Раді Вас бачити!

​Ларс широко відчинив двері і привітно посміхнувся:

— Заходьте, заходьте, Мартіне, ми вже зачекалися!

​Пан Берлік пройшов до вітальні, ввічливо привітався. Ларс представив Рамію як свою кузину, айру Айрін Блеріс.

​Мартін Берлік був середнього зросту, худорлявої статури, одягнений в ідеально випрасуваний сірий костюм і білу сорочку. У руках він тримав шкіряний портфель. Його русяве рідкувате волосся було ретельно зачесане і зібране в куций хвостик на потилиці. Чоловік мав довгасте обличчя, високий лоб, широкі брови, сірі очі з розумним і уважним поглядом, довгий з горбинкою ніс і тонкі губи. Про таких кажуть — типовий педант.

​Рамія взяла на себе обов'язки господині і налила чоловікам у філіжанки чай. Вона поводила себе скромно і непомітно, як того вимагали правила етикету. Присівши за стіл і трохи відпивши чаю, помічник Ларса почав звітуватися про стан справ.

​— Пане Блере, першим ділом я вручив ваше послання принцу. Він особисто мене прийняв, і я вам так скажу — його нудьгуюче обличчя враз пожвавішало. Принц передав для вас і вашої сестри запрошення на завтрашній бал, який відбудеться на честь відкриття зимового сезону.

​Мартін відкрив свій портфель, дістав і подав Ларсові конверти, скріплені сургучем. Пан Блер із задоволеною посмішкою прийняв листи, зірвав печатки і заповзявся їх вивчати.

​— Так-так, — мовив Ларс. — Нас чекають о сімнадцятій годині, прекрасно! Що там з гардеробом для мене і леді? — запитав він у Берліка.

​— Більша частина готова. Пан Швенць особисто доставить вам усе сьогодні. Я розпорядився приготувати музичну кімнату для примірок.

​— Прикраси?

— Теж прибудуть сьогодні, але не всі, бо ж вас чекали серед зими. Та є з чого вибрати.

​— Карета?

— Вже підготовлена, пане Блере, — флегматично відзвітував Берлік.

​— Хм, чудова робота! А тепер розкажи мені, Мартіне, чи будуть завтра на прийомі у принца знатні сім'ї з Амарканду?

​Ларс із нетерпінням спостерігав, як Берлік знову копирсається у своєму портфелі. Нарешті помічник витягнув звідти список.

— Ось, взяв у секретаря принца!

​Блер вихопив папірець і зацікавлено почав його вивчати, вчитуючись у кожне прізвище.

​— Подивимося, хто тут у нас? Декілька чиновників, мабуть, у справах, а ось це цікаво — Рілси з донькою, Брайди з донькою, Перслі з доньками... хм, і Лоренси з донькою, далі дрібна знать теж з доньками. Прямо парад наречених! Леді відкривають полювання на принца! — зі зловтішною усмішкою пробурмотів Ларс.

​— Дозвольте додати?! — звернувся помічник.

— Так, Берліку, що в тебе? — розсіяно запитав Ларс.

​— На балу буде присутня місцева шляхта, в основному парубки. Багато хто хоче одружитися з дівчатами з Амарканду.

​— Ну, це їхні справи, нас вони не стосуються. Мартіне, — звернувся Блер до помічника, — на сьогодні ти вільний, але завтра організуй усе так, ніби до принца їде не якась там айра з прикордоння, а принцеса. Мені потрібно, щоб про Айрін вже почали говорити і цікавитися нею.

​— Буде виконано, пане! — запобігливо відповів Мартін.

​Берлік чемно попрощався, і Ларс провів його до дверей. Під час розмови Рамія не видала ні звуку, окрім звичних фраз ввічливості, але в душі в неї було якесь змішане розуміння того, що відбувається. Дівчина не любила неясності, це і бентежило її, і викликало гнів, тому, як тільки за помічником закрилися двері, вона накинулася на Ларса з допитом.

​— Пане Блере, — іронічно звернулася найманиця. — Може, вже поясните мені, що це за цирк з моєю участю ви хочете організувати? Пам'ятається мені, ми нічого такого не обговорювали?

​Ларс явно чекав цієї розмови, але не спішив з відповіддю. Він хитро усміхнувся і ліниво розвалився на канапі, закинувши ногу на ногу. Почекав ту мить, коли дівчині урветься терпець (чомусь йому стало подобатися її дратувати), і нарешті відповів:

​— Це не цирк, моя мила Айрін, це декорації! Невже ви думаєте, що нікому не відома панянка по приїзді в столицю так швидко приверне до себе увагу? Потрібні незначні знайомства, чутки, плітки — усе, що підкреслить ваш ореол таємничості. Ну і гарна обгортка, куди ж без неї! — відповів чоловік.

​Рамія якийсь час думала, перетравлюючи почуте. В душі вона погоджувалася з твердженнями Ларса, але те, що він не попередив її завчасно, вибішувало.

​— А що це Мартін говорив про гардероб? Як він може бути готовий, якщо навіть мірки з мене не знімали? — пробуркотіла найманиця.

​— Бачиш, «кузино», я знав, що ти погодишся на нашу авантюру, тому подумав про все завчасно. Вибрав заздалегідь дівчину приблизно твоєї статури з персоналу матінки Го і відправив її до Марішкан. А пан Берлік організував усе інше. До речі, її звуть Дарін, — самовдоволено відповів Ларс.

​— Що?!! Мої сукні, білизну замовляла і приміряла повія? Це вже ні в які ворота не лізе! — розширивши очі, прокричала Рамія.

​Дівчина заходилася міряти кроками кімнату, щоб якось випустити пару. Ларс весь підібрався, від його лінивої пози не залишилося і сліду. Чоловік добряче втомився, і йому були геть не потрібні жіночі емоції. Він підвівся з канапи і зупинив Рамію, боляче схопивши за лікоть.

​— А чим тобі повія не вгодила? Мало хто змолоду звернув не на ту доріжку чи які в кого були обставини... А ти ненабагато від неї ліпша! Чи ти думаєш, що з імператором будеш про високі матерії розмовляти і триматися на сестринській дистанції?! — сказав, наче виплюнув, Блер.

​Рамія від таких слів стала як вкопана, образа розпеченим жаром пронеслася венами і влучила в серце. Якусь мить вона, не кліпаючи, дивилася на Ларса. Першим бажанням було заліпити йому гарний ляпас, але відчуття якоїсь безнадійності, розгубленості, несправедливості затопили її душу. В голові набатом звучали слова: «Так ось що він про мене думає, що я здатна на все заради грошей, просто ціна з Дарін у нас різна!» Поступово гнів, обурення зійшли нанівець, випаливши в серці пустку і байдужість. Десь там, на задвірках свідомості прокинувся жаль до себе і питання «навіщо все це їй?», «що вона тут робить?», але Рамія придушила легкодухість у зародку. «Не вистачало ще заплакати перед цим козлом!» Обіцянка батькові спонукала її до дій всі ці роки, а тепер, коли вона пройшла більшу частину шляху, пізно було повертати. Дівчина взяла себе в руки і вже спокійним рівним голосом промовила:

​— А й справді, чого це я розходилася? Дякую, що про все потурбувався. Я, мабуть, піду до себе, перепочину трохи до приїзду пана Швенця.

​На цім слові Рамія випростала руку, за яку ще тримав чоловік, і неспішною ходою пішла до дверей. Ларс спостерігав всю зміну почуттів на обличчі дівчини. Він зрозумів, що наговорив зайвого і що взагалі не треба було так із нею. Вирішивши якось виправити ситуацію, чоловік промовив:

​— Зачекай, Раміє! Ти ж наче хотіла почути про пана Блера?

​Найманиця повільно обернулася і відповіла:

— Хотіла? Перехотіла. Думаю, що це не єдине, про що ти мені не розповів, поки ми їхали сюди. Знаєш, я такий же пішак у твоїй великій грі, як Дарін, Піт, Берлік, сім'я Айрін, можливо, навіть принц безіменний. Ти мені платиш, а я виконую.

​Ларс за дві секунди подолав відстань до дівчини і взяв її за плечі. Пильно дивлячись їй у вічі, промовив:

— Ні, ти не пішак, Раміє, ти ферзь! І я прошу вибачення за свої слова, я не мав їх казати!

​— Не мав, але тепер я знаю твою думку про мене, — з сумною посмішкою зауважила найманиця.

​— Ні, Раміє, я так не думаю! Я просто замотався і несу всяку нісенітницю, — тихо мовив Ларс, а потім уже голосніше додав:

— Дарін, вона непогана дівчина! Я взагалі не розумію, що вона робила в тому притоні. Але це, мабуть, доля, що я забрав її звідти. Знаєш, а Мартін і Дарін встигли закохатися і навіть уже побралися.

​— Оу! — вигукнула найманиця. — Правду кажуть, що протилежності притягуються. Невже кохання з першого погляду?!

​— Саме так! То ти мене вибачаєш? — Ларс із надією подивився на Рамію.

— Гаразд, проїхали!

​Рамія пройшла, присіла на канапку і з інтересом запитала:

— То яка ж у вас історія, пане Блере?

​Ларс розмістився в кріслі навпроти.

— Ну, по-перше, принц не безіменний, — Ларс посміхнувся. — Його звуть Ерік Радимський, він рідний брат короля Едварда. Колись давно я врятував йому життя, з тих пір ми товаришуємо. По-друге, «Роза вітрів» належить мені, тому поведінка персоналу очевидна. А з приводу мого прізвища, то сім'я Айрін прихистила мене, коли я осиротів. З деяких причин вони не могли мене усиновити, тому я не Блеріс, а більш по-простому — Блер. Не знатний, але цілком заможний буржуа. Тут у Марішканах і в Амарканді я успішний підприємець. Це якщо коротко. Можливо, в тебе є якісь запитання?

​Рамія задумалася: «Як він усе вправно розповідає, як по нотах, і, найімовірніше, не обманює! Хіба що не договорює». Найманицю цілком задовольнила розповідь чоловіка, а от історія Айрін була недосконала. Своїми сумнівами Рамія поділилася з Ларсом.

​— Запитання є, але з іншого приводу. Це стосується Айрін. Якщо айр Блеріс мав артефакт пошуку, то чому він відразу не знайшов доньку?

​— Ти теж про це думала? — здивовано запитав Ларс. — Скажімо так, Блеріс його замовив, а артефактник ще не встиг зробити, як дівчинка зникла. А потім відстань була настільки далекою, що артефакт не спрацював!

​— Слушно і цілком правдиво, — задумливо промовила Рамія. — Така сумна історія, я навіть не знаю, чи погодяться батьки Айрін на цю аферу.

​— Погодяться, вже погодилися. Тим більше, вони не вірять, що їхня дитина мертва. Я справді намагався знайти дівчинку, але безрезультатно. Хоча довідався, що в той час це був не поодинокий випадок. Зникали ще дівчатка, і так само тіла не знайшли.

​Змовники якийсь час мовчали, кожен думав про своє. Тишу розбив стукіт у двері. Це прибіг портьє. Парубок прозвітував, що ювеліри, а також Швенць із помічницями вже прибули і чекають на пана та леді в музичній вітальні.