Спочатку:
На сторінку книги
Покинувши шинок, Ларс швидко наздогнав найманців. Він заховався за товстилезним дубом, що ріс неподалік містка по інший бік стежки. Зі своїм драконячим слухом він чув майже всю розмову. Звісно, підслуховувати низько, але Блер втратив спокій, коли побачив Рамію наодинці з Норманом.
А тепер, коли дівчина залишилася сама, боявся до неї підійти. Йому здавалося, що зараз Рамії понад усе хочеться побути на самоті. Ларс вирішив деякий час її не турбувати.
Найманиця дістала з кишені батьків амулет у вигляді медальйона й відкрила невеличку круглу кришечку. Всередині переливалася всім спектром кольорів дорогоцінна квітка з колориту. Дівчина хмикнула.
«Прийшов. Цікаво, скільки встиг почути?! І чому ж не підходить?» Спочатку стало трохи сумно, потім усе одно, а далі дівчина з головою поринула в прострацію. Зізнання Нормана зачепило за живе й вивернуло душу навиворіт.
Може, й краще, що Ларс вирішив залишитися «непоміченим». Найманиця вийшла з-під верби й пішла на хиткий місток. Ніч була тихою та зоряною. Якийсь час вона стояла й дивилася на квітку. На амулеті згасла серцевина — чоловік пішов. «Хай іде! Мені зараз ніхто не потрібен!» Але разом з тим найманиця відчула пустку, схожу на ту, коли зігріваєшся, засинаєш, і тут з тебе різко знімають ковдру.
Ларс бігцем повернувся до дровітні. Він схопив в оберемок якнайбільше хмизу, заніс до зали й склав біля каміна. Охоронці вже встигли підтягнути поближче до вогнища великий стіл і поставили лави. Дір саме знімав кашу, щоб напарювалася, а Ян викладав на решітку вже підготовлену рибу. На столі красувався запотілий бутль із самогоном і тарілка з моченими яблуками. Мак з Гором про щось теревенили з Гнатом, гріючись біля грубки. Тільки Норман самотньо сидів на стільці в далекому кутку кімнати. Здавалося, що чоловік просто дрімає, але Ларс розумів, що тому кепсько не менше, ніж Рамії.
Блер під приводом, що для грубки теж потрібні дрова, знову вийшов на вулицю. Озирнувшись, чи ніхто за ним не спостерігає, швидко попрямував у бік озера.
— Рам?! Раміє?! — гучно покликав Ларс, але у відповідь була лише тиша.
Найманці біля верби не було. Чоловік поспішним кроком пішов до містка. На ньому в сутінках він розгледів силует дівчини. Вона стояла на самому краю й вдивлялася в зоряне небо, наче воно знає рішення до всіх земних задач.
Ларс тихо підійшов до Рамії, обійняв і пригорнув до себе. Він накрив її руки своїми, розтираючи змерзлі долоні.
— Ходімо, Крихітко, ти геть замерзла, он руки як лід, — почав вмовляти, мов дитину. — А твої охоронці вже вечерю приготували. Поїси, відпочинеш.
Чоловік легенько вкрив поцілунками волосся та скроню дівчини. Зараз вона зовсім не схожа на ту Рамію, яку він знав. Таке враження, що тіло тут, а душа десь далеко-далеко. Ларс взяв дівчину на руки й поніс геть від озера.
Він, звісно, пам'ятав, що Рамія не хотіла розголосу щодо їхніх стосунків, але стан найманиці його не на жарт бентежив.
Дівчина не опиралася й не вимовила жодного слова. Ларс сміливо доніс її до дверей кухні. Ті якраз прочинилися, і на порозі з'явився Ян із мискою в руках, та так і застиг на місці.
— Що трапилося?! — занепокоєно запитав охоронець.
— Нічого страшного, — Ларс поспішив його заспокоїти. — Підвернула ногу в темряві. Скоро буде в повному порядку. Не потримаєш двері?
Ян «відмер». Чоловік швидко хлюпнув із миски помиї й допоміг Ларсу пройти з його ношею. Той, наче нічого й не було, заніс дівчину до зали й посадив біля каміна.
— Маку, налий відвару, Рамія трохи змерзла! — розпорядився Ларс.
Дівчина взяла протягнутий кухлик і з насолодою випила ароматний чай.
— Раміє, що з тобою трапилося, ти поранена? — занепокоєно запитав Гор.
— Усе вже добре, — тихо, не своїм голосом промовила найманиця.
Далі їй нічого не залишалося, як повторити Ларсову вигадку про травмовану ногу.
Вечеря та ночівля в таверні пройшли спокійно. Мандрівники, поснідавши залишками їжі, вирушили в дорогу. Здавалося, ніби й не було того епізоду на озері, але Ларс відчував, що в його стосунках з Рамією щось невловимо змінилося.
Надалі найманиця трималася так, наче між ними суто ділові взаємини. Ларс повністю прийняв її гру. Якщо дівчині так комфортно, то хай — він потерпить. До маєтку Блерісів не так уже й далеко.
Переночувавши в Рішенцях, мандрівники під вечір наступного дня без проблем перетнули кордон.
Погода радувала хоч і малою, але плюсовою температурою, сонячними ранками та безвітряними днями. Спільники, як і раніше, намагалися ночувати в заїздах. Через деякий час Норман і Дір покинули гурт і за завданням Рамії вирушили до Маракена.
