вітрами — зазвучав настільки потужно і пронизливо, що в апаратній буквально завібрувало повітря. Вона виливала в мікрофон усю свою душу: біль втрат, вуличну свободу і ту безмежну, абсолютну любов, яку відчувала до дівчини по той бік скла.

Ліві стояла, затамувавши подих. По її руках побігли мурашки. Вона скосила очі на Дена і ледь усміхнулася — татуйований звукорежисер відкинувся на спинку крісла, склав руки на грудях і приголомшено хитав головою. На його обличчі був написаний непідробний захват професіонала, який щойно знайшов золоту жилу.

Коли пролунав останній акорд п'ятого треку — тієї самої, найважливішої пісні — в студії зависла благоговійна тиша.

— Вау, — видихнув Ден, натискаючи кнопку зв'язку з кабінкою. — Скай, це... У мене просто немає слів. Це розрив. Ми навіть дублі переписувати не будемо, це чистий шедевр.

За кілька годин, коли всі технічні нюанси були узгоджені, Ліві стояла біля рецепції. Вона з неймовірною гордістю приклала банківську картку до термінала. На екрані висвітилася сума — 4500 доларів. Це більше не здавалося їй витратою. Це була найкраща інвестиція в її житті.

— Я пришлю вам зведені треки за кілька днів, Олівіє, — Ден міцно потиснув їй руку. — Ваша дівчинка — діамант. Ви зробили правильний вибір.

— Я знаю, — хижо і задоволено усміхнулася Ліві.

Вони поверталися в Асторію на жовтому таксі. За вікном миготіли вогні Нью-Йорка, віддзеркалюючись на мокрому після недавнього дощу асфальті. Вони сиділи на задньому сидінні, втомлені до знемоги, вичавлені емоційно, але неймовірно щасливі.

Скай зручніше вмостилася, поклавши голову Ліві на плече, і переплела їхні пальці. Ліві ніжно погладжувала її руку, дивлячись на вогні рідного району.

— Ліві? — тихо покликала Скай, не піднімаючи голови.

— Мм?

— Я вже казала, що кохаю тебе? — її голос був м'яким, розслабленим і сповненим такої ніжності, що в Ліві стислося серце.

Ліві тихо пирхнула, нахилила голову і потерлася щокою об руду маківку. 

— Наче так, декілька разів. Але можеш повторювати, я не заперечую.

Вони тихо розсміялися, і цей сміх змішався з шумом нічного міста за вікном.

— Знаєш, чого я зараз хочу найбільше у світі? — запитала Ліві, дістаючи телефон вільною рукою. — Замовити найбільшу "Пепероні", яку тільки роблять у Квінсі, з подвійним сиром і халапеньйо. Ми сьогодні заслужили на свято.

— Пані менеджер, — Скай блаженно заплющила очі, вдихаючи аромат її парфумів. — Ваші ідеї, як завжди, геніальні.