Раді Вас бачити!

За вікном тільки світало, коли я прокинулася в чужому, але водночас знайомому місці. Ледь піднявшись на ліжку, за звичкою почала оглядати приміщення. 

Бачити на власні очі те, що раніше було на екрані, відчувати кожен дотик – здавалося нереальним. Уперше в житті для мене було незвично опинитися у іншій реальності.  

Кімната була простора й залита м'яким світлом. Стіни та висока стеля – молочного відтінку. Підлога – мармурова, але її вкривав пухнастий світлий килим. У центрі стояли м’які крісла з бежевою оббивкою, що додавали затишку цьому витонченому, але трохи безликому простору. 

Біля вікна стояв туалетний столик, що на ньому, я не розгледіла, тож залишила це на потім..

Також тут були різні картини стиль яких нагадував мені імпресіонізм, і шафи заставлені книгами і різними статуетками. 

Я сиділа на широкому ліжку з балдахіном, загорнувшись у м’яку ковдру. Біля мене лежало кілька білих подушок. 

Обабіч стояли тумбочки з лампами. На одній з яких була чашка, глечик з водою і магічні кнопки виклику, які згадувалися в манхві. 

Закінчивши огляд, я вирішила поспати ще кілька годин, на наймякшому ліжку в моєму житті. 

Щойно я знову заплющила очі, в голові пролунав голос системи. 

“Проходить синхронізація з персонажем Офелія Ельдер. Зачекайте декілька хвилин, будь ласка” 

Раніше мені ніколи не надавали чужих спогадів. Як же я виживала в нових світах? Просто слідувала поставленим завданням.

Занурилася в сон, де оживало все життя Офелії – її спогади, думки і почуття. Це був найдивовижніший сон, який я коли-небудь бачила. Він був таким теплим і затишним, що здавалося – за цією ідеальністю ховається щось моторошне й болюче. Але ще не час було це дізнатись. 

Спогади Офелії почали жити поруч із моїми, і я почала краще її розуміти. Раніше я знала про неї зовсім небагато – у манхві про Офелію писалося майже нічого. Лише рід до якого відносилася, деякі відомості про її здібності і те, що вона була нареченою кронпринца. Ну й зовнішність, яку я бачила, коли вона з'являлася. Це все. 

Тепер, коли я могла стати Офелією завдання видавалося, дещо простішим. І все ж дивна тривога огортала мене, не даючи спокою. 

Коли я прокинулася, сонце вже було високо, мабуть, восьма чи дев’ята. 

Двері до спальні прочинилися, і до кімнати увійшла покоївка.

– Добрий ранок, панно Офеліє. Ви вже прокинулися! – мовила вона з подивом, проте хутко оговталася й вклонилася належно.

Офелія рідко прокидалася сама, тому до обов'язків Ешлі входило ще й будити її, окрім допомоги з одягом і зачіскою.

– У такий ясний день вирішила не марнувати свій час даремно, –  янгольськи як личило Офелії, усміхнулася. 

Мене дратувала необхідність говорити у такому стилі, але іншого вибору не мала. 

– Це чудово, моя леді, – обличчя її не виражало майже нічого, – Яке вбрання бажаєте одягнути на сніданок з сім'єю? –  запитала вона. 

Завдяки отриманим спогадам вже знала, що потрапила в цей світ за місяць до початку основних подій. Отже, у мене є дещиця часу для підготовки. От знову. Навіть думаю тепер дивно. 

"Про що ж мене питала Ешлі?"

“Системне сповіщення. Прийняти\ відхилити” 

Переді мною знову з'явився блакитний екран, до якого досі не звикла. Прийняти, не задумуючись відповіла.

Наступне повідомлення пояснювало, що відтепер я можу самостійно обирати відповіді або ж дозволити системі пропонувати варіанти. Як велика шанувальниця візуальних новел, я охоче погодилася.

"Оберіть сукню самостійно або надайте можливість зробити це Ешлі."

Офелія завжди доручала вибір служниці, тож логічно було вчинити так само. Водночас мене не полишали сумніви: щось у її поведінці здавалося дивним, але до кінця зрозуміти не могла. 

– Цілком покладаюся на твоє відчуття смаку, Ешлі, – мовила я з усмішкою, що мала приховати мої підозри. 

–  Як вам завгодно, панно Офеліє, – кивнула вона дивлячись на мене з під лоба. 

Екран переді мною засвітився червоним і я прочитала наступне. 

“Ставлення Ешлі Сімон до вас погіршилося” 

Отже, я таки мала рацію! Ледве стримала здивування, адже до останнього гадала, що це мені здається й жодних підтверджень не буде! 

“Системо надай мені більше про шкалу ставлення” – попросила подумки, під час того як приводила себе до ладу. Інформація прийшла одразу і поки Ешлі невдоволено робила мені зачіску, ледь шарпаючи моє волосся, щоб це не виглядало, наче вона спеціально так робить. Невже й сама Офелія мусила терпіти подібне? Такого я й передбачити не могла. 

Тим часом я зацікавлено читала щось схоже на електронний лист, повністю ігноруючи Ешлі.  

“Вітаємо користувачко Дженіфер. 

Шкала ставлення, максимальний рівень сто дозволяє вам вибудувати відносини з персонажами. Чим вищий рівень, тим більше це може вам допомогти. Далі ви побачите розрахунок ставлення. 

0 –  10. Ця людина ненавидить вас або вважає ворогом. 

10 – 20. До вас ставляться з презирливістю або поблажливо. Можливо, навіть не сприймають серйозно. 

Також це може означати образу на вас.

20 – 30. Ви викликаєте лише байдужість. 

30 – 40. Ви викликаєте легку цікавість чи інтерес. 

40 – 50. Вам починають довіряти або вже довіряють. 

Також починаючи з п'ятдесяти балів ви отримуєте додаткові можливості про які…”

Мені розкажуть згодом. Ну хто б сумнівався. На моє прохання було показано шкалу ставлення Ешлі і я знову лиш могла, що дивуватися. Вірна служниця головної героїні на думку лиходійки. Точно. І вір після цього цим вашим сюжетам. 

Було 14 стало 13. Прекрасно просто. Отже, вона відноситься або поблажливо або презирливо. А точно, ще ж може ображатися... 

“Чи можу я дізнатися чому” – поцікавилася. 

“Ешлі не подобається, коли Офелія просить обрати їй сукню чи зачіску або щось подібне, –  почула в своїй голові справжній голос Лізи, а не системний, –  Те, що для Офелії є виявом довіри, для служниці видається інфантильністю. Вона сприймає це як небажання брати на себе відповідальність, –  пояснила вона якось сумно” 

“Дякую” 

Я зітхнула подумки, глибоко розчарована. Оце й все? Вже встигнула згенерувати безліч сценаріїв, але й не підозрювала, наскільки все просто. Що ж будемо потроху виправляти ситуацію, яка склалася.

І все ж поведінка Ешлі надзвичайно мене здивувала. Вона служниця у одному з кращих аристократичних домів, то що їй узагалі не подобається? Я цього не розуміла.

Завершивши з приготуваннями я вийшла з кімнати і попрямувала в їдальню. 

Сподіваюся моя сім'я тут і справді до мене чудово ставиться. Не хотілося, щоб це було знову лише обманом. Вони справді виглядали так гармонійно усі разом, що не хотілося, щоб зараз цей момент зруйнувався. 

– Добрий ранок, Фелі! – почула я лагідне звертання і посміхнулася щиро, як тільки вміла справжня Офелія. 

Усі мої побоювання згасли, наче їх і не було. 

– Добрий ранок, матінко, батьку, брате! – мовила сідаючи  нього. 

Це було так незвично для мене, що у цій сім'ї була така затишна і тепла атмосфера. Я читала безліч манхв, де за сніданком аристократичні сім’ї сиділи мов на похороні, сповнені взаємного холоду та образ. У таких історіях навіть спостерігати за цим було важко, що вже казати про головних героїнь, які мусили жити в подібних умовах.

У такому випадку мені надзвичайно пощастило. Моя справжня сім'я…не хочу про це згадувати. Не зараз, коли я маю можливість отримати шматочок щастя. Але чи справді я на це заслуговую?

– Фелі, донечко усе добре? – занепокоєно звернулися до мене батьки Офелії. 

Чи маю я тепер називати їх своїми батьками.. Адже я сама є Офелією, інакше я зовсім заплутаюся? Чи навпаки... Якщо думатиму про себе як про Офелію, то втрачу справжню особистість? 

– Усе гаразд, – мовила я з посмішкою, намагаючись приєднатися до бесіди. – Чи не пропустила я чогось важливого? 

– Ти впевнена? – запитав брат з недовірою. 

– Так, звичайно, – кивнула я. 

І знову так дивно. У моїй реальності ніхто не цікавився тим, як я себе почуваю. Ніхто щиро не хвилювався за мене. А коли я справді починала комусь довіряти це приводило лише до розчарування. Ось чому я закрилася від усіх.

Ця разюча відмінність тиснула на мене і змушувала відчувати себе некомфортно. 

– Ми обговорювали відвідини салону герцогині Іверіс, – лагідно пояснила матінка, –  Тобі теж варто з'явитися там. Як гадаєш, Фелі? – запитала вона з натиском. 

Іверіс? Я намагалася пригадати, ким вона була – у манхві про неї не згадували. Тож довелося зануритися в спогади. Поміркувавши, я нарешті кивнула.

– Чудово, – задоволено підсумувала мати. – Ліаме, ти супроводиш сестру, – без права на відмову, кинула вона. 

Що ж, тепер зрозуміло, хто у цьому будинку головний. Точніше, головна. 

– Звичайно, я з задоволенням це зроблю, – відповів на це брат і я так і не зрозуміла, щиро чи з краплею сарказму. 

У цьому світі існувало п’ять найвпливовіших родин-засновників королівства.

Перша – королівська династія Евардіан.

Друга – рід Ашемінг, знані воїни й захисники кордонів.

Третя – маги Шафрін. ( мені постійно хочеться написати Шафран або Шарлін) 

Четверта – Астаріон, найбагатша родина континенту, що контролювала торгівлю й економіку. Саме до цього роду належала й лиходійка.

І нарешті п’ята – Ельдер, моя теперішня сім’я. Науковці й винахідники, що значно сприяли розвитку цього світу, не даючи йому надто відстати від мого рідного… хоча й у значно спрощеній формі.

Навіщо мені ці думки? Просто хотілося відтворити класичний вступ із прологів манхв. А ще, освіжити в пам’яті, з ким саме доведеться мати справу. Хоча впевнена таких людей буде значно більше. 

– Ти знову замислилася, – лагідно, але з ноткою занепокоєння промовила мати.

Я  знову натягнула на обличчя посмішку і ухильно відповіла.

– Я лиш обмірковувала я провести сьогоднішній день. 

– Сподіваюся, твій день пройде вдало, донечко, – відповіла вона тепло.

Ми снідали час від часу розмовляючи між собою. Я вірила, що вони точно добре ставляться до Офелії, але усе ж хотіла підтвердити це. 

Системне повідомлення. 

Подивитися шкалу зараз. Відмовитися\ прийняти. 

Знову цей блакитний екран тільки тепер тут були варіанти дій. Я завагалася та все ж вирішила переглянути. Для власного спокою і впевненості. 

Усе як я і думала. Більше п'ятдесяти, а отже, хвилюватися немає про що. Хіба я погіршу їхнє ставлення, але тоді мене справжня Офелія, певно, прокляла б. 

Сніданок завершився. Батьки вирушили до лабораторії, Ліам на тренувальний майданчик або, можливо, до магічної вежі. Я не була певна.

Сама ж вирішила поки повернутися назад у свої покої, але цього разу у вітальню і подумати над усім там. Усе ж було надто багато думок, які потрібно вкласти у голові і місць у які можна вирушити. 

Першою думкою, коли заходжу у це просторе приміщення є знайти телефон і знову зануритися у світ чергової манхви. Але можу лиш засмучено зітхнути, згадавши, що його тут немає. 

Хоча зачекайте я ж взяла його з собою. 

"Вибач, але ти не можеш відкрити інвентар зараз" – одразу ж зруйнувала мої плани Ліза. 

Тому я згадала про прилади, які називають магічними комунікаторами, але функції, які у них доступні це новини і спілкування по чомусь подібному до нашого відеозв'язку. 

Справжніх подруг у мене тут не було тому й потеревенити з кимось, щоб це зайняло годину чи дві не мала. Цей факт мене щиро здивував, бо я була впевнена у протилежному. Спочатку я була впевнена, що з Офелією спілкується багато людей. 

Я знову перевела погляд на комунікатор, який лежав на столику у вітальні. Його основний мінус був у тому, що користуватися ним могли лише люди у яких була магія. Вони не були надто дорогі, але простолюдини найчастіше не могли ними користуватися саме через відсутність магії. 

Безладно гортаючи новини і майже не вдивляючись у текст я думала над тим як створити тут, хоча б одну соціальну мережу і можливість додавати фотографії з камер, які тут теж існували. Хоча я так і не зрозуміла як вони працюють у манхві, тому прийдеться навчатися на власному досвіді. 

Посидівши так декілька хвилин вирішила, що потрібно відвідати якусь книгарню чи кондитерську, якщо вже я тут. Усе ж це так цікаво пройтися тими визначними місцями, якими ходили персонажі у своїх сценах. 

Підвівшись із дивана, я пройшла до гардеробу, переглядаючи вбрання, яке найкраще пасувало б для прогулянки. Обравши щось відповідне, я повернулася до кімнати, щоб викликати Ешлі.

Та дещо змусило мене зупинитися.

Дзеркало.

Його поверхня почала дивно виблискувати і мерехтіти усіма кольорами веселки.

– Що за дивина? – здивовано сказала протираючи очі, не до кінця довіряючи тому що побачила. 

Нерозуміння змішалося з тривогою. У спогадах Офелії нічого подібного не згадувалося. У манхві – теж.

Тоді був лише один варіант – система, але чому мене ніхто не попередив мене про щось подібне? 

Не знаючи чого очікувати я лиш злякано завмерла, не маючи змоги ступити ні кроку, наче це видовище загіпнотизувало мене. 

Усе скінчилося так само швидко як і почалося, і вже за мить на мене дивилася нічого не розуміюча – Я.