Раді Вас бачити!

Я читала чергову манхву, сподіваючись відволіктися від життя, яке щоразу втомлювало дедалі більше. Але зараз відчула лише злість і розчарування через втрачений час. 

– О Господи, навіщо я це читала? Героїня — повна дурепа, лиходійці навіть старатися не треба було, щоб забрати її місце!

Хотілося жбурнути телефон об стіну, але він був надто новий, щоб це робити. А в шухляді вже й так лежав попередній, який постраждав від цього, і до нього теж.

– Та вже краще зробили б її тією «хорошою», яка насправді ще гірша за лиходійку. За такою хоч цікаво спостерігати, – бурмотіла я, не стримуючи роздратування.

Коментарі мене добили: ніхто не побачив очевидного. Невже тільки мені дозволили зрозуміти це? Для перевірки залишила власний. І все сталося як і передбачала. 

А це означало лиш одне... 

Нове завдання. Я важко зітхнула. Мати здібність подорожувати світами через обмін душ стала моїм вироком. Мене вирахувало Бюро Потраплянців і я стала працівницею там. Та навіть, якби у мене виникли якісь претензії до них, надзвичайно велика зарплата згладила усі кути.  

І все ж...

Інколи я бажала назавжди залишитися в якійсь іншій реальності. Розчинитися чи зникнути, або впасти на дно безодні. І я зовсім не хотіла, щоб хтось рятував мене з такого стану. 

А інколи відчайдушно робила все для того, щоб це виглядало, наче я повністю насолоджуюся життям. 

Я б у житті не подумала, що саме в манхвах і дорамах віднайду свій порятунок. Останнє раніше й зовсім вважала чимось третьосортнім. 

І коли це прокляте коло нарешті замкнеться? Коли нарешті знайдеться сенс цього життя чи його завершення? Причину цього стану я поховала в глибині своїх спогадів, щоб ніколи більше не згадати. 

Дивно, але нічого не відбувалося. Хіба що, манхва пішла на перерву, а до мене почали закрадатися перші підозри що це не Бюро. 

Я чекала, коли мені дадуть нове завдання, і старанно готувалася до того, як потраплю в інший світ. Записувала всю важливу інформацію в нотатник і чекала……

День, другий, тиждень, місяць…

А потім цей день настав. Раптово і без попередження я потрапила у кімнату переходу, замість звичайного сну. Цікаво, хто ж це настільки сильний, щоб змогти пройти на нього і самостійно мене викликати... 

– Хто ви? – запитала у невідомої жінки, яка стояла до мене спиною, і було видно лише її силует. 

– Кеседі Амфро, – легко мовила вона, повертаючись до мене, – то що там тобі не подобається в моїй героїні? Пропозиції, критика, зауваження? – запитала вона з посмішкою, а очі зблиснули темрявою. 

Я прикрила рот рукою, стримуючи крик подиву від усвідомлення одразу двох речей.  

– Ви авторка! – вражено видихнула, зрозумівши все. 

– Можна й так сказати, – невизначено протягнула вона. 

–  І ви та сама, хто запропонувала мені той договір раніше, – зазначила ствердно, нарешті згадавши нашу минулу зустріч, яку повністю забула.

Як сон, який зникає з променями вранішнього сонця. 

–  Саме так, – мовила вона задоволено, дивлячись на мене своїми чорними очима, у яких, здавалося, зачаїлася справжня пітьма. 

Я похолола, моє серце забилося значно частіше, а руки і зовсім почали тремтіти. 

Це не могло бути правдою. Лише вигадка. Я зараз прокинуся, і все повернеться на свої місця. 

Зараз я шкодувала. Зараз я хотіла повернути час назад, щоб не погодитися на цей сумнівний договір. Та, на жаль, мій єдиний дар — це можливість переходити в інші світи шляхом обміну душ. 

Усмішка Кесседі стала ще ширшою, а очі зблиснули, наче їй приносив задоволення мій страх. Хоча…ще з минулої зустрічі вона була схожою на божевільну.  

Я спробувала взяти себе в руки. 

– Ви ж...Ви ж не хочете сказати, що я повинна зайняти місце Офелії, справжньої головної героїні? – задала найважливіше питання, і голос, який мав звучати рівно, тремтів. 

Я вже знала відповідь. Я вже все зрозуміла ще на початку. Але чому продовжувала сподіватися, що можливо...

Кесседі розсміялася, наче почула щось надзвичайно смішне. 

– Ти ж не думала, що я дам тобі роль лиходійки, щоб ти прийшла на все готове? – перепитала вона уїдливо і продовжила знущально, –  який тоді взагалі сенс у такому сюжеті? 

Я кивнула, погоджуючись. Це правда: у манхвах таких історій була ледь не кожна перша. Але що мені робити з тим, що інформації про Офелію було надзвичайно мало і, що гірше, я не знала подій, які відбувалися в її попередньому житті.

І все ж сама винна у тому, що погодилася. Думати в мене була можливість раніше, а зараз я повинна змиритися зі всім і пройти це завдання, як і попередні.  

– Тоді нагадайте ще раз про цей договір? – запитала, змінивши свій тон на байдужий.

Уперше за весь час я прямо і без страху подивилася їй у вічі. Кесседі здивовано нахмурилася, а потім схвально всміхнулася. 

– Що ж, мені зовсім не важко, – промовила вона, наближаючись до мене ближче, але я навіть не здригнулася. – А ти цікава особистість, – протягнула вона лукаво. 

– Дякую, – виплюнула я. 

– Досягни або помри, – прошепотіла вона вкрадливо, – займи місце королеви тієї країни у якій живе героїня і при тому не закохайся ні в кого з головних чоловічих інтересів. У разі, якщо ти не виконаєш ці умови, ти помреш у своїй реальності. 

“Тесс. Чому я подумала от зовсім не про те. 

Джен. Не знаю, про що ви там подумали, але у мене склалося враження, що вона зараз ніж витягне. 

Тесс. Вона, звичайно, вкрай неприємна… 

Кесседі. Що ти зараз ляпнула? 

Тесс. Але ніколи не опускається до таких погроз. 

Джен. Дякую, ви мене заспокоїли. 

Тесс. Я молодша за тебе Джен.” 

Неймовірно. Просто прекрасно, і чому ж раніше я пропустила половину з її слів? 

– Вам не видається ця угода несправедливою? – обережно запитала у неї. 

– Аніскілечки, – байдуже кинула та. – Я ж уже все пояснила. 

Важко зітхнула. Точно, у попередній розмові. 

– А якщо говорити про справжню причину? Чому ви це робите? – запитала я тихо. 

– Тому що мені нудно, –  відповіла з усмішкою, –  Нудно наскільки, що хочеться померти, от я й створила цю систему, щоб стало веселіше, – чесно відповіла вона, але я була б щаслива, якби вона збрехала. 

Яка жорстока відповідь. Цілком у її стилі.  

– Щось ще? – запитально подивилася на мене. 

Я відчула піднесення. Якщо маю дозвіл – отримаю якнайбільше вигоди. Що б я не говорила, але вмерти через дивний договір – це занадто. 

– Як я розумію, відмовитися не можу. Тоді в мене є деякі питання та умови, – впевнено промовила я. 

– Як скажеш, – махнула рукою вона. 

– Для початку, хто входить у перелік чоловічих інтересів? Все ж це поняття надто розпливчасте, – протягнула я, з краплею невдоволеності. 

Я почала відчувати себе вільніше, все одно ж не втечу. Тепер вона для мене просто чергова клієнтка, яка пояснює деталі завдання. 

–  У сенсі, я у своїй історії чітко вказала, хто є хто, – образилася вона. А що, хочеш знайти лазівку? –  запитала вона з підозрою. 

– О, вибачте, – насмішкувато сказала я, – просто подумала, що можуть бути змінені персонажі по відношенню до моєї героїні, роль якої я повинна зіграти. 

Погляд Кесседі змінився і став якимось розлюченим. 

– То для тебе це просто гра, дорогенька, – прошипіла вона, і я відчула, як мою шию, стискає невидима сила. 

– Я...просто...так...виразилася, – прохрипіла я, відчуваючи себе наляканою. 

Розуміла, що вона небезпечна, але щоб настільки... 

Сила повільно відступала, і я вдихнула ковток повітря, налякано подивившись на неї. 

– Щиро вибачаюсь, дещо не стрималася, – наче нічого не сталося, сказала вона. – Для мене це просто тригерна тема, от завжди зриваюся через це, – усе ж зволила пояснити вона те, що я й так зрозуміла. 

– Ви ж казали, що дуже довго прожили, то хіба за цей час не змогли навчитися контролювати свою силу? – протягнула невдоволено, – Проїхали. 

– Ти зараз серйозно!? – очі Кесседі збільшилися, і вона подивилася на мене абсолютно вражено. 

– Авжеж, подумаєш, мене ледь не придушили, – з сарказмом мовила і продовжила, – у мене й гірше траплялося. 

– А-а-а… ясно, — протягнула вона. – Знаєш, ти достатньо цікава, щоб у дечому тобі допомогти. 

Тесс. У цій книзі, мабуть, зібралися всі найбільш непередбачувані персонажі. І, Джен, як ти взагалі так швидко здогадалася, що маєш робити? 

Дженіфер. Бо вона сказала, що їй нудно. 

Тесс. Але як ти зрозуміла, що тобі вигідні такі дії? 

Дженіфер. Адже це очевидно. 

Тесс. Мене лякають персонажі цієї книги. 

Кесседі. Не бійся, усе одно я найгірша. 

Тесс. Твоя правда. 

Я подивилася на неї з очікуванням. 

– Тобі заборонено мати романтичні стосунки з персонажами замість попередньої умови, – відповіла вона так, наче очікувала моєї радості від її милості. 

Але мене більше цікавило у чому ж полягає підступ? 

– Дякую і за це. Тоді я хочу попросити додаткову грошову виплату за складність завдання, –  посміхнулася я, і від моєї вимоги погляд Кесседі став враженим. 

–  Ти хоча б пройди це завдання, а тоді вже говори про щось, але добре, –  фиркнула вона і додала, –  Йди вже, Джен. 

Але я зупинилася і, зацікавлено глянувши на Кесседі, запитала: 

–  Чому ніхто не звертає увагу на справжню головну героїню, хоч ви написали її зовсім ніякою? 

–  Тому що усім байдуже на таких другорядних героїв. Вони просто існують, живуть, вони не залежать від сюжету. Тому потраплянцями часто стають персонажі, про яких добре, якщо хоча б раз згадають, –  не задумуючись, відповіла та, у її тоні був ледь вловимий смуток від цих слів.

Може, й вона теж така сама? Незначна героїня, про яку ніхто не згадає?  

Тесс. Та ну серйозно!? 

Кесседі. А хто сказав, що я про себе? 

– Але ж… – заперечила я. – Вона була нареченою кронпринца і з відомого роду – чому ж тоді?

Ні, мені справді хотілося дізнатися більше, ніж написано у манхві. Ну хоч на трохи. Але Кесседі моєї думки поділяти не планувала. 

–  Це тобі й потрібно дізнатися, а тоді використати на свою користь, –  прошепотіла вона, а потім зовсім тихо додала, –  і стережися лиходійки, саме вона є твою головною суперницею, якщо ти ще не забула? 

–  Не забула, –  тихо буркнула і задала своє останнє запитання, –  чи зможу я прочитати кінець цієї історії? 

Якою б дивною вона не була, я хотіла дізнатися кінець. Усе ж, це могло допомогти мені в подальшому. 

– Зможеш, – твердо сказала вона. 

– Тоді готуйтеся зустрічати мене переможницею! – сказала найбільш самовпевненим тоном, яким могла. – О, і ще одне: я обманула вас, – розсміялася, залишаючи її розгублено думати над тим, що саме я мала на увазі.

Усе не може бути так просто навіть, якщо мені відомий сюжет і інформація про персонажів. 

Я знала, що усе стане на свої місця тільки тоді, коли потраплю у іншу реальність. І найважливіше – потрібно зробити історію цікавою, щоб прожити довше.

Переступила поріг між реальностями, як робила це багато разів до цього, і опинилася на іншому боці. 

От тільки цього разу все було інакше...