Спочатку:
На сторінку книги
Ларс вийшов надвір лютий, мов вовк. Думки перепліталися з емоціями: випереджаючи одна одну, розбиваючись і знову формуючись. Чоловік уже не міг зрозуміти, на що конкретно він злився. На свої незрозумілі почуття до Рамії? На те, що вона розважається з іншими чоловіками? Чи на те, що бреше йому, дивлячись у вічі?
Взявши з підвіконня пригорщу снігу, Ларс обтер розпашіле обличчя.
— Дідько! Ця дівчина вибиває мене з колії! Треба терміново заспокоїтись і покінчити з цим! Вдих-видих, вдих-видих! — подумки налаштовував себе чоловік, проходячи туди-сюди перед вікнами таверни. Потім він зупинився і струснув головою, ніби проганяючи примарне навіювання.
Коли Рамія вийшла з харчевні, Ларс уже спокійно на неї чекав, підпираючи стіну сусіднього будинку. Найманиця сама підійшла до нього і розпочала розмову:
— Ларсе, ці чоловіки — моя команда. Вони допомагали виконувати всі твої завдання. Ми давно працюємо разом.
Затамувавши подих, Рамія спостерігала за виразом Ларсового обличчя. Чоловік ніяк не відреагував, просто дивився крізь неї, про щось замислившись.
— Ларсе, ти мене чуєш?! — запитала дівчина і якомога ближче підійшла до чоловіка.
У ту ж секунду Ларс схопив її в обійми і помінявся з нею місцями, притиснувши до стіни. І поки найманиця не оговталася, впився в її вуста жадібним поцілунком. Він вивчав, згадував, переконувався.
Рамія навіть не намагалася вирватися. Хоч вона і забороняла собі думати про нього, але її приховані бажання все частіше прокрадалися назовні. Вся її жіноча сутність таємно прагнула саме цього чоловіка. Дівчина прилинула всім тілом до Ларса і з не меншою жагою відповіла на поцілунок.
Рамія прокинулася від того, що щось легенько дзенькнуло в шибку її спальні. Дівчина розплюзила очі, поворухнулася і зрозуміла, що в ліжку не одна.
«О, ні! Це ж скільки я вчора випила?! Ні, тільки не це, тільки не він!»
Спогади вибухали феєрверком, спліталися в картини, мов гірська лавина, навалювалися на несподівано розбуджений розум. Ось вона цілується з Ларсом — довго, пристрасно, ніби востаннє. Потім вони, як діти, взявшись за руки, біжать до гостинного двору, раз у раз зупиняючись, щоб припасти одне до одного в ще одному поцілунку. Ларс веде її до чорного входу. Відмикає своїм ключем двері, і вони, стримуючи сміх, злодійкувато крадуться на другий поверх. Знову цілуються і буквально завалюються до її кімнати.
Вона навіть не встигла зрозуміти, як вони оголені опинилися в її ліжку. Бажання бути одним цілим настільки затьмарило обох, що здоровий глузд вирушив у далекий піший похід. І от тепер він повернувся — мстиво насміхається, гидко зудить і ятрить душу.
У вікно знову щось прилетіло, дзенькнувши. Рамія, кинувши погляд на міцно сплячого Ларса, вислизнула з-під ковдри. Прикриваючись портьєрою, визирнула у вікно. Високо в небі виблискувало зимове сонце. Від учорашнього снігу не лишилося й сліду. На вулиці було досить людно, адже день був у самому розпалі. Під ліхтарем через дорогу Рамія запримітила Гора і помахала охоронцю. Чоловік на мигах показав, щоб вона спустилася, бо є розмова. Найманиця подала йому знак, щоб зачекав.
Зараз найменше Рамії хотілося кудись йти, тому в своїх речах вона знайшла папір і олівець. Вона написала коротеньку записку, щоб охоронці стежили за її з Ларсом від'їздом і приєдналися до них за містом. Закрутивши в папірець яблуко, дівчина відчинила вікно і, визираючи з-за портьєри, жбурнула ним у Гора. Чоловік без зусиль спіймав послання, прочитав, кивнув Рамії на знак згоди і зник у натовпі.
Найманиця прикрила вікно і задумливо подивилася на вулицю. Ларс підкрався непомітно і низьким оксамитовим голосом промовив їй на вушко:
— Знаєш, крихітко, за тобою приємно спостерігати, але коли ти носишся по кімнаті оголена — це невимовне задоволення для моїх очей і не тільки!..
Дівчина від несподіванки здригнулася і сполохано обернулася, потрапивши в міцні чоловічі обійми. Розширеними від жаху очима вона глянула на Ларса і з тривогою запитала:
— Що ми накоїли?!
Блер з ніжною посмішкою подивився на Рамію. В його погляді не було ні жалю, ні каяття. Так дивиться мандрівник, який нарешті повернувся додому.
— Канкуна, дев'ять років тому. Це була ти, — ніжно проговорив Ларс.
Він не запитував, а стверджував. Після сьогоднішньої ночі не залишилося жодного сумніву в тому, хто перед ним. Чоловік спостерігав за всім виром емоцій, який промайнув на дівочому обличчі. Як він почувався, коли остаточно впевнився, що його рятівниця жива? Щасливим, неймовірно щасливим! Саме так. А ще він зрозумів, що більше ніколи не хоче втрачати цю жінку. Чи це кохання? Ларс не міг однозначно собі відповісти. Він ніколи не кохав. Можливо, тому, що не дозволяв собі цього почуття, або тому, що ще не зустрів ту, яка б заволоділа його думками, серцем і душею.
Рамія розуміла, що має сказати ще одну правду, адже Ларс або згадав, або здогадався. Чи потрібно це їй?! Минуло багато часу. Відбулися події, які змінили її, вісімнадцятирічну дівчину з Канкуни. Тоді, чи не вперше, вона вбила. Так, вони були покидьками, але ж живими людьми. Це не була самооборона, як вчив її наставник. Це був свідомий напад на нападників. Найманиця бачила, як готувалася засідка на Ларса, і зачаїлася неподалік.
Від пережитого Рамія тоді чимало випила. І хоч її організм перетравлював спиртне швидше, ніж у звичайних людей, його було до біса багато. Так багато, що вона втратила цноту з першим-ліпшим чоловіком. Гаразд, Ларс для неї не перший-ліпший, але ж він про це не знає, та й знати йому не потрібно. Не зараз. Можливо, колись вона йому розповість.
— Раміє, вибач, що покинув тебе на острові! Мене розбудили мої люди і сказали, що треба вшиватися. Я від тієї отрути, розбавленої алкоголем, не одразу второпав, що до чого. А коли прийшов остаточно до тями, ми вже були у відкритому морі.
— Ти не впізнав мене, коли я прийшла до гільдії, — сумно зауважила дівчина.
— Так, бо я не пам'ятав твого обличчя. До сну я погано бачив, усе розпливалося. Коли прокинувся, стало набагато краще, але ти спала спиною до мене, і твоє волосся не давало змоги тебе роздивитися. Правду кажучи, я не одразу згадав усі події вечора й ночі, і подумав, що зі мною просто дівчина для втіх, — сказавши це, Ларс одразу пошкодував, бо Рамія з нелюдською силою відштовхнула його і почала швидко одягатися.
Звісно, це в неї виходило погано, бо їхні речі були розкидані по всіх апартаментах. Дівчина знайшла білу блузу і швидко її одягла, прикривши свою наготу.
— Це моя сорочка! — зі смішинкою в голосі прокоментував Ларс. — Але тобі пасує, можеш залишити собі!
Чоловік неквапливо почав наближатися до дівчини. Вона була прекрасна в своєму гніві.
— Не підходь, бо вб'ю! — зло кинула Рамія і насупилася ще більше.
Дівчина нарешті знайшла штани, вивернуті як попало, і намагалася їх одягти.
— Тоді я буду щасливий померти! — жартував Ларс, щоб розрядити обстановку.
Він різко метнувся до найманиці, схопив її в обійми і закинув на ліжко, швидко накрив дівчину простирадлом і сповив, мов малюка. Сам влігся поряд і притиснув полонянку до себе.
— Ось так! Противника захоплено, тепер можна вести перемовини! — самовдоволено промовив чоловік.
— Я тобі як перемовлю! Почекай, дай тільки виплутаюсь! — шипіла Рамія.
Вона щосили борсалася, але Ларс усе одно був сильнішим і тримав міцно.
— Ну годі, годі, я відпущу, тільки не злися. Це було дев'ять років тому! Що вже минуле тривожити, у нас усе життя попереду! — і поцілував дівчину в носик.
— Тоді ти став моїм першим чоловіком, — насуплено промовила Рамія. — І звісно, ти нічого не пам'ятаєш! Дуже зручно, тобі не здається?!
Після цих слів дівчина заспокоїлася і якось знесилилась. Ларс був настільки шокований, що на деяку мить розгубився. Він випустив дівчину з обіймів, встав з ліжка і почав одягатися. Будь-яка звична робота завжди допомагала йому зібратися з думками.
В апартаменти постукали. Чоловік із явним полегшенням пішов до вітальні відчиняти двері. Це був портьє. Ганс, приховуючи здивування, кинув оком на оголений торс Ларса і на безлад, що був у вітальні. З беземоційним обличчям він нагадав, що скоро треба звільнити ці апартаменти для прибирання, адже вони заброньовані. Парубок швидко оцінив ситуацію і, підморгуючи, запропонував переселити леді до пана. Звісно, якщо пан того бажає.
Ларс погодився, і йому було начхати, що там подумав Ганс. Сьогодні він мав із Рамією виїхати з Марішкан, але нічого не станеться, якщо це відбудеться завтра.
Пан Блер наказав подати обід в його апартаменти, а також запакувати і перенести всі речі, що не потрібні леді, в комору біля стайні.
Ганс побіг виконувати розпорядження, а чоловік тим часом повернувся до спальні. Рамія вже була повністю одягнена і, схрестивши на грудях руки, войовниче чекала на Ларса.
— А мене ти не забув спитати, чи хочу я переселятися до тебе? Може, те, що було вночі — це разова акція, і, в принципі, я не планую з тобою ніяких стосунків?
— Ти знаєш, крихітко, що ти там не плануєш, в принципі, мені до одного місця! — почав виходити з себе Ларс. — Те, що сталося на Туманських островах, і те, що сталося сьогодні, зробило тебе моєю жінкою! Тому давай подумай, що там тобі треба з речей на сьогодні і на завтра, бо зараз прийдуть служки і все винесуть звідси. Чекаю тебе на обід, тоді й поговоримо!
Блер різко повернувся і покинув апартаменти, залишивши Рамію в німому здивуванні.
