Спочатку:
На сторінку книги
Ларс ніжно обіймав дівчину, яка притулилася до його грудей і малювала пальчиком лише їй відомі візерунки на його руці.
Рамія любила такі моменти, коли після шаленого кохання вже ніякі думки не спадають на думку. Тіло тане у відчутті насолоди і перетворюється на якусь аморфну приємну субстанцію, що зливається з навколишнім світом.
Не хочеться ні чути, ні думати, ні говорити.
— Рам? Можна тебе запитати?
— М-м-м?
— Ти знаєш, хто я?
— У-гу…
— І хто?
— М-м-м…
Дівчина зітхнула і відкотилася на подушку, заплющивши очі. Тонке покривало зісковзнуло до талії, відкриваючи палкому погляду чоловіка жіночі принади. Довгі, хвилясті пасма її волосся заструменіли по шовковому простирадлу, зваблюючи і закликаючи до древнього танцю. Ларс, ковтнувши слину, підтягнув простирадло і вкрив найманицю, намагаючись стримуватися. Їй, розніженій, так хотілося в цей момент заснути у своїй ейфорії, але, схоже, Ларсу закортіло поговорити.
— То хто я? — допитувався він.
— Ларс… — граючись, протягнула дівчина.
Вона повернулася до чоловіка і томно подивилася йому у вічі.
— А насправді? — не вгавав він.
— А насправді тебе звати Ілларій, принц Амарканду, син покійного імператора Ахтанія, — монотонно відповіла Рамія і притулилася до чоловіка, вмощуючись спати.
— Та-а-ак! І як ти дійшла до таких висновків?
— Ти дуже гарно кохаєшся! Як принци в дамських романах! — з посмішкою промовила Рамія. — Давай спати, я пожартувала.
— Якщо ти так будеш до мене тулитися, то сну тобі не буде! — прошепотів Ларс і поцілував дівчину. — Вже не буде!
Ранкові промінчики зимового сонця ліниво ковзали через нещільно притулені гардини.
Ларс, повністю одягнений, сидів у кріслі і спостерігав за сплячою Рамією. Він отримував справжнє задоволення, коли дивився на неї — таку зараз беззахисну і довірливу. Дівчина чуттєво вигнулася уві сні, мимоволі викликавши в Ларса нестримне бажання продовжити їхні нічні забавки. Але, що б там йому не хотілося, він мав намір завершити розпочату розмову.
Ларс розумів, що людина, яка щойно прокинулася і має певні фізіологічні потреби, — не найкращий співрозмовник. Він ковзнув поглядом по сплячій красуні і вийшов зі спальні.
Звісно, Ларс хотів би замовити в її апартаменти сніданок, а потім обід, вечерю і багато чого ще хотів, але обіцяв леді Агаті не виходити за межі пристойності в її будинку. Чи хоча б підтримувати ілюзію дотримання правил поведінки елітного товариства.
Уся двірня та інша прислуга зверталися до Рамії шанобливо і з поклоном, вважаючи її донькою Блерісів. Найманиця ідеально увійшла в роль, наче все життя була айрою, і таке шанобливе ставлення до себе сприймала як належне.
Ларс залишив на столику у вітальні простеньку записку і нишком покинув апартаменти. Він написав, що чекає на Рамію після сніданку в бібліотеці.
Блер вирішив зайти до Лоли, щоб та завчасно розбудила свою господиню. Він спустився на перший поверх, повернув у гостьове крило, минув кімнати охоронців і постукав до камеристки.
За дверима почалася якась метушня, чути було шепіт. Як не намагався, Ларс нічого не міг розібрати, але в тому, що Лола була не одна, він переконався напевно.
«Невже Ян перестав бігати за нею, як цуцик, і перейшов до рішучих дій?» — зацікавлено подумав чоловік. Він з Гором усе намагався втовкти закоханому охоронцю, що жінки насправді люблять маленьких собачок, але пухнастих і з чотирма лапами.
Двері трохи прочинилися, зі шпарини виглянула Лола. Вона була охайно вдягнена, з ідеальною зачіскою і дивилася на Ларса своїми ясними очима. Ніщо не вказувало на те, що в дівчини була бурхлива ніч.
— О, пане Блере! Не очікувала вас побачити!
Лола ширше відчинила двері. Так, щоб було видно всю кімнату. Там нікого не було. Ліжко акуратно заправлене і загалом ідеальний порядок.
«Мабуть, заховала у вбиральні», — подумав Ларс, а вголос промовив:
— Лоло, я прийшов вас попросити потурбуватися, щоб леді Айрін була на сніданку. Думаю, що вона вже одужала.
— Так, звісно, пане, я вже саме збиралася піти до неї, — ввічливо відповіла камеристка, присідаючи в легкому кніксені.
Пан Блер пішов. Зачинивши двері, Лола зітхнула з полегшенням.
«Думаю, що вона вже одужала!» — подумки перекривила вона Ларса. — «Звісно, з таким лікарем!»
— Гей, безсоромнику! Можеш виходити і йти туди, звідки прийшов! Ще раз так заявишся — пошкодуєш! — грізно крикнула дівчина невідомому.
Двері вбиральні прочинилися, і в кімнату вийшов Мак. Незважаючи на погрози камеристки, він підійшов до неї впритул і обпалив гарячим диханням:
— Кралечко, невже тобі не хочеться чоловічої ласки? Я задовольню будь-які твої бажання, — муркотів чоловік, пристрасно обмацуючи дівчину руками. — Твоє тіло саме створене для насолоди!
— Задовольниш? Не обманюєш? — хитро запитала Лола, трохи відхилившись від Мака.
Охоронець розцінив це як спонукання до більш відвертих дій і ще міцніше притиснув дівчину до себе.
— Так, усе, що захочеш! — відповів він, намагаючись поцілувати дівчину.
— Чекай! Спочатку моє бажання! Отже, слухай! Ти! Зараз виходиш з моєї кімнати і більше ніколи сюди не приходиш! Я не потребую твоїх послуг!
Чоловік розсміявся.
— Гонориста! Гаряча! — заводився він ще більше. — Я таких люблю! Не ламайся, нам буде весело!
Він легко підняв Лолу на руки і поніс до ліжка. Вона не пручалася і дозволила себе обережно покласти на покривало. Мак зрозумів, що отримав перемогу, стягнув із себе сорочку і зустрівся поглядом з Лолою.
Вона таємниче всміхнулася, і раптом його пронизав нестерпний біль. Він почався в голові і швидко перекинувся на все тіло. Мак впав на підлогу і скрутився від жахливих судом.
Лола зістрибнула з ліжка, розправила сукню, підійшла до охоронця і підняла його голову.
— Ось що буває, якщо не виконувати мої бажання! Запам'ятай, Маку, ти мені не до вподоби!
Дівчина легенько поплескала лежачого охоронця по лобі і вийшла з кімнати. Мак відчув, як біль помалу стихає. «Відьма! Справжнісінька, хай їй грець!» — подумав чоловік, намагаючись встати. «До дідька таку! Ще залишить без чоловічої сили!» Ледве підвівшись, спотикаючись, мов після важкої хвороби, Мак пошкандибав до себе.
