Раді Вас бачити!

На вулиці падав тихий пухнастий сніг. Контрактова площа сяяла яскравими вогнями новорічного містечка. Мов у казці, в центрі височіла струнка й гарна ялинка. На площі було багато усміхнених щасливих людей. Там і тут верещали діти...

Невеличка компанія, з шести осіб, стояла неподалік ялинки та про щось весело розмовляла. Час від часу хтось з них жартував і всі щиро сміялися.

Дві пари були доволі молоді, а третя - трохи старша. Ось одна з молодих красунь зняла рукавичку й продемонструвала співрозмовникам пальчика з каблучкою.

– Це те, про що я думаю? – запитав у іншого молодика міцний шатен, що лагідно притримував свою чарівну половинку.

– А на що це схоже? – відповів Вадиму Назаренку його вірний товариш Стас Валігура, який приїхав з Мілана в короткострокову різдвяну відпустку. – Так, я зробив Лані пропозицію й вона мені не відмовила.

– Вітаємо!.. – весело зашуміла компанія.

– Так за це діло треба випити? – підморгнув сивочолий чоловік, що також обіймав за талію даму.

– Славко, ти ще тут? Миттю біжи за ігристим! – наказала В’ячеславу Яновичу дружина.

– Уже виконується! – навіть козирнув відставний підполковник і миттю побіг у бік новорічних яток.

– У нас з Ланою тепер стільки невідкладних справ, що я навіть не спитав у новоселів: як живеться в новій квартирі на Подолі? – звернувся до Назаренків радісний Стас.

– Ну, комплекс на Глибочицькій то не зовсім Поділ, але дякуємо за підказку. Все прекрасно! А навіщо питаєш? Завтра ми чекаємо на вас, у цьому ж складі, у себе вдома! Правда, моя зіронько? – ніжно подивився Вадим в очі Аліси.

– Ласкаво просимо! – посміхнулася красуня.

Вадим зі Стасом встигли міцно обійнятись, а досвідчений відставник уже приніс пляшку та по праву старшого в компанії почав вправно розливати напій.

– Давайте тост! – запропонував він.

– З Новим роком! З новим щастям! І... гірко! – виголосило веселе зібрання, а Вадим взяв з рук Аліси стаканчик і з таємничою посмішкою на вустах промовив:

– На сьогодні це ще не всі новини. З величезною радістю я повинен сповістити найближчих друзів, що наступні дев’ять місяців у нашій родині я буду пити за двох. Моя чарівна красуня, під ялинку, зробила мені найжаданіший з новорічних подарунків - ми чекаємо на малесеньке диво!

Тепер народ просто вибухнув блаженними оваціями, а оксамитові очі Вадима Назаренка сяяли зараз відразу всім: і щастям, і гордістю, й натхненням і таким неймовірним коханням, що хто його знає - де воно в світі береться?

Він тихо цілував дружину в пухнасту маківку й обережно притискав до себе. І ніхто крім них наразі не чув, як в одному на двох закоханому серці звучала неповторна мелодія, що пов’язала їх навіки: «Speak softly love» (Скажи, що любиш).