Спочатку:
На сторінку книги
Ранок у таверні почався зі звуку вибуху і Грах, миттєво зрозумівши де його епіцентр, жвавим кабанчиком пронісся повз ряд дверей другого поверху, що в паніці відкривалися заспаними істотами. Встиг перегнати на мить Рудена, який вже зібрався вибивати двері в кімнату Лірель. Підхопивши гнома на підльоті, поставив того на підлогу і повернув ручку дверей. Вона легко піддалася, тож недобро зиркнувши на бородатого рятівника, Грах просунув голову в кімнату, закривши для порядку очі.
— Лірель? Ти одягнена? — запитав троль, чим одразу заслужив прощення Рудена.
В кімнаті було тихо, а ось позаду чулися голоси інших з п’ятірки, і звісно саме Крікс першим не витримав:
— Ще б поцікавився, чи чекає вона гостей! Запитай чи жива вона, телепню! — визвірився верус. — Ай, та ну вас!
Психанувши, птах вилетів з вікна коридору і через декілька секунд вже залітав у вікно феї. Тобто, спробував залетіти, але заплутався в якійсь сітці і підняв галас на всю таверну.
— Та ви знущаєтесь! — Лізет стукнула троля по руці, щоб хоч якось привернути його розсіяну увагу. — Дай пройти! А ти зачекай, — зупинила одним пальцем, направленим в груди Кела, який сіпнувся було за нею і посунула його назад.
Поки той задумливо роздивлявся «місце зіткнення» її пальчика зі своїми грудьми, та ковзнула всередину кімнати. Трохи пізніше до них приєднався верус, який лаяв звичаї фей ставити на вікна пастки для непроханих крилатих гостей.
— То магічні сітки над цілим будинком.. тепер вже й у вікно чемному верусу не пролетіти.. зовсім світ опаскудився.. — буркотав Крікс, прислухаючись до тиші за дверима.
Через деякий час вони відчинилися, на порозі стояли дівчата. Лізет хмурилась, а Лірель була заплакана і схоже трохи налякана. Вона звернулася до Граха:
— Намагічиш мені ще трохи спокою на сьогодні?
— Це не магія, дівчинко, — посміхнувся троль, простягаючи їй руку і махнув всім іншим слідувати за ними, — це всього лише дихальна гімнастика, яка допомагає молодим тролям тримати свій темперамент в руках.
— Та до сопілки ті деталі, зроби знову так, як вчора — щоб я нікого не вбила! — вигукнула Лірель, махнувши руками.
Із них розсипалися різнокольорові іскри, змінюючи колір стін, у «кабінці для важливих розмов», на рожевий. З усіх сторін полетіли нажахані вигуки:
— Опусти руки!
— Тримай себе в руках!
— Розслабся!
— Цікавий колір, дякую, — останнім зреагував Грах, заспокійливо опустивши руки феї і додав всім іншим, — ви занадто знервовані, сніданок на кухні, самі розберетесь.
Надавши всім напрям руху, ніби забув про їх існування, і почав повільно показувати Лірель як дихати, щоб заспокоїтися.
До своєї ділянки на арені вони вже дійшли у повному і спокійному складі. З подивом дивилися на цифру 67 замість 70. Крікс, який відлітав «на хвилинку до своїх», пояснив, що ще три команди вночі, через різні неприємності, злетіли зі змагань.
— А що ви хотіли? Ігри підступні не лише для нас, — філософськи зітхнув верус.
З–за суддівського столу встав головуючий і всі затихли. Сьогодні обійшлося без скандальних умов від організаторів, тому він задоволеним голосом почав свою промову:
— Доброго дня всім учасникам і глядачам! Сьогодні буде змагання «розумників», але не зовсім звичайне. Замість ребусів і математики, будуть оцінюватись логіка і ваша здатність до імпровізації. Це змагання має назву «Вийди за двері».
Потім пояснив умови учасникам:
— В магічних кімнатах, — він показав на арени, де були встановлені прозорі «кімнати», — ви пройдете п’ять дверей, якщо зможете звісно. В кожній кімнаті на вас буде чекати один із журі, і ключ від виходу буде лише у нас. Відчиняться для вас двері чи ні — залежатиме від ваших дій. На кожному вході отримаєте ті завдання, які потрібно виконати, зайшовши всередину. Почнемо з вибору суперників, успіху!
Лірель знову почала нервувати, а разом з нею й інші.
— Нас залишилося всього двоє, — звернулася та до Лізет. — А з мене такий очевидний «нерозумник»..
— Спокійно, — Крікс підлетів ближче до них. — Лізет просто потрібно зробити вигляд ще більшого.. як ти сказала — «нерозумника», ніж ти. Зсутулься хоч трохи! — скомандував він «простолюдинці».
Вона спопелила його поглядом, але зробила як сказав.
— Погляд в підлогу, ніякову посмішку на обличчя, — продовжував закопувати себе верус.
Лізет робила, як він казав, але швидкі погляди на Крікса з–під лоба, не обіцяли тому нічого доброго.
— Я сказав «ніякову посмішку», а не звірячий оскал!
— Схоже дихальна гімнастика Граха згодиться не лише мені, — пфиркнула від сміху Лірель.
Їй пощастило, що вибір суперників якраз дійшов до них, тож Лізет мусила вдавати з себе тупеньку селючку, а не ганяти фею по арені. І, дякуючи гарній виставі, суперники обрали саме її.
Лізет полегшено видихнула, коли просто у вухо їй гаряче прошепотіли:
— Ти геніальна акторка, Лізет.. це хоч справжнє твоє ім’я?
Вона подивилася на задоволеного справленим на неї враженням ельфа і їдко відповіла:
— А тобі яка різниця, Келоруфіель з роду Дефолінів? — на своє повне ім’я з її вуст, він здивовано підняв брови. — Наскільки я знаю, в тебе і наречена вже є, тож про неї і піклуйся!
— Нічого собі обізнаність, — посміхнувся Кел. — До того ж, чи тобі не знати, як у вищої знаті відбуваються заручини — я навіть її жодного разу не бачив. Сьогодні наречена є, а завтра вже немає..
Вона ще більше розлютилася:
— Позбав мене від подробиць своїх планів на особисте життя, — прошипіла вона і відвернулася до арен.
Там вже повним ходом йшли змагання і учасники непогано справлялися. Завдання у всіх були різні, але суть була одна: потрібно виконати завдання, щоб тобі відкрили наступні двері. Зараз черга підходила до Збірної, але в другій кімнаті, з ельфом із складу журі, психанув якийсь троль і з вигуком: «Для виграшу потрібно, щоб я відкрив двері? То я їх відкрию!». І в кращих традиціях тролів — пройшов чотири зачинених виходи, вибиваючи їх з ноги. Коли той вийшов на арену, на нього з зяючої дірки дивилися всі п’ять суддів.
— Дивно, що він не зі збірної, — сказала єдина жінка серед журі, — правил він по суті не порушив..
Гном дістав «Правила змагань» і прочитав вголос:
— «Для переходу команди на наступний рівень турніру, всі двері мають бути відчинені».. — його аж підтрушувало від злості. Помахавши збірником правил над собою, він вигукнув у порожнечу: — Хто це писав? Дайте мені того, хто це зробив!!
Дурних підливати масла у вогонь не було, тож всі промовчали. І поки натовп насолоджувався шоу, з іншої сторони трибун, тишком–нишком виводили Ельсіеля, улюбленого бюрократа Лірель.
Маги вже підлатали розгром після троля, тож прийшла черга Лізет пройти випробування. І вперше, Збірна не дуже переймалася, бо тільки тупий би не зрозумів, що вона має чудову освіту.
Підійшовши до перших дверей, вона відкрила перший конверт із завданням і нахмурилася. Це дуже не сподобалося її напарникам, і згодом вони зрозуміли причину. На верусівській ілюзії з’явився аркуш із завданням «Переконати гнома, що достатньо компетентний в питаннях юриспруденції для підписання з його народом угод».
Це був удар нижче пояса. Здається хтось вирішив таким чином показати Збірній, де її місце. Адже, не те що «простолюдинці», навіть дрібній знаті таких знань не дається. Вони їм просто ніколи не знадобились би. Крікс на нервах закусив крило і напружено вглядався в дії Лізет.
Вона тим часом, заплела волосся в одну косу, зав’язавши її однією з різнокольорових стрічок, які висіли на ручці дверей. Обрала вона білу стрічку — колір королівської сім’ї і наближених до них родів. Кел, який пильно спостерігав за її приготуваннями — нахмурився.
Лізет же, перекинувши косу зі стрічкою на груди — пройшла в «кабінет». Гном, лише мигцем глянувши на неї, запитав сухим тоном:
— Чому я, просто зараз, не повинен викликати законників, щоб вони ув’язнили вас за статтею 32.1?
— Тому що стаття 32.1 не підходить, адже в ній йдеться про «..розпущену поведінку, зовнішній вигляд та надання інтимних послуг за грошову винагороду». Я ж виглядаю досить пристойно і не схиляю вас до розпусти, — також сухим канцелярським тоном відрізала Лізет, не оцінивши жарт гнома.
— Прошу пробачення, — його очі з–під кустистих брів хитро блиснули і тон змінився на єхидний, — певно запрацювався і переплутав статті 32.1 і 32.5. Якщо ви вже так добре знаєте закони, може озвучите для всіх, за що саме вас заберуть до в’язниці прямо з ігор?
Лізет, яка вже встигла сісти на стілець за столом навпроти гнома, повільно встала і холодним голосом відчеканила:
— У статті 32.5 також говориться про зовнішній вигляд, але не розпусний, а «невідповідний статусу». Гадаю, ви натякаєте на білий колір стрічки.
Вона горделиво вирівняла поставу і одним поглядом підняла розгубленого члена журі з його стільця.
— А в статті 9.1 говориться, що знатні особи мають право на інкогніто для особистої безпеки і всі, хто намагатиметься відкрити їх істинний статус попри їх незгоду — підлягають негайному заключенню під варту до з’ясування обставин.
Гном зблід. Гном–глибинник з однією сивою косою в бороді, затремтів. Бо раптом усвідомив, що те, що його не загризли гірські щури — може не таке вже й благо. Але Лізет повільно видихнувши і взявши під контроль злість, простягнула до нього руку і коротко наказала:
— Ключ!
Той хутко вихопив зі зв’язки один з ключів, але не віддав, а сам відчинив перед нею двері. Він всіма фібрами душі виживальника усвідомлював, хто перед ним і по якому тонкому лезу він зараз пройшовся.
Лізет тим часом вже читала наступне завдання: «Знання етикету». Вона розуміла, що сильно ховати свої навички вже немає сенсу. До того ж, ніхто не дізнається її справжній статус, а «знаті» в їх королівстві, як собак нерізаних.
В наступній кімнаті на неї чекала худорлява жінка, одягнена строго, але зі смаком. Несхвально оглянувши її зовнішній вигляд, вона тим не менш зорієнтувалася швидше гнома. Одразу, після виконання ідеального реверансу Лізет, її погляд потеплішав і сповнився розумінням. Виконавши всі обов’язкові для «чаювання» привітання, вони декілька хвилин вітіювато поговорили ні про що і леді Агнолія відчинила перед нею наступні двері.
А там, ледве вона встигла дочитати завдання «Перемогти розумом», на неї побіг сивий троль. Сивина не відміняла його розмірів, тож Лізет панічно закричала:
— Ім’я-я! Твоє ім’я!
Він зміг зупинитись, що дуже тішило аристократку, але засмучувало троля. Він вже було подумав, що саме він зможе дати урок Збірній і вижене їх з ігор, навіть якщо дівчина переможе у двобії. Але шанс ще є.
— Нерх, — відповів він і став у бойову стійку, готуючись до нападу.
— Нерх, а де викуп?
— Що?! — той аж рота відкрив.
— Троль може зійтися в поєдинку з жінкою, тільки якщо хоче довести, що гідний стати їй чоловіком. Але перед цим, обов’язково, навіть найгіршій нареченій приносять у якості викупу хоч одну вівцю. То де вівця, Нерх?!
Той застиг, витріщивши очі, а потім зареготав, як і всі тролі на трибунах. Відсміявшись, витер сльози і промовив:
— Ох, дівчинко.. ти вартуєш цілого табуна найкращих коней, але боюся — я не гідний.
І показав на свою сивину, мовляв, це не ти погана, це я вже неліквід. Сяючи посмішкою, протягнув їй ключ. Але перед тим, як повернулася до виходу, Лізет ще встигла помітити як той, непомітно для інших, подав короткий знак «Обережно». Чомусь Нерх був певен, що вона знає і їхню мову жестів.
Насторожено відчинивши наступні двері — Лізет одразу зрозуміла до чого був той знак. На аркуші паперу було написано всього два слова: «Ельфійський етикет». Вона поспіхом згадувала всі знання, які їй давали на цю тему. І дуже сподівалася, що справді ВСІ! Адже основним правилом в тому етикеті було — вижити. Ельфи славилися зверхністю, красою, найпаскуднішими характерами і знаннями в сфері створення отрут. Це страшне поєднання призвело до того, що жоден ельфійський прийом не проходив без отруєнь.
Крікс, побачивши завдання і ельфа–суддю, який очікував учасницю за столом — догризав друге своє крило. Насправді, вони з Лізет були давно знайомі й він чудово знав, що саме з ельфами вона майже не стикалася. Кел також вскочив, з напругою вдивляючись в дії свого сородича. І те, що він бачив — йому не подобалося.
— Прошу проходьте, — гостровухий красунчик підвівся і повів рукою, вказуючи на друге крісло, — я допоможу вам влаштуватися. Мене звати Фелмаліель, а вас мила леді?
— Моє ім’я Лізет, — відповіла блондинка, схиляючи голову у точно вивіреному ельфійському поклоні.
— О, як неочікувано, — той з цікавістю вгледівся в її обличчя, — ми незнайомі?
— Запевняю, якби це було так, я запам’ятала б ваш прекрасний образ, — лила мед у гострі вуха ельфа Лізет.
Фелмаліеля вона знала, заочно. Він був зараз у журі, як представник від свого народу, але насамперед — він був послом. Хорошим живим послом, тому у неї не виникало сумнівів — їжа отруєна вся. Можна придивитися до хліба і ризикнути, але.. навіщо? У неї вже сформувався план, правда ельф зрозуміє хто вона, але точно не розбовкає.. бо він хороший, живий поки що, посол..
— Ви знаєте ельфійські традиції? Пропоную вам скуштувати будь–яку нашу національну страву, — чемно посміхаючись, запропонував той.
Лізет поправила косу, в якій все ще була вплетена біла стрічка. Коли вона побачила потрібну реакцію, відповіла, ніби вагалася:
— Любий Фелмаліелю, я звісно знаю традиції вашого народу. Але я не певна, що можу не послухати наказ свого батька..
— Батька?
Звузивши очі, посол поспішно перебирав у пам’яті зовнішність усіх знатних леді приближених до трону. Він не перший рік перебував у людському королівстві і йому тут подобалося. Настільки, що він робив усе, щоб залишитися послом. Тому, інформацію, хоча б коротку, він мав на всіх. Крім декількох виключень. І з цих виключень, лише одна була молодою дівчиною. Він шоковано підняв погляд від білої стрічки на її обличчя і вона ледь помітно посміхнулася кутиком губ.
— Так. Батько наказував нічого ні від кого не приймати і не накидатися на страви першою. До того ж, це так неестетично, якщо дівчина поряд з таким гарним, витонченим чоловіком буде жувати, а в нього можливо не було часу навіть перекусити, через купу справ в чужій країні, — в очах Лізет промайнуло льодяне попередження на слові «чужій».
Вона ще й тоном його виділила на всяк випадок. Фел зрозумів натяк прекрасно, яскраво посміхнувся і погоджуючись хитнув головою:
— Ваш батько схоже мудра людина.
— Не то слово, — запевнила його аристократка.
— Пропоную компроміс, скуштуйте ось цей хлібець, і на тому розійдемося, — він переставив до неї найдальшу і найменшу таріль з ельфійськими маленькими хлібцями.
Відчуваючи, як по спині котиться холодний піт, вона пообіцяла ельфу поглядом кару з безодні, якщо цей хлібець її таки отруїть, і все ж обережно поклала один до рота.
— Смачно, ельфійські пекарі знаються на витонченій випічці, — похвалила Лізет і встала. — Але мушу відкланятися, мене ще чекають в іншому місці.
Фел, ще раз пильно подивився на неї, запам’ятовуючи зовнішність і віддав ключ.
Хоч і не показувала, але Лізет була одночасно виснажена і зла. Дуже, дуже зла! Якщо б на її місці була будь–яка інша дівчина — вона би вже валялась без тями і в неї заливали б протиотрутне. Мало приємного, сама Лізет не раз це переживала, поки не відростила аристократичні зміїні ікла.
Зачинивши за собою двері, дівчина взяла до рук останнє завдання: «Перемогти в дружньому спарингу». Вона повільно перечитала і не знайшовши підводних каменів, криво посміхнулася головуючому журі, який чекав на неї.
— Ось вас–то мені і не вистачало, — полегшено повідомила йому, блиснувши очима, і підхопила поспіхом кинутий в її сторону тренувальний меч.
