Раді Вас бачити!

Трохи пізніше, коли задоволена й знесилена парочка прокинулася в ніжних обіймах, Аліса спитала:

– Покажеш мені свою донечку?

– Так, звичайно, – взяв телефон Вадим і відкрив галерею з текою «Доця».

Від несподіванки Аліса зойкнула, адже побачила модно вдягнену дівчинку-підлітка, з подружками та хлопцями.

– Господи! А скільки ж їй років?

– Майже твоя ровесниця, – пожартував він. – Скоро буде тринадцять. У неї навіть хлопець є, хоч я від того щастя не в захваті. Це моя колишня розводить романтику.

– Ясно. А в дівчинки твої неймовірні очі... Тільки що як вона образиться на мене за тата? – розгубилась Аліса, адже донька Вадима дійсно було лише на вісім років молодша за неї.

– Не знаю, ця може! Та я хотів би, щоб ви були подругами. Господи, яка ж ти в мене ще маленька й неймовірно кохана...

Вадим блаженно пригортав до себе юний скарб та раптом серцем відчув її тривогу:

– Що? Не хочеш дружити з моєю малою? То й не треба. Тільки не сумуй, будь ласка.

– Я не тому така... – тяжко зітхнула Аліса.

– А чому? Розказуй, я хочу знати про тебе все. Хоч повинен зізнатися, що мій товариш, начальник служби безпеки нашого банку, вже склав твоє досьє.

– Навіщо? – здивувалася дівчина.

– Вибач, спрацювала професійна звичка. Коли я вперше побачив тебе в адміністрації - запав відразу. Дуже хотів знати: чи ти вільна? Тому й попрохав Славка пізнати таємничу незнайомку ближче, – веселився Вадим.

– І що ж такого ти про мене знаєш? – навпаки, дуже суворо запитала Аліса.

– Найнеобхідніше! Що з хлопцем ви розсталися. Що ти педагог за освітою й працюєш у загальному відділі. Що в тебе є батьки й старша сестра. А ще ти щира, неймовірно красива і я кохаю тебе, більше за життя...

Здавалося б від тих слів вона повинна стати щасливою й хоча б поцілувати та Аліса зробилася натягнута, мов струна й вимовила наступне:

– Боюся, що ваша служба безпеки дещо недопрацьовує. Добре, я сама розповім тобі таке, чого в досьє не пишуть. Тільки пообіцяй, що не розлюбиш, коли дізнаєшся правду.

– Клянуся, що немає в світі такої правди, яка б розлучила нас! Говори, я готовий почути весь твій біль, – приголубив її Вадим.

Дівчина зітхнула й почала здалеку:

– Твій Славко пройшовся по стандартних пунктах та в них не пишуть про любов ближніх. А вона в моїй родині однобока. Моя старша сестра для батьків усе, а я - лише тягар та біла ворона. Про різницю між сестрами в десять років ти знаєш. Але про те, що її підлий хлопець привіз собі з війська дружину й залишив ні з чим, Славко пропустив. Тоді вона кинулась у всі тяжкі й завагітніла від одного ресторанного алкоголіка. Гамору було багато та дитини вона позбулася й почала пити. Притягла в дім нового п'яницю, тільки він ще й гуляти любив. Далі рухатися було нікуди та щоб затримати біля доці хоча б когось, мати вирішила підкладати мене під зятя, як доповнення до лінивої дружини...

– ...Вибач, що? – шокований почутим, перебив її розповідь ввічливий чоловік.

– Так, тобі не почулося. Вони залишали мене з виродком наодинці, а самі чекали в сусідній кімнаті. Це було соромно й страшно, але заяву до поліції я не носила. Збоку наша родина виглядала пристойною й мені б ніхто не повірив.

– Господи, але в це дійсно неможливо повірити! – протер руками лице Вадим. – Прости, я слухаю...

– У мене в школі був хлопчик. Дружили з дитинства, портфеля додому мені носив. Як пішов до війська, ми жваво переписувались. Після повернення одружитися зі мною надумав. Тільки це не влаштовувало мою рідню. Вони панічно боялися, що я Віталіку правду розповім, а він був гарячий і щирий. Ось і придумали байку, наче в хлопчини був роман з дорослою жінкою та є син. Дитина в тієї жінки дійсно є, тільки мій хлопець там ні до чого. А я повірила. Коли повернувся, у нас була відверта розмова. Тільки на той час у мені все перегоріло й світ став сірим та чужим. Лана допомагала не здуріти. А потім у нас був корпоратив і один незнайомець запросив до танцю. Не знаю, як ти це зробив та я наче від сну прокинулась. Просто дихав поруч і знову розбудив мене живу. Тепер можеш мене ненавидіти, – Аліса замовкла та відвернулася.

Дорослий і досвідчений чоловік, шанований працівник фінансової установи, що на раз вирішував долю мільйонних угод, тепер мовчки сидів у ліжку поруч з нещасною коханою дівчиною й не знав, як їй допомогти?

Почувши таку дикість, Вадиму стало страшно за власну доньку, а ще він намагався зібрати правильні слова до купи та вони розповзалися. В книжках чи серіалах може десь і говорилося про таке, але чому над його чарівної коханої так познущалися власні батьки? Цього Вадим Назаренко осягнути не міг. Та наразі йому необхідно зцілити свою Алісу й віддати їй решту свого життя на землі.

Далі затягувати важку паузу було неможливо. Вадим глибоко вдихнув і заговорив:

– Ти прости мені, янголе, що мовчав так довго. Спочатку я боявся своїх скелетів та як почув про твої... В голові все переплуталося, але той жахливий гріх залишиться з ними. А тобі я можу обіцяти лише своє життя і кохання та ніколи більше не згадаю про почуте. Я хотів би бути чаклуном і забрати з твоєї голівки всі ті спогади, але я звичайна людина, що хоче поєднати наш світ і створити нові, лише красиві мрії. Йди до мене ближче, мені дуже погано без тебе. Скажи, а його ти більше не любиш?

– Кого? – підняла припухлі від сліз оченята Аліса.

– Того хлопчика, Віталія.

– Господи, ні! Він хороший, але ж то було дитинство. Його і в місті немає, поїхав кудись. Сподіваюся, він щасливий. Мені з усього світу потрібен лише ТИ та щоб не згадувати більше... – повернулася до його серця Аліса, а Вадим обійняв її обережно, наче боявся нашкодити.

Він пригортав бідолашну до себе й цілував у голівку та пестив, аби заснула. Здається у нього вийшло. Тільки сам вже спати не міг. Тепер у пана Назаренка з’явилося стільки нерозв'язаних питань, що сон точно скасовувався.