Раді Вас бачити!

Вода все ще лилася на нас обох, коли Девід піднявся з колін. Його губи були червоні, погляд темний, майже чорний від бажання. Він дивився на мене так, ніби чекав, що я зупиню його. Але я не зупинив.

Я тягнувся до нього місяцями. У снах. У тиші. У кожному погляді, який намагався сховати. І тепер він був тут — мокрий, тремтячий, з моїм смаком на губах — і я більше не міг прикидатися, що цього не хочу.

Я притягнув його до себе й поцілував жорстко, жадібно, майже з відчаєм. Він відповів одразу — відкрив рот, дозволив мені глибше, сам притиснувся всім тілом. Його руки ковзнули мені на спину, пальці вп’ялися в мокрі лопатки. Я відчував, його член притиснувся до мого живота, твердий і тремтячий від того самого голоду, який палив мене зсередини.

Ми розвернулися. Я притиснув його спиною до холодної плитки. Він тихо ахнув, але не відсахнувся — навпаки розсунув ноги і випнув зад запрошуючи мене. Я більше не міг себе контролювати. Я надто довго мріяв про це. Уявляв як це буде насправді, в тепер він був тут і схоже бажав цього так само сильно як і я.

 Лівою рукою я стис його шию. Права сковзнула поміж його сідниць. Я занурив пальці в його задній прохід. Це було дуже тісно і незвично. Спочатку один, потім другий. Девід застогнав. Не знаю від болю чи задоволення. Я вп’явся губами туди, де бився пульс, одночасно повільно, обережно входячи в нього.

Тісно. Гаряче. І незвично. Девід голосно застогнав, приймаючи мене, намагаючись рухатися мені в такт, хоча виходило це в нього не надто вдало. Я почав рухатися. Спочатку повільно, даючи йому звикнути, даючи собі відчути кожен сантиметр. Але бажання, яке я носив у собі так довго, вже не дозволяло бути обережним.

Я взяв його глибше. Сильніше. Пристрасніше. Вода змішувалася з потом, з нашими стогонами, з гучними ударами тіл одне об одне. Девід більше не був тихим. Він шепотів моє ім’я, рухався мені назустріч, а я рухався в ньому жадібно, майже грубо, віддаючи все те, що накопичувалося тижнями — у кожному погляді, у кожному сні, у кожному разу, коли я прокидався з його ім’ям на губах.

Коли він кінчив, то зробив це з криком, який потонув у шумі води, сильно стиснувши мене зсередини. Цього вистачило. Я увійшов востаннє — глибоко, до кінця — і зірвався слідом, притискаючись до нього всім тілом, ховаючи обличчя в згині його шиї.

Ми стояли так довго. Важко дихаючи. Тримуючи одне одного, щоб не впасти. Я відчував, як його серце калатає мені в груди. І вперше за весь цей час розумів: я більше не хочу прокидатися.

Ми вийшли з душу, все ще важко дихаючи. Вода крапала з волосся на підлогу. Я взяв великий м’який рушник і почав обережно витирати його — плечі, спину, груди. Девід стояв тихо, дозволяючи. Його шкіра була гарячою під моїми долонями, і кожен дотик знову розпалював мене. Коли він узяв інший рушник і провів ним по моїх плечах, по животу, нижче — я тихо застогнав. Тіло знову напружилося, бажання повернулося гостріше, ніж раніше.

Ми майже не розмовляли, коли йшли до спальні. Лише дивилися одне на одного. У його очах була та сама темна, спокійна рішучість.

У кімнаті було напівтемно. Лише світло з ванної падало смугою на підлогу. Девід зупинився біля ліжка, повернувся до мене й повільно стягнув із себе рушник. Потім нахилився до своєї сумки, що стояла біля стіни, і вийняв щось металеве, що тихо брязнуло.

Наручники. Чорні, з м’якою підкладкою всередині. Спеціальні. Він простягнув їх мені на долоні.

— Зв’яжи мене, — тихо сказав він. Голос був рівний, але в очах горіло щось глибше. — Руки за спиною. Я… хочу цього. Хочу, щоб ти зробив те, про що, здається, давно мріяв.

Я замер. Кров ударила в скроні так сильно, що на мить потемніло в очах. Я дивився на ці наручники в його руці й розумів, що саме цього мені бракувало у всіх тих снах — можливості не стримуватися. Можливості взяти його так, як я насправді хотів. І те, що саме він пропонує це… що він привіз їх із собою… що він довіряє мені настільки. Я взяв наручники. Пальці злегка тремтіли.

— Ти впевнений?

Девід кивнув. Повільно повернувся до мене спиною, схрестив зап’ястя за спиною й чекав. Я застібнув їх. Обережно, але міцно. Метал тихо клацнув. Він злегка смикнув руками, перевіряючи, і тихо видихнув — майже з полегшенням.

Коли він знову повернувся обличчям, його погляд був зовсім іншим. Відкритим. Відданим. Голодним.

Я підійшов ближче, обхопив його обличчя долонями й поцілував глибоко, грубо. Він відповідав, наскільки міг із зв’язаними руками, притискаючись усім тілом. Я штовхнув його на ліжко. Він упав на живіт, потім перевернувся на спину, розводячи ноги, і дивився на мене знизу вгору — повністю в моїй владі, і саме цього хотів.

Я накрив його собою. Увійшов різко, глибоко, без тієї обережності, що була в душі. Він голосно застогнав, вигнувся, але не попросив зупинитися. Навпаки — подався назустріч, наскільки дозволяли зв’язані руки.

Я брав його жорстко. Жадiбно. Так, як давно мріяв у темряві власної кімнати. Кожен поштовх був сильнішим за попередній. Я тримав його за стегна, піднімав вище, входив до кінця, слухаючи, як він стогне моє ім’я, як метал наручників тихенько дзвенить при кожному русі.

Він був повністю відкритий для мене. І я нарешті перестав боятися власного бажання.