Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
До ями Ерну супроводжувало двоє охоронців. Ні, силою не тягли, а вона не благала помилувати… Дівчина впевнено крокувала з піднятою головою, лише погляд смарагдовий згас та скрижанів. Ерна вже не сприймала оточуючий світ, наче нічого не чула й не бачила і геть байдуже, що мешканці фортеці вигукували вслід прокльони, спльовуючи гидливо в її бік, або шпурляли каміння… Хіба це важливо, якщо Айк більше їй не вірить? Ба більше, люто зненавидів… І як же може не вірити після всього, що між ними відбулося?! Невже він не відчув щирості відкритого й люблячого дівочого серця, яке Ерна простягнула на долонях? Схоже, не відчув… Граф лише розважився з нею, як з Ейліт, а опісля зненавидів… З кожним кроком до ями світ Ерни розбивалося вдрузки. Світ, який ще недавно сяяв яскравими барвами, але цієї миті ті барви згасали, як і смарагдовий вогонь в її очах... За скоєння замаху на пана лише смертна кара. Вирок буде оголошено завтра вранці, але це чомусь вже не жахало Ерну. Та що вже злякає, коли душа мертва та застигла, мов камінь?
Неподалік від стіни фортеці була вирита величезна двометрова яма, там зазвичай утримували засуджених до страти. Один з охоронців штовхнув Ерну в спину і вона впала вниз, на самісіньке дно, а зверху яму накрили дерев’яними ґратами з товстих прутів.
При падінні дівчина боляче вдарилася колінами та ліктем, але зціпила зуби, піднялася на ноги й задерла голову, гнівно зиркаючи на охоронців.
— Чого витріщилася, дівко?! — зневажливо гаркнув хтось з чоловіків. — Хотіла нашого пана отруїти?! Ась завтра буде тобі розплата! — він зловісно посміхнувся та провів торцем долоні по власній шиї, демонструючи цим жестом відрубування голови. — І за меншу провину Лютий страчує, а тебе перед цим ще й батогом відшмагають! — охоронець з ненавистю сплюнув у яму та відійшов вбік. — Ось і не спатиму всю ніч, бо треба ту дівку охороняти до завтра, адже чимало бажаючих знайдеться причавити те сатанинське відріддя ще до страти! — гнівно буркнув над ямою.
Ерна нерухомо сиділа на землі та обхопила руками зігнуті коліна. Вона дивилася в небо крізь коряві ґрати. Здавалося, навіть погода була налаштована проти неї, у небі клубочилися сірі хмари, затуляючи золотистий диск сонця. Час наче застиг, раптом пригадався той останній сон, у якому Сігвальд попереджував та благав її тікати… Подумки дівчина вже налаштувалася на смерть і це очікування ранку здавалося нестерпним. Хотілося, щоб усе якнайшвидше закінчилося, бо серце вже й так розбите, мертве, а фізичний біль не жахав.
Ввечері пішов дощ, який лише дедалі посилювався. Промокла до нитки Ерна зкукобилася в клубок від холоду й відчаю, сидячи в болоті. Її неабияк трусило, аж клацала зубами, а нещадна злива усе ніяк не вщухала.
Раптом в темряві зверху долинув якийсь шерхіт, тремтяча від холоду Ерна підняла голову та побачила людський силует.
— Ерно… — тихо пролунав тривожний шепіт конюха Гарріка. — Тримай… — він просунув крізь ґрати шмат паляниці. — Я не вірю, що це ти винна… І Сан в це не вірить. З нею все гаразд, Мудрий її врятував. І Агата в це не вірить, навіть їхня стара Анніс обурювалася…
— Так, я не винна, Гарріку… Я не труїла ту їжу… — тихо відповіла Ерна тремтячим голосом. Схопила шмат паляниці й почала його гризти, бо увесь день нічого не їла. Звісно, зголодніла. — Йди, Гарріку, бо десь поблизу охоронці, ще покарають тебе…
— Прощавай, Ерно, — голос конюха пронизувало гіркотою, за мить його силует зник у темряві, мов видіння, що розчинилося в шумі зливи.
«Вони мені вірять, а він не повірив… Айк не повірив мені… — ця думка проймала невимовним болем, шматувала серце лезами. — Можливо, він зараз в обіймах своєї Ейліт, яка його втішає… В теплі й затишку біля каміна покоїв… Коли вже настане світанок?» — Ерна судомно видихнула, бо хотілося, щоб усе це жахіття якнайшвидше закінчилося, це нестерпне очікування і невимовний душевний біль, значно страшніший за тілесні муки...
Цієї ночі Айк не спав. Він звелів охоронцям нікого не пускати до його покоїв, навіть надокучливу Ейліт злісно прогнав. Чоловік сидів у кріслі біля каміна та упершись ліктями об коліна, стиснув долонями голову. Біль з присмаком гіркого розчарування роздирав зсередини, мов жорстоке чудовисько гострими кігтями.
«Вона лише ворог… ворог…» — відлунювало гучною пульсацією в скронях.
Граф ковтав вино, мов божевільний. Вже й не лічив, скільки келехів він спорожнив… На столі догорала свічка, а за стінами вежі нещадно лила злива. Десь там в ямі мокне його Ерна… Ні, більше не його Ерна, не його вогник… Довірився їй, відкрив власну душу, навіть здавалося, що тоді й Ерна була щирою… Невже це майстерна гра? Невже дівчина так поводилася заради помсти? Авжеж, Торвальд би неабияк пишався своєю донькою, якій майже вдалося знищити заклятого ворога… Вона лише брудне відріддя Торвальда, чому ж про це відразу не подумав?! Змія приспала його пильність та дочекалася моменту, щоб вжалити… Але Господь не допустив! Тільки чому ж так боляче? А завтра Ерни не стане, вирок буде суворим. Десять ударів батогом і якщо після цього зуміє вижити, то дівці відрубають голову. Можливо після того, як та гадина помре, він зуміє остаточно вирвати її з серця…
+++
Щоб подивитися на страту, зазвичай на майдані завжди збирався натовп людей, окрім хліба й вина усі прагнули видовищ. Як саме розважитися, відпочиваючи від щоденної важкої праці? Послухати пісні й розповіді бродячих менестрелей, споглядати змагання воїнів під час святкувань, або ж… Страта. Натовпу завжди цікаво дивитися на чужий біль, бо це чергове правосуддя.
Після ранкової молитви й трапези площу на території фортеці заповнив величезний натовп, люди прийшли, аби на власні очі побачити страту ненависної язичниці, яка посміла посягнути на життя їхнього пана. Люди бурхливо це обговорювали у передчутті справедливої розправи.
Ерна повільно йшла у супроводі двох охоронців назустріч смерті. Попри все, вона крокувала впевнено та з гідністю, гордо піднявши підборіддя. Кожен крок давався важко. Дівчину помітно трусило, бо за цю ніч неабияк промокла. Ерну морозило й колотила так, що зуб на зуб не потрапляв, але стиснувши щелепи, вона продовжувала шлях назустріч невідворотному. Наразі головне лише не озиратися навкруги, не дивитися на сповнені ненавистю обличчя людей… Ерна уявила величезні ворота Вальгалли та величну оселю богів Асґард… Можливо, вже незабаром опиниться саме там… Хоча вважалося, що на бенкет до Одіна потрапляють воїни, які загинули на полі битви. Можливо і її приймуть після мученицької смерті?
Айк сидів на дерев’яному підвищенні, застеленому овечими шкурами. Поруч розташувалися похмурий Дрого, задумливий Селвін та Ідгар. Ейліт показово сіла біля графа, який навіть не дивився в її бік. Дівчина вбралася у бордову сукню, а зібрані у високу зачіску коси прикрашала золотиста сітка. Вона причепурилася, мов на свято, бо причина вагома. Незабаром ненависної суперниці не стане, це руде відріддя зникне назавжди…
Пожвавлений натовп розступився, утворюючи прохід до стовпа на площі. Ледь переставляючи ноги, до того стовпа з останніх сил наближалася Ерна. Промокла наскрізь, в брудній сукні та зі сплутаними мокрими косами… Айк не зводив з неї очей, оніміле серце раптом здригнулося. Ерна не дивилася в його бік, вона наче взагалі нічого навколо не бачила. Здавалося, дівчині байдуже до образливих слів та прокльонів, що лунали з розлюченого натовпу. Оскаженілі люди кричали, плювали в бік Ерни і охоронцям доводилося докласти неабияких зусиль, щоб стримати їх, аби не розірвали ненависну чужинку на шмаття…
— Брудна язичнице! Смерть їй! — істерично верещала якась дебела літня жінка.
— Четвертувати! Відрубати голову! — несамовиті крики розривали повітря.
Ерна душею відчувала загальний настрій натовпу, цю дику ненависть і жагу до кривавої розправи. Здавалося, навіть тварини здатні бути більш гуманними, ніж люди…
— Вирок за скоєння замаху на пана — десять ударів батога та відрубування голови! — у вухах Ерни приглушено відлунював голос Ідгара, чоловік оголосив волю графа. Закон для всіх один.
