Раді Вас бачити!

Тимур

Коли робочий день добіг кінця, я швидко прийняв душ у масажному кабінеті, вдягнув улюблену чорну футболку, що ідеально підкреслювала м’язи, і вирушив на зустріч.

Парк був людним, але знайти Тіну виявилося нескладно. Вона стояла схрестивши руки на грудях, і дивилася на мене так, наче зараз метне блискавку.

— Вау, ти навіть не спізнилась, — я вразився, наближаючись. — А я думав, що тобі потрібно зайву годину на налаштування бойового духу.

— Повір, для тебе я готова була прийти навіть раніше, — її голос був гіркий, як отрута.

Я нахилив голову, із цікавістю розглядаючи зеленооку.

— Тоді точно не йдеться про сварку? Бо виглядаєш ти так, наче це побачення.

Її очі загорілися, а вона зробила крок до мене, порушуючи простір між нами. Вогонь у Тіниному погляді не зникав, і я вже знав, що зараз не буде жодних ластівок миру.

— Слухай сюди, Тимуре, — її слова були різкими, кожне слово звучало, наче удар — вона була на межі вибуху. — Ти навіть не уявляєш, як мене дістало твоє нахабство, — зелені очі палали, а губи стискалися, ніби дівчина намагалась стримати саму себе від того, щоб не вибухнути.

— Дякую, я теж радий тебе бачити, — я не втримався від усмішки, намагаючись залишитися на рівні. — Що ж, давай, висловлюй усе, що в тебе накипіло. Можеш навіть руками розмахувати для ефекту. Мене це не лякає.

Квіточка стиснула кулаки так сильно, що я майже міг почути, як її суглоби тріщали від напруги.

— Продовжуєш жартувати? Добре, ти нікчемний, мерзенний, егоїстичний, самовпевнений, нахабний придурок, — слова Квіточки звучали так, наче кожен епітет був пущений як стріла прямо в моє серце. Але замість того, щоб відступити, я відчував, як це лише підливало масла у вогонь.

Я підняв брову і не зміг стримати усмішку.

— І це все? Що ж, я, здається, навіть звик до цього. Може, варто додати ще кілька кольорових епітетів?

Тіна скривилася ще більше.

— О, не хвилюйся, я можу продовжити!

— Буду тільки радий, — я схрестив руки на грудях. — Давай, викладай усе, що в тебе на серці. Я навіть слухати уважніше буду.

Вона глибоко вдихнула, ніби збиралася вистрілити ще одним залпом образ, але потім різко замовкла і звузила очі.

— А ти чого такий веселий? Я ж тут не для розваги!

— Серйозно? А я думав, ми тут граємо в «Хто кого пересперечається». Приз у тебе вже є?

— О, маю. І знаєш який? Якщо я виграю, моє бажання буде простим — щоб ти більше ніколи не з'являвся в моєму житті.

Я усміхнувся ще ширше.

— Оу, яка втрачена можливість. І що ж я без тебе робитиму?

— Досі дратуватимеш людей своїм існуванням, — відрізала вона.

Я хмикнув.

— Гостро! Ти ж пам’ятаєш, що я ще в школі говорив: сарказм — ознака інтелекту. Ти справжня розумниця, Тіно!

Зеленоока примружила очі.

— Тимуре… Я ненавиджу тебе.

— А я знаю. — Я весело підморгнув. — Але ти ж розумієш, що це ненадовго?

Квіточка вдихнула так, ніби хотіла мене вбити прямо тут, на очах у всіх людей у парку.

— Ти серйозно віриш, що я колись перестану тебе ненавидіти?

— Ні, я серйозно знаю, що ти не зможеш мене ігнорувати, — я знизив плечима. — А ненависть — це така цікава річ. Вона або втомлює, або… плавно перетікає у щось інше.

Тіна відступила на крок, ніби боялася заразитися моєю самовпевненістю.

— Ти просто… я… — вона схопилася за голову. — Ні, це безглуздо. Навіщо я взагалі запропонувала цю зустріч?!

— Бо ти хотіла мене побачити, — я весело клацнув пальцями.

Зеленоока вражено глянула на мене.

— Я хотіла тобі висловити все, що думаю!

— І що ж? Вдалося?

Квіточка сердито тицьнула пальцем у мені в груди.

— Знаєш що, Тимуре? Я витратила на тебе цілу годину свого життя, і, здається, навіть більше! А ти…

— Я? — я широко усміхнувся. — Чарівний, харизматичний, неможливо привабливий?

— Дратуючий! — гримнула вона.

— О, дякую. Це вже щось новеньке.

Тіна люто зітхнула, ніби збиралася вибухнути, але потім скривилася і склала руки на грудях.

— Ти ж хочеш, щоб я знову зірвалася, так?

— А що, працює? — я підморгнув.

Вона закотила очі.

— Ти ж не думаєш, що я з тобою розмовлятиму ще раз після цього?

— Думаю, — я кивнув. — І навіть знаю, коли.

— Та ну? — Квіточка примружилася.

— Уяви собі, через кілька днів ти заходиш у місце, де, ну… розслабляються люди. І раптом — сюрприз! Я там.

— Що? — її підозріливий погляд мене розважав ще більше.

Я не стримався й нахилився трохи ближче, знижуючи голос:

— Я ж не казав тобі, чим займаюся зараз, правда?

— Мені байдуже!

— Справді? А якщо я скажу, що працюю з тілом?

Зеленоока завмерла.

— Чим ти… — її голос трохи зірвався, і я ледве стримав сміх.

— Масаж, Тіно, масаж. Уяви: ти заходиш, лягаєш, закриваєш очі… а я вже поруч.

Вона різко відступила.

— О ні. Ні, ні, ні! Це ще гірше, ніж я думала!

— Не знаю, що ти собі уявила, але мені подобається твоя реакція.

— Це жахливо! Я навіть не збираюся…

— Тобто ти ніколи не підеш на масаж?

— Ні!

— Ти ж розумієш, що тепер я зроблю все, щоб це сталося?

Тіна сердито крутнулася на підборах.

— Гаразд, Тимуре. Це ще не кінець… Але, знаєш, ти, як і раніше, нестерпний. Бувай.

Квіточка зробила кілька кроків назад, намагаючись втекти, але я не дав їй цього шансу.

— Ти ж знаєш, що я не відступаю, коли беруся за щось цікаве, — сказав я, наближаючись до неї.

— Ти… — вона знову тицьнула мені пальцем в груди. — Ти просто…

Я схопив її зап’ястя, не даючи закінчити.

— Просто?

Тіна завмерла. Зелені очі метали блискавки, але водночас у них жевріла якась невизначена емоція, яку вона сама намагалася приховати.

Я повільно нахилився ближче.

— Якщо ти так мене ненавидиш, чому не відступаєш? — прошепотів я, відчуваючи, як простору між нами ставало все менше.

— Бо… — вона проковтнула клубок у горлі.

Мої пальці торкнулися її підборіддя, і я побачив, як її тіло здригнулося від дотику. Квіточка була настільки близько, і я вже не сумнівався, що це був момент, коли все могло змінитися.

Але, перш ніж я встиг щось зробити, вона відштовхнула мене з такою силою, що я відступив назад, а її долоня розсікла повітря і чітко вдарила мене по щоці. Ляпас був сильним, і я відчув, як кров приступала до обличчя.

— Не смій більше торкатися мене, — голос Тіни був тихим, але жорстким, а очі все ще палахкотіли гнівом.

Я стояв, трохи ошелешений, але все ж не міг не посміхнутися. Тіна мене ненавиділа. І все ж… цієї миті вона була настільки живою, настільки справжньою, що я навіть трохи здивувався своєму бажанню знову наблизитися. Але все ж я залишився на місці, уважно спостерігаючи за її реакцією.

Квіточка зробила кілька глибоких вдихів, а потім, не сказавши більше ані слова, різко розвернулася й пішла. І хоч я ще деякий час стояв, ніби вражений, я знав, що це ще не кінець.