Раді Вас бачити!

У бік Лізет летіли нескінченні запитання і вона була до них готова. Крім одного, яке зацікавило Лірель:

— А як так сталося, що принцеса потрапила на Санерні ігри? Без охорони і супроводу?

— Так, розкажи, як так сталося? — їдко протягнув Кел.

Лізет думала над відповіддю всього мить, бо якщо вже брехати, то професійно. Немає часу на вагання.

— Втекла, — коротко відповіла вона феї.

— Від чого? Чи від кого? — примружився з підозрою ельф.

— А ти як думаєш? Тебе попередили про заручини? Познайомили нас? Дали хоч ілюзію вибору? — голос принцеси почав набирати істеричних ноток.

Кел також почав злитися:

— Тож від мене?

— Тільки не прикидайся, що тебе все влаштовувало! Ти незнайомці запропонував одружитися на п’ятий день знайомства!

— Це ж була ти!! — заволав Кел.

Лізет агресивно тицьнула пальцем в ельфа:

— Але ти цього ще не знав!

Збоку щось голосно хруснуло, вони одночасно здригнулися і повернулися на звук. Грах сидів, пригнувшись, з винуватим видом і горіхами в долоні. Лірель і Руден з обох боків штрикнули його ліктями, мовляв, таку розвагу попсував!

Лізет з Келом видихнули і не змовляючись, вирішили, що погризтися вони зможуть і потім, без зайвих глядачів.

— То ви.. цейво.. заручені? — обережно запитав Руден.

— Так, — відповів Кел.

— Поки що, — одночасно з ним відповіла Лізет, чим викликала посмішку Кела.

Вона підвелася і доповнила ображеним голосом:

— Гм.. як ти, Келе, і сказав мені тоді на арені: сьогодні наречена є, а завтра — немає, — договоривши пішла до сходів.

— Та я ж не знав, що ти і є моя наречена! — вигукнув він їй у спину.

Вона, не зупиняючись, пояснила іншим:

— Я переодягнусь і повернуся, купа справ, а ми тут стосунки з’ясовуємо.

Кел дивився їй вслід і посміхався як схиблений. «Точно нудно не буде. І холоду в очах. Яка жінка!», — крутилося в його думках.

А Лізет, повільно переодягаючись, думала зовсім про інше. «Як він відреагує на правду? Через декілька днів, може тиждень, відбудеться справжнє знайомство, він дізнається для чого я насправді в Санері, і що тоді?». Сумління гризло її, але недовго. Проаналізувавши розмову, вона зрозуміла, що варіантів не було — він ще не член сім’ї, тож не послухатися наказу короля вона не мала права.

Коли спустилася на перший поверх, на столі скакав Крікс і щось доводив іншим, тицяючи в карту міста лапою.

— Кріксе? Що сталося?

— Я його загубив.. — зізнався Крікс винуватим тоном.

— Не дивно. Він же темний. Де саме? — схилилася Лізет над картою.

— Ось тут, — він показав на площу між центром і іншим краєм міста.

— З площі занадто багато напрямків, щоб хоча б припустити куди він направлявся..

— Я це і намагаюся йому втовкмачити, — подав голос Кел, — але він вперся, що шукати потрібно у напрямку виходу з міста.

— А для чого він би ще йшов у той бік під прикриттям магії? — Крікс втрачав терпіння.

Ельф не залишився в боргу:

— Плутав сліди! Вийшов на розбірки з кимось! Йшов до коханки! Скільки ще варіантів тобі навести, куди він міг йти під прикриттям?

— Про коханку можна ще раз, — єхидно повідомив йому Крікс, скосивши очі на Лізет.

Кел міг заприсягнутися, що тепер бачив все. У тому числі як птахи криво усміхаються. Тому зітхнув і підняв руки догори.

— Здаюсь. Що ви пропонуєте?

Грах, нарешті, зміг вставити декілька слів:

— Дайте карту.

До них дійшло, що єдиного місцевого — вони і не запитали. Він подивившись на площу, де зник темний показав з десяток найімовірніших напрямків, де могли тримати когось у полоні.

— Але.. — Грах нахмурившись, нагадав їм, — ..з його можливостями, він може тримати її хоч в «Королівських апартаментах» — ніхто не помітить.

— Королівські апартаменти! — вигукнула Лізет і зірвалася до виходу з таверни.

— Стій, — крикнув Кел, хапаючи повітря там, де мить тому була її рука. — Та зажди ж ти! Я зарезервував поверхи на обох наших!

Вона зупинилася, ніби з розгону на стіну налетіла. Повільно повернувшись, запитала:

— Що ти зробив? — так спокійно, що ні в кого не виникло сумнівів, ельфу потрібно втрачати свідомість чи вдавати передсмертний стан.

— Щось серце закололо, — сказав той пошепки і потер груди.

— Серце зліва, — прошипіла принцеса і, хоч повільніше, все ж пішла до дверей і звідти пробуркотіла, — може встигну переоформити..

Руден махнув рукою Келу сидіти і сам пішов провести принцесу. Крікс, підійшовши до Кела поближче, прошепотів:

— А ти швидко вчишся, так може щось і вийде.

— А ти чому такий добрий? — з підозрою запитав ельф.

— Бо я милий, — обурився верус.

— То може підкажеш, як її пом’якшити?

Крікс захрипів, приховуючи сміх.

— Лізет? Хіба в молоці замочити чи варити на маленькому вогні..

— Дуже допоміг, дякую!

— Прошу, — потім єхидно додав, — вмикай мізки, ну ти що? Вона ж принцеса. А що потрібно принцесам?

— Прикраси? Квіти? Корона?

Крікс закотив очі.

— Щоб хтось замість них розгріб все лайно, і ніхто не чіпав хоча б декілька днів, телепню!

— А-а, ось тепер реально дякую.

— Угу.

***

Лізет нервувала. До прибуття батька залишилася всього доба, а у них з Кріксом ще нуль досягнень, а ось помилок..

Два дні промайнуло, темний зник, Фаю не знайдено, а вони з верусом давно зрозуміли, що фоліант там, де її утримують. І якщо темному вдасться відібрати сили ройової.. знищення фоліанта не матиме значення.

Від цих думок її відволікла картина заручин Рудена і Карузи. Перед від’їздом, старий все ж схвалив кандидатуру Рудена в наречені, тож вони з Карузою обмінялися браслетами, під пильним наглядом її батька і пішли до екіпажу, чемно тримаючись за руки. У гномів не прийнято виставляти особисте напоказ, тому ніякого поцілунку присутні не дочекалися, але те, як вони дивилися одне на одного..

Лізет перевела погляд на Кела. Їй би хотілося, щоб і у них так вийшло. Руден провів наречену з батьком і сяючи посмішкою повернувся в таверну, де отримував привітання з виблискуючими від щастя очима. За ним зайшли кілька відвідувачів, один з них — ельф, одягнений надто яскраво для Нутрощів. Відвідувачі розсілися за столи, а ось він, пильно озирнувшись навколо — підійшов до їхньої компанії за столом. Ковзнувши по ним поглядом, він подивився на настороженого Кела:

— Вітаю, моє ім’я Сольваліон з роду Лумель. Але ви й так це знаєте, чи не так, Келоруфіелю? Є розмова.

Кел підібрався і запитав у троля:

— Граху, кімната для приватних розмов вільна?

— Так.

— Ходімо, — Кел підвівся, але Соль хитнув головою.

— Потрібна вся ваша компанія, — він посміхнувся, — я ще не з’їхав з глузду залишатися наодинці з тим, хто слідкував за моїми справами увесь час перебування в місті. До того ж — з ельфом.

— Щось маєш проти ельфів? — запитав здивовано Кел.

Соль помацав свої довгі вуха, немов перевіряв, що вони все ще гострі, і також здивовано протягнув:

— Поправка: я ЗНАЮ ельфів.. хе-хе.. як самого себе.

— Годі. Ходімо, — припинив Грах ці церемонії.

Коли вони зайшли до кімнати і влаштувалися — Соль дістав з сумки два, досить масивних, вкритих рунами браслети.

— Я поспішаю, тож скажу коротко: я не знаю, де Фая, але маю ось ці милі прикраси — обмежувачі темної магії. Без них — у вас майже немає шансів.

— Обмежувачів для темної магії — не існує, — заперечив Крікс.

— Не існувало, — поправив його Соль. — Я артефактор. Артефактор, якому подобається бути живим.

— Що ти за них хочеш? — нахмурилася Лізет.

— Ви замовите за мене добре, зауважте, тверде слово перед батьком. Щоб він не відмахнувся.

— Домовились, — погодилася білявка і потягнулася за браслетами.

— Е-е ні, принцесо, — Соль відвів подалі руку з обмежувачами, — не так швидко. Клятву!

— Ти серйозно?

— Я перестав вірити істотам на слово у віці трьох років. Досі пам’ятаю того копняка, якого отримав від брата замість цукерки.

— Я зараз заплачу, — визвірився Кел, — дякуй деміургам, що все ж не отримав від нього цукерку з особливою ельфійською приправою!

— Ну.. він у п’ять років ще не вмів..

— Досить! Я, Аполізетія Веріол, клянусь замовити добре, міцне слово за ельфа Сольваліона з роду Лумель перед батьком, так, щоб він не відмахнувся, ЯКЩО браслети дійсно спрацюють як обмежувачі темної магії.

Договоривши, показала Солю мітку клятви, яка з’явилася на зап’ясті й забрала нарешті браслети.

— На цьому я вас залишу, маю купу справ, — переможно посміхнувся Соль і пішов до виходу.

— Не хвилюйся, це ненадовго, — похмуро пообіцяв Кел йому в спину.

Той лише засміявся і не обертаючись, махнув на прощання рукою.

— Які дивні ельфи пішли, — задумливо промовив Грах.

— Та ні. Ці двоє швидше виняток, — промовив верус. — Як же її знайти?..

Лірель підхопилася з лавки так різко, що скинула на підлогу якийсь посуд.

— ПЕРСТЕНЬ! ВОНА Ж ДАЛА МЕНІ ПЕРСТЕНЬ!

І вилетіла з кімнати. Буквально. Через декілька хвилин влетіла, поклала на стіл прикрасу і затараторила:

— Я забула! В перший день знайомства, вона залишила мені цей маяк, за допомогою якого її можна викликати чи знайти. Він же спрацює навіть, якщо її тримають під прикриттям темної магії? Це ж фейський артефакт, але я не знаю деталей.

— Давай перевірю, — Кел прочитав те ж «закляття викриття» давньоельфійською, яким трохи раніше викрив невидимий артефакт Соля на спині Етієна.

Коли він подув магічним пилом просто на перстень — всі побачили, що від нього протягнута тонка нитка зв’язку.

— На тому кінці нитки точно Фая, — з полегшенням промовила Лірель.

Хоч їх знайомство почалося не надто добре, але за декілька днів навчання райдужна прив’язалася і зрозуміла, що Фаю є за що поважати. Якщо б не вона, ще невідомо чим би закінчилися їхні пригоди на полігоні. Лізет з Кріксом перезирнулися поглядами «ще поживемо». А Кел з Руденом розгорнули карту і почали обговорювати план.

— Почнемо з площі, а там по ситуації, — знизав плечем гном.

— А якщо нарвемося на їхню охорону чи розвідку? Судячи з банди на полігоні, вони також не аматори. Потрібно одночасно легку розвідку провести, але й мати швидкий доступ до води, їжі, загоювального зілля, зброї, особливо арбалетів, щоб не переходити в ближній бій..

Вони ще щось говорили, сперечалися як поєднати бажане з можливим.. По всьому виходило, що їм потрібна маленька армія, а не шестеро психів.. Аж поки не побачили, що Лірель, яка трохи занудьгувала, дістала з просторової кишені яблуко і голосно захрумтіла ним. За виключенням цього звуку — кімната тонула в шокованій тиші й всі погляди були спрямовані на яблуко.

— Фея..

— Ага..

— Вона ж фея!

— Ви чого? — розгубилася райдужна.

— А наскільки велика ця просторова кишеня? — повільно, щоб не злякати удачу запитав Крікс.

— М-м, я не дуже сильна, десь як ця кімната.

— Ось і рішення, — видихнула Лізет. — Збори до сутінок, вийдемо після заходу світила.