Спочатку:
На сторінку книги
У стайні Ларса та Рамії не було.
— Мабуть, на задньому дворі — вози оглядають, — припустив Гор.
Спільники й справді були там.
— Ну як? Щось знайшли? — поцікавився охоронець.
— Ні, з кінською збруєю все гаразд. Фури теж укомплектовані запасними колесами, осями й мазницями з дьогтем, наче щойно зі складів виїхали.
Лола підійшла до Рамії й прошепотіла їй на вухо:
— Я про все дізналася!
Найманиця задоволено посміхнулася й звернулася до Блера:
— Ларсе, маємо тобі дещо розповісти, але, може, відійдемо десь у відлюдне місце? Здається, нашим погоничам набридло сидіти в корчмі.
Блер простежив за поглядом найманиці. Дійсно, в їхній бік прямував гурт із десяти чоловік.
— Хлопці йдуть до вбиралень, їм не до нас, тож я слухаю.
Рамія, переконавшись, що Ларс мав рацію, промовила:
— Перед сніданком Лола запропонувала переодягнутися подавальницею. Нерідко чоловіки обговорюють свої справи й не звертають уваги на обслугу.
— Ви з глузду з'їхали! — емоційно перебив розповідь найманиці Ларс. — Її ж усі знають!
— Я замаскувалася, — втрутилася Лола.
— Це так, — підтвердив Гор. — Я був там і її не впізнав, бо вона перетворилася на апетитну засмаглу брюнетку.
— А зараз я не апетитна? Так?! — насупилася камеристка, гнівно зиркаючи на Гора.
— Так, до справи! — наказав Ларс. — Щось дізналася?
— Звісно! — відповіла Лола й самовдоволено схрестила руки на грудях. — Ми в глибокій халепі!
— Лоло, розкажи нам про все, що ти почула! — попросила найманиця.
Камеристка подивилася на Рамію. Та у свою чергу відкрила їй свою свідомість, щоб дівчина заспокоїлася: «Не виказуй своїх здібностей. Тримайся версії, що підслухала».
— Гаразд! Я обійшла всіх, хто снідав у залі. І тільки за одним столиком почула розмову про те, що потрібно когось попередити й про якісь зміни в планах. Там сиділо вісім змовників: начальник валки, начальник охорони та шестеро охоронців.
— Не може такого бути! — вигукнув Ларс. Він не очікував такого підступного удару.
— Начальник каравану, — продовжувала Лола, — зацікавився мною, і ми пішли до нього в кімнату. Там він вихвалявся, що скоро стане багатим і впливовим, та пропонував поїхати з ним. А ще лаявся, що йому набридло керувати караванами, а в міжсезоння перебиватися з хліба на воду. Він мріє мати власну фабрику.
— Де зараз цей зрадник?! — процідив крізь зуби Ларс.
— Спить у своїй кімнаті. Я підмішала йому у вино трохи дурману. Поки засинав — розпатякав, що в нього є могутній союзник, і саме з його людьми він снідав. А ще перед тим, як піти зі мною, начальник наказав своїм спільникам не розходитися й чекати його за столиком.
Після почутого Ларс на якусь мить застиг. Усі напружено спостерігали за чоловіком.
— Є два варіанти, — відмер нарешті Ларс. — Перший — пов'язати зрадників, залишити вози в корчмі разом із Блерісами, взяти з собою кілька десятків бійців і напасти першими. Другий — удавати, ніби ми нічого не знаємо, але потрібно попередити погоничів, щоб були напоготові. У селі нічого не їсти й не пити. А коли прийдуть по нас — дати відсіч!
— Мені не подобається жоден із варіантів, — сказала Рамія.
— Чому? — високо піднявши брови, поцікавився Ларс.
— У першому випадку ми не знаємо точно, де саме шукати повстанців — ліс великий. Крім того, наш чималий загін із великою ймовірністю приверне увагу лучників. Ми наполохаємо їх, і частина покидьків може зачаїтися.
— І в нас немає часу вистежувати втікачів, — погодився з найманицею Блер.
— У другому варіанті багато ризиків: зрадники вільні й можуть завдати удару в спину в будь-який момент; селяни насторожаться, що ми нічого не їмо й не п'ємо. Але перед цим потрібно всіх учасників каравану попередити не приймати частування від місцевих. Як це зробити непомітно й щоб усі тримали язики за зубами?
— Маєш кращі ідеї?! — похмуро запитав Ларс.
— Швидше за все — доповнення до другого варіанту. Я поїду з Гором уперед. Будемо діяти в тилу ворога і, якщо треба, вас прикриємо. Можливо, нам вдасться підмінити зілля у старостихи. Сподіваюся ще зустріти Мака, цілком можливо, він зараз мчить до нас.
— Якщо ще живий, — невпевнено зауважив Ларс.
— Ти його недооцінюєш, — Рамія посміхнулася й продовжила: — Потрібно створити метушню, у якій ми непомітно зникнемо. Погоничів, звісно, треба попередити про пастку, а от зі зрадників не спускати очей! І не давати їм змоги протягом подорожі збиратися докупи. І ще — потрібно два луки й додаткові комплекти стріл для хлопців.
Найманиця перевела погляд у бік фур. Ларс уважно на неї подивився й, не кажучи ні слова, підійшов до потрібного воза, відкинув волову шкуру, дістав із кишені ключ і відімкнув ящики з позначкою.
— Бери все, що тобі потрібно, — спокійно сказав Блер.
— Що? Навіть не будеш мене відмовляти? — здивовано запитала дівчина.
— А ти хіба послухаєш? — відповів запитанням на запитання Ларс.
— Ні, але мені було б приємно, якби ти хоч трохи хвилювався за мене! — зіщуливши очі, з образою в голосі пробурмотіла Рамія.
Ларс розгублено подивився на Гора. Той лише розвів руками: «Жінки — одним словом!»
Рамія під приводом того, що їй потрібно зібратися в дорогу, передоручила вибір зброї Гору й попросила осідлати Сніжку. Вона, підхопивши Лолу під руку, швидко повела її в бік корчми. Найманиці кортіло випитати в камеристки якнайбільше подробиць, а також змінити одяг на зручніший.
Ларс тим часом, не створюючи зайвого шуму, попередив погоничів про ситуацію, що склалася. Вояки обурилися й запропонували зараз же розправитися зі зрадниками, але швидко охолонули під пильним поглядом свого роботодавця:
— Зброю тримайте біля себе якнайближче. Зробіть так, щоб вози, які охороняються зрадниками, їхали в різних частинах каравану. Потрібен максимальний кут огляду. Як прибудемо в село, ліквідуйте їх по-тихому, а тіла сховайте. Начальника охорони тримайте в полі зору, а караванвожатого я візьму на себе.
Вояки схвально кивнули й запевнили Ларса, що все виконають.
— Що ж, запрягайте коней, лаштуйте вози, виїжджатимемо за моєю командою! — кинув наостанок Блер і повернувся до корчми.
Зрадники сиділи за столиком і чекали на свого ватажка. Ларс, довго не роздумаючи, підсів до них і гукнув подавальниці, щоб принесла побільше вина й чогось поїсти. Чоловік, на відміну від своїх людей, так і не поснідав.
Дівчина хутко збігала на кухню й принесла замовлення. Ларс кинув їй у тацю жменю дрібних монет і наказав наповнити келихи всім присутнім. Начальник охорони здивовано дивився на свого пана, поки той залпом пив своє вино. Поставивши келих на стіл, Ларс видихнув:
— Фух, ну й моторошні новини! Така небезпека! Жах! — вигукнув Блер, ні до кого особисто не звертаючись.
— Яка небезпека? — занепокоєно запитав начальник охорони. Він теж чимало відсьорбнув зі свого келиха, і очі його забігали.
— А що, ще не чули? — продовжив ламати комедію Ларс.
— Ні… — розгублено промимрили, переглядаючись, псевдоохоронці.
Ларс зробив величезні, перелякані очі й драматично промовив:
— Так у лісі, біля корчми, куди ми маємо їхати… орудує… величезна… превеличезна…
— Хто? — не витримав один зі зрадників.
— Зграя… оскаженілих вовків!!! — вигукнув Блер. — Сьогодні один з моїх гінців повернувся й розповів! На жаль, його товариші загинули.
— Тобто один із гінців? А що, були й інші? — бовкнув начальник охорони й прикусив язика.
Та Ларсу було цього достатньо, щоб переконатися в словах камеристки. «Отже, знав тільки про Яна. Добре, сволото, граємо далі!» — подумав Блер, а вголос, старанно приховуючи лють, відповів:
— Ну так, це ж дорога! Так-от, слухайте. Гінець каже, що коли вони мали під'їхати до корчми, на них напали кровожерливі вовки. Вони відчайдушно відбивалися, але сили були нерівні. Врятувався лише він, а коли повертався до нас — зустрів на узбіччі двох закоцюблих підлітків і забрав із собою. Хлопці теж ледве втекли від сірих тварюк, уявляєте — вовки роздерли їхнього батька!
Начальник охорони засіпався: на таке він не підписувався. Треба було конче переговорити з караванвожатим. «Як же невчасно ця дівка підкотилася! І що тепер робити?»
— О, це той хлоп, якого ми бачили зранку! Він ще питав, де кімната леді Айрін, — сказав один із охоронців, звертаючись до товаришів, тим самим перебивши роздуми свого начальника.
— Так, — підтвердив Ларс. — Це він. Кому ж дітей доручити, як не жінкам. До речі, а де начальник валки?
— Е-е-е… він піднявся до себе, має скоро спуститися, ось-ось… має, — промимрив начальник охорони, крадькома поглядаючи на сходи, що вели на другий поверх.
— Що ж, нема коли чекати, схожу до нього сам. Треба вже їхати.
Ларс підвівся й залишив зніяковілих співбесідників.
Зайшовши на другий поверх, чоловік звелів вартовим перекрити вхід, нікого не пропускати й не випускати без його відома, навіть їхнього безпосереднього начальника. Потім Блер зазирнув до кімнати начальника валки. Той у розпусній позі ковзав по ліжку й пускав слину на розідрану подушку. Він виминав її руками й бурмотав усякі непристойності. Ларс покликав підлеглого декілька разів, але той ніяк не відреагував. Зачинивши двері, чоловік шоковано попрямував до Блерісів: він мав попередити дядька й тітку про небезпеку.
Підійшовши до їхніх апартаментів, Ларс почув, що там також є Рамія з Лолою. Постукавши для годиться, він прочинив двері й увійшов.
— А я тобі кажу, що це погана ідея! — обурливо промовила леді Агата, міряючи кроками кімнату.
— Чому? Майже всі в каравані — це чужі люди, тому Лола цілком може бути леді Айрін, — стояла на своєму Рамія.
— Усі знають, що вона твоя камеристка!
— Але ніхто не бачив, як вона мені прислуговує, і в кареті з вами їхала саме вона!
— Добре, Лола — моя «донька», тоді ти хто? — запитала леді Агата й нечемно тицьнула пальцем Рамії в груди.
Ларс переводив погляд з однієї жінки на іншу. Поки вони сперечалися, ніхто не наважувався втрутитися. Айр Блеріс узагалі сидів у кріслі й задумливо потягував вино. Лола та Міра старанно вдавали, ніби пакують панські речі.
— Лола не може бути Айрін! — сказав як відрізав Ларс. — Більшість охоронців пам'ятають її як співачку зі Срібленців.
— Я це знаю! — гаркнула Рамія, відходячи від леді Блеріс. — Вона вдягне перуку, мій одяг і швиденько прошмигне до карети, а айри мають їй підіграти. Треба, щоб усі думали, що це я!
Ларс на якусь мить замислився, потираючи підборіддя.
— Що ж, усе цілком можливо, — мовив він і повернувся в бік камеристки: — Я тут заходив до твого шанувальника, Лоло, він якось дивно себе поводиться… Не поділишся рецептом зілля, що ти йому підмішала?
Камеристка полишила валізу леді Агати й сполохано подивилася на Блера.
— Це трави з моєї батьківщини, тут такі не ростуть, — збентежено відповіла дівчина.
— Так, так, а батьківщина — це де? — допитувався Блер, підходячи ближче до Лоли.
— Ларсе, тобі не здається, що ми відійшли від теми, а час працює не на нас? — втрутилася Рамія.
— Не здається! — Ларс кинув пронизливий погляд на Лолу. — Ми ще повернемося до цієї розмови. Йдіть хутко переодягайтеся, я скоро зайду до вас.
Дівчата квапливо залишили кімнату. Ларс підійшов до леді Агати й узяв її за руки:
— Тітонько, я вас прошу підіграти Лолі, це все для вашої безпеки, і готуйтеся до від'їзду.
— Ларсе, рідненький, мені це все не подобається! Давай затримаємося тут або поїдемо іншим шляхом? — з тривогою в голосі запропонувала айра.
— Люба тітонько, це неможливо. У мене на шляху були й більші перешкоди, тож усе буде добре.
Чоловік ніжно обійняв жінку, яка в лихі часи замінила йому матір і по-своєму любила його.
Кларк Блеріс підвівся з крісла, підійшов до Ларса й поплескав його по плечу:
— Ми все обіграємо як треба! Який план дій?!
