Раді Вас бачити!

— Наше дитя народиться в законному шлюбі, ти станеш моєю дружиною, Ерно. Ти не наложниця. Ти моя душа, моє життя… Я волію, щоб ти була тут господинею, моє графство біля твоїх ніг, як і моє серце… — Айк провів кінчиками пальців по щоці приголомшеної дівчини.

— А ваш король? Сумнівно, що зрадіє цьому шлюбу… — зронила застигла Ерна, зазираючи у чорні вири коханого. Вири, у яких відчувалася непохитна рішучість.

— Ти станеш моєю законною дружиною… Навіть якщо Його Величність позбавить мене титулу, земель і влади… Чи залишишся ти зі мною у цьому разі, Ерно? — граф напружено вдивлявся в смарагдові озерця з золотистими відблисками в очікуванні відповіді, а дівчина в чорноті його очей бачила оголену душу.

— Та хоч на край світу піду за тобою, хоч до вашого християнського пекла, хоч до Гельгейму… Байдуже, Айку… Я завжди буду поруч попри всі життєві негаразди, — в її погляді й голосі відчувалася щирість, граф розумів, що ці слова правдиві. Його кохана Ерна віддана, вірна, її не цікавлять титули й багатства.

— А як ти дізналася, що при надії? Після перебування в таборі минуло небагато часу… — Айк запитливо примружився, ніжним доторком прибираючи з дівочого чола руде пасмо.

— Це трапилося до мого прибуття в табір, ще в фортеці... Після тих двох разів, коли… — Ерна збентежено опустила погляд та мимоволі зашарілася, а неабияк приголомшений Айк так і завмер, оскільки усвідомив, що бідоласі довелося знести з його дитям в утробі…

— Ерно… — він хрипко видихнув з невимовним болем і каяттям, а серце немов стискали залізні лещата… За його наказом дівчину били батогом біля стовпа, потім дозволив покинути їй фортецю, даруючи свободу і Ерна скиталася, наражаючи себе на небезпеку, а згодом ще й вийшла на поле битви…

— Ти не радий цій новині, Айку? — вона з тривогою торкнулася чоловічої руки, а граф різко перехопив тонкий зап’ясток, підніс до своїх губ та почав заціловувати, мов божевільний.

— Моя Ерно… Вогнику… Дівчинко моя… — блаженно заплющив повіки й потерся щокою об дівочу долоню. — Моя хоробра, войовнича Ерно… Навіщо ти вийшла на поле битви? Ти ж обіцяла мені, що залишишся в таборі… Ти ж ледь не загинула…

— І не шкодую, що вийшла! — рішуче відрубала дівчина, блимнувши очима. — Мій батько би вбив тебе! Я спостерігала за битвою з вершини пагорбу, не могла залишитися осторонь…

— Ти двічі врятувала мені життя, Ерно. Але більше ніколи… Ніколи не вийдеш на поле битви… Це ж треба було на таке зважитися! Ще й з дитям в утробі… — голос графа враз зробився сталевим. — У моїй відсутності Селвін, чи будь-хто з довірених воїнів завжди наглядатимуть за тобою, аби не накоїла дурниць!

— Це зайве, Айку! — така надмірна опіка була Ерні не до вподоби, вона різко підвелася на ліжку, але чоловік відразу схопив її за плечі й поклав на спину, а потім торкнувся кінчиками пальців розімкнених дівочих вуст. У такий спосіб граф дав зрозуміти, що не терпить заперечень.

— Післязавтра я поїду до Вінчестера й проситиму аудієнції у Його Величності, хочу повідомити про наш шлюб, — Айк стрімко встав з ложа, стягнув з себе сорочку й штани, а потім загасив свічки й пірнув під ковдру, занурюючись обличчям в густі локони коханої. — Увесь день чекав лише на цю мить, — прошепотів хрипко, обпалюючи подихом дівочу скроню, а Ерна лише солодко зітхнула й торкнулася вустами жорсткої щетини найдорожчої в світі людини.

Вночі уві сні вона знову бачила Сігвальда. Брат стояв у білосніжному вбранні посеред безкрайніх зелених луків, залитих сонячним сяйвом, а за його спиною були величезні крила, наче Ерна побачила справжнього янгола.

— Який же ти красивий… — мовила з благоговійним трепетом й невимовним бажанням розридатися через дивне відчуття, що стискало груди.

— Я вільний, сестро! Більше не турбуватиму тебе… Мені дозволено йти туди, де я віднайду спокій, — в променях сонця його кучері виблискували золотом, а погляд сірих очей був ясним, умиротвореним.

— Ти наче той янгол, про якого розповідала мені Сан, — Ерна всміхнулася, а по щоках скочувалися сльози дивної радості з часткою легкого смутку, вона наче прощалася з Сігвальдом назавжди, відпускаючи у вічність.

Коли ледь замерехтів світанок, Айк схопився на ноги, незабаром ранкова молитва й трапеза. Ерна розплющила очі й відчула на щоках вологу. Витерши обличчя долонею, вона поглянула на задумливого Айка, який сидів на ліжку й зашнуровував черевики.

— Ти плакала вночі, мій вогнику, — мовив він з тривогою. — Але... Не хотів будити тебе…

— Я бачила уві сні свого брата, Сігвальда… Наче він став янголом. В нього навіть крила були за спиною, — Ерна сумно зітхнула. — Прощалася з ним, відпустила...

— Янгол… — граф сутужно зітхнув. — Тобі доведеться прийняти мою віру, щоб ми могли обвінчатися в церкві, — піднявши голову, зазирнув Ерні у вічі в напруженому очікуванні.

— Прийму вашого Бога, Сан каже, що він добрий, — Ерна раптом всміхнулася. — Навіть мій Сігвальд став янголом, але... Я нічого не знаю про вашу віру…

— Твоя чиста, добра душа зуміє пізнати нашого Господа і прийняти Його, — граф торкнувся пальцями дівочої вилиці з невимовною ніжністю. — Усе буде добре, обіцяю…

Раптом в двері покоїв хтось постукав, Айк різко встав з ліжка. У приміщення увійшов Дрого й кульгаючи, опустився на дубову скриню біля стіни.

— Мій пане, як ви й звеліли, приніс звіти про діжки з зерном, — управитель поклав собі на коліна згорнуті листи пергаменту.

— Не спиться ж тобі, Дрого… — Айк по-товариськи плеснув чоловіка по плечу. — Отже, я беру Ерну за дружину і якщо на те воля Господа, вона незабаром стане вашою господинею.

Приголомшений такою звісткою управитель враз завмер, бо усі були впевнені, що Ерна стане наложницею графа, співмешканкою, конкубіною, не законною дружиною.

— Але ж… Чи схвалить цей шлюб наш король? — Дрого здивовано вирячився в бік ложа, на якому лежала Ерна, але дівчини не бачив, бо тканина балдахіну ховала її від сторонніх поглядів.

— Завтра попрямую до Вінчестера, до Його Величності та повідомлю про свою рішення, — впевнено мовив Айк, він здавався щасливим, умиротвореним, а в чорних очах виблискувала шалена радість. — Моя Ерна при надії…

— Ой… — вирвалося в неабияк приголомшеного управителя, оце так новини зрання!