Спочатку:
На сторінку книги
Алекс
–Навіщо я була з тобою? – питає мене засмучено Світі, коли ми опиняємось наодинці, в авто. – Не розумію...
Бо мені цього хотілось... Але відповідаю зовсім інше:
– Удвох ми мали солідніший вигляд. Подумай, хто взагалі дивиться квартиру самотужки?
Дівчина лиш невдоволено хитає головою. Схоже на те, що Цукерочка сердиться, проте не виказує мені цього. Можливо, образилась.
Запускаю двигун та виїжджаю з елітного житлового комплексу. Я обрав його саме через охорону, через те, що сюди сторонніх не пускають, а це величезний плюс. І Світі з собою взяв не для компанії, просто хотілось дізнатись її думку про квартиру. Захоплені карі очі одразу ж допомогли обрати перший варіант. Моїй Цукерочці так сподобався вид з вікна, що вона й не помітила, як я підійшов ззаду та тихо втягнув у себе її аромат. Він дурманить мене навіть зараз, крізь запах гіркого сигаретного диму.
Світі сидить поряд і кривиться, тому що не вірить у мої слова. А я згадую, як майже поцілував її, мій дурман. Добре, що Іванна завадила. Інакше, Світі втекла б, цього разу, можливо, назавжди. А я не можу цього допустити. Не в цей раз.
–Окей, уявімо, що так і є, – байдуже говорить. – Я тепер можу бути вільна?
Дивиться в очі холодним злим поглядом. Та що я такого зробив?
–Ні! – кажу, хитро посміхнувшись, хоча й не планував затримувати Цукерочку. Вона зітхає, а я протягую їй світ телефон: – Знайди, будь ласка, контакт «Яська» та напиши... запитай, де він зараз.
–Тут пароль... – дивиться на мене великими здивованими оченятами.
–Чотири одиниці, – усміхаюся, а вона бурчить щось про те, що такі ненадійні паролі взагалі не потрібні. Навіть в такому поганому настрої Цукерочка виглядає мило. Хочеться ще більше її роздражнити.
–Хто ця Яська? – цікавиться Світі, гортаючи телефонну книгу. – А це він...
–Іван, саунд-продюсер. Яською його мама називала в дитинстві. Він, взагалі то, й не любить це прізвисько.
–Пише, що на студії, – говорить Світі та повертає назад телефон.
–Напиши, що ми зараз будемо. Як же прекрасно, коли є той, хто може писати замість тебе повідомлення, коли ти за кермом! – не можу стримати свого задоволення.
Настрій у дівчини підіймається, я навіть помічаю усмішку на її обличчі, яку вона намагається приховати своїм волоссям. Дівчина тягне його за кінці вниз, опустивши голову, щоб закрити від мене свій вираз обличчя. Мені в цей момент хочеться взяти її за руку. Але я терплю, важко зітхаючи.
У Світі дзвонить телефон і вона підстрибує на місці від несподіванки. Тепер уже я стримую усмішку.
–Алло... Привіт... Ні, Катю, я зайнята зараз, давай потім, гаразд?... Що він зробив?... То це ж не кінець світу, чого ти?... Марко?...
Після того, як я чую це ім'я, усміхатись більше не хочеться, а руки міцно стискають кермо. Так, що відчувається біль у поранених кісточках пальців. Згадую нашу розмову та його погрози й по тілу розтікається лють, ненависть.
–Кітті, я не маю до цього ніякого відношення! – кричить Цукерочка сердито. – І навіть якщо й так, то він це заслужив!... Так, саме за те, що робив це проти моєї волі!
Подруга говорить Світі щось таке, від чого вираз її обличчя змінюється. Дівчина зиркає на мене, миттєво заспокоюється, приклавши долоню до лоба, та говорить:
– Обговорімо це завтра, Катю, зараз не слушний час... Ні, я не можу про це розмовляти зараз! Завтра, або ввечері... Ну гаразд, давай повідомленнями!
Світі кладе слухавку, закриває обличчя руками й називає цю ситуацію божевільнею.
–Уявляєш, вона стала на сторону цього придурка! Подруга називається!
На телефон дівчини приходить повідомлення і вона приймається листуватись. А я тим часом намагаюся вгамувати злість, яка ніяк не вщухає.
Через кілька хвилин і мій телефон оживає, сповіщаючи про вхідний виклик. Він досі на колінах у дівчини, тому я кидаю короткий погляд, щоб подивитись, хто там телефонує. Помічаю своє ім'я серед повідомлень, які Цукерочка надсилає своїй подрузі.
–Це твоя мама, – дає мені телефон дівчина, – відповіси?
–Може краще ти? – жартую, усміхаючись хитро. – Я все ж таки за кермом.
Дівчина перелякано хитає головою та позбавляється мого смартфона, ніби він проклятий, тим самим викликаючи сміх. Ці злякані карі очі виглядають дуже кумедно.
–Привіт, мам! – вітаюся з мамою, все ще сміючись.
–Доброго ранку, сину! Як справи? Як життя?
Ми теревенимо з мамою довго, обговорюючи новини, погоду та мої плани на найближче майбутнє. Розповідаю їй про квартиру і те, що на днях пройде невеликий концерт у столиці.
–А коли ж тебе чекати в гості? – запитує мама з надією в голосі.
–Скоро, мамо. Здається, наступні вихідні вільні. Тоді й приїду.
–А дівчина...
Замовкає, так і не договоривши. Проте я прекрасно розумію, що вона має на увазі. Довелось розповісти їй про Світі, щоб не дізналась про все з соцмереж, які постійно перевіряє, щоб прочитати щось нове про мене.
–Не впевнений, – зітхаю, стримуючи себе, щоб не поглянути на Світі. – Але зроблю все, що в моїх силах.
–Гаразд, я чекатиму вас, – каже мама замріяно. Так, вона вже давно хоче, щоб я одружився, років зо п'ять. А ще про внуків нагадує часто. Кидаю короткий погляд на Цукерочку та уявляю її реакцію на те, як я заявляю, що хочу від неї дітей. Думаю, вона б покинула авто на ходу. Сміюся та під зацікавлений погляд дівчини прощаюся з мамою.
Світі
«А тепер ще раз. Чому ти одному прощаєш поцілунки силоміць, а іншого калічиш? Хіба він цього заслуговує???»
Повідомлення Каті розбурює в мені стільки відчуттів, що я ледь стримую себе. Хочеться гарчати від злості. Накричати на подругу та виказати все, що думаю. А думаю я про те, що Катя не права! Так їй і пишу, намагаючись не грубити.
«А ще Марко наговорив грубостей. Я йому сказала чесно, що мені подобається інший, та він чогось вирішив, нібито я ламаюсь перед ним.»
«Зате твій чарівний Алекс, звісно ж, ідеальний!!! Він не говорить грубостей та не наполягає на стосунках!»
«До чого тут Алекс? Я їх навіть не хочу зрівнювати! Катю, ти не права! Марко образив мене!»
«Настільки, що ти вирішила покалічити його?!!»
«Я цього не робила! І кому це потрібно взагалі? В мене навіть немає знайомих, які б змогли зробити таке!»
«Є, Світі... І наскільки я зрозуміла, він зараз поряд з тобою!»
Зітхаю та зиркаю на хлопця. Він задумано веде автомобіль, не звертаючи на мене уваги. Дивлюсь на рани й згадую нашу розмову.
«Алекс заприсягнувся, що не робив цього...»
Поки чекаю відповіді від Каті, хлопцеві телефонує мама. Охоплює страх, коли він пропонує відповісти на дзвінок. Ну ні!!! Віддаю йому смартфон і пишу ще одне повідомлення Каті:
«Чому ти взагалі на його боці?!! Чому?!! Я вважала, що ти моя подруга! Подумай добряче про те, хто тут правий! Я чи ти? Подумай, Катю, не спіши! А потім поговоримо. Ввечері чи завтра. Я не хочу сваритись!»
Ховаю телефон до кишені та ігнорую купу повідомлень, які миттєво засмічують мій смартфон.
–То чим ми будемо займатись? – запитую хлопця, щоб відволіктись.
–Творити, – усміхається задоволено у відповідь, забираючи у полон своєю привабливістю.
