Раді Вас бачити!

З порталу, обидві команди зі зв’язаними бандитами, вийшли лише за годину до світанку. Невиспані, злі та трохи дезорієнтовані, адже портал їм відкрили не на арену, а неподалік — просто в полі, де вже очікували декілька спеціальних карет для в’язнів і десяток законників, серед яких був і невідомий некромант, також у зеленому мундирі.

— Гм, натяк доволі прозорий, — криво посміхнувся Етієн.

Кел утримуючи полонених з одного боку, перезирнувся з насупленим некромантом і Лізет, які тримали мотузку з іншого боку.

— Щось мені підказує, що мій титул зараз не допоможе, — встиг вимовити Кел, до того, як командир законників підійшов до них.

— Вітаю. Я капітан Дрент. Ми забираємо полонених і небезпечного некроманта в контору, а інші якраз встигнуть на початок оголошення п’ятірки фіналістів, — він вказав рукою напрямок, куди всім іншим потрібно піти.

Лізет не оцінила, і повернувши голову до Кела, як ні в чому не бувало, відповіла спершу йому:

— А мій — допоможе.

Подивившись на капітана, який саме протягував руку до Етієна і мотузки, що стягувала бандитів — зробила крок вперед і різко наказала:

— Назад!

Він від несподіванки дійсно зробив крок назад, але потім розлютився:

— Перешкоджаєш законнику виконувати його роботу? За таке — поїдеш разом з цими, — кивнув він на бандитів, — в одній кареті. Ото їм забава буде!

Крікс не був би Кріксом, якби не дав йому договорити перед тим, як відтворив перед його обличчям події на галявині, а саме — зцілення феї.

— Ваша високосте..? — тихо прошепотів капітан Дрент, зблід і почав осідати.

— Е-е, ні! — Руден притримав того і декілька разів струсив, щоб привести до тями. — Ти нам в свідомості потрібен. Поки що.

— Карети залиште, а самі — геть! Я даю вам фору, капітане. Поки ми завершуємо тут справи, вирішуємо куди помістити в’язнів і починаємо перевірки вашого управління — у вас є час зробити свій вибір. Законники від корони вже на шляху до Санеру. Наскільки ви впевнені, що перевірки не виявлять «помилок» у вашій роботі?

Той мовчки, низько вклонився і дерев’яною ходою пішов по тракту до воріт в місто, наказавши всім підлеглим слідувати за ним. Лізет лише кинула погляд на Крікса і той, кивнувши, піднявся у повітря.

Посперечавшись, майже одноголосно вирішили, що залишати без нагляду найманців — найтупіша ідея і завантаживши їх в карету з решітками, в’їхали на ній просто до свого майданчику на арені. Лише фея червоніла, коли вони вишикувалися на майданчику, перед каретою, яка займала всю увагу глядачів.

— Так не можна! Сором який, — прошепотіла вона.

Етієн, який почув це, направляючись за командою до свого майданчику — розсміявся.

— Та облиш, мала. Їм уже все одно, а журі не вижене з полігону команду з принцесою, — він наостанок підморгнув Лірель і пішов до своїх.

Журі тим часом раділи, що не доведеться підсуджувати Збірній, адже вони виграли законно, ділять перші місця з 48-ою командою.

Після оголошення п’ятірки фіналістів, головуючий суддя вже було оголосив фінальний бій п’яти команд через три дні, але до нього підійшло одразу три лідера фіналістів. Після запеклих суперечок, головуючий оголосив:

— У фіналі залишається лише дві команди, якщо немає тих, хто хоче їх замінити?

Він з надією оглянув шеренги інших команд, які робили вигляд, що звертаються не до них і вони просто повз проходили.

Зітхнувши, той продовжив:

— Отже — дві команди..

— Мені це не подобається, — промовив Руден і одночасно з цим Кел і Етієн пішли до столу журі.

Команди потягнулися за ними, коли збірна підійшла до столу журі, почули лише кінець виговору. У головуючого аж слина з рота розліталась, так він горлав на Етієна:

— ..не буде цього!! Приперлися на Ігри — то грайте до кінця!

— Я вам ще раз повторюю, ми не будемо битися з друзями, — спокійно сказав Етієн.

— А я вам в сотий раз повторюю — всі квитки розпродані!! Ви хоч уявляєте суму повернень, навіть за один день змагань?!

— Це не моя проблема. В збірнику правил немає нічого про те, що з ігор не можна знятися передчасно.

— БО ТАКОГО НІКОЛИ НЕ БУЛО!

— Спокійно, так до удару можна донервуватися, — Лізет вийшла з-за спин чоловіків і співчуваюче поплескала того по плечу, — корона відшкодує збитки, адже ми прийшли сказати, що також не будемо виступати проти 48-мих.

Вона замовкла на мить, у неї з’явилася чудова ідея.

—Ми розділимо перше місце і на тому Санерні ігри цього сезону — закінчаться, — твердо додала принцеса.

«Для вас..», — промайнуло в її думках.

— Ваша високосте! Добре.. — промовив головуючий.

Нічого іншого він відповісти і не міг. Хитнувши головою обом командам на їх майданчики, мовляв: «Йдіть вже, очі мої б вас не бачили», оголосив новину глядачам, викликавши цим неймовірний галас.

Всі десятеро підійшли до майданчику збірної — там, на трибунах біля поручнів, на них вже чекав Грах з десяткою похмурих незнайомців за спиною.

— Грах! А я думала ти не дочекався і не дивився командні змагання, — підбігла до нього, щасливо посміхаючись Лірель.

— Дивився, ще й як дивився, — похмуро буркнув той, обіймаючи фею. — Тому прийшов не сам.

Він вказав пальцем собі за спину. Кел стрепенувшись, запитав:

— А у тебе в таверні часом немає підвалу?

— Як же немає — є, звісно, — кивнув троль і зиркнув на карету з гратами. — Для цих паскуд цікавишся?

— Так.

— Для них у мене знайдеться все, що треба..

— Але вони потрібні живими! — почуяла неладне Лізет.

— Аякже! Будуть живі, ну що ж ви, — Грах моторошно посміхнувся одним куточком губ. — Так непрофесійно я навіть в юності не діяв.

Одночасно із закінченням цієї фрази — прилетіло два магвісники в руки Кела і Лізет, та поряд приземлився знервований Крікс:

— Нам потрібно в таверну, терміново!

Розгорнувши повідомлення, Лізет зрозуміла його нервозність. Його величність повідомляв, що буде в Санері через два дні. Сухий текст, накази щодо підготовки і розташування, ні єдиного запитання.. отже, він вже знав, що з Лізет усе добре і тепер її чекають захоплюючі декілька днів «підчищення хвостів» і роздумів, як сильно їм з Кріксом влетить. Вона подивилася на Кела, судячи з його виразу обличчя — їх чекає з’їзд рідні.

— Батько?

— Угу. А в тебе?

— Також, — зітхнув Кел.

— Ходімо, — перебив їх Крікс і першим полетів у бік таверни.

Двома екіпажами доїхали швидко, таверна ще була зачинена, лише декілька постояльців вийшли у своїх справах. Тож, не відволікаючись на роботу, Грах випитував подробиці нападу. Коли розмістили в підвалах найманців і сіли чи то поснідати, чи то вже пообідати — Руден вже розповідав кінець їхніх пригод.

— Кому ж ти так насолила? — схвильовано запитав він у феї.

— Та ніби нікому..

Крікс стрепенувся і промовив:

— Може мотив не особистий, — повернувся до Лізет і запитав , — можна тут?

— Так. Прослідкував?

— Так. Капітан пішов прямим ходом до Адона. Навіть сліди не плутав, так напрудив у штани від твого попередження.

Грах вирівняв спину і став враз ніби вдвічі більшим:

— Адона? Це до Адондрена, темного мага?

Не чекаючи відповіді, він гукнув одного з десятки колишніх колег і наказав збирати всіх кого знайде.

— Це справа життя і смерті, попереджай кожного, — вигукнув він йому в спину і, нарешті, сів назад на лавку.

— Нічого собі обізнаність, — Крікс зацікавлено нахилив голову, — знайомі?

— Заочно. Коли він з’явився у Санері, я вже відійшов від справ. Він із наших, колишніх безпритульних, але не з Санера — столичний. Багато часу пройшло, але слава у нього.. недобра.

Двері таверни, тільки відремонтовані після появи в їх житті Фаї — грюкнули об стіну, так їх різко штовхнули. Поріг переступила чорноволоса фея. Судячи з виразу обличчя, нахабності й любові до всього чорного — точно із Фаїного рою.

— Ну що за феї пішли?! Добре хоч не ногою..

Грах підвівся і запитав:

— Вам чого? Ми ще зачинені..

— Це у вас останнім часом пропадала наша Ройова? — знервовано перебила його незнайомка.

— Можливо.

Вона повела поглядом по їхній компанії і дійшовши до райдужної, кивнула:

— Точно у вас, — вона невпевнено переступила з ноги на ногу, ніби наважуючись на щось. — Допоможіть! Фаяліноваль пропала прямо з трибун і ми майже не відчуваємо її, вона точно потрапила в якусь халепу. Крім вас — знайомих магів, яким можна довіряти у нас немає.

— А чому ти думаєш, що нам можна вірити? — запитав гном.

— Фая — довіряла. Ми ж — рій, просто відчуваємо! — обурливо вигукнула вона.

Лізет розгублено потерла брову і прикинула список справ.

— Наче нам зайнятись нічим, ще й це! — вигукнув Кел, мов думки її прочитав.

— То ви допоможете?

— Залиш зліпок аури, — Кел подав їй спеціальну пластину, — ми магвісниками будемо тримати рій в курсі.

Вона кивнула, зробила як сказав ельф і з надією, ще раз ковзнувши поглядом по ним — мовчки вийшла.

— Кріксе.. — принцеса не могла не зіставити їхнє завдання з провокацією Лірель і пропажою Фаї.

— Я зрозумів. Прослідкую, наскільки це можливо. Але.. він маг і часто ходить під прикриттям своєї темряви.

— Але й не спробувати ми не можемо. Не підлітай близько і не ризикуй надмірно. І активувати захисний амулет не забувай!

Останнє вона вигукнула у вікно, вслід верусу, який вже махав крилами у бік центру міста.

— Тож ти принцеса? — несподівано запитав Грах.

Всі інші вже встигли обговорити новину в таборі, а ось троля зацікавило те, що вона поводилась з усіма, хоч і владно, але без зневаги. Та й причини її вступу в Збірну також цікавили всіх, особливо одного ельфа, який блискав на неї очима з протилежного кута столу.

— Добре, — зітхнула білявка, змирившись. — Запитуйте!

***

Фая повільно розплющила очі, між ледве відкритих повік все плило і хиталося. Перші декілька хвилин неможливо було сфокусувати погляд хоч трохи. А коли вона нарешті змогла бачити — не повірила своїм очам. Навколо була знайома, потріскана кам’яна кладка «Старого Санеру» — залишки будівель, які збереглися з давніх часів у підземеллях під Санером і вхід у який прекрасно знали всі троє. «Але судячи з мого положення — мені це знання не допоможе..», — подумала фея, намагаючись хоч трохи прокрутити руки під мотузками. Тепер вона відчула і вологість, і запах плісняви. Точно підземелля.

Вона детальніше роздивилася кімнату і себе. Сиділа фея на міцному дерев’яному кріслі, до підлокітників якого були прив’язані руки в браслетах-обмежувачах, а до товстих ніжок — її ноги. Пам’ять поверталася поштовхами. Останнє, що вона пам’ятала — Адона, який під прикриттям темної магії підійшов надто близько непоміченим і дмухнув якоюсь гидотою просто в обличчя. Вона не очікувала нападу на трибунах, серед натовпу, і надто розслабилася.

Вона прошипіла:

— Аж по три браслети на кожну руку начепили, мерзотники!

І спробувала звернутися до стихій. Для фей, тим паче для неї — Ройової, обмеження — не більше, ніж легкі незручності. Але в голові зашуміло і реальність знову ніби «поплила». Вона нахмурилася — лише одне могло відібрати її сили і так вплинути. Повільно провела язиком по губах і відчула присмак коньяку. Це їй не сподобалося..

— Бісів Адон! Звідки ж він дізнався?.. — пробуркотіла вона в порожнечу.

Але кімната не була пустою — в іншому кріслі, праворуч від неї, з пітьми зіткалася фігура Адона.

— Звідси, — невимушено відповів він і махнув фоліантом, в чорній шкіряній обкладинці.

Фаю дратувало, що він поводив себе так, ніби вони розмовляли за чашечкою чаю, а не в підземному казематі. Але вона добре знала правила такої гри — не час для емоцій.

— І що ж там написано? — вона розслаблено відкинулася на спинку крісла.

— О! Це щоденник темного мага, часів Люті деміургів. А написано тут: як полонити фею.. — він помовчав задля більшого ефекту, — а також: опис, як у нього майже вийшло відібрати її сили..

Фая зблідла і.. промовчала. Це було настільки непритаманним їй, що Адон припинив вихвалятися і підняв брови:

— І що? Навіть не прокоментуєш?

— Що ж коментувати? Я надто давно тебе знаю Адоне, щоб не зрозуміти, що означає те «майже». Ти ж так полюбляєш експерименти!

Вона наче випльовувала кожне слово і, все ж втративши контроль над емоціями, прошипіла:

— А не боїшся, Адончику, що я вирвусь і перегризу тобі горлянку?!

Маг голосно розсміявся.

— ТИ? Та чистоплюйка, що вічно лізла в мої справи, щоб «не вбивати, якщо немає потреби»?! Як же ти мене цим бісила.. це найголовніша причина, чому саме ТИ зараз сидиш у цьому кріслі. Корчила із себе світлу жрицю!

— Гм..

— Я твій гмик — тобі ж в горлянку віб’ю.. — він почав підійматися, але похитавши головою, впав назад у крісло, — ..просто бути «правильною», коли народилася із золотою ложкою в роті, еге ж? А ми, прості смертні, щоб вижити на вулицях — змалечку окропляли руки в крові. І проблем було менше, ніж зараз. Істоти виконують накази лише через страх!

Фая не стримала цинічної напівусмішки, ще на трибунах вона зрозуміла хто винен у тому нападі:

— І як? Виконали твої поплічники наказ на ігровому полігоні?

— По суті — так, — знизав плечем Адон, — вони правда справжнього наказу не знали, але це не завадило мені зрозуміти на що здатна сила феї. Ще й такий козир сам до рук приплив!

Фая звела брови, намагаючись згадати про що він.

— А! Так! Ти ж тоді вже була у відключці і не бачила фінального кадру над Збірною: їхня блондинка — принцеса! Уявляєш?!

Він щиро посміхнувся, вже подумки шантажуючи корону життям принцеси. Фая спочатку шоковано застигла, ніби прислухаючись до чогось, а потім почала істерично сміятися. Різкий ляпас від розлюченого темного не змусив себе чекати, але сміху він не припинив. Лише відсміявшись, Фая злизала крапельку крові з кутку своїх губ і глузливо кинула йому:

— Це крах твоїх планів, а не козир, придурку! Його величність відреагує на замах на його сім’ю жорстоко. Чи ти думаєш, що він проковтне таке відношення до корони?

Темний маг подивився на неї з жалістю:

— Фає, Фа-а-є.. ти ж не думаєш, що я не відвів від себе підозри? Ті найманці, що вижили — звісно знають ім’я замовника.. твоє, Фає. І зникла ти так вчасно, одразу як зрозуміла, що замах не вдався..

— Гм.. дійсно. Не думала, що в тебе вистачить мізків.

— Все! Веди себе, як чемна полонянка — мені ти потрібна живою, але не обов’язково здоровою.

Адон підвівся і пройшов у бік напрочуд міцних залізних дверей навпроти крісла феї.

— Покажу тобі твоє майбутнє і піду. Купа справ. Диви, які чудові часи на тебе чекають.

З цими словами він відчинив двері, звідти вирвався запах трав, застояної крові й зневіри. Фая змогла роздивитися справжню лабораторію темного мага — повсюди були накреслені схеми, пентаграми, окремі захисні руни і знаки приховування.

— То ось чому я так і не змогла знайти її, — задумливо промовила вона.

— Це тому, що ти постійно мене недооцінювала. Але я твоєї помилки не повторю, тому ти зараз вип’єш все до краплі або я силою увіллю це тобі в рота. Що обираєш?

— Давай сюди, я навіть не проти, аби тільки не бачити тебе — нудить від твого самовдоволеного писка.

Адон криво посміхнувся і знизавши плечем, притиснув пляшку їй до рота для першого ковтка. Через хвилин двадцять Фая відключилася, а задоволений собою темний пішов збирати «інгредієнти» для першого експерименту. Непросто буде знайти більшість з них, але справа того варта.