Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
— А ти коли збираєшся одружуватися, Дрого? Адже літа минають, та й діточки потрібні… Статки маєш, не бідуєш наче… Ось би ще дружину тобі гідну! Невже ніхто до душі не припав? — Айк криво всміхнувся, запитливо зиркаючи на задумливого управителя.
— Напевно, ніколи не одружуся, мій пане, — обличчя Дрого стало похмурим, в сірих очах промайнула глибока зажура. — Не до серця я тій, яку кохаю… Вона мене ненавидить…
— І хто ж вона? Хто зумів торкнутися твоєї душі? — Айк схилив голову набік в очікуванні відповіді, а Ерна з цікавістю навіть підвелася на ліжку й визирнула з-за балдахіну.
— Ой, мій пане… Кухарка наша, Агата… Та вона мене прозвала кошлатою нечистю, вважає огидним, страшним… — чоловік гірко зітхнув й потер долонею насуплене чоло. — Силою брати не хочу, щоб на ложі носом не крутила… Так, міг би й примусити, але...
— А ви, пане Дрого, до М’ясника нашого йдіть та поголіть вже, зрештою, ту вашу кошлату бороду! Не любить Агата бородатих! — раптом рішуче забринів голос Ерни. Вона підібгала під спину подушку, намагаючись сісти на ліжку. — І ще… Агаті до вподоби білі нарциси, а також вона хотіла купити хустини на ярмарку, але бідкалася, що дорогі…
— Я купив би вже ті кляті хустини для неї, та чи це допоможе?! — скрушно прохрипів управитель, підводячись зі скрині. — Ось і зрозумій тих дівиць... Біс його знає, чого вони бажають! Я би й дорогоцінності для неї придбав, осипав з голови до п’ят, та чи купиш кохання?
— Та ви спробуйте гарно залицятися, пане Дрого! Також бороду раджу поголити! — діловито гукнула мовила Ерна услід управителю, який прямував до виходу з покоїв та щось невдоволено бурмотів собі під ніс. Коли двері за ним зачинилися, дівчина перевела погляд на Айка. Саме цієї миті він стояв до неї спиною й давився тихим сміхом.
— Чому ти смієшся? — дівчина здивовано блимнула очима, запитливо схрестивши руки на грудях. — Що тут смішного, Айку?! Дрого страждає через кохання!
— Усе ж ти знаєш, мій вогнику! — граф вже не стримував гучного реготу, який підданці чули від нього рідко. — Не уявляю нашого Дрого без бороди, навіть ніколи й не бачив, відколи його знаю… А дівчину можу й примусити до цього шлюбу, але ж Дрого не хоче, прагне взаємності…
— Не варто примушувати, Айку. А бороду нехай поголить, враз помолодшає… Не любить наша Агата бородатих, що тут вдієш? — Ерна намагалася говорити серйозно, а граф продовжував захлинатися реготом, аж сльози проступили. — Айку! Припини! Це не смішно! — мимоволі вже й сама всміхалася, споглядаючи розвеселеного коханого, а очі графа водночас палали невимовною радістю, якою волів поділитися з усіма. Похмурого і вірного Дрого також хотів бачити щасливим і був впевнений, що зрештою, управитель приборкає ту норовливу кухарку та полонить її серденько…
+++
Наступного дня досвіту Айк у супроводі кількох охоронців вирушив до Вінчестера. Дорога до резиденції короля зайняла більше доби й чоловік бажав чимшвидше дістатися фортеці Його Величності. Звісно, граф неабияк хвилювався й напружено обмірковував майбутню розмову з монархом про свій шлюб. Одному Богу відомо, як король відреагує на бажання Айка одружитися з данською дівицею. Ба більше, жодної вигоди граф з цього не матиме, але він вже усе вирішив. Власний життєвий шлях долатиме лише з нею, з коханим вогником, з найдорожчою у світі рудокосою войовницею, його левицею, яку намагався зломити й приборкати, але натомість вона полонила його крижане серце…
Прибувши до королівської резиденції, Айк зупинився в гостьових покоях, які розташовувалися в центральній вежі. Славетного воїна й тена самого монарха тут знали усі, слуги й охоронці виказували пошану.
— Його Величність готовий прийняти вас, йому повідомили щодо вашого прибуття, — повідомив слуга, граф вже встиг змити з себе бруд після дороги й перевдягнутися.
— Супроводи мене до Його Величності, — хрипко мовив у відповідь, навіть перед битвою він так не хвилювався, як перед цією доленосною розмовою.
Королівські покої були на верхньому поверсі центральної вежі. Монарх почувався кепсько через свій вік і погане здоров’я та приймав відвідувачів, лежачи на широченному ложі. Король підібгав під себе чимало м’яких подушок й задумливо втупився у балдахін зі щільного бордового сукна, на якому у полум’ї свічок виблискували золотисті візерунки.
— Боже Милостивий, кого ж я бачу! — кахикнувши, Еґберт підвівся на ліжку, а слуга турботливо підклав подушку йому під спину. — Вже й одужав після тої запеклої битви, а усі гадали, що попрямуєш до Господа, — монарх примружив сталеві очі, уважно роздивляючись вірного тена. — Ти бився, немов дикий звір, мов лев! Недарма тебе Лютим називають, а особисто від мене отримаєш щедру винагороду з королівської казни...
— Ваша Величносте, я вельми вдячний за вашу довіру й щедрість… Також хочу повідомити, що маю намір одружитися, — з дозволу монарха Айк опустився у крісло, а слуга подав йому келих з вином.
— Варто би вже, Айку, адже літа минають... — в зіщулених очах Його Величності блиснула цікавість. — І кого ж ти обрав? Нам би варто зміцнити відносини з Нортумбрією, є кілька дівиць зі знатних родів…
— Мій правителю, я вже обрав наречену, — хоч граф промовляв рішуче, але серце калатало в грудях від надмірного хвилювання. — Так, цей шлюб не в інтересах королівства, але я кохаю свою обраницю… Ім’я її Ерна, донька мого запеклого ворога Торвальда, якого я вбив на полі битви. Ця дівчина двічі врятувала мені життя… Я бажаю, щоб лише вона була зі мною до кінця днів…
— Невже наш Лютий закохався? — король аж закашлявся. Невдоволено мружачись, не зводив з Айка цупкого, задумливого погляду. — То хай буде твоєю конкубіною, коханкою! Якщо народить бастарда, так тому й бути…
