Спочатку:
На сторінку книги
Мандрівники слідом за Ларсом зайшли у двір. Блер широко відчинив ворота хліва, увійшов і прикріпив до низької стелі ліхтар. Оскільки там було лише три стійла, чоловіки вирішили розмістити в кожному по два коня. Охоронці розсідлали своїх скакунів і накинули на них теплі попони. Потім пішли до криниці по воду, щоб напоїти тварин.
Рамія прилаштувала Сніжку біля копиці з сіном. А от Ларс свого Красунчика був змушений розмістити разом із Вітром Нормана. Якийсь час чоловіки мовчки розсідлували коней, намагаючись у тісноті бодай трохи їх почистити.
— Гарний кінь у тебе, Ларсе, техільський бойовий! Такого не кожен вельможа зможе собі купити! — порушивши тишу, промовив найманець.
— Та ти теж не жебракуєш, Нормане! Твій ассійський чорний — це величезна рідкість у нашому краї! — повернув комплімент Блер.
— Та ні, от справжній скарб — це Сніжка! — заперечив Норман, кивнувши в бік дівчини, яка любовно розчісувала кобилиці гриву. — Але ти маєш рацію, я добре заробляю.
— Я в цьому й не сумніваюся. Ваші розцінки по кишені, мабуть, тільки імператору! — з кривою посмішкою зазначив Ларс.
— Там ще пеня, не все ж Рамії за тебе розплачуватися! — зневажливо кинув Норман.
І поки Ларс міркував, що йому відповісти, блондин забрав свої речі й вийшов зі стайні.
«От вилупок! І де тільки взявся на мою голову! — вилаявся подумки Ларс. — Але нехай думає, що залишив останнє слово за собою!»
Блер закінчив із Красунчиком і вийшов зі стійла. Він притулив свої дорожні мішки в кутку стайні й приєднався до Рамії. Найманиця якраз почала набивати сіном ясла. Зголоднілі коні з апетитом накинулися на суху траву.
Дівчина відчула, що Ларса буквально розпирає поговорити наодинці, але охоронці саме носили воду для коней. Коли вони впоралися зі своєю роботою, Рамія попросила чоловіків зачекати надворі. Ті мовчки похватали свої мішки й вийшли. Ларс сперся на стіну і, склавши на грудях руки, вичікувально спостерігав за дівчиною.
— Кажи вже, — звернулася найманиця до чоловіка, мимоволі замилувавшись його мужньою статурою.
— Ну, раз ти все чула, то, може, поясниш, кому і скільки я ще винен? — запитав Блер, ледве стримуючи роздратування.
— Ларсе, я думаю, що Норман ревнує, от і верзе всілякі нісенітниці, — спокійно відповіла дівчина.
— Ревнує? Між вами щось було? — вкрадливо запитав Ларс.
Рамія підійшла до чоловіка, ніжно провела рукою по його неголеній щоці й пронизливо подивилася в очі.
— Було, є і буде. Але дивлячись, який сенс ти вкладаєш у ці слова. Я з Норманом знайома з дитинства. Наші родини товаришували, і, можливо, якби ситуація склалася інакше, ми б уже давно побралися.
Ларс аж внутрішньо здригнувся від цих слів, наче з нього враз вибило все повітря. Він схопив дівчину за талію і якомога ближче притиснув до себе.
— І коли ти збиралася розповісти мені про свого горе-нареченого? — хрипло запитав Блер, обпалюючи подихом її скроню.
— А я й не збиралася, бо немає сенсу, — видихнула Рамія.
Вона вперлася руками в його сталеві груди, намагаючись відштовхнутися, щоб відвоювати собі бодай трохи простору. Та марно. Близькість цього чоловіка бентежила й збуджувала тіло, перетворюючи всі думки на тягучий кисіль. Хотілося тільки вабити і бути звабленою. Силою волі, ледве опанувавши себе, Рамія продовжила:
— Ми з Норманом усе давно вирішили. Та бачу, що йому треба ще раз пояснити. А про тебе я теж нікому не збираюся розповідати.
Наче й нічого такого не сказала, але Ларса неприємно зачепили її слова. Він розслабив обійми й відійшов від дівчини. «Не збирається вона! Наче я якийсь недолугий, що треба приховувати наші стосунки. Чи все-таки підсвідомо вона розраховує на сімейне життя з білобрисим?» Блер важким поглядом дивився на Рамію і, мабуть, щоб зробити собі ще боляче, запитав:
— Тобі подобається Норман?
Найманиця посміхнулася і глянула на Ларса, як на пришелепкуватого. І тільки-но збиралася відповісти, аж раптом щось привернуло її увагу. Дівчина навшпиньках підійшла до дверей хліва і щосили штовхнула їх ногою.
— Ой, ай, нащо так лупити?! — почулося ззовні.
— Бо підслуховувати негарно! — сердито відповіла найманиця.
— Ледве голову не знесла, добре, що трохи ухилився! — поскаржився Дір.
— Та ти мене ледве не розчавив! Не міг упасти своєю тушею поруч?! — бурчав Ян.
Рамія підняла високо ліхтар і освітила охоронців. Дір, тримаючись за лоба й кумедно борсаючись, підводився з Яна, який лежав на спині, а Мак і Гор, відскочивши вбік, спочатку стримували сміх, а потім гучно розреготалися. Тільки Норман незворушно стояв біля криниці, наче все це його ні на йоту не стосується.
Ларс, підхопивши свої речі та мішок Рамії, вийшов зі стайні. Мовчки передав поклажу охоронцям, а потім стулив дивом уцілілі двері докупи й замкнув хлів на замок.
— Ходімо, тут є чорний хід! — коротко кинув супутникам і попрямував до дверей кухні.
