Раді Вас бачити!

Нейтан почув приглушений шум, розуміючи, що Британ і Морган закрилися в одному з порожніх кабінетів. Хлопець боровся з бажанням обернутися, але натиснув на кнопку виклику ліфта, роблячи крок назад. Гері стояв зліва від нього, дивлячись прямо перед собою, і тепер Нейтан хотів подивитися на друга. Вони обоє мовчали, прислухаючись до тиші, де тільки електронне табло пищало, коли кабіна ліфта долала один поверх за іншим.

- Ти знаєш, де саме розташована збройова? - тихо спитав Гері, але Нейтан так і не наважився глянути на нього.

- Я бачив план мінус другого поверху, тож сподіваюся зорієнтуватися на місці.

Стенфорд побачив краєм ока, як приятель кивнув, набираючи в легені повітря.

- Чого ти вирішив, що на підземних поверхах також кейгу?

Нейтан заплющив очі, не знаючи, що йому варто сказати. Вони знаходилися в такій ситуації, що приховувати таємниці вже не було сенсу, але відповідальна частина хлопця все ще вагалася.

- Старший якось обмовився мені, що там тримають тих, хто чекає на Очищення. Але я ніколи не був унизу, тож просто припустив.

Гері знову мовчки кивнув, роблячи невелику паузу і весь час невідривно спостерігаючи за екраном ліфта.

- Я все ще здивований, що тут так тихо. Думаєш, це й справді якась змова?

Нейтан проковтнув, стискаючи в руках автомат, ніби будь-якої миті готуючись захищатися. Ліфт у цей час продзвенів, і розсувні двері роз'їхалися в різні боки, дозволяючи хлопцям увійти, але їм для цього знадобилося трохи більше часу, ніж належить. Гері стояв на місці, ніби все ще не був упевнений, що чинив правильно, а Нейтан міркував про те, що на них чекало внизу.

- Змова проти кого? - Нейтан махнув головою і впевнено переступив поріг ліфта, а Гері тут же ступив за ним. - Це навіть не військовий об'єкт.

- Можливо, ми знаємо не все про це місце. Британ правий, до цього дня охорони тут було забагато, як для звичайного медичного закладу.

Нейтану не було що відповісти, тому він просто мовчав.

- Якщо це справді якась змова проти КейДі? Ти ж дивись, жодного військового з партійної варти нам так і не трапилося. Тільки медичні працівники та ті двоє, але вони були з варти КейДі. Бачив їхні нашивки? Вони наші, - продовжив Гері, спостерігаючи за тим, як Нейтан натискає кнопку мінус другого поверху. Двері ліфта зачинилися надто дзвінко, приводячи Нейтана до тями.

Він думав над словами друга, але все ще не міг уявити повної картини того, що трапилося. Коли ліфт знову продзвенів, Нейтану здалося, що залізні двері відчинялися повільніше, роз'їжджаючись у різні боки з властивим скреготом. І від цього скреготу все його тіло напружилося. Він притиснув до себе автомат, оглядаючи невелику кімнату і готуючись зробити перший крок. В той же час хлопець все ще не був упевнений, що робив правильно, але шляху назад для нього не було. В результаті він шумно вдихнув і ступив уперед, надто різко розмахуючи автоматом. Гері знову опинився за його спиною, тримаючи в руках пістолет, але навколо них досі було порожньо і тихо.

- Якось моторошно тут, - Гері пересмикнув плечима і опустив зброю, оглядаючи невелику кімнату, в якій вони опинилися.

Двері ліфта дзвінко зачинилися, змушуючи хлопця зненацька здригнутися, поки Нейтан намагався ще раз згадати схему другого поверху.

У цій маленькій кімнаті було всього дві механічні двері, обидві зачинені залізними ґратами. Два блокпости були порожніми. Екрани, де зазвичай відображалися кадри з камер відеоспостереження, були темними і, швидше за все, згасли, коли вимкнулося основне світло і запрацювали резервні генератори.

- Куди далі? - ледве чутно спитав Гері, а Нейтан махнув головою у бік правих дверей.

- Картка у тебе, - він глянув на друга, спостерігаючи за тим, як той опускає руку у внутрішню кишеню форми і витягає забруднену кров'ю пластикову ключ-картку. - Вона має підійти.

Нейтан зробив кілька кроків уперед, намагаючись увімкнути екрани за робочими стійками, але його спроби не мали успіху. Потім він підняв телефонну трубку, але вона теж не працювала.

- Нічого не працює. Мені здавалося, що система безпеки повинна працювати навіть на резервному живленні.

- Дурня якась, - прошипів Гері, підбираючись до правих дверей і намагаючись прислухатися. - Що ж тут відбувається? - Він обережно торкнувся холодного металу, але одразу відступив назад, наче той ошпарив його.

- Повернись до хлопців, якщо не певен. Далі шляху назад не буде, - Нейтан вийшов з-за стійки, опиняючись біля правих дверей лише за два кроки. Він не наполягав, але був серйозним, невиразно уявляючи, що їх могло чекати далі.

- І лишити тебе тут? Ну ні, так просто мене ти не позбудешся. Ми вирішили йти сюди разом, - рішуче заявив Гері, - це і моє рішення теж.

- Думаю, дівчата зустріли когось тут або у ліфті. Ключ-картки в них не було, а тут нікого. Надіюся, що вони дісталися іншого виходу, - Нейтан пропустив слова Гері, але тільки через те, що вони були надто важкими, накладаючи на хлопця ще більшу відповідальність. - Можливо, вся варта звідси вже встигла евакуюватися?

- Хотілося б вірити. Ми вже втратили двох, а скільки ще постраждалих в інших блоках, можна тільки здогадуватися, - Гері інтенсивно закивав головою, наче вів якісь підрахунки, а Нейтан подивився на друга.

Хлопець і сам не знав, що саме хотів побачити в Гері - впевненість чи сумніви, але в той момент, коли він хотів заговорити, щось важке вдарило в ліві двері. Вони обоє обернулися, слухаючи, як дзвенить залізо від сили удару. Нейтан зайняв оборонну позицію, виставляючи автомат уперед і невідривно спостерігаючи за дверима. Ще один удар відбувся майже відразу, такий сильний, що у вухах Нейтана задзвеніло, а Гері тихо вилаявся, переступаючи з ноги на ногу.

- Що ти робиш? - Стенфорд схопив друга за руку, не розуміючи його дій, бо той рушив уперед.

- Можливо комусь потрібна допомога?

- Чи це кейгу, який почув наші голоси. Ще один аномальний, який нападає на нормальних людей.

Гері відразу відійшов, ледь помітно здригаючись, коли удар за дверима повторився.

- Спочатку зброя, - скомандував Нейтан, ковтаючи ком, що підступив до горла. 

Він смикнув друга за руку, змушуючи відступати назад, і як тільки це сталося, пролунав ще один удар. Цього разу він був надто сильний, дзвін у вухах різав слух, і Нейтан глянув на двері, розуміючи, що майже в центрі утворилася ледь помітна опуклість.

- Чорт, Гері, це точно не людина, - він вихопив у хлопця карту, притискаючи її до сканера якраз у той момент, коли в ліві двері вдарили знову і залізо спотворилося ще сильніше.

Сканер схвально пропищав, спалахуючи зеленим світлом, і праві двері повільно від'їхали вбік. За ними пішов ще один коридор, довший, вужчий і, на диво, порожній. Найперші двері праворуч були зачиненими, а ось ті, що знаходилися навпроти, були розкриті, відкриваючи огляд для хлопців. Це було чимось на кшталт кімнати для персоналу, подібно до тієї, в якій стажери проводили час у перервах до і після своїх змін. Тут були мінікухня, кілька столів та парочка м'яких диванів. Наступні двері коридором вели до жіночого санвузолу, а далі коридор роздвоювався.

Намагаючись прислухатися, Нейтан зазирнув за ріг, оглядаючи спочатку лівий прохід, а потім правий.

- Чисто, - напівпошепки сказав хлопець, подаючи рукою сигнал для свого напарника, куди їм слід рухатися далі.

Гері без слів попрямував уперед, завертаючи праворуч і прямуючи вузьким коридором до самого глухого кута, де знаходилися ще одні двері, поки Нейтан прикривав його спину. Він безперервно стежив за тим, що відбувалося в лівому боці коридору, і йому здавалося, ніби ось-ось з-за рогу хтось вигляне.

- Забери в мене картку. Збройова відкривається тільки з ними.

- Нейтане, картка не потрібна, - Гері перебив його, зупиняючись прямо навпроти залізних дверей, що вели до збройової. - Тут вже відкрито. Іди сюди.

Нейтан почав відходити назад, але все ще стежив за поворотом, не одразу помічаючи те, на що вказував його друг. Спочатку щось червоне привернуло його увагу, а потім він повернув голову, помічаючи криваві сліди на сірих стінах. Гері легко підчепив рукою незачинені двері, заглядаючи всередину, і Нейтан не зміг стримати важкого подиху. Двоє охоронців лежали на підлозі, перешкоджаючи закритю автоматичних дверей, а в збройовій творилося безладдя. Декілька табельних пістолетів валялися на підлозі, один із сейфів був повністю спустошений, а в кривавих калюжках лежали розсипані патрони.

- Їх застрелили, - голос Гері знизився до ледве вловимого шепоту, коли він вказав на голову одного з охоронців, де виднілося кульове поранення. - Їх застрелили так, ніби вони кейгу. Прямо в голову. 

Нейтан знизав плечима, намагаючись краєм ока стежити за проходом. Він відчував легке тремтіння в руках, взагалі не розуміючи, що відбувається. На мить у нього навіть запаморочилося в голові, але він тут же відсмикнув себе, намагаючись триматися на ногах.

- Їм вже не допомогти, - скомандував Нейтан, а потім повернув голову, чуючи віддалені постріли. - Бери все, що зможеш унести. Швидше, Гері.

Він теж увійшов до збройової, запасаючись новим пістолетом і декількома повними магазинами для свого автомата. Якоїсь миті звук пострілів затих, а потім резервне світло знову згасло, залишаючи хлопців стояти у повній темряві. Нейтан ніби осліп, намагаючись пристосуватися і прислухатися до навколишніх звуків. Йому здавалося, що він чув голоси і кроки, тому виставив автомат уперед. Він відчував присутність Гері поруч із собою, і це раптом додало йому впевненості.

- Хтось наближається, - прошепотів хлопець, підтверджуючи, що він все ще був поруч, і резервне світло знову загорілося, але цього разу здавалося ще тьмянішим, ніж раніше.

- Тримайся за мною, - знову скомандував Нейтан. Він навіщось переступив з ноги на ногу, тупцюючи на місці, а потім зробив перший рішучий крок уперед. А ще затамував подих, тримаючи палець на спусковому гачку і будь-якої миті готуючись відкрити вогонь.

Нейтан вийшов у коридор і завмер, бо на другому кінці його вже зустрічали зі зброєю в руках. Все тіло хлопця напружилося в очікуванні майбутньої перестрілки, але майже відразу він охолов, помічаючи знайому форму військової підтримки.

- Стійте на місці!

Двоє чоловіків тримали Нейтана та Гері на прицілі, і тоді з-за їхніх спин вийшли ще дві постаті, одягнені у форму співробітників ОПІК. Їхня форма відрізнялася, але обличчя так само були приховані за масками, і все, що бачив Нейтан - це тонкі смужки відкритої шкіри на рівні очей. Двоє співробітників ОПІК вийшли вперед, і їхні довгі клинки блиснули, відбиваючи в собі тьмяне світло від стельових ламп.

- Я Нейтан Стенфорд. Стажер групи А-20-02, - хлопець сказав це з усією рішучістю, на яку був здатний, але, незважаючи на це, все ще тримав автомат у руках надто міцно.

- Стенфорд? - один із співробітників ОПІК зробив крок уперед, і його тіло помітно розслабилося, після чого він махнув рукою іншим. - Твій батько Остін Стенфорд?

- Так, він частина третьої групи, - Нейтан кивнув, а потім обернувся боком, показуючи нашивку стажера на своєму плечі. - А ми стажери військової підтримки.

- Все нормально. Це просто діти. І вони свої, - його співрозмовник трохи приспустив свою маску і знову махнув рукою, закликаючи інших розслабитися. Тоді з-за рогу вийшло ще кілька людей у формі військової підтримки, що здивувало Нейтана.

- Ви не поранені? - продовжив чоловік із ОПІК, наближаючись до хлопців уже не так рішуче. Він прибрав свій клинок, дозволяючи групі підтримки обійти його, щоб оглянути інші приміщення.

- Ні, але ще двоє з нашої групи залишилися на третьому поверсі, і один із них поранений.

- Благайте небеса, щоб наші добралися до них швидше, ніж це зроблять кейгу, - без долі веселощів промовив чоловік. Він підняв руку до чола, щоб прибрати піт, і тоді з-під маски вилізло кілька світлих пасм, прилипаючи до спітнілої шкіри.

- Ви знаєте, що відбувається? - спитав Нейтан, спостерігаючи за тим, як чоловік заглядає до збройової, помічаючи трупи охоронців.

- Не так багато, як хотілося б. Якийсь щур усередині підірвав один із відсіків на нижньому ярусі і вивів з ладу всі механічні двері на мінус третьому поверсі. Ми думали спуститися туди, але це неможливо. Прохід на мінус третій закритий. Там залишилася більша частина нашої групи.

- Вгорі теж були кейгу та правий корпус, здається, теж підірвали зсередини. І ми бачили кейгу, - Нейтан на мить замовк, бо не знав, як правильно сформувати речення, - вони напали та вбили людей. Наче навмисно.

- Так вони щось всі тут наче з розуму зійшли. Кидаються на всіх без розбору, - ці слова пролунали надто жорстко. Його брови на мить піднялися вгору, а потім він обернувся, розглядаючи взуття Нейтана, забруднене кров'ю.

- Зв'язку з іншими групами в нас більше немає. Всі хто були зверху мовчать, а ті що знизу заблоковані через вибухи. Тож ми поки що самі по собі. Потрібно дістатися до аварійного виходу, і тоді, гадаю, підтягнеться підкріплення, щоб зачистити всі поверхи.

Нейтан насупився, не до кінця розуміючи, що почув. Він думав, що цей загін уже був підтримкою, але, здається, вони також несли тут варту, коли трапився напад. Цей факт не міг не дивувати, тому що навіть після стількох років навчання Стенфорд, виявляється, все ще не знав, чим саме займалися в ОПІК. Він ніколи не міг подумати, що такий відділ можуть залучити до роботи у звичайному диспансері.

Хлопець озирнувся, згадуючи все, що говорили раніше Британ, Морган та Гері, бо зараз їхні слова мали сенс. Можливо, як і призначення ОПІК, головна робота цього диспансеру полягала в іншому. Коли містер Доель проговорився Нейтану про розміщення кейгу на нижніх поверхах, хлопець подумав, що це були такі ж військові та співробітники, але тепер все здавалося інакше. Тепер він думав над тим, що в диспансері тримали не тільки співробітників-кейгу, а ще нерозумних кейгу. Уся серйозність цієї ситуації захопила Нейтана з головою, занурюючи його в роздуми та формуючи цілу дюжину запитань.

- Це ви їх? - через кілька хвилин співробітник ОПІК знову заговорив, і його сірі очі вкотре оглянули Нейтана, а потім і Гері за його спиною.

- Ні. Ми тільки прийшли. Вони вже були... мертві.

- Пощастило вам, - Нейтан почув, як чоловік усміхнувся, сідаючи, щоб оглянути тіла. - Два кейгу. Обидва без ознак аномалій. Швидше за все, першокласники.

Юнак проковтнув, тільки зараз розуміючи, що перед ним стояв один із членів ОПІК. Він оцінював кейгу своїми фірмовими фразочками, але більше не звертався до хлопців, а говорив до свого напарника.

- Ви двоє - люди? - перериваючи роздуми чоловіка, тепер до стажерів звернувся другий співробітник ОПІК, і за голосом Нейтан зрозумів, що то була жінка. Її маска щільно прилягала до обличчя, а ростом вона була вища за самого Нейтана, так що він би ніколи не здогадався, якби вона не заговорила. Тоді він опустив погляд до її нашивок, розрізняючи пару літер та цифр, які служили розпізнавальними знаками всередині команди.

Жінка була О-01-05-С, а її напарник - О-01-05-Д. ОПІК - перша пара, п'ятий відділ, позивні Сі та Ді.

- У когось із вас є вірус у крові? - після короткої паузи поцікавилася жінка, а Нейтан і Гері обмінялися поглядами, після чого витріщилися на неї. - Ми підозрюємо, що в камерах поширили якийсь препарат, через що всі ув’язнені стали агресивними. Один із наших був кейгу і, надихавшись димом з відкритої камери, втратив контроль. 

- Тож зараз не час для таємниць, стажери. Якщо хтось із вас кейгу, ми маємо про це знати. Позичимо вам свої маски, - одразу втрутився Ді, пильно дивлячись на двох збитих з пантелику хлопців. 

- Ні, - Нейтану знадобилася лише мить, щоб відповісти за себе й за Гері. - Ми обоє не заражені. 

Сі кивнула, але потім перевела погляд на Гері, отримавши від хлопця ще один підтверджувальний хиток головою. 

- Ми не кейгу.

Сі затримала погляд на Гері, але врешті решт просто прийняла відповіді за правду. 

- Гаразд, тоді підете з нами. 

- Десь тут мають бути ще двоє з наших. Дві дівчини, - швидко додав Гері, а Нейтан махнув головою, розуміючи, що зациклився на нашивках ОПІК, забуваючи взагалі про все інше.

- В цій частині евакуаційний вихід завален через вибух і ми не зустрічали досі нікого зі стажерских груп. Скоріше за все охорона вивела всіх через інший аварійний вихід у лівій частині.

- А що робити з нашими друзями, які залишилися на третьому поверсі?

- Ми туди не підемо. Частина нашої групи була зверху. На них також напали і зараз ніхто звідти не виходить на зв’язок. Нас не так багато, щоб допомогти їм. То ж… мені шкода, - після хвилинної паузи продовжила жінка, помічаючи розчарування на обличчі Гері. - Ми маємо дістатися до іншого виходу. Можливо, зустрінемо ваших дівчат, а тих зверху зможемо врятувати, коли зв’яжемося з іншим світом. Бо в цих стінах не працює зв’язок. Все до біса вимкнули, - жіночий голос був дзвінким, а сказані слова розбурхали внутрішні органи, через що Нейтан знову відчув напад нудоти. Попри це, він наважився продовжити розмову. 

- Чому б нам просто не піднятися на перший поверх? Там є ще одна збройова. І це ближче.

- Ти що, не чув, стажер? Зверху на нас уже чекають ці здуріли кейгу. З ними точно щось не так. Краще скористатися аварійним виходом у лівому крилі. В коридорах буде легше відбити атаку, чим на відкритому просторі. 

- Я не бачив ніякого аварійного виходу на карті евакуації.

- Святі небеса, хлопче, забудь про кляті карти, - Ді був надто емоційним, а все його тіло наче було переповнено емоціями, яким так і кортіло вирватися назовні. Він не міг спокійно встояти на одному місці, а його пальці ворушилися, наче грали на невидимому інструменті. - В нас тут надзвичайна ситуація. Гори трупів і кейгу, що злетіли з рейок. Слухай старших за званням, якщо хочеш дожити до світанку. Ми вже точно бачили більше твого.

- Годі, - дзвінкий голос Сі змусив усіх стрепенутися. - Нам треба йти. Якщо ви, хлопці, хочете, можете повернутися до своїх, але ми йдемо у лівий блок.

- Ми йдемо з вами, - так само рішуче відповів Гері, опускаючи руку на плече Нейтана, щоб вгамувати його порив. - Краще більше не розділятися і йти разом.

Другий співробітник з нашивкою О-01-05-Д поплескав у долоні і натягнув маску назад на обличчя, прибираючи світлі пасма назад під тканину.

- Тоді йтимете в кінці. Ви ж вмієте стріляти? - Ді ще раз встряв у розмову надто недоречним жартом, швидко від роздратування переходячи до веселощів.

Він підморгнув стажерам, а Нейтан стиснув зуби, мовчки киваючи головою. Подібне ставлення до себе йому не подобалося, але часу для невдоволення не було. Тому він просто стиснув зуби і міцніше схопив автомат, ідучи за групою військових.

- За тими дверима кейгу, ми чули його, коли спустилися, - Нейтан сказав це, коли вся їхня компанія з дванадцяти чоловік вийшла в невеликий коридор, звідки хлопці прийшли раніше. - Він бився у двері, коли почув нас. 

- Чудово. Розберемося з ним за дві хвилини, - промовив чоловік, а його напарниця похитала головою і на мить закотила очі. 

- Пам’ятайте протокол - якщо кейгу неагресивні, ми їх не чіпаємо. 

- Так, будемо чекати поки вони відгризуть нам голови, - прошепотів Ді, але все ж підняв руки догори, коли Сі легко вдарила його по плечу. - Добре-добре, протокол дорожче власного життя. Сподіваюся нам заплатять подвоєні добові за такі пригоди.

Сі дістала з чохла свій клинок, розглядаючи вм'ятини в залізних дверях, а потім одним помахом руки наказала відчинити двері смарт-картою. Один із військової підтримки тут же ступив уперед, а решта, як по клацанню пальців, зайняла свої позиції: хтось збирався йти попереду, хтось прикривав співробітників ОПІК ззаду. Нейтан і Гері трималися осторонь, переглядаючись між собою, коли смарт-карта спрацювала і залізні двері почали від'їжджати вбік.

Якийсь час єдиним звуком був лише скрегіт дверей, і в такій тиші Нейтан чув, як сильно б'ється його власне серце. Він краєм ока бачив фігуру Гері, на мить запитуючи себе, чи був приятель так само схвильований. На перший погляд Нолан виглядав як завжди зібраним і спокійним, дивлячись прямо перед собою у дверний отвір, але коли їхні погляди перетнулися, Нейтан зрозумів, що Гері теж був під враженням.

Після стількох виснажливих тренувань, тривалих сутичок і нудних лекцій вони опинилися в епіцентрі бою. Але жоден спаринг чи монолог не готував їх до подібного. Нейтан стільки разів уявляв у себе в голові, як виглядатиме його робота. Він знав небагато зі оповідань дідуся і батька про роботу ОПІК. Розумів, що матиме справу з кейгу, але реальність виявилася куди більш гнітючою. Він був незадоволений тим, що не знав усієї інформації, тому що довіряв КейДі своє життя і сподівався на таку саму довіру з боку корпорації. Був готовий померти, виконуючи свою роботу, але хотів знати, що саме було його призначенням.

До того ж він ніколи не чув, щоб кейгу без потреби нападали на людей, і це хвилювало його більше за інше. Бо ті, з ким вони мали справу зараз, були напрочуд ненормальними.

- Вперед.

Перший наказ струснув Нейтана, вириваючи з власних думок. Він стежив за тим, як перші двоє людей увійшли до наступного коридору, потім слідом за ними пішли двоє співробітників ОПІК, слідом ще кілька з військової підтримки, і потім прийшов і їх із Гері час.

Переступаючи поріг, Нейтан відчув, як до горла підкочує ком і побачив ледь помітний серпанок, що розсіювався по підлозі. Він ніколи не був на мінус другому поверсі і до сьогодні невиразно уявляв, як могли виглядати нижні поверхи. Хлопець пам'ятав схему, яку завчив ще на початку другого етапу стажування, але ця схема не включала ліве крило, тому що на схемі вказувався шлях у правому блоці. Від усвідомлення цього вын знову відчув себе обдуреним.

Коли залізні двері зачинилися за їхніми спинами, Нейтан перестав дихати, боячись видати зайвий звук. Він дивився вперед, намагаючись побачити край коридору, а потім спробував порахувати кількість дверей по обидва боки від себе.

Дві. Чотири. Шість. Вісім. Десять.

Як мінімум десять закритих камер розташовувалися в цьому коридорі, але він не був глухим, а отже поділявся на ще кілька відгалужень, де були й інші камери. Нейтан спробував проковтнути, почуваючи себе надто пригнічено, але це почуття пройшло, як тільки перша лінія військових знову рушила вперед. Вони прокладали шлях, поки інші йшли за ними. Перший раз група повернула праворуч, і Нейтан побачив ще два такі ж довгі коридори - праворуч і ліворуч. Він встиг нарахувати вже як мінімум тридцять камер у той момент, коли один із військових підняв руку, змушуючи всіх зупинитися.

Одна з дверей була відчинена.

- Ставлю двадцятку, що хтось відкриває двері навмисно. Якась падла наче спостерігає за нами та грається в кішки-мишки, - Нейтан почув тихий голос Ді, який звертався до напарниці.

- А я тобі що казала. Ставлю двадцятку, цих кейгу чимось накачали, тому вони всі такі агресивні, - Сі зробила кілька швидких кроків уперед, розмахуючи своїм клинком, наче обіднім ножем. Її рухи були такими легкими, наче все що відбувалося ніяк не діяло на жінку, і Нейтан підсвідомо заздвив такій реакції.

- Тут порожньо, - через мить відзвітував військовий, який завжди йшов попереду, а Ді ще раз вилаявся. 

- Отже, житель камери десь поруч, - цього разу він заговорив трохи голосніше, щоб решта групи почула його. - Вперед, діємо по схемі “Оборона”.

Вони рушили далі, і, проходячи повз відчинені двері, Нейтан на мить зміг зазирнути всередину. Це була невелика темна камера з однією-єдиною лампою, вбудованою в стелю. На підлозі виднілися невеликі отвори, закриті залізними лозинами, а біля самої стіни лежав невеликий матрац, який, найімовірніше, служив місцем для сну. Це місце точно не виглядало так, ніби тут тримали людей в очікуванні Очищення. Воно виглядало як тюрма з камерами для стримання.

Десь далеко в черговому повороті почувся тихий гул, і команда знову зупинилася. Всі затамували подих, а Нейтан і Гері знову переглянулися, чуючи неприємний скрегіт. Здавалося, ніби хтось за рогом тягнув за собою щось важке, через що утворювався цей неприємний скрегіт. Звук посилювався, їхня команда вже була напоготові, і Нейтан відчував усіма фібрами тіла, що це буде не звичайний кейгу.

У вузькому коридорі, де свіже повітря надходило лише через невеликі отвори в стелі, раптом стало надто задушливо. Звук скреготу сильно різав вуха, і Нейтан задихав швидше, концентруючи погляд у кінці коридору, де ось-ось мав з'явитися кейгу. Вони чули, як він човгав ногами і тяг за собою щось важке, чули його хрипке дихання, яке наближалося все ближче і ближче.

І ось з-за рогу спочатку з’явилося щось нерозбірливе чи пухнасте, чи кудлате. Величезна копиця волосся приховувала обличчя і плечі, а сіра лікарняна форма забруднилася темними плямами. Це щось раптом завмерло, а потім повернулося, і Нейтан зрозумів, що весь цей час воно йшло задом наперед. Довгі руки були закуті в наручники і ланцюгами прикріплені до залізних поперечин, які раніше розміщувалися в підлозі. 

Якийсь час группа дивилася на високу постать ув'язненого, а той наче дивився на них. Військові діяли за протоколом “Застосування сили проти кейгу”, очікуючи перших дій саме від кейгу. Сі навіть підняла руку, або всі завмерли, але зброя була на голові у кожного з них. 

- Виглядає нерозумним, - прошепотів Ді, намагаючись розгледіти лице поміж кудлатого волосся. - Стійте на місці. Назвіть номер свого ідентифікатора, - він заговорив голосніше, і Нейтан бачив, як істерично сіпалися пальці на його лівій руці. У цей час права рука тримала клинок, і все тіло напружилося, готове до бою, якого краще було б оминути. 

Це було вперше, коли хлопець бачив співробітника ОПІК під час роботи, ще й у такій незвичайній ролі.

У його уявленнях співробітники ОПІК вступали у конфронтацію з кейгу лише за крайніх обставин. В основному робота слідчих полягала у спостереженні за носіями вірусу, контролі вакцинації та медичних оглядів, веденні особистих справ та розслідуванні випадків, коли кейгу намагалися втекти чи уникнути Очищення. У разі потреби вони встановлювали місцезнаходження заражених, контролювали виконання рішень Ради про Очищення та брали участь у затриманнях спільно з відділом військової підтримки.

Під час військового стану співробітники ОПІК виступали у ролі військової одиниці поряд з іншими військовими підрозділами КейДі. І Нейтан добре розумів це, збираючись стати частиною ОПІК. Але він не думав, що зіткнеться з цим обов'язком так скоро.

- Назвіть номер свого ідентифікатора, - ще гучніше промовив Ді, діючи за протоколом, який ще донедавна висміював. 

У відповідь кейгу щось невиразно загарчав. Його тіло затремтіло, руки піднялися вгору і рушили вбік. Від цього важкі ланцюги голосно брязнули, і залізні поперечини злетіли вгору. Старі кайдани тепер були його зброєю проти куль та мечів, а отже протокол можна було порушити. 

- Затримання! - Ді оголосив нову смеху дій, і не встиг Нейтан схаменутися, як в кейгу вже полетіли кулі, а співробітники ОПІК рвонули вперед, готуючи клинки до бою. - Першокласник, - за хвилину крикнув Ді, намагаючись підібратися ближче до кейгу, який тепер крутив руками з боку в бік, орудуючи ланцюгами і перекладинами як булавою. Чоловік ухилився від прутів, при цьому намагаючись не потрапити під град куль. - Якщо поцілите в голову до того, як я до неї дістанусь обіцяю заплатити за обід. 

Нейтан був вражений тому, з якою буденністю військові реагували на те, що відбувається, немов потрапляють у подібні колотнечі через день. Хлопець на мить навіть забув, що тепер теж був частиною команди. Вже наступної миті він прицілився, але в той же момент відлетів назад, тому що один із військової підтримки припустився помилки, підступивши надто близько. Важкі залізні поперечини спочатку зачепилися за нього, а потім зі всієї сили притиснули його до стіни, залишаючи криваві сліди.

Тепер їх лишилося одинадцять.

Здавалося, що смерть одного з команди ніяк не вплинула на інших, бо підтримка продовжувала стріляти, а слідчі з ОПІК вже майже наздогнали кейгу. Ді скористався тим, що залізні прути зачепилися за людину, пробираючись за спину кейгу і одним різким ривком відтинаючи одну з рук. Вона відірвалася від тіла, повисаючи як баласт, а друга рука відразу піднялася і сіпнулася в бік Ді, сподіваючись цього разу придавити його. Але в цей же момент кілька куль нарешті досягли тіла, тому що потрапити в голову здавалося майже нереальним через велику кількість кудлатого волосся. Кейгу відсахнувся, ніби заплутався у своїх ногах, а важкість піднятих перекладин потягла його назад.

- Сі, прикінчи його, - чоловік звернувся до напарниці, яка саме намагалася підібратися до другої руки, замахуючись клинком, але в результаті залишаючи лише глибокий поріз трохи вище ліктя.

Кулі продовжували летіти, потрапляючи в ноги та живіт, але це майже не зупиняло кейгу. Зазвичай кулі і клинки покривалися біополімерами, які при потраплянні в організм кейгу відразу вступали в реакцію, роз'їдаючи шкіру, м'язи та кістки. Це допомагало притупити прискорену регенерацію, властиву більшості кейгу, так само могло трохи сповільнити їхню реакцію. Зараз здавалося, що кулі майже ніяк не впливали на цю особину.

- Гаразд, другокласник, - раптом скрикнув Ді, а його клинок знову піднявся, відсікаючи кілька пальців на все ще живій руці. - Занадто спритний. Постріліть вже хтось у його голову!

Нейтан прокинувся, коли Ді закричав, ухиляючись від залізних прутів, що летіли у його бік. Він відскочив назад, а його напарниця притиснулася до стіни, за секунду до того, як повз неї пролетіли ланцюги та прикріплені прути.

Гері стріляв нарівні з іншими, і тоді Нейтан зрозумів, що в нього теж був шанс. Все, що йому потрібно було зробити, це підібратися ближче. Кейгу раз у раз крутився на місці, як карусель у парку атракціонів, тягаючи по колу свої пута. Копа волосся була занадто величезною, але Нейтан вловив слабке місце, за секунду продумуючи свій план. Він кинувся вперед, порушуючи загальну схему і падаючи на коліна, щоб уникнути зіткнення. А потім прицілився знизу і натиснув на спусковий курок. Декілька куль відразу ж потрапили в груди і шию, і це нарешті подіяло. Кейгу відступив назад, вдарився об стіну і кілька хвилин тримався на одному місці. І це було кінцем їхньої сутички, тому що кілька куль нарешті потрапило прямо в голову, вбиваючи його. Тяжкі ланцюги знову брязнули і потягли двометрове тіло вниз, шумним гуркотом падаючи на підлогу. Ще мить - і все знову стихло.

Нейтан сидів на колінах, все ще тримаючи автомат перед собою, Ді та Сі стояли по обидва боки від нього, а за його спиною в два ряди стояли співробітники військової підтримки. І вся ця картина в уяві Нейтана здавалася чимось нереальним.

- Ти побачило, падло? - Ді скрикнув, обертаючись навкруги, наче за ними і справді спостерігав хтось третій. - Відкривай до біса всі двері, я переріжу всіх.

Стенфорд чув, як гуркотіло його серце у вухах, а тіло пронизувало тремтіння. Він був дуже схвильований усім, що відбувалося, але збуджений заклик Ді послужив протверезінням для нього.

- Непогано для стажистів, - так і не отримавши відповіді від примарного спостерігача, чоловік обернувся, дивлячись спочатку на Нейтана, а потім на Гері, який стояв у нього за спиною. Це змусило хлопця теж обернутися, розуміючи, що Нолан був тим, хто прикривав його, коли він сам рвонув уперед, щоб підійти до горла. - Порушив схему розстановки, але врешті допоміг.

- Рано радієте. 

Здавалося, Нейтан і справді відчув полегшення на частку секунди, але потім Сі заговорила з ними, дивлячись кудись у далечінь, і Нейтан повернув голову, до цього помічаючи, як змінюється погляд Ді. Він бачив тільки його очі, але йому вистачило цього, щоб зрозуміти, який результат подій на них чекав далі.

Нейтан повільно підвівся на ноги, заглядаючи за ріг і відчуваючи, як опускаються його руки. Ще ціла дюжина дверей була по обидва боки від них, і кілька з них вже були відчинені.

- Ти так хотів різанини, Ді? Всесвіт тебе почув, - коли Сі проговорила цю фразу, світло навкруги знову моргнуло, що послужило своєрідним секундним перепочинком. Вона відійшла в сторону, щоб перевірити дванадцятого члена команди, але той був мертвий. Нейтан чув, як жінка щось тихенько промовила до загиблого, а потім похитала головою. 

- Треба йти далі. Некробіота може привернути увагу інших кейгу, тож усі будьте напоготові, - Ді махнув рукою, і одинадцять чоловік рушили вперед, але вже на другому повороті їх знову наздогнали.

Один із співробітників військової підтримки завжди йшов попереду, і, коли він вкотре зазирнув у відчинені двері, з них відразу вилізло тонке щупальце, яке митю затягло його в темряву камери. Усе сталося так швидко, що Нейтан не встиг згрупуватися. Як тільки одного з їхньої команди затягнуло, вилізли нові довгі щупальця. Вони розповзалися з відчинених дверей, рухаючись по стінах, як квітковий плющ.

- Треба виманити тварюку назовні, - скомандувала Сі, і, слідуючи її наказу, один із людей рушив уперед, зупиняючись прямо навпроти відкритих дверей і стріляючи в темряву.

Тут же звідти вилетіли ще кілька щупалець, товстіших і довших, намагаючись схопити і затягти до себе здобич, але Сі була швидшою, одним рухом розрізаючи відростки своїм клинком. З темряви почулися несамовиті крики, і тоді щупальця затремтіли, скукожилися на стінах і поповзли назад у свою камеру. Здавалося, все закінчилося, але потім із темряви, спираючись на ті самі щупальця, вилетіло кейгу. Цього разу це була жінка похилого віку. Її тіло висіло в повітрі, а слизькі аномальні відростки, що виросли з плечей та ніг, виконували роль додаткових кінцівок. 

Це кейгу було не таким сильним і не таким спритним. Жінка коливалася в повітрі, але була легкою мішенню для куль, в той час як Ді і Сі різали щупальця, позбавляючи кейгу своєї опори. У результаті жінка обм'якла і впала на підлогу ще до того, як одержала кулю в голову. Відрізані шматки її плоті тремтіли навіть після того, як були відокремлені від тіла. Вони продовжували кровоточити і смикатися, ніби все ще могли функціонувати, але їхня група рушила далі. І їх лишилося десять.

Ще один невеликий перепочинок - і нові відкриття дверей. Цього разу вони відкрилися прямо на очах Нейтана, одна за одною, ніби хтось і справді спостерігав за ними з боку, випускаючи одного кейгу за іншим, немов вони проходили якийсь іспит, переходячи від одного рівня до іншого.

Коли одразу кілька кейгу оточили їхню групу, все стало складніше. Ді та Сі розділилися, і відповідно група підтримки теж розділилася між собою. Одні прикривали Ді, доки він намагався підібратися до двометрового кейгу, а другі йшли вперед, щоб прикрити собою Сі, яка вступила в бій з двома кейгу одночасно.

Часу на перепочинок не було, і Нейтан більше не чув, як стукало його серце, бо натомість у його вухах лунали постріли та звуки автоматної черги. В якийсь момент у нього закінчилися патрони, і він витяг пістолет, розуміючи, що тепер був уразливішим. Бліде світло і вузькі коридори не грали їм на руку (хоча раніше Ді казав протилежне), тому що постійно доводилося відвертатися не тільки від нападок кейгу, а й один від одного.

Нейтан був на боці Ді і не одразу помітив, що в якийсь момент пострілів поменшало і довкола все менше хтось миготів. Він озирнувся, розуміючи, що як мінімум двоє людей у формі вже лежали під його ногами, один із пробитою головою, другий - з кульовим пораненням в око. Мабуть, його зачепили свої ж.

Сі вже розібралася з одним із кейгу, обезголовивши його, а ось другий був розумнішим, ніж здавався на перший погляд. Якщо всі попередні кейгу діяли надто відкрито, то ця особина була більш кмітливою. Нейтан не міг розібрати, чи це був чоловік, чи жінка, через зайву худорлявість. Кейгу рухався надто різко, заважаючи розглянути хоч щось, крім кістлявих рук і довгих брудних нігтів.

Нейтан притулився до стіни, коли Ді пронісся повз нього, поспішаючи на допомогу напарниці. Він ніби зрозумів, що вона потребувала допомоги, тому що її опонент був надто швидким, і Сі вже втомилася, ганяючи його від одного кута до іншого. Кулі майже не досягали його, найчастіше потрапляючи в стіни або залізні двері, а кейгу продовжував стрибати з боку в бік, немов просто дурів, знущаючись зі співробітників КейДі.

В один із таких стрибків його пальці зачепилися за Сі, встромляючи нігті в її плече і розрізаючи ними щільну тканину форми ОПІК під рукою. Жінка скрикнула, відлітаючи до стіни та хапаючись за рану. Її права рука ніби втратила контроль і повисла, а клинок вислизнув із пальців і дзвінко вдарився об кам'яну підлогу. Ді прийшов їй на допомогу, але кейгу стрибнув на нього, відкидаючи в інший бік. Він зачепив своїми довгими нігтями кілька людей із підтримки, надто сильно поранив їх, і Нейтан сам ледве встиг ухилитися, падаючи на підлогу до інших трупів. Від цього падіння він упустив пістолет, відчуваючи, як болісно пульсують м'язи. Він не щадив себе останніми днями, мало спав і погано харчувався, і тепер така недбалість призводила до того, що тіло не слухалося його. Хлопець навіть на мить подумав, що це кінець, бо здавалося, що сил піднятися на ноги знову більше немає.

У цей момент кейгу повернувся до жінки, розуміючи, що вона була беззбройною. Їй вдалося вивернутися пару разів, озброївшись пістолетом, але потім він розвернув її до себе спиною, застрибуючи на неї зверху і встромляючи пазурі їй у груди. І цього разу вони увійшли майже на всю глибину, застрягаючи у грудній клітці та зачіпаючи життєво важливі органи.

Нейтан ніби в уповільненій зйомці бачив, як очі Сі закочуються назад, її голова піднялася вгору, а неушкоджена рука, яка до цього тримала пістолет, розслабилася і опала вниз, ударяючись об тіло. Сі була мертва, але її тіло залишалося нерухомим якийсь час, а разом із нею і кейгу.

Від такої картини Нейтан відчув дивний приплив енергії. Він схопив пістолет і направив його на кейгу. Руки хлопця тремтіли, і він пару разів промахнувся, потрапляючи в неживе тіло жінки, від чого його лють ставала дедалі сильнішою. Кілька куль потрапили в плече кейгу і руки, привертаючи його увагу, і тоді в боротьбу знову вступив Ді. Ще лютіший, він замахнувся, ось-ось досягаючи шиї, але в останній момент кейгу відскочив убік, чіпляючись закривавленими кігтями за стелю. Тепер він був схожий на величезного павука зі своїми неприродно довгими кінцівками. Така затримка дала кейгу фору, і він стрибнув униз прямо на чоловіка, чіпляючись однією рукою за його обличчя, а другу встромляючи кудись під ребра.

Ді приглушено захрипів, але інший звук відвернув Нейтана, змушуючи обернутися, і тільки тоді він зрозумів, що за його спиною співробітники підтримки стримували ще двох кейгу.

За двадцять хвилин відчайдушної боротьби від їхньої команди майже нічого не залишилося. Лише п'ятеро.

У Нейтана не було часу, щоб зробити вибір, тому він стиснув сильніше пістолет у руці і, схопившись на ноги, пішов в упор на кейгу, який продовжував спотворювати обличчя Ді. Чоловік все ще хрипів, борючись за своє життя, поки Нейтан знову і знову стріляв у його бік.

- Гері! - Нейтан гукнув напарника, який увесь цей час допомагав військовим, що залишилися стримувати інших кейгу. - Ти тут потрібен.

Немов по клацанню пальця його образ промайнув перед очима Нейтана. Він бачив, як Гері підхопив клинок Сі, а потім зі всієї сили встромив його в шию кейгу, потім витяг, задкуючи назад, і з новим ривком встромив у його обличчя. Тіло Ді зупинилося, кістляві пальці кейгу обм'якнули і мертва туша впала назад, залишаючи кров на лезі клинка та на руках Гері.

- Допоможи йому, - відразу скомандував Гері, ніби перейняв лідерство Нейтана, як тільки схопився за клинок. Нолан одразу кинувся назад до інших кейгу, а Нейтан зробив контрольний постріл в голову кейгу та підхопив ослаблене тіло Ді, разом із ним осідаючи на підлогу.

Маска більше не затуляла його обличчя, знівечене глибокими порізами. Одне око повністю запливло кров'ю, втративши здатність бачити, а одна з ран починалася від чола і закінчувалася на нижній губі. Ді закашляв кров'ю, і тоді Нейтан побачив ще одну глибоку рану під ребрами, з якої сочилася кров. Синя форма співробітника ОПІК забарвлювалася в темний колір, а Нейтан не міг вимовити й слова.

- Напевно, треба було слухати тебе малий і не пертися сюда, - простогнав Ді, копаючись в одній зі своїх кишень. Він витяг звідти маленький пластиковий кейс, вкладаючи його в руку Нейтана. - Візьми їх. Вони вам знадобляться.

Нейтан глянув униз, розуміючи, що Ді віддає йому свої стимулятори. Співробітники ОПІК користувалися ними в крайніх випадках, коли ситуація виходила з-під контролю, а сили ОПІК і кейгу були нерівні.

- Я вже використав одну для себе, але там є ще дві. Для тебе і твого друга, - прошипів Ді, кашляючи кров'ю і бризками забруднюючи обличчя Нейтана. - Вихід близько. Ліво, право і прямо, - він говорив усе тихіше, а потім раптом схопив Нейтана за шию, притискаючись кровавими губами до його вуха. - Ліворуч, праворуч і прямо, - Ді відкинувся назад, спираючись на спину, і його пальці на шиї Нейтана почали розслаблятися. - Вихід, - це було його останнім словом, після чого він зробив глибокий вдих, видихнув і більше не вдихнув.

Нейтан відсів назад, повертаючи голову і розуміючи, що Гері стояв у коридорі неподалік від нього. Його висока постать височіла над кількома трупами, а довгий клинок у його руці виблискував у тьмяному світлі. Всі крім них були мертві.

Їх лишилося двоє.

Нейтан судомно дихав, намагаючись змусити себе підвестися на ноги. Будь-якої миті одні з дверей могли відчинитися, і їм знову довелося б битися, але сил більше не було. Він глянув на свої закривавлені руки, відчуваючи смак крові на губах. Все навколо нього було в крові, вся його одежа була в крові, і тоді він знову глянув на Гері, який обернувся до нього. Тепер його образ виглядав ще зловісніше, тому що він був таким же забрудненим, але Стенфорд бачив, як його очі горіли.

Гері Нолан був справжнім бійцем. Він тримав клинок у руці, ніби ніколи не збирався його відпускати, і все в ньому, починаючи від закривавлених черевиків до тонкої рани на лобі, кричало про те, що Гері був на своєму місці. Він виглядав по-справжньому лютим і діяв без сумнівів від самого початку до кінця.

- Він мертвий? - спитав Гері, привертаючи увагу Нейтана.

- Так, - хлопець похитав головою, знову дивлячись на спотворене обличчя чоловіка, справжнє ім'я якого назавжди залишилося для них таємницею.

Нейтан підняв одну руку до свого обличчя, розтираючи очі пальцями і розуміючи, що він просто розтирає кров по своїй шкірі. Йому раптом захотілося помитися, опинитися під струменем гарячої води, щоб змити з себе чужу кров. Він заплющив очі, але всі мертві образи тепер стояли перед ним.

Діксон. Карлос. Сі та Ді. Всі ці люди в темних балаклавах, як чорні фантоми, стояли над ним, ніби він був винен у їхній смерті.

- Нам треба йти, - Гері зрушив з місця, протягнувши клинок за собою, через що той видав неприємний скрегіт при зіткненні з каменем. - Нейтане, треба йти.

Нейтан нічого не чув, намагаючись позбутися привидів, які кружляли над ним. Він стиснув у руці контейнер зі стимуляторами і був на порозі істерики. Здавалося, він так довго стримував у собі всі свої емоції: страх, заздрість, ревнощі, почуття сорому та розчарування, що тепер гребля прорвалася, і Нейтан більше не міг взяти себе в руки. Його трясло занадто сильно через емоції, що накопичилися, але Гері раптом схопив його за плече, а потім добре труснув.

- Зберися, ми повинні вибратися, - він дивився на нього зверху вниз, і від цього Нейтан почував себе ще більш пригніченим. Він був зламаним і безсилим, боягузливим, невпевненим і надто амбітним.

Все це сталося з його вини.

- Нейтан, ти все ще мусиш вивести мене. Я не збираюся вмирати тут.

Ці слова пролунали як ковток крижаної води. Нейтан проковтнув, розуміючи, що Гері сказав це, щоб надати другові нової мотивації. Йому треба було зібратися, піднятися на ноги і продовжувати йти вперед, бо шляху назад не було. Розуміючи це, Нейтан намагався придумати, що робити далі, адже їх залишилося лише двоє, а за залізними дверима все ще ховалися кейгу, можливо, такі ж божевільні та безжальні. Хлопець озирнувся, і трупи, що лежали поруч, були наочним прикладом безумства кейгу. Того безумства, про яке Нейтан ніколи не міг помислити. Вони майже не мали шансів вибратися живими, тому погляд хлопця знову впав на контейнер, розглядаючи дві дози стимулятора у двох маленьких шприцах.

- Він віддав мені це, - Нейтан підняв руку, простягаючи стимулятори Гері, але той несхвально похитав головою.

- Це протизаконно. Ми не можемо цього зробити. Ніхто, крім ОПІК, не може цього робити.

- Ми можемо померти, а вони можуть допомогти вижити. Зроблять нас сильнішими та витривалішими.

- Це ж чисті наркотики, Нейтане. І ти знаєш це краще за мене.

Гері знову похитав головою, але цього разу йому знадобилася невелика пауза, щоб усе обміркувати.

- Давай залишимо їх на крайній випадок? Адже це серйозна штука, ти знаєш. Ми не готові приймати стимулятори, не всі в ОПІК готові, а що казати про нас? Ми всього лише стажери.

- Але ми єдині, хто ще стоїть на ногах.

- Так, але стимулятори можуть вбити нас ще до того, як ми зустрінемо нових кейгу.

Нейтан ще раз проковтнув, бо Гері знову був тим, хто поводився як лідер. Йому, Нейтану, просто треба було здатися і піддатися - він завжди буде лише другим. Хлопець раптом усміхнувся, дивуючись, що на порозі смерті все ще думає про такі речі. Хіба йому не варто було турбуватися про те, як вижити? Натомість він усе ще намагався порівняти себе з кимось.

- Ти маєш рацію, - коли дихання трохи прийшло в норму, хлопець нарешті зміг піднятися на ноги. Гері подав йому руку, допомагаючи підвестися, а потім підставив плече, ніби Нейтану потрібна була опора. - Я в нормі, треба йти вперед.

- Візьми його клинок, - Нейтан глянув униз, туди, де в руці Ді все ще лежав довгий клинок. Навіть після смерті він не випустив його з рук, і Нейтан не наважився б відібрати цю зброю.

- Я краще буду твоїм прикриттям, - невпевнено почав Нейтан, оглядаючи інші тіла в пошуках вогнепальної зброї. - Все-таки клинки - це твоє, а мені краще бути позаду.

- Ти справді чудовий стрілець. Я був такий здивований, коли ти рвонув на того кудлатого, - Нолан усміхнувся, піднімаючи одну руку, щоб розім'яти шию. - А взагалі, навіть дивно, що в результаті тут тільки ми. 

Ця фраза прозвучала занадто категорично, ніби ніхто з них насправді не був вартий вижити у цій сутичці. Нейтан і Гері озирнулися, зустрічаючи погляд один одного і посміхаючись надто неправдоподібно. Загальна картина була жахливою: відрізані кінцівки, понівечені тіла та калюжі крові, а вони посміхалися, наче і самі зійшли з глузду.

- І ось нас знову двоє, - прошепотів Гері, але його слова були надто жахливим жартом у такий момент. - Ти знаєш, куди нам далі йти? Треба уходити, поки мертві тіла не привели сюди ще більше кейгу.

- Так, - трохи рішучіше відповів хлопець. 

Він востаннє окинув поглядом закривавлений коридор, глянув на Ді, знаючи, що назавжди запам'ятає його спотворене обличчя, а потім пішов уперед, переймаючи лідерство назад. Хлопець озброївся ще одним автоматом, тепер акуратно крокуючи і розуміючи, як багато залежить від нього. Насправді їхня відповідальність ділилася п'ятдесят на п'ятдесят, адже їх було всього двоє.

На їхньому шляху трапилося ще кілька відкритих камер, але всі вони були порожніми, і хлопці сподівалися, що їм врешті-решт не пощастить зустріти їхніх мешканців.

- Може, та падла хотіла вбити лише хлопців з КейДі? - тихенько пожартував Гері в якийсь момент. - Може, стажери нікого не цікавлять?

Це звучало надто казково, особливо після того, через що вони пройшли. Але, зрештою, нового нападу не ставалося. Вони повернули ліворуч, потім праворуч, як говорив Ді, зустрічаючи на своєму шляху лише криваві відбитки та тіла. Нейтан намагався не вдивлятися в обличчя, боячись дізнатися когось і поповнити список втрат. Залишки надії все ще майорили десь на задвірках свідомості, намагаючись переконати хлопця, що Марта та Шайла могли бути живі. Він думав про них, повільно переступаючи з ноги на ногу, поки світло над їхніми головами мерехтіло, а десь із глибин коридорів долинали дивні звуки.

- Якщо виживу, вимагатиму двотижневу відпустку, - у якийсь момент прошепотів Гері, розбавляючи тишу коридору.

Нейтан не обернувся, але раптом замислився над тим, що робитиме, якщо виживе. Він думав, як зможе пережити все, що побачив. Як зможе прийняти всі ці смерті та як пояснить3, чому зміг врятувати себе, але не зміг врятувати інших. Тягар відповідальності та провини розростався на плечах хлопця, через що він ледве міг переставляти ноги, ніби всі ці почуття раптом стали матеріальними.

- Якщо виживемо удвох, примушу тебе нарешті запросити Марго на побачення.

Нейтан несвідомо смикнувся, не розуміючи, як Гері взагалі може думати про щось подібне. Він зупинився, обертаючись надто рішуче і, несвідомо, спрямовуючи на друга автомат.

- Ти можеш бути серйозним? Хоча б зараз, - Нейтана розривало на частини від гнітючих думок, поки його друг говорив так, ніби вони прогулювалися алеєю в студентському містечку.

- Я серйозний, - відповів Гері. Він переклав свій клинок з однієї руки до іншої, а потім підняв руку, стираючи кров з рани на лобі. - Я можу померти будь-якої миті, так що вирішив висловитися перед тим, як втрачу життя.

Нейтан хитнув головою, чомусь все ще тримаючи друга на прицілі. Його забруднене кров'ю обличчя здавалося незнайомим, але, з іншого боку, це був той самий Гері Нолан, тільки його блакитні очі зараз здавалися іншими. У тьмяному світлі резервного освітлення вони здавалися занадто темними і сумними, відбиваючи всю гіркоту ситуації.

- Опусти зброю, я тобі не ворог, - спокійно сказав Гері, простягаючи руку і опускаючи долоню на край автомата, тим самим змушуючи Нейтана опустити його вниз. - Я просто не хочу вмирати. Хочу вірити, що можу зробити все, що планував.

Дихання Нейтана заспокоїлося, і він зрозумів, що розлютився дарма, просто не контролюючи власний емоційний стан. Гері теж був приголомшений, а його думки були нормальними, поки Нейтан був іншим. Він інакше сприймав світ, воліючи стримувати все в собі, поки Гері ділився своїми відчуттями з усім світом.

- Ідемо, аварійний вихід має бути зовсім поруч, - скомандував Нейтан, але тут же застиг, бо світло на мить згасло, а коли засвітилося знову, одна з дверей поруч із ними почала відкриватися.

Хлопці ніби по клацанню пальців перебудувалися, займаючи бойові позиції: Гері попереду зі своїм мечем, а Нейтан трохи осторонь. Він знову підняв автомат, тримаючи палець на спусковому гачку і готуючись будь-якої миті відкрити вогонь. Але час минав, у коридорі знову запанувала тиша, а з відчинених дверей так ніхто й не з'явився. Тоді Гері зробив обережний крок уперед, ступаючи акуратно і майже безшумно. Він тримав клинок перед собою і зовні виглядав надто впевнено, ніби в ньому не залишилося й частки бувалого страху. Зупинившись прямо навпроти відчинених дверей, хлопець завмер, кілька хвилин вдивляючись у темряву, а потім махнув рукою Нейтану.

- Іди сюди, це треба бачити.

Нейтан одразу ж рушив з місця, відчуваючи легке тремтіння в ногах. Він спочатку зазирнув у кімнату, а потім, так само вражений побаченим, став поруч із другом.

- Кокон, - тихо промовив Гері, розглядаючи нутрощі невеликої камери. Вона була заповнена якоюсь дивною субстанцією, схожою на білі довгі нитки, переплетені між собою і з'єднані в центрі. Туди, де над підлогою ширяло щось, схоже на кокон гусениці.

Нейтан рішуче ступив уперед, збираючись відкрити вогонь, але Гері зупинив його. Він висунув одну руку вперед, перегороджуючи хлопцю шлях своїм мечем.

- Не чіпай це. Пам'ятаєш протокол застосування сили? Щоб це не було, воно видається мирним.

- Мирним? - Нейтан зашипів, відчуваючи лють у собі, поки Гері продовжував захоплено оглядати кокон. - Ти що, випав із реальності? На твоїх очах цілий загін загинув через кейгу.

- Але не всі кейгу такі ж божевільні. Цей, - Гері вказав клинком на ширяючий кокон, що не виражав жодних ознак життя, - виглядає невинним. Ти ж чув, Сі. Всі вони колись були людьми, але щось із ними трапилося. Щось змусило їх напасти.

- Або це просто суть кейгу, яку від усіх приховують.

- Я ніколи не бачив нічого подібного, - хлопець ніби пропустив слова друга повз вуха, наче білі нитки загіпнотизували його. - Ходімо, не турбуватимемо його.

Він одразу опустив клинок униз, а потім як ні в чому не бувало покрокував уперед, залишаючи Нейтана наодинці зі своєю агресією. Хлопець востаннє глянув на нерухомий кокон і, вилаявшись, пішов слідом за Гері, знову дивуючись з їхньої несхожості. Після всього, що сталося, Нейтан був готовий стріляти в будь-кого, хто б вийшов проти нього, а Гері, мабуть, ще зберігав у собі залишки людяності.

В тиші вони пройшли останній коридор, прямуючи до темного отвору, і в результаті опинилися в просторому холі. Це була величезна кімната з високою стелею, і Нейтан розумів, що вони були зовсім поруч із виходом. Здавалося б, він міг зітхнути, але потім оглянув приміщення, розуміючи, що це теж було полем битви між кейгу та людьми. Усі проходи попереду були завалені, крім того, звідки вони прийшли, а крові тут було більше. Всюди валялися людські кінцівки та нутрощі, викликаючи нові напади блювоти. Все це було пасткою. Великий глухий кут, у якому кейгу чекали всіх, хто сподівався врятуватися через аварійний вихід.

Нейтан розглядав тіла медичного персоналу, бо їхні світлі халати ніби світилися у темряві. Тут також були охоронці і ще одна стажерська група, яку Нейтан бачив, коли вони вибігали із сусідньої кімнати відпочинку. Тут були й убиті кейгу з кульовими пораненнями та спотвореними тілами, зайвими руками та головами. 

Нейтан і Гері розійшлися в різні боки, оглядаючи жахливі картини і слухаючи гнітючу тишу. Вони сподівалися знайти тих, хто вижив, але всі були мертві. Кейгу вбили всіх, а потім ті, що вціліли, рушили назад у коридори, де їх зустрів загін на чолі з Ді та Сі.

- Нейтане, іди сюди, - голос Гері в якийсь момент розрізав вакуум тиші, поки Нейтан намагався переварити все, що бачив. Він стояв осторонь, дивлячись на завалений аварійний вихід і розуміючи, що йти далі їм нема куди. - Нейтане, - коли Гері знову подав голос, хлопець все ж таки обернувся, крокуючи надто механічно, але щойно опинився поруч, забув навіть про завалений прохід.

Він ніколи не вважав себе досить емпатичною людиною, тому що рідко виявляв емоції, але цей день став для нього переломним моментом, показуючи, як багато він міг відчувати за раз. Від побаченого в нього помутніло в очах, а тягар провини на плечах став таким важким і відчутним, що Нейтан ледве тримався на ногах. Він побачив Шайлу та Марту, що лежали на кам'яних плитах від зруйнованої стіни неподалік одна від одної, і це стало черговим потрясінням для Нейтана. 

Він згорбився, відчуваючи, як у нього зводить шлунок.

Руки Шайли були обкусані до кісток, а голова ледь трималася на шиї. Одягу на тілі майже не залишилося, відкриваючи погляду випотрошений живіт. А Марта майже не була на себе схожа, бо замість рук в неї були якісь дивні кінцівки, а в лобі виднілася дірка від кульового поранення. Її застрели наче кейгу, не залишивши шансів на регенерацію і тоді Нейтан згадав усі свої підозри. Про те, що Марта могла бути зараженою. Він дивився на її спотворені руки, вкриті аномальними темними відростками, і врешті решт не витримав. 

Він відійшов убік, подалі від знайомих облич, і його знудило. Усюди була кров, і здавалося, що хлопець також весь вимазався в чужій крові, був буквально обліплений нею з усіх боків. І тепер це було нагадуванням про те, на що Нейтан прирік своїх людей.

Діксон. Карлос. Марта. Шайла. Всі вони померли, тому що Нейтан зробив невірний вибір, дозволив їм розділитися і в результаті вбив майже всіх.

- Мені так шкода, - ледь чутно промовив Нейтан, розтираючи обличчя до болю. Він потер свої очі та щоки, відчуваючи, як шкіра починає горіти. - Мені так шкода.

- Гей, Нейтане, - Гері знову був поруч, опускаючи руку на плече друга, але той ступив назад, ніби до нього доторкнувся привид. - Ти не винен, - подібно до привидів, Гері вмів читати думки, але Нейтан більше не чув його. Він крутився на місці, дивлячись, скільки невинних людей померло цієї ночі. Крім Шайли і Марти, тут було повно медичних працівників і звичайних охоронців, які були мертві. Деякі тіла були настільки понівечені, що дізнатися в них когось знайомого навряд чи було можливим.

- Ти бачив Марту? З нею щось не так. Вона що також зійшла з глузду? - Нейтан показав в той бік де лежали трупи дівчат, але дивитися туби більше не міг.

- Можливо той серпанок спровокував її. Ти знаешь Марту. Вона б ніколи не стала калічити людей. 

Голос Гері був тихим і спокійним у той час коли Нейтан не міг стримати гучності. Він похитав головою і боровся з новим приступом нудоти. 

- Тут коїться щось дивне. Щось провокує кейгу діяти агресивно. 

- Нам треба повернутися, - раптом скомандував Нейтан, не давши приятелю закінчити. - Я мушу вивести тебе звідси.

- Про що ти? - Гері відійшов на крок назад, але Нейтан схопив його за плече.

- Потрібно повернутися назад до Моргана та Британа. То була моя помилка. Нам треба було залишитися з ними. Потрібно повернутися.

- Нейтане, це неможливо. Що, якщо там знову будуть кейгу? Ми не зможемо…

- То ми чекатимемо, коли вони прийдуть сюди? Хочеш стати одним із них? - Нейтан скрикнув, вказуючи на розполовинені тіла. - Давай приймемо стимулятори.

- Нейтане, - Гері розчаровано зітхнув, роблячи ще кілька кроків назад, а потім знову повертаючись до друга. - Ти не знаєш, як це вплине на тебе. Працівники з ОПІК готуються до прийому стимуляторів. Вони проходять медобстеження, здають купу аналізів і не всім дозволяють користуватися ними. Це може бути не просто небезпечним, стимулятори можуть убити тебе.

- Чорт забирай, Гері, - Нейтан не витримав, відштовхуючи хлопця назад. - Чому раптом ти став таким правильним? Тебе самого не нудить від цього? Тобі раптом захотілося стати ідеальним? Таким до біса ідеальним?

- Досить, ти не розумієш, про що говориш, - Нолан махнув рукою, посміхаючись і тим самим намагаючись перевести всю ситуацію в жарт. Він розумів, що Нейтан був не в собі, а його слова були лише результатом усіх потрясінь, через які вони пройшли цієї ночі. - Нам треба думати про те, як вибратися звідси, - він сів, опускаючи клинок на холодну кам'яну підлогу і піднімаючи руки, щоб перезібрати своє волосся. Воно вже давно було забарвлено в криваво-темний колір.

- І я пропоную тобі вихід, - відразу доповнив хлопець, висуваючи в руці два шприци.

- Це не вихід, Стенфорде, - розлютився Гері, і така бурхлива реакція зачепила Нейтана.

Гері Нолан рідко виходив із себе і ще рідше робив це поруч із Нейтаном. Але й він не міг залишатися собою після того, що сталося. Його психіка теж була готова пережити жахи, які випали на їхню долю.

- Це дуже погана ідея. Ти можеш не пережити прийом стимулятора, ти в курсі?

- Не пережити… як і цієї ночі, якщо не зможемо вибратися.

Вони ніби розмовляли різними мовами, не розуміючи один одного. У результаті Гері відступив у сторону, намагаючись обміркувати все, а Нейтан залишився стояти на місці, продовжуючи розглядати шприци у своїй руці. Їхній вміст, пофарбований у приємний жовтуватий відтінок, переливався у нього на долоні, нагадуючи Нейтану приємне світло сонця у ясний день. Тоді він підняв голову, ніби замість стелі над ними було зоряне небо, не вірячи, що вони знаходилися так близько і так далеко від волі одночасно.

- Я прийму його один, - у якийсь момент заявив Нейтан, привертаючи увагу приятеля. - Нам треба повернутися назад, і я почуватимуся впевненіше, якщо прийму його.

Гері повільно повернувся до Нейтана, тепер також розглядаючи вміст шприца. Він цієї ідеї не схвалював, але йти проти друга не хотів.

- Збираєшся залишити мене одного? - розчаровано промовив Гері наостанок, сподіваючись, що хоча б ці слова приведуть Нейтана до тями. Але його вже захопила в полон сонячна субстанція, що плавала в маленькому шприці.

- Або підсилю тебе, - відразу заперечив Нейтан, розуміючи, що вони могли ще довго розмірковувати на цю тему. Потрібно було діяти, вигадати якийсь план, і Нейтан сподівався, що стимулятори допоможуть йому в цьому.

В академії вони проходили тему стимуляторів, але надто поверхово, бо лише мала частина військових мала до них доступ. Стимулятори виготовлялися з примісей вірусу кейгу і, потрапляючи до організму людини, збуджували його імунну систему, змушуючи тіло чинити опір. Все це, з одного боку, шкодило організму, адже, навіть маючи стійкість до вірусу, тіло все одно піддавалося його впливу, з іншого боку, ненадовго людина отримувала те, що було властиво кейгу з народження. Тіло ставало витривалішим, майже не відчувало страху, бо адреналін у крові зашкалював. Усі емоції били ключем, переповнювали тіло і розум. Такі сплески в тілах кейгу зазвичай призводили до тимчасових втрат людяності. Звичайні люди теж могли поводитися неконтрольовано, тому що стимулятор на якийсь час надавав їм сили, які вони не могли стримувати. Тому стимулятори здебільшого були заборонені і використовувалися тільки у виняткових випадках.

- Я готовий, - впевнено сказав Нейтан, ніби внутрішня впевненість була найважливішим аспектом у цій справі.

- Гаразд, якщо ти зважився, - Гері не зміг закінчити свою фразу, думаючи тільки про те, які наслідки чекають на них після такого рішення. 

Його страх за власне життя тепер був вторинним, тому що дії приятеля здавалися йому більш ризикованими. Прямо зараз Нейтан ризикував усім: своїм здоров'ям та своїм життям, а якщо їм вдасться вижити - своєю кар'єрою в ОПІК. Прийом стимуляторів навіть у такому положенні навряд чи могли схвалити в КейДі. Вивести вірус з організму було набагато складніше, ніж ввести його через шприц, а наслідки могли наздогнати тебе через час.

У результаті Нейтан рішуче кивнув, намагаючись згадати ту невелику кількість інформації, яку він знав про стимулятори. Зазвичай їх кололи в м'яз: руку або ногу, і було достатньо всього кілька хвилин, щоб стимулятор подіяв. Тож Нейтан відійшов у дальній кут, осідаючи на підлогу і кілька хвилин прокручуючи в руках шприц, ніби все ще вагаючись у власному рішенні. Зрештою він зняв кришку, випустив повітря і поставив укол у ногу, більше не переймаючись через наслідки. 

Кожен із них розумів, що шляху назад не було, і Нейтан жертвував усім, що в нього залишилося, сподіваючись виконати своє завдання - врятувати життя друга. Йому треба було виправдати себе, довести, що він не був винен у смерті інших, і цінність життя Гері теперь зросла. Тому що Нейтан сприймав її як спокуту перед тими, кого не зміг захистити.