Спочатку:
На сторінку книги
«Веселий карась» знаходився на березі занедбаного озера. Сама будівля була не в найкращому стані. Складалося враження, що вона доживає останні дні й розсиплеться від першого ж сильного пориву вітру.
Можна було б подумати, що приміщення порожнє, але кволий димок указував на те, що в халупі ще хтось є.
Ларс спішився, підійшов до шинку, штовхнув перекошені двері й увійшов. Здавалося, тут мало б тхнути затхлістю та занедбаністю. Та ні. Чимале приміщення було чистеньке, де-не-де під стінами ще залишилися лавки, кілька стільців і одинокий стіл. Біля каміна, присвічуючи собі ліхтарем, порався літній чоловік. Він підкидав тоненькі гілочки до багаття.
— Гей, здоров був, чоловіче! — голосно привітався Ларс.
Чоловік повільно повернувся і скрипучим старечим голосом проказав:
— І тобі доброго здоров'ячка, парубче. Яким вітром занесло в наші краї?
Старий був сивий, згорблений, обличчя — мов печене яблуко, та очі сяяли привітно. Він узяв палицю і, опираючись на неї, підійшов до Ларса та простягнув руку:
— Я Гнат, місцевий сторож. Ось наглядаю за цією будівлею. Може, кому переночувати треба. Прийде весна — господар розбере її.
— Ларс, мандрівник. — Блер потиснув старечу руку й із сумом обвів поглядом колишню корчму. — Я і мої друзі прямуємо в бік кордону, хотіли тут зупинитися до ранку, сподівалися повечеряти.
— О-о! — прицмокнув Гнат. — А скільки ж вас?
— Семеро, серед нас одна жінка, — коротко відповів Блер.
— Тут є дві кімнатки. В одній живу я, в другій може переночувати ваша супутниця, ну а ви вже тут, у залі — на лавках чи на підлозі. В коморі є старі матраци. Їжі немає, але поділюся своїми запасами. Є яйця, пшенична крупа — можна щось приготувати, якщо вмієте!
— Дякую, Гнате, це набагато краще, ніж ночувати просто неба! — Ларс вийняв з кишені золотий і простягнув чоловікові.
Старець тремтячою рукою взяв монету і промовив:
— Це дуже багато, в мене немає здачі!
— Я знаю, що немає, але мені треба ще прилаштувати коней, бажано їх напоїти і нагодувати.
Гнат покрутив золотий і сховав до кишені.
— Тут до корчми на задньому дворі прибудований невеликий хлів. До нього можна також пройти через чорний хід, що йде через кухню. Це так, про всяк випадок. Ходімо, я покажу!
Ларс пройшов за Гнатом через обшарпану маленьку кухоньку, але, хоч як там було, в ній теж було прибрано. На тумбочці стояв стіс дещо щербатих тарілок та трохи кухлів. В одному з них, найбільшому, причаїлися дерев'яні ложки і кілька ножів. На балці висіло три казанки різних розмірів і пательня. Ось і все приладдя. На підлозі стояв чималий жбан із водою.
Гнат прочинив двері — війнуло морозним повітрям. Поки Ларс розмовляв зі сторожем, ніч повністю оповила все навкруги.
— Он, бачиш! — Гнат показав скрученим пальцем на обриси перекошених дверей. — Ото хлів, туди відведете коней. У дворі — криниця. Як упораєтеся, приходьте варити вечерю.
Сторож дістав із полиці старий комірний замок із ключем і світлинець. Підлив у колишній ліхтар олії і запалив.
— Ось, на, бери! Темно — хоч око виколи. І коней замкни, так, про всяк випадок, — мовив старий і віддав Ларсові замок та ліхтар.
Блеру нічого не залишалося, як узяти в Гната речі. Він якось і не думав, що буде не тільки кашоваром, а ще й конюхом. Чоловік вилаявся про себе і пішов до «стайні». Відчинив скрипучі двері, що висіли більше на чесному слові, ніж на петлях, вихопив світлинцем убогі стіни та куцу підстилку з соломи. Хлів невеликий, сімом коням буде затісно, але вже якось переночують. У кутку лежала копиця сіна з різнотрав'я.
Ларс вийшов із хліва і повернувся вулицею до своїх супутників.
— О, нарешті, я вже тут задубів! — озвався Дір.
— Що там? — кивнув у бік корчми Ян.
Ларс обвів усіх поглядом і промовив:
— Корчма не працює, але ми можемо на ніч тут зупинитися. Спатимемо на підлозі, можна на лавках. Для Рамії є окрема кімната з ліжком. На вечерю — каша, якщо самі приготуємо. Хлів для коней знаходиться на задньому дворі, тож ходімо їх прилаштуємо!
— А хто всередині? — запитав Гор.
— Гнат — старий сторож нехитрого майна. Сама будівля навесні піде під знос.
Ларс підняв високо ліхтар, взяв Красунчика за повід і повів за собою. Вершники спішилися і попрямували за чоловіком.
