Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
А тим часом Вадим швиденько та якісно розібрався зі справами й викликав Мілан. Він просто не міг стриматися, щоб не поділитися щастям ще з одним вірним другом. Ну і як вихована людина, повідомити господаря дарницької квартири про старих безоплатних орендарів.
Спочатку зв’язку не було й Вадим розумів, що Стас набагато менше належить собі, там в Мілані, ніж він тут вдома. Тому почекав доки товариш звільниться й сам зв'яжеться з ним.
Коли зморений торгами на біржі міланський фінансист з’явився на моніторі, він хотів сказати щось для розради, але як побачив медову пику друзяки, тільки й вимовив:
– Привіт, Назаре! Живий? Хоч бачу, що живий аж занадто...
– Стасе-братику! Живий і страшенно щасливий, – не став морочити йому голову Вадим. – Я навіть не знаю, з чого почати?
– Ну, вже почни з чого-небудь, бо я ж не залізний. Ти сяєш, яскравіше ніж під час Тарантели, а я повинен здогадуватися? Навіщо це мені?
– Добре, я розповім! Словом, ми Алісочкою знову живемо в тебе, – не став ходити колами Вадим.
– Оба-на! Ти що спалив той клятий дім? – жартома припустив Стас і додав: – Ні, Ви звісно живіть! Але скажи хоч, що сталося?
– Порозумнішав і захотів спуститися з хмар на землю, – щиро відповів Вадим.
– То ось як розумнішають? Ні, краще вже без таких страшних подій, – тяжко зітхнув товариш.
– Так, моя зіронька геть не могла бути в тому жахливому склепі. Тому ми пішли й щастя знову заполонило кожну мить. Стасе-братику, я наче помолодшав. Ходжу дурний і неймовірно щасливий, – не боявся зурочити подій щирий чоловік.
– Порадував, Назаре! Порадував без міри. Це я тобі як брату говорю. Тільки де ж ви тепер будете жити?
– Я ж кажу, загребу в тебе чарівний дім! – продовжував шаліти закоханий.
– Та, будь ласка! Я туди вже точно не повернуся. Тільки ж навіщо вам моя халупа здалася?
– А вона в тебе щаслива, Стасе! З першої миті й до сьогоднішнього ранку... Вибач, але ти ще малий, щоб слухати мої одкровення. Я й не ходжу, а наче літаю та нічого не можу з собою вдіяти. А щодо житла треба подумати, тільки зараз у мене немає чим, – захлинався від щастя Вадим.
– Ну, я хоч і малий, але можу порадити. Якось я збирався повертатися додому й покопав трохи під нові ЖК Києва. Дивно, але саме новобудови Лук’янівки та Подолу мені чомусь сподобалися найбільше - інфраструктура, розв’язки, навіть стиль. Я з самого початку хотів у тебе запитати: навіщо тобі ті газони та басейни? Ти ж нормальний, свій, живий! – як і В’ячеслав Янович зізнавався тепер про свої думки, щодо Борщагівських палаців Стас.
– Знаєш, брате, а ти правий. Красунечка моя й робота будуть поруч. У мене ж на тій Кільцевій кожного дня дах від тягнучки їхав.
– Виходить і я на щось згодився, – повеселішав ще один добрий чоловік.
– Дурний ти, Валігура! Якби не ви з Яновичем я б геть зневірився, а так до нестями щасливий і живий. Дякую за пораду! Зараз погляну, що там є, а потім пораджуся зі своєю крихіткою та буду перемальовувати кредит, – рішуче відповів другу Назаренко.
Ввечері, в щасливому куточку Стаса вже ароматно пахла вечеря, а на дверях Вадима зустріла усміхнена дружина:
– Як тут моє чарівне янголятко? – розтанув у ній поглядом чоловік.
– Добре, коханий. Тільки дуже скучила. Перевдягайся, будемо тебе годувати, – таємниче посміхнулась Аліса.
Вадим сховав до шафи діловий костюм та після душу вбрався в улюблений халат. Але коли він зайшов до кімнати, то не побачив своє янголятко біля столу. Глянув на ліжко й отетерів. Його маленька зваблива дружина лежала там зовсім без нічого й кликала його долоньками...
В шоці від такого подарунка, Вадим скинув з себе халат і опинився над Нею. Він ніжно цілував свою розпусницю та неквапливо й талановито розпалював вогонь, щоб нагадати як у цьому ліжку вона вперше тремтіла від жаги...
І вона згадала: щедрими сльозами й солодкими муками. А потім вони додали до спогадів улюбленого «човника» та кохалися натхненно й одержимо. Десь через годинку, абсолютно знесилені, вони лежали рука в руці й Аліса довірливо шепотіла:
– Бачиш, котику, наш медовий місяць повернувся...
– Назавжди повернувся, моя єдина! І я найщасливіший чоловік на землі...
– Ходімо трішечки задовольнити гастрономічний апетит, а потім займемося іншим, – муркотіла його чарівниця.
– Я думаю: може у Стаса стіни пофарбовані любовним еліксиром? Бо лише тут з нами відбуваються найчарівніші дива. Я навіть прохав у нього, щоб продав нам цей закуточок. А той дурко підкинув дуже вдалу ідею, щодо міської квартири. І тобі він передав щирі вітання!
– Дякую, милий. А чим же він тебе зачепив? – цікавилася Аліса й крутилася біля столу в звабливому прозорому пеньюарчику.
– Молю тебе, крихітко, вдягнись! Бо так мені взагалі не до їжі, – збуджено зітхав Вадим.
– Скуштуй, будь ласка, поки не охололо, – посміхнулася красуня й слухняно накинула на себе додаткову прозору накидку.
– Дуже мені це допомогло! – невситимим поглядом слідкував за своєю Алісою до забуття закоханий Вадим та за обидві щоки поглинав її смаколики.
– Знаєш, Стас каже, що непогано було б взяти квартиру в новобудові на Подолі чи Лук’янівці. Я подивився декілька варіантів і схиляюся до Подолу. Круки живуть поруч та й мені треба лише калька хвилин аби приїхати на обід. Тоді ми з тобою могли б за годинку стільки всього встигати... – зловив свою кохану до рук Вадим, а та заверещала, наче школярка й віддано пригорнулася до нього.
