Раді Вас бачити!

Нейтан на мить примружився і відхилився назад, відчуваючи, як сильно втомилися його очі. Він заповнював звіт чергового стажувального тижня, будучи старшим у групі стажерів А-20-02. Йому залишалося лише кілька речень, щоб закінчити, але думки чомусь не складалися в ясні висновки. Заповнення звітності було найнуднішим і, напрочуд, найпрацезатратнішим заняттям протягом усього стажування, але, визвавшись бути старшим у своїй групі, Нейтан знав, на що йшов.

Хлопець потер пальцями очі, швидко перечитуючи те, що вже встиг записати, намагаючись вигадати заключний абзац. Йому потрібно було оцінити кожного зі своєї групи, і саме це ніколи не було складним завданням для нього, але сьогодні чомусь йшло важче. Другий етап стажування у спеціалізованому диспансері майже закінчився. Залишалося всього кілька тижнів, тому кожен написаний Нейтаном звіт був важливим, бо міг вплинути на остаточні результати.

Він пробігся очима по списку колишніх студентів та кадетів, які тепер були частиною стажерської групи. У ній було всього вісім чоловік: кілька вже знайомих йому хлопців із військової академії КейДі, ще двоє зі спеціалізованої академії за підтримки Правлячої Партії та ще парочка з військового училища. Зі старих знайомих в групу входили Морган та Гері, а ще Діксон. Марта Лойс та Шайла Дампер - випускниці академії за підтримки Партії - були єдиними дівчатами серед стажерів. Високі й міцні, кожна з них була на голову вищою за тих дівчат, з якими Нейтан мав справу раніше. Можливо, тільки Маргарет Пайден могла б скласти їм конкуренцію. Карлос і Британ були випускниками військового училища, але явно поступалися іншим за всіма напрямками. Вони не були сильнішими за Гері або Діксона, не були спритнішими за Марту або Шайлу і вже точно не були розумнішими за Нейтана. Але це не означало, що вони не заслуговували бути в одній ланці з іншими, просто в особистому рейтингу Нейтана ці двоє займали останні місця.

- Усе сидиш над своїми папірцями? - хлопець здригнувся, помічаючи, як у невелику кімнату відпочинку заходять Гері та Морган. - Краще б зайнявся чимось корисним, - пробурчав Морган, намагаючись розім'яти свою шию. - Коли вже ця клята зміна закінчиться? Хочеться якнайшвидше зняти з себе цю смердючу форму, - він невдоволено обтрусив свої руки й плечі, ніби й справді був брудним, грузно падаючи на один із невеликих диванчиків.

- Навчись прати форму хоча б раз на тиждень, - відповів Гері, відкриваючи мініхолодильник, щоб дістати пляшку води. - Думаєш, нам приємно це нюхати? Смердиш як старий дід.

- А я що винен? Ми сидимо тут невилазно уже який тиждень. Я навіть виспатися не встигаю. Коли мені прати речі? - Морган закотив очі, намагаючись розслабитися, але відразу згрупувався, тому що пляшка холодної води полетіла в його бік.

- Нейтан, он, пере форму кожні два дні, - з усмішкою зауважив Гері, прямуючи до диванів, але Морган лише хмикнув, знову намагаючись розслабитися.

- Та що йому там прати? Годинами засідає тут чи в кабінеті старшого. Оце я розумію робота: сидиш собі, балакаєш про нісенітницю з Доелем, поки ми бродимо туди-сюди і витріщаємося в ці безглузді монітори, - незважаючи на розслаблене тіло, Морган жестикулював надто активно.

- Я відпрацював усі зміни поспіль минулого тижня і позаминулого теж, - тихо промовив Нейтан, повертаючись до оціночних бланків.

- До речі, так, і старший тільки й робить, що бурчить через це, - додав Гері, сідаючи на диван поруч із Морганом, а Нейтан механічно кивнув. - Але він має рацію, ти знущаєшся над собою. Скільки ти спиш? Чотири години на добу хоч набереться? Тебе майже не видно в нашій кімнаті, - Гері потягнувся, а потім притис холодну пляшку до своєї шиї.

Почувши його запитання, Стенфорд лише знизав плечима, а Морган хмикнув, закидаючи ноги на невеликий столик, завалений якимись журналами.

- До речі, якби не ти, ми вже могли б відпочивати в місті. Нащо ти виклянчив нам ще один тиждень на варті? Могли б паритися в бані, а не тут. Усе ще не зрозумію, навіщо ти так стараєшся, Стенфорде? - швидко промимрив Морган, позіхаючи в кулак. - Тебе і так візьмуть у твій ОПІК, навіщо тоді так рвати дупу?

Нейтан глянув на хлопця через плече, намагаючись зрозуміти, жартує той чи справді не розуміє. Хоча, швидше за все, ніхто, крім Нейтана, справді не розумів. Тоді він глянув на Гері, який так само розвалився на дивані, закинувши голову назад і усе ще притискаючи пляшку то до свого обличчя, то до шиї.

Відповідь Нейтана завжди була незмінною. Рейтинг. Це було єдиним, заради чого він так старався. Останнє оновлення було не за горами, і від нього залежало буквально все. Але ніхто не розумів, бо не знав правила - лише один із їхнього потоку зможе потрапити до ОПІК цього року.

Нейтан відчув укол провини, що траплялося щоразу, коли його думки поверталися до майбутнього розподілу. Він стільки разів за останні кілька місяців збирався розповісти про все Гері, але щоразу щось його зупиняло.

- Відчепись від нього, - зрештою простяг Нолан, коли Нейтан так і не відповів. - Для військової підтримки й намагатися не треба. Вони ж уже надіслали тобі офер, тож радій тихенько.

Морган вкотре невдоволено хмикнув, але нічого не відповів. Він рідко сперечався з Гері, ніби Нолан був для нього авторитетом, і це іноді зачіпало Нейтана. Гері був різностороннім і завжди вибудовував стосунки з однолітками так, що міг жартувати та задиратися, але в інший момент змушував всіх замовкнути та виконати вказівку. Нейтан умів лише командувати. Йому здавалося, що після того вечора в караоке-барі йому буде легше спілкуватися зі своєю групою, але все виявилося набагато складнішим. Поза стінами розважального закладу він знову став тим Нейтаном, яким був раніше - помішаним на контролі та правилах.

- Він так дивився на мене. Я відчула це на якомусь інтуїтивному рівні, - Нейтан обернувся ще сильніше, коли двері кімнати відпочинку відчинилися знову. Діксон увійшов першим, притримуючи двері, щоб Марта і Шайла змогли увійти, і саме їхні голоси перервали роздуми Нейтана.

- Уявляєте, - почала Шайла, помічаючи хлопців у кімнаті, - здається, Марта бачила кейгу під вартою.

Морган і Гері відразу пожвавішали, розплющуючи очі й з цікавістю дивлячись на дівчат, поки вони розсідалися за столом.

- Я була на чергуванні біля другого блокпоста, і мені відразу здалося дивним, що одного відвідувача супроводжували військові, - одразу ж підхопила Марта, швидко киваючи головою. - Вони зайшли цілою купою і нам знадобився якийсь час, щоб завести їх до бази відвідувань. І тоді я побачила хлопця в кайданках, і виглядав він погано. Нічого не говорив, і його документів нам не дали, але вигляд у нього був... дуже хворобливий. І ще синці на обличчі, - вона потерла руки, повільно сідаючи на стілець, поки всі мовчки чекали на продовження. - Я чула, що тут можна отримати палату для очікування, доки комісія не призначить дату Очищення. Але ніколи не бачила нікого в кайданках.

- Можливо, він приховав від КейДі початок своїх змін? Чи чинив опір, тож на нього одягли кайданки? - голосно вставив Діксон, але, не давши договорити, його одразу перебив Морган.

- Добре, що доставили сюди при тямі. Сподіваюся, він не встиг нашкодити нормальним людям.

- А навіщо так показово? - знову обурилася дівчина. - Він був таким самим співробітником КейДі, як і ми з вами. Але в результаті, після стількох років роботи, до нього ставляться як до злочинця.

- Ти що, дурна? Кейгу в зміненому стані може напасти будь-якої миті.

- Це ти дурний, Моргане. У вашій славетній академії не вчили, як минає пік мутації? Кейгу може стримувати себе якийсь час. І навіть у зміненому стані вони зазвичай не нападають просто так на живих людей. Вони їх не цікавлять.

- Але ж ти не знаєш, у якій стадії був цей... чоловік. Може, це взагалі був емоційний сплеск. У такому стані такі, як він взагалі нічого не розуміють, - Морган через силу вимовив останнє слово, все ще виглядаючи не надто зацікавленим, а ось Марта вже завелася.

Нейтан краєм ока глянув на дівчину, помічаючи, як вона відводить погляд, знову повертаючись до думок, які останнім часом не давали йому спокою. Він не був упевнений на всі сто відсотків, але якесь внутрішнє чуття підказувало йому, що Марта була заражена. З їхньої групи вона була найактивнішою в дискусіях щодо вірусу і часто критикувала систему КейДі, нехай і збиралася стати її частиною. Вони з Морганом майже щодня конфліктували через це, тому що хлопець, у свою чергу, був затятим противником усього, що було пов'язане з легітимізацією кейгу.

Активна позиція Марти, звичайно, не була достовірним доказом, але інтуїція Нейтана зазвичай спрацьовувала зі стовідсотковою ймовірністю. Він став трохи пильніше стежити за нею, помічаючи переваги в їжі, характерні для кейгу: велика кількість м'яса і майже повна відсутність овочів або фруктів. Вона була найшвидшою на своєму потоці, найвитривалішою та найактивнішою, що також було характерною рисою людей із вірусом. Їхня фізична сила перевершувала силу звичайної середньостатистичної людини. Все це так само не було вагомим доказом, і Гері, наприклад, вважав, що Марта просто була добре натренованим воїном. Але Нейтан усе одно не міг позбутися своїх думок щодо неї.

- Ти гадки не маєш, як їм живеться, - минула всього хвилина, після чого Марта знову заговорила, помічаючи криву усмішку Моргана. Вона завжди заводилася з півоберту, але зазвичай могла стримувати себе, тільки сьогодні чомусь не поспішала зупинятися. - Вони звичайні люди, які зазнають тиску суспільства щодня.

- Про що ти кажеш? - Морган раптом теж розлютився, розправляючи плечі й нахиляючись уперед. Він тримався до останнього, намагаючись зберегти байдуже обличчя, але врешті-решт піддався на провокацію. - Звичайні люди? Ти взагалі пам'ятаєш, на що здатні кейгу?

- Вони не є небезпечними, - рішуче сказала Марта. Вона підняла руки вгору, розпускаючи своє коротке темне волосся, але тільки для того, щоб знову зібрати його в низький хвіст. - Думаєш, хтось свідомо хоче народитися з вірусом? Ти хоч замислювався над тим, як це - жити з думкою, що рано чи пізно ти збожеволієш? Як це - все життя використовувати вакцину і боятися, що твій статус стане відомим усім навколо? Нагадую, що в Карусі все ще існую радикально налаштовані жителі, які можуть зробити неправильні висновки і покалічити невинних людей просто тому, що тим не пощастило отримати вірус при народженні.

Морган хмикнув, відкриваючи пляшку з водою і роблячи кілька швидких ковтків, швидше за все тому, що йому не було чого відповісти. Хоча, знаючи Моргана, Нейтан здогадувався, що той просто вирішив відступити. Сперечатися про подібну тему можна було до нескінченності. Всі канали новин були забиті подібними роздумами, політичні колонки в газетах рясніли заголовками на кшталт «Кейгу: ворог чи друг?», але в результаті думок було надто багато, і ніхто не міг дійти єдиної позиції. Правляча партія за підтримки корпорації КейДі намагалася прирівняти людей із вірусом, непомітно впровадити їх у життя звичайних людей. Вони ввели обов'язкову щорічну вакцинацію для всіх, стежили за кейгу та їхнім життям, але один факт залишався незмінним - рано чи пізно мутації досягали межі, коли вакцини переставали допомагати, і люди божеволіли, втрачаючи розум і перетворюючись на нерозумних створінь.

- У будь-якому випадку, нам потрібно просто робити свою роботу і не пхати свого носа в чужі справи, - швидко відрізав Нейтан, збираючись припинити безглузду суперечку. Він глянув на Марту, а потім перевів погляд на Моргана, помічаючи його незадоволену гримасу. - Мовчки виконуй те, що наказують.

- Які претензії до мене, Стенфорде? Я роблю те, що потрібно. Хоча у мене є кілька запитань до старшого, - знову розлютився Морган, тепер переключаючи свою увагу на Нейтана. Саме тоді в кімнату ввійшли Карлос і Британ, закінчивши свій обхід останніми. - Мене хвилює той факт, що він досі не довіряє нам. Я стирчу тут по двадцять годин на добу, але коли запитую про це місце, мені кажуть прикусити язика. Ти ж бовтаєшся у старшого щодня, то, може, хоч тобі він розповів, що відбувається в цих стінах? - Нейтан насупився, не розуміючи, як Морган прийшов до цього. Їхня розмова почалася з теми кейгу, а тепер раптом торкнулася зовсім інших питань.

- Це звичайний диспансер для співробітників КейДі. А твоя справа - стежити за порядком, - почав Нейтан, зберігаючи спокій, але Моргана це лише дужче роздратувало. Він цокнув язиком, сподіваючись вивести Стенфорда хоч на якісь емоції.

- Так і скажи, що також нічого не знаєш. Ми підписали цілу дюжину паперів про нерозголошення, але зрештою нічого не знаємо.

- Ти знаєш стільки, скільки тобі потрібно для роботи.

- Та гаразд, я навіть не знаю, хто заходить до будівлі. Ти взагалі колись запитував, чому в звичайній лікарні так багато охорони? Тут пропускна система крутіша за головний офіс. Я вже мовчу про те, що вони зберігають на нижніх поверхах. Ти теж чув про них?

Нейтан проковтнув, тому що в словах Моргана була частка правди, але це не означало, що йому слід узагалі порушувати цю тему.

- Ти повинен виконувати наказ, - ще раз нагадав Нейтан. - Не став зайвих питань, якщо хочеш бути частиною КейДі. Хіба тебе не вчили цього в академії?

Нейтан помітив, як криво усміхнувся Гері, повільно хитаючи головою. Тоді він перевів погляд на дівчат і Діксона, який стояв за їхніми спинами, ніби особистий охоронець. Карлос і Британ все ще стояли біля дверей, майже не рухаючись із місця, ніби боялися перервати дискусію, що зав'язалася.

- Нейтан має рацію, - повільно промовив Гері врешті-решт, привертаючи загальну увагу, - але це не означає, що нам не може бути цікаво, правда? Напевно, коли ми підпишемо офіційні офери, все стане зрозумілим. Але, Нейтане, невже тобі не цікаво?

Морган схвально похитав головою, розуміючи, що Гері на його боці. Тоді Нейтан знову оглянув усіх у кімнаті, розуміючи, що кожен із його групи несподівано поділяє думку Гері. Вони були надто зацікавленими та нетерплячими.

- Ти щось знаєш? - через цілу хвилину знову запитав Гері, і це питання змусило Нейтана стрепенутися. - Розкажи нам хоч щось.

Стенфорд вкотре обвів кімнату поглядом, на мить затримуючись на обличчях молодиків, які чекали на його слова. Він проковтнув, уперше за довгий час не знаючи, як вчинити. Нейтан завжди дотримувався правил, але зараз чомусь сумнівався, бачачи надію в очах інших.

- Я нічого не знаю, - повільно почав він, намагаючись продумати свої подальші слова, - а вам слід діяти за інструкцією і не ставити зайвих питань.

- Ну й позер же ти, Стенфорде, - Морган розчаровано відкинувся назад, змахнувши руками. Його остання фраза зависла в повітрі, але Нейтан промовчав, відвертаючись назад до звіту і показуючи всім, що тема закрита.

Через кілька хвилин він почув, що дівчата за його спиною заворушилися, мовчки відкриваючи холодильник і витягуючи кілька порцій їжі швидкого приготування. Потім вони тупцювалися біля мікрохвильової печі, Діксон увімкнув електричний чайник, а Британ і Карлос приєдналися до Моргана і Гері, займаючи другий диван.

Їхня зміна вже давно добігла кінця, на постах їх уже змінили стажери з інших груп, поки група А-20-02 могла відпочити і підкріпитися перед тим, як піти відпочивати до своїх кімнат. Весь час служби вони жили в будівлі неподалік диспансеру. Там було виділено цілий поверх для стажерів, а решту займали контрактники з відділів військової підтримки та міських охоронних служб, які працювали в лікарні позмінно - два тижні через два тижні.

Охоронні загони різнилися між собою залежно від рівня, де вони працювали. Стажерів не вводили в повний курс, надаючи їм роботу тільки на в'їзних блокпостах або в надземних приміщеннях, але існувала ще одна група, яка майже повністю складалася зі співробітників КейДі. Вони обслуговували нижні поверхи, приховані від очей звичайних людей.

Нейтан зміг дізнатися про це від містера Доеля лише кілька тижнів тому, бо чоловік хотів вразити підопічного, сподіваючись, що це змусить його залишитися в загоні військової підтримки. Він, насправді, розповів йому достатньо, щоб вразити та зацікавити, але це не могло переконати Нейтана.

- Нам потрібні такі люди, як ти, - в одній із приватних розмов сказав йому містер Доель, сидячи у своєму невеликому кабінеті. Він був головним інструктором стажерських груп, куруючи не лише групу А-20-02, але Нейтан із якихось причин був його улюбленцем. Можливо, це було заслугою його прізвища.

- Коли він уже заявиться? - невдоволений стогін Моргана відвернув Нейтана від спогадів, нагадуючи про те, що він так і не закінчив заповнювати бланк. - Мабуть, як завжди заговорився з кимось у коридорі. Ми вже як годину маємо лежати в ліжках.

Нейтан глянув на круглий годинник, що висів під стелею, розуміючи, що зміна давно закінчилася. Їм треба було дочекатися головного інструктора, отримати останні настанови на сьогодні та відправитися відпочивати. Але містер Доель запізнювався вже на цілу годину.

- Стенфорде, може, підеш пошукаєш старшого? Бо ще десять хвилин - і я ляжу спати прямо тут, - усе нив Морган, але Нейтан похитав головою і міцно стиснув ручку, намагаючись налаштуватися і нарешті покінчити з оцінками.

- У мене ще є робота. Як хочеш піти, то йди і пошукай його сам.

Насправді Нейтану також треба було відпочити і прийняти гарячий душ. Його живіт зрадницьки крутило через легке почуття голоду, а м'язи боліли після довгого дня, проведеного на ногах. Але, незважаючи на все це, обов'язки старшого були важливішими.

Ніхто з групи так і не підвівся, щоб знайти куратора. З часом Нейтан знову почув тихі перешіптування і відволікаючий сміх за своєю спиною. Все сьогодні йшло якось дивно, бо найменший шум заважав йому зосередитися. Нейтан на мить прикрив очі, глибоко вдихнув і вже збирався написати перше слово в чистовому варіанті бланка, як гучні звуки сирени перервали його. Він на мить застиг, а потім підняв голову до динаміка, вбудованого у витяжну трубу.

- Знову безглузда тренувальна тривога? - Морган застогнав, і цього разу Нейтан був готовий підтримати його невдоволення. Все тіло хлопця благало про відпочинок, а тренувальні тривоги вимагали сил.

- Дивно, зазвичай старший попереджав нас, - насторожено промовив Гері, але, незважаючи на свої слова, підвівся з дивана, кілька разів стрибаючи то на одній, то на іншій нозі, щоб трохи розім'ятися.

- Вони хочуть, щоб ми всі тут померли, - усе не вгамовувався Морган. Він так часто обурювався і бубонів, що Нейтан не міг пригадати, коли востаннє бачив хоч щось подібне до усмішки на його худорлявому обличчі.

- Гаразд тобі, - Гері схвально поплескав хлопця по плечу, закликаючи його підніматися на ноги. - Тренування ніколи не будуть зайвими.

- Це справді дивно, - трохи тихіше промовив Нейтан, слухаючи, як звучить тривога в невеликих динаміках. Зазвичай сирена у тренувальні дні була тихою та короткою, але сьогодні вона лунала голосніше. - Залишайтеся на місцях, - хлопець відклав ручку убік, піднімаючись на ноги, і його поведінка насторожила решту. Дівчата за столом замовкли, забуваючи про вечерю, Морган закотив очі, а Британ випростався і розправив плечі, готовий виконувати будь-які накази.

Нейтан підійшов до дверей, розглядаючи невеликий коридор через скляні вставки. Він помітив, як ще одна стажерська група вибігла з сусідньої кімнати відпочинку. Вони тікали до сходів, вже виконуючи інструкцію тренувальної евакуації, поки група Нейтана зволікала.

- Піднімайтеся, двадцять перші вже побігли вниз.

- Як завжди лізуть поперед усіх. Їхній старший у групі ще більша зазнайка, ніж наша зазнайка, - буркнув Морган, натякаючи на Нейтана та Денні - старшого в стажерській групі А-21-03.

Нейтан пропустив цю фразу, а Морган уже готував наступну тираду, але не встиг нічого промовити, бо десь поруч пролунав оглушливий вибух. Усе в невеликій кімнаті похитнулося, і Нейтан схопився за стіну, щоб утриматися на ногах. Він обернувся, чуючи крики Шайли, яка впала зі стільця, але дзвін посуду частково заглушив її крик.

- Що це, в біса, таке? - Діксон вилаявся, від несподіванки присідаючи, і саме в цей момент пролунав ще один вибух.

Він був сильніший і гучніший, змушуючи стіни стрясатися, а всіх у кімнаті - падати на підлогу. Письмовий стіл, що стояв біля стіни, зрушив з місця, а книги, що зберігалися на підвісних полицях, впали вниз. Дверцята кухонних шафок відчинилися, і залишки посуду полетіли на підлогу, розбиваючись і розлітаючись дрібними шматочками в різні боки. Цього разу ніхто не кричав, але Морган голосно вилаявся, а Шайла надто галасливо охнула, усе ще лежачи на підлозі.

Здавалося, сирена завила голосніше, але на мить затихла, бо пролунав третій вибух. Цього разу він був не такий гучний, ніби стався трохи далі, ніж два попередні, але чомусь саме цього разу у Нейтана заклало вуха. Він притулився спиною до дверей, відчуваючи, як тремтять стіни, а у його вухах стоїть оглушливий дзвін. Обличчя Гері зморщилося, і Нейтан зрозумів, що був не єдиним, кого мучив цей звук. Морган зігнувся на дивані, кілька секунд притискаючи руки до вух, а Діксон знову повалився на підлогу, корчачись від болю. Коли дзвін відступив і Нейтан зміг чути власне прискорене дихання, він спробував підвестися, спираючись рукою на стіну.

- Усе гаразд? - він оглянув свою групу, бо всі вони ще корчилися від болю. Руки Шайли були в крові через розбитий посуд навколо неї, а один з осколків зачепив обличчя Діксона, але загалом усі були цілі. - Це не тренування. Всім зібратися, - хлопець намагався надати сили своєму голосу, насамперед для того, щоб згуртувати групу.

Такі вибухи не могли бути частиною звичайної тренувальної тривоги. Зовні чи всередині будівлі щось відбувалося. Сирена завивала над головою Нейтана, тому він зібрався з силами й скрикнув, намагаючись привернути увагу.

- Я сказав зібратися. Потрібно дістатися до збройової, - він схопив дверну ручку, озираючись і розуміючи, що цього разу йому вдалося достукатися до кожного. Усі були спантеличені під час вибухів, але зараз дивилися на Нейтана, збираючись слідувати за старшим. - За мною, - хлопець знову скомандував, рішуче відчиняючи двері й вибігаючи в невеликий коридор, який поєднував кілька кімнат відпочинку. Збройова була в самому кінці коридору, і там уже було кілька інших охоронців, коли Нейтан зайшов до кімнати.

- Що сталося? - він кинувся до стіни, де зберігалася табельна зброя, яка видавалася співробітникам КейДі під час зміни. Стажерам володіти зброєю було заборонено, бо вони завжди були в супроводі когось із контрактників, але зараз це стало необхідністю.

- Стажери? - спитав його один із чоловіків, спочатку дивлячись на нашивку А-20-02 на руці Нейтана, а потім перевіряючи справність одного з пістолетів. - Повна бойова готовність. Перший і другий блокпости підірвали. Щей всі партійні військові десь повтікали.

Наче на доказ цих слів десь далеко почувся звук автоматної черги, а потім був ще один приглушений вибух. Нейтан підсвідомо стиснувся, притискаючись до стіни, коли все навколо знову затремтіло, а сирена здійнялася з подвоєною силою, хоча, здавалося б, вона вже працювала на граничній гучності.

- Нам потрібна зброя, - скомандував Нейтан, на секунду обертаючись, щоб перевірити стан своєї групи після останньої тряски.

- Вам потрібно вибиратися звідси якнайшвидше. Ідіть до аварійного виходу та евакуюйтеся. Від вас тут користі буде мало, - один з охоронців зарядив пістолет, повертаючись до Нейтана з таким виразом обличчя, що будь-який інший на його місці відступив.

- Нам потрібна зброя, - непохитно заявив хлопець, відчуваючи, як сильно б'ється його серце.

- Відкрий їм сейф, Прістоне, він діє за інструкцією. І хто знає, що діється за наступними дверима. Хай візьмуть пістолети, - другий охоронець виглядав схвильованим, поки інший невідривно стежив за Нейтаном, який стояв у дверях. Він поводився так, ніби Нейтан просив у нього щось протизаконне, але Стенфорд лише діяв згідно з інструкцією. Він вивчив всі можливі варіанти назубок ще перед першою тренувальною тривогою.

- Тримайтеся подалі від неприємностей і слідуйте до аварійного виходу, - незважаючи на незадоволений вигляд, охоронець усе ж таки дозволив відкрити сейф, спостерігаючи за тим, як стажери розбирають пістолети.

- Ще одна кімната зі зброєю на першому поверсі. Найбільша - на мінус другому, - навіщось сказав другий чоловік, привертаючи увагу Нейтана.

- Але ж ви рухаєтеся до аварійного виходу. Усе за інструкцією, хлопче, - тут же виступив Прістон, і Нейтан тільки кивнув, швидко виводячи свою групу назад до коридору.

- На біса їм автомати? - тихо прошипів Морган на вухо Гері, помічаючи зброю охоронців, які тепер йшли попереду. Один із них намагався зв'язатися по рації зі своїм загоном, розташованим на другому поверсі, куди вони й прямували разом зі стажерами.

Кімнати відпочинку розташовувалися на п’ятому поверсі в лівому крайньому крилі, і групі всього лише потрібно було спуститися на пару поверхів нижче, щоб евакуюватися через аварійний вихід. Загалом їхній шлях був легким, але всі перебували в якійсь дивній напрузі, ніби в очікуванні нового вибуху. Вони перетнули майданчик зі сходами й опинилися в невеликому холі четвертого поверху. Тут знаходилися особисті кабінети обслуговуючого персоналу та кількох лікарів, парочка загальних ординаторських, а двері наприкінці коридору вели до кімнати з ліфтами та дверима в центральне крило. Вони прямували невеликою групою, поки один із охоронців ішов попереду, тримаючи в руках автомат, а інший смикав за ручки дверей, намагаючись перевірити, чи хтось був усередині кабінетів. У результаті ординаторські вже були порожні, як і кілька відкритих кабінетів.

В якийсь момент, Прістон знову смикнув чергові двері, заглядаючи всередину і на мить зникаючи в темряві кабінету.

- Ось чорт, - його голос почувся з темряви, привертаючи загальну увагу і змушуючи всіх, хто залишився, застигнути на місці.

- Що там, Прістоне? - його напарник теж вилаявся, але залишився на місці, чекаючи на відповідь.

- Праве крило... два верхні поверхи... усі знесли.

- Знесли? - чоловік ніби не вірив у те, що чув, на секунду опускаючи автомат вниз. - Що означає «знесли»?

- Значить, там величезна діра прямо посередині блоку, - Прістон вийшов з кабінету, демонстративно закриваючи двері просто перед носом зацікавлених стажерів. - Наші не відповідають і ці дурники з партійної охорони також мовчать. 

Від слів чоловіка Нейтан відчув, як напружилися його м'язи. Він озирнувся назад, зустрічаючи такий самий здивований погляд Гері.

- Ідемо вперед. Я ще раз спробую зв'язатися з нашими. Що, чорт забирай, тут відбувається? - Прістон сплюнув і вкотре вилаявся, зовсім не фільтруючи того, що говорив. - Відійшов лише на хвилину помочитися - і на тобі, опинився в центрі апокаліпсису, - він, на відміну від інших, був роздратований і злий, намагаючись зловити потрібну лінію зв'язку. Знову і знову чоловік вимовляв свій позивний, намагаючись отримати відповідь, поки їхня невелика група пробиралася далі коридором.

Там кілька автоматів з їжею та напоями лежали на підлозі, швидше за все, впавши під час попередніх вибухів. Подекуди валялися якісь папки та папери, ніби їх випадково випустили чи викинули під час евакуації.

- Де всі? - тихо прошепотів Гері на вухо Нейтану, прямуючи за старшими за званням. - Тут завжди було так багато персоналу.

- Можливо, всі встигли втекти, доки ми поралися у збройовій, - недобре відповів Нейтан, зиркнувши на Прістона, який безуспішно намагався зв'язатися з керівництвом, бо його побратими не відповідали.

Вони пройшли ще кілька кабінетів і зупинилися біля останніх дверей, які вели до ліфтів і невеликого блокпоста, що охороняв вхід до центрального крила. Там знаходилися ще одні сходи, які вели на нижні поверхи, у великий хол. Нейтан прямував цим шляхом майже щодня, коли приходив на зміну або йшов до кабінету головного інструктора чи до кімнат відпочинку.

До аварійного виходу залишалося зовсім небагато - пройти невелику кімнату, де знаходилися ліфти й вихід на сходи. Але чим ближче їхня група підбиралася до цього місця, тим сильніше Нейтан нервував. Він намагався тримати себе в руках, судомно обмірковуючи, кому взагалі знадобилося відкривати вогонь усередині медичного закладу. Усе це здавалося чимось нереальним.

- Стійте тут, - скомандував Прістон, перш ніж відчинив двері, що вели до головних сходів, і всі, як за командою, зупинилися. Навіть його напарник мовчки слухався.

Але не встиг Прістон і кроку ступити, як десь збоку долинув гучний несамовитий крик. Нейтан стрепенувся, повертаючи голову до інших дверей, прихованих за розсувними гратами. Вони відкривалися лише за допомогою ключ-карт, якими стажери не володіли, та вели до центрального крила лікарні.

Містер Доель говорив, що там були процедурні кабінети та маніпуляційні, але стажерам бувати там поки що не дозволяли. Найчастіше вони сиділи на постах охорони, подібно до того, що розташовувався перед дверима та залізними гратами, або ж займали місця на блокпостах навколо будівлі: на в'їзді, виїзді та на верхньому оглядовому майданчику.

Коли крик повторився, напарник Прістона підняв автомат, спрямувавши його просто на двері.

- Відчини двері, Прістоне, - скомандував він, займаючи якусь дивну позицію: розставивши ноги й трохи нахиливши корпус уперед.

- Ми маємо вивести стажерів.

- У нас із тобою інші обов'язки, а дітлахи впораються без нас. Вниз сходами, зараз же, - чоловік одразу махнув групі молодиків рукою, закликаючи їх бігти, а потім кивнув Прістону.

Нейтан затримався лише на мить, розуміючи, що повинен виконати наказ, і до того ж його інструкція говорила, що він має вивести свою групу в безпечне місце. Стажери не повинні були брати участь в евакуації працівників диспансеру.

- Нейтане, - Гері потягнув хлопця за собою саме в той момент, коли за дверима пролунали чергові крики, і тоді Нейтан зрушив з місця. Востаннє він побачив, як Прістон прикладає картку до сканера й відсуває залізні грати.

Стажерська група встигла спуститися лише на кілька сходинок униз, коли в коридорі пролунали крики та звук автоматної черги. Нейтан знову завмер, розрізняючи голос другого охоронця та нові звуки пострілів. Усе його тіло ніби відмовлялося рухатися вниз, але мозок безперервно твердив про головне призначення. Він був старшим у групі й ніс відповідальність за їхню безпеку.

Новий потік пострілів пробудив у Нейтані новий наплив думок. Адже він був частиною військового відділу просто зараз. На нього чекала кар'єра в ОПІК. То чому він мав тікати, наче боягуз? Йому слід було повернутися й допомогти, адже недарма він тримав у руках пістолет. Нейтан глянув на зброю у своїй руці й наступної миті попрямував угору сходами, не чуючи криків інших.

- Ідіть униз, до аварійного виходу, - скомандував Гері іншим, але його голос не віддалявся від Нейтана, а йшов за ним, бо Гері біг слідом за другом.

Коли вони повернулися в маленьку кімнату, усе стихло, але двері, що вели до головного крила, залишилися відчиненими, ніби щось заважало їм зачинитися автоматично. І варто було хлопцеві зробити кілька кроків уперед, як він зрозумів, що тіло Прістона було головною перешкодою. Чоловік осів на підлогу, опустивши голову вниз, а автомат лежав на його грудях. Його руки були розкинуті в різні боки, ноги неприродно підібрані під себе, а в голові була величезна дірка.

Нейтан проковтнув, а потім зазирнув у наступний коридор, відчуваючи, як втрачає можливість дихати. Наступним він побачив напарника Прістона, імені якого так і не дізнався. Його тіло лежало у калюжі власної крові, а трохи далі лежало ще одне тіло в закривавленому білому халаті, потім ще одне, і ще.

Нейтан видихнув і відчув поштовх у спину, коли Гері зупинився за ним, так само натрапивши поглядом на страшну картину.

- Ось де всі, - ледь чутно прошепотів Гері.

Його голос зрадливо здригнувся, бо довгий коридор був майже повністю заповнений тілами санітарів та людей у формі охоронців. Світло над їхніми головами кілька разів моргнуло, і тоді Нейтан сконцентрував погляд на єдиному силуеті, що рухався майже наприкінці коридору.

Нейтан боявся поворухнутися, ніби загіпнотизований картиною, яку бачив. Криваві бризки й плями від рук вкривали колись світлі стіни, шибки у вікнах були вибиті, швидше за все, під час вибуху, тож нічна прохолода пробирала до кісток. На вулиці вже почалася зима, а температура наближалася до нуля, через що його дихання перетворювалося на пару щоразу, коли він видихав.

- Не знаю, що їх убило, але нам треба забиратися, Нейтане, - ледь чутно промовив Гері, але навіть такий ледве вловимий шепіт зачепив слух того, хто сидів наприкінці коридору.

Біла постать піднялася над лежачими трупами, наче примара, що повстала з могили, а потім повільно обернулася, являючи хлопцям ще страшнішу картину.

То була жінка. У білому, заляпаному кров'ю одязі вона, здавалося, була частиною медичного персоналу. Її коротке волосся стирчало в різні боки, а руки були притиснуті до тіла, ніби приросли до нього з обох боків.

- Нейтане, це кейгу, - ще тихіше прошепотів Гері, але Нейтан і так це зрозумів. - І якийсь на диво божевільний.

Жінка дивилася на них безперервно, ніби вперше бачила людей у формі. Потім повільно нахилила голову, прибираючи волосся й стираючи кров зі свого обличчя, дозволяючи хлопцям побачити її спотворений рот - занадто широкий, із жахливими рубцями з кожного боку.

Це був перший раз, коли Нейтан бачив кейгу у всій красі, окрім того випадку під час студентської екскурсії. Але цей випадок був іншим. Більш емоційним і незабутнім, таким, що врізається в пам'ять на все життя.

Нейтан безперервно дивився на жінку, спостерігаючи, як вона відкриває свій величезний рот, швидше за все, збираючись напасти й на них. Він помітив кілька кульових поранень у неї на нозі та руках, але при цьому вона все ще стояла на ногах, що було дивовижним фактом. Організм кейгу регенерував швидше, але вони були такими ж смертними, як і звичайні люди. А з цією жінкою щось було не так.

Вона не була схожа на жодну особину, про яку Нейтан хоч колись читав. Вона була не при тямі, але здавалося, що не втратила розум. Тож її поведінка не була частиною мутаційних змін. При цьому вона була агресивною, напала та вбила стількох людей. І це також було чимось незвичайним.

- Нейтане, - Гері майже зашипів, намагаючись привести друга до тями. - Нам треба забиратися. З нею щось не так.

Нейтан і сам це зрозумів, але не встиг нічого зробити, бо жінка кинулася на них. Вона швидко долала відстань, але Нейтан стояв на місці, ніби загіпнотизований. Він бачив, як вона тягла за собою поранену ногу, а її руки, швидше за все, були зламаними або ж кульові поранення зачепили якісь важливі м'язи, через що вони просто бовталися внизу. Вона виглядала по-справжньому жахливо, ніби страховисько з найстрашніших кошмарів, але Нейтан був вражений. Він дивився, як із її плечей з'являється ще один відросток, формуючись із нових м'язів та тканин. Він не мав якоїсь особливої форми, але, здається, жінка могла керувати ним як додатковою кінцівкою, тому що цей відросток потягнувся у бік хлопців, бажаючи наздогнати їх.

Гері вилаявся і, штовхнувши друга назад, відкрив вогонь, роблячи рішучий крок уперед. Нейтан чув постріли, і йому здавалося, що десь стріляють. Начебто, окрім третього поверху, боротьба точилася ще й на інших поверхах, в іншому крилі. Він підняв погляд, розуміючи, що кейгу зовсім поруч і ось-ось наздожене їх, а відросток на плечі все більше нагадував спотворену руку. Тіло Нейтана, паралізоване й оніміле, відмовлялося слухатися, тому все, що він міг - це сидіти на підлозі, спостерігаючи за тим, як Гері відстрілюється. Його рука тремтіла, і він іноді промахувався, намагаючись поцілити жінці в голову, щоб убити її остаточно.

- Нейтане, - закричав Гері, відступаючи назад, поки кейгу мчав на них. - Зачини двері.

Нейтан глянув на мертвого Прістона, розуміючи, що його тіло підпирає механічні двері. Зібравши залишки сил, він штовхнув Прістона в спину, в останній момент хапаючи автомат і ключ-картку, що валялася поряд із ним. А Гері зробив останній постріл і відступив назад саме в той момент, коли двері зачинилися, відокремлюючи їх від божевільної жінки й гори трупів.

Після цього настала жахлива тиша, а ще через мить щось тяжке вдарило в залізні двері.

Нейтан раптом зрозумів, що сирена замовкла, а він і не пам'ятав моменту, коли це сталося, бо був надто вражений усім, що відбувалося. Він відповз назад, штовхаючи вбік автомат, забруднений кров'ю, а в іншій руці стискаючи картку загиблого охоронця. Гері, в чей час зробив ще кілька кроків убік, мабуть переймаючись, що жінка почне виламувати двері. Але цього не сталося, навколо звону лунала тиша, тому хлопець повільно осів на підлогу, дихаючи надто голосно й швидко.

- Що з нею не так? Думаєш, це вона вбила всіх? - тихо запитав Гері, все ще боячись порушувати пануючу тишу. Десь далеко пролунали нові вибухи, а потім поодинокі постріли. - Треба йти, Нейтане. Ми не можемо тут залишатися, - так і не отримавши відповіді Гері піднявся на ноги, а Нейтан мовчки кивнув, обмірковуючи все, що сталося.

Він був вражений тим, що побачив, але ще більше тим, що відчув при цьому. Він... злякався?

Це відкриття було ще більш жахливим, ніж ситуація, в якій вони опинилися. Нейтан, який вважав себе найкращим... злякався. Спочатку піддався фальшивому пориву самовпевненості, але зрештою просто завмер, поки Гері рятував їх обох.

- Дякую, - тихо промовив Нейтан на одному зітханні. - Я був вражений, - ці слова пролунали надто хрипко, і для хлопця це було болючим визнанням. Він був нікчемою у власних очах.

- Припини. Мені теж було страшно, - Гері поклав руку на плече друга, намагаючись змусити його піднятися.

- Але ти пішов за мною, - прошепотів Нейтан, не розуміючи, чому Гері зробив це. - Ти пішов за мною?

- А як інакше? Ти ж мій напарник, пам'ятаєш? - Нолан сказав це як жарт, і ця фраза могла звучати як щось підбадьорливе, якби не противний скрегіт, що долинав з іншого боку залізних дверей. - Гаразд, Нейтане. Немає нічого ганебного в страху, - продовжив хлопець, легко стискаючи плече друга, - але зараз треба зібратися й піти звідси. Потрібно вивести решту.

Нейтан ніби протверезів, швидко підвівся на ноги і схопив автомат. Піддавшись хлоп'ячому пориву, він зовсім забув про своє головне завдання. Адже він був старшим, але поводився як амбітний підліток. А ось Гері... він, як завжди, був іншим. Нейтан притиснув автомат ще сильніше, передаючи напарникові картку.

- Бери, це може нам знадобитися.

Вони кивнули один одному і, ігноруючи скрегіт за дверима, рушили до сходів. Думати про причини нападу не було часу. Десь далеко лунали постріли та приглушені крики, але тепер Нейтан не рвався вперед. Він ішов першим, міцно стискаючи в руках зброю і намагаючись звільнити голову від моторошних думок. Йому треба було мислити ясно, щоб залишитися живим, адже більше помилок він допустити не міг.

- Думаєш, наші вже встигли втекти? - долаючи останні сходинки, Нейтан глянув на Гері через плече саме в той момент, коли основне яскраве світло над їхніми головами згасло.

Вони завмерли, прислухаючись до навколишніх звуків, чуючи далекі постріли, а потім, як грім серед ясного неба, пролунав новий вибух. Земля під ногами Нейтана затряслася, і тут же вилетіли шибки у вузьких вікнах, дозволяючи морозному повітрю увірватися в приміщення. Дзвін у вухах на кілька хвилин оглушив Нейтана, і він сів навпочіпки, відчуваючи руку Гері у себе на спині. Той тримався за Нейтана, щоб не впасти, поки сам Нейтан притискався до стіни, намагаючись не випускати з рук свою зброю. Пролунали нові постріли й голоси, що, здавалося, лунали надто близько.

- Тримайся поряд, - Нейтан знову повернувся до свого командного тону, і Гері скорився, ступаючи за напарником по п'ятах.

Вони спустилися сходами вниз, а потім зупинилися, бо сходи, що вели на поверх нижче, були зруйновані.

- Ось чорт, - простогнав Гері, закидаючи голову назад. Він вилаявся, ніби вмить утратив будь-яку надію на порятунок, а Нейтан намагався придумати інший план.

- Ми можемо спуститися ліфтом, - запропонував Нейтан, і в цей момент увімкнулося резервне живлення, а лампи над їхніми головами спалахнули тьмяним світлом, хоч якось освітлюючи все навколо.

Гері не встиг відповісти, бо з сусіднього коридору почулися постріли, і хлопці лише мить дивилися один на одного, киваючи головами, наче могли спілкуватися без слів.

Не зволікаючи Нейтан рушив уперед, штовхаючи ногою двері, що вели в ліве крило на третьому поверсі, і тримаючи палець на спусковому гачку автомата. Його кинуло в жар від хвилювання, що наповнило тіло, але цього разу хлопець був готовий.

Спочатку він помітив Британа, який стояв у кутку, і саме він був тим, хто стріляв. За його спиною стояв Морган, скорчившись від болю й тримаючись за ногу, а перед ними стояв ще один силует, і Нейтан був упевнений, що то був кейгу.

Зволікаючи лише секунду, він скрикнув, привертаючи увагу темноволосого чоловіка. Той обернувся і на перший погляд виглядав як звичайна людина, одягнена в непоказний одяг, але потім вишкірився, розвертаючись надто різко, а за його спиною промайнуло щось велике й світле. Це була його аномалія - довгий вигнутий хвіст рухався надто плавно, зовсім не в такт різким рухам основних кінцівок. Незважаючи на плавність, хвіст тремтів і в якийсь момент метнувся у бік Британа, збиваючи його з ніг. Тоді Нейтан натиснув на спусковий гачок.

Автомат штовхався в плече Нейтана щоразу, коли з нього вилітали кулі, але він ледве міг це відчути. Усе його тіло напружилося, а увага була прикута до основної цілі. Нейтан був добрим стрільцем: кілька його куль потрапили в живіт чоловіка, зупиняючи його натиск. А Нейтан тим часом ступив уперед, тепер цілячись у голову. Він зачепив плече, поцілив у хвіст, що миготів, а потім двічі вистрілив у голову, через що кейгу спочатку відступив назад, а потім упав на підлогу.

У коридорі на якийсь час запанувала тиша, тільки важке дихання Моргана порушувало її. Гері майже відразу побіг уперед, спочатку допомагаючи Британу, а потім опускаючись навколішки поруч із пораненим у ногу Морганом. Нейтан тим часом безперервно стежив за мертвим кейгу. Йому здавалося, що його кінцівки все ще трохи тремтіли, але це було неправдою. Точне влучання в голову остаточно вбило чоловіка.

- Чорт, - Морган здавлено скрикнув, і цей звук змусив Нейтана обернутися, спостерігаючи за тим, як Гері затягує джгут трохи нижче стегна.

- Нейтане, перевір Діксона, - Британ, спираючись на стіну, намагався підвестися на ноги, вказуючи кудись у темряву коридору, і тоді Нейтан озирнувся, розуміючи, що не одразу помітив ще одного хлопця. 

Він нерухомо лежав осторонь за великою книжковою шафою, поваленою на підлогу. Припускаючи найгірше, Нейтан зробив кілька кроків уперед, заглядаючи у відчинені двері, побоюючись зустріти ще одного кейгу. Перестрибнувши через лежачу шафу, Нейтан опустився поряд із тілом Діксона, повільно перевертаючи хлопця обличчям догори. Його очі були широко розплющені, а рот застиг у німому крику. Весь його одяг нижче пояса був закривавлений, а рана на щоці більше не кровоточила. Він виглядав так, ніби просто завмер, тому Нейтан притиснув пальці до його шиї, намагаючись намацати пульс.

- Що там? - спитав Гері, хоч і здогадувався, якою була відповідь.

- Він мертвий, - відповів Нейтан, акуратно опускаючи тіло Діксона назад на підлогу.

Усвідомлення сказаних слів вивело Нейтана з рівноваги, змушуючи відступити назад. Він дивився на нерухоме тіло Діксона, відчуваючи, як швидко стукає його серце від жаху та страху. Його приятель був мертвий. Лише десять хвилин тому він був живий, а тепер його тіло лежало перед ним як явний доказ кошмару.

- Де ви, чорт забирай, були? - одразу скрикнув Морган, знову й знову морщачись від болю. Рана на його нозі виглядала кепсько, продовжуючи кровоточити навіть після накладених саморобних пов'язок. - Сходи обвалилися, і ми вирішили сховатися тут, але ці двоє налетіли на нас, - хлопець махнув рукою, і Нейтан побачив ще одного мертвого кейгу, що лежав біля інших дверей.

Він заплющив очі, відчуваючи провину за все, що сталося. Адреналін вирував у його організмі, а пальці тремтіли, поки мозок намагався проаналізувати всю отриману інформацію.

- Де ви були? - знову спитав Морган, а Гері глянув на Нейтана, не наважуючись відповісти першим.

- Тим двом потрібна була допомога.

- І де вони?

- Мертві, - на видиху вимовив Нейтан, відчуваючи всепоглинаюче почуття провини. Він притис до себе автомат, іншою рукою розтираючи очі й відчуваючи, як ентузіазм від виграного поєдинку минає, а втома заповнює тіло з новою силою. Але ще важчим тягарем було тіло Діксона, що лежала за поваленою шафою.

- Ти потрібен був тут, зі своїм чортовим автоматом, - Морган був розлючений, і, якби він міг стояти на ногах, то гарненько врізав би Нейтану. - Якби ти був тут, Діксон був би живий.

- Досить, - Гері цього разу не витримав, перериваючи Моргана на півслові. Він знову обернувся, дивлячись на спину Нейтана, поки сам Стенфорд намагався зібратися з думками. - Тобі треба охолонути й говорити тихіше. Хто знає, скільки ще кейгу блукають поблизу. І з ними точно щось не так, бо вони нападають на людей. На живих людей.

Горер укотре вилаявся, намагаючись випрямити ногу, через що новий потік крові просочив саморобні пов'язки.

- Що тут відбувається? - він схопився за ногу, закидаючи голову назад від нестерпного болю, а його питання повисло в повітрі, залишившись без відповіді. 

Якийсь час навкруги панувала повна тиша, але Нейтан чув, як гучно б’ється серце у грудях. Він намагався не дивитися в той бік, де лежало тіло Діксона, бо через це не міг зосередитися на тих, хто ще був живим. 

- Де решта? - Нейтан запитав про це, не в змозі більше стояти поряд із мертвим тілом, яке нагадувало йому про власну помилку. Він не послухався наказу, і тепер його група розплачувалася за це своїм життям.

- Дівчата, здається, спустилися вниз на ліфті, - почав Британ, нагадуючи про те, що він увесь цей час теж був поряд. Його голос був глухим і трохи тремтів чи то від шоку, чи то від страху. - А Карлос не знаю. Я втратив його з поля зору в якийсь момент.

Нейтан на мить зігнувся, намагаючись подолати блювотний позив, а потім випростався, швидко оглядаючись на всі боки. Він увійшов у перший-ліпший кабінет, двері якого були відчинені, розглядаючи розкидані речі й книжкові полиці, що впали на підлогу. За вікном було темно, лише кілька прожекторів освітлювали територію диспансеру, і це здалося Нейтанові дивним. Він навіть не міг розрізнити у темряві житлові будівлі та високий залізний паркан.

Тоді Нейтан пройшов до іншого кабінету, вікна якого виходили на інший бік диспансеру. Першим, що він побачив, були палаючі блокпости, що виднілися вдалині. Деякі дерева поряд теж горіли, і вогонь повільно поширювався від одного сухого дерева до іншого. Далі Нейтан побачив кілька палаючих військових машин, а потім біля самого диспансеру помітив кілька людських силуетів. Хлопець одразу пригнувся, не знаючи, чи ці люди на їхньому боці, і лише за хвилину знову виглянув у вікно. Люди в масках стояли майже нерухомо, ніби охороняли будівлю, і Нейтан ніяк не міг розгледіти їхній одяг. Тоді він навприсядки повернувся до коридору, кличучи Гері, і вже разом із ним повернувся до вікна.

- Думаєш, це наші? - тихо спитав Гері, кілька хвилин спостерігаючи за майже нерухомими чоловіками.

Нейтан лише знизав плечима, знову визираючи і намагаючись розгледіти хоч щось у темряві.

- Ти теж помітив, що та жінка... кейгу, була одягнена як медична працівниця? - ще тихіше спитав Гері.

Нейтан кивнув, намагаючись відновити збите дихання.

- А ці двоє в коридорі... один із них був у формі технічного персоналу.

Цього разу Нейтан стрепенувся, дивлячись спочатку на Гері, а потім знову визираючи у вікно й розуміючи, що ті люди внизу теж мали форму співробітників технічного обслуговування. Темно-помаранчеві роби приховували майже все їхнє тіло, а темні тактичні маски, покривали голову й обличчя.

- Ці хлопці теж кейгу, - ледь чутно прошепотів Нейтан, складаючи два плюс два. - У них немає зброї... нічого, крім чортового вірусу всередині, - він глянув на Гері, помічаючи, як напружуються його вилиці. - Але я не зрозумію, чому вони просто стоять?

- Тому що інші, такі як вони, нишпорять усередині. Як ці, - Нолан кивнув, маючи на увазі тих убитих кейгу, що лежали в коридорі. - Але вони не виглядають так, наче втратили розум. Ніхто з них. 

Нейтан тихо вилаявся й цього разу попрямував у невеликий хол до ліфтів, розуміючи, що через відключення світла працював лише один із них, а цифрова панель показувала, що ліфт перебував на мінус другому поверсі. Хлопець притис руку до обличчя, кілька разів розтираючи його, щоб позбутися болю в очах. Увесь цей час він був дуже схвильований, перебуваючи у збудженому стані, але зараз його дихання приходило в норму, і Нейтан знову відчував, як сильно втомилося його тіло.

Він глянув на порожній пропускний пункт і вирішив знайти телефон, щоб зв'язатися із зовнішнім світом, але зрештою дзвінки не проходили, а в трубці панувала тиша. Тоді він ще раз глянув на залізні двері, згадуючи, що всього поверхом вище за такими ж дверима ховалася кейгу-жінка з потворним відростком у вигляді руки, і Нейтан не міг уявити, що могло чекати їх за дверима на цьому поверсі.

Потім він знову подивився у бік мінус другого поверху й повільним кроком пройшов до сходів, намагаючись оцінити масштаби руйнувань. Одна стіна була повністю зруйнована, а кілька сходових прольотів були відсутні. Щось темне внизу привернуло увагу Нейтана, і він обережно опустився на єдину вцілілу сходинку, намагаючись зрозуміти, що саме побачив. Спочатку він розрізнив темно-зелену стажерську форму, а потім світле волосся Карлоса, розуміючи, що той лежав на нижньому поверсі в неприродно викривленій позі.

Карлос теж був мертвий.

Нейтан ступив назад, хапаючись рукою за стіну, щоб утриматися на ногах. Його знову кинуло в жар, піт виступив на лобі, скочуючись до очей. Йому стало погано від ріжучого болю в животі й ниючого болю в ногах.

- Гей, Нейтане, - Гері з'явився поруч, ніби відчув, що Стенфорду потрібна підтримка. Він підхопив друга, підставляючи йому плече. - Що таке?

Не в змозі вимовити й слова, хлопець просто махнув рукою, вказуючи на зруйнований сходовий проліт. Тоді Гері залишив його на хвилину, дивлячись униз, а потім повернувся до Нейтана з кам'яним обличчям.

- Думаєш, він просто стрибнув? - це питання повисло в повітрі, добиваючи й без того хиткий стан Нейтана. - Можливо, вирішив, що відбудеться легким ударом, - Гері підняв руки до волосся, яке стирчало в різні боки, давним-давно вибившись із низького хвоста. - Що нам робити, Нейтане? Морган зовсім поганий, а Британ... здається, теж не в собі, хоча може стояти на ногах.

Нейтан чув через слово, судомно ковтаючи повітря ротом. Він спітнів надто сильно, відчуваючи, як форма гидко прилипає до відкритих ділянок шкіри на ногах і спині. Тоді хлопець притиснувся до стіни ще дужче, дивлячись то на залізні двері, то на ліфт. Варіантів у них, насправді, було не так уже й багато.

- Йдемо, - відчуваючи, як горять легені, Нейтан поклав руку на плече друга, використовуючи його тіло як опору. Разом вони повернулися до коридору, де сиділи Морган та Британ, зберігаючи мовчання.

- Що там? - Морган кивнув, розплющуючи очі, коли хлопці опинилися поруч.

- Карлос теж мертвий.

- Лайно, - вперше в житті Нейтан чув, як Британ лаявся. 

Він завжди був зовні спокійним і врівноваженим, ніколи не скаржився, на відміну від того ж Моргана. Допомагав іншим і завжди справно виконував накази Нейтана, але тепер, дивлячись на нього, Стенфорд думав лише про те, що підвів його. Підвів хлопця, який цілком розраховував на нього. Так само, як і Діксона, чиє бездиханне тіло лежало біля шафи. Так само, як і Карлоса, який вистрибнув з третього поверху, сподіваючись урятуватися, поки Нейтан намагався довести щось самому собі.

- Ми можемо залишитися тут, - зрештою промовив Нейтан, привертаючи увагу хлопців. - Але якщо будуть нові вибухи, то тут може бути небезпечно. І, можливо, внизу блукають кейгу. Їх стан невідомий, але всі кейгу до цього кидалися на всіх. І як мінімум один такий замкнений на п’ятому поверсі. Якщо раптом резервне живлення знову вимкнеться, залізні двері можуть відчинитися. Ми можемо залишитися тут і забарикадуватися в одному з кабінетів.

- Є ще варіант? - глузливо уточнив Морган, і Нейтан глянув на нього, дивуючись, що навіть у такому стані у нього вистачало сил на їдкі фразочки.

- Можна спуститися ліфтом униз. На першому поверсі більше шансів вибратися звідси. Але я все ж не впевнений, що там немає кейгу. Ці ж двоє звідкись узялися? І та, що на п’ятому поверсі, - тепер він глянув на Гері, бо тільки вони удвох знали, про кого він каже. - І у нас не так багато патронів.

- Є ще варіант? - тепер була черга Гері ставити запитання, але воно не звучало з його боку так знущально, як попереднє запитання Моргана.

- Так, - повільно кивнув Нейтан, розуміючи, що третій варіант - найбожевільніший. - Ми можемо спуститися на мінус другий, дістатися збройової та звідти пройти до підземного аварійного виходу.

- Ти з глузду з'їхав? - обурився Морган, дивлячись на хлопця лютим поглядом. Він глянув на Британа, а потім на Гері, намагаючись зрозуміти, чий бік вони підтримують, але що один, що другий були надто задумливими, швидше за все оцінюючи кожен із варіантів.

- Можливо, Марта та Шайла вже там. Ліфт стоїть на мінус другому, - Стенфорд продовжив говорити надто незворушно, пропускаючи повз вуха недавнє обурення Моргана.

- Ти знаєш, що на цьому поверсі? - після секундної затримки уточнив Гері, спостерігаючи за тим, як його друг відтягує відповідь. Він знав - це було видно по його обличчю та стиснутих губах.

- Я думаю... кейгу, - повільно промовив Нейтан, помічаючи надто різну реакцію на правду. - Вони тримають якусь кількість кейгу там.

- Це самогубство, - знову крикнув Морган, не контролюючи сили свого голосу. - Ти хочеш загробити всіх нас? Тобі мало Діксона та Карлоса? 

- Я лише пропоную варіанти, - відразу кинув Нейтан, бо слова хлопця зачепили його за живе.

Він стиснув пальці в кулак, відступивши на крок назад, але одразу ж повернувся на місце.

- Можливо, знизу зараз більше військових і вони можуть допомогти нам. За інструкціями там чергують тільки співробітники з КейДі, а зверху - партійна варта. І щось мені здається, що знизу компетентніші бійці, бо зверху щось нікого не видно, - він не зміг стримати роздратування, бо замість командної роботи, яка зараз була вкрай необхідна, отримував тільки незадоволені претензії..

- Я пропоную залишатися тут, - наполегливо продовжив Морган. - Упевнений, весь КейДі вже на вухах. Скоро сюди заявляться військові, тож нам треба сидіти тут.

Нейтан не міг заперечувати, що цей план був розумним, але щось не давало йому спокою. Можливо, той факт, що він досі не знав долю Марти та Шайли, відчуваючи відповідальність за них. Можливо, це почуття спіткало його занадто пізно, але тепер воно підривало його інстинкти самозбереження, змушуючи детальніше продумувати саме той, найшаленіший третій план.

- Насправді є в цьому щось дивне, - раптом заявив Британ, і Нейтан глянув на нього, не помітивши, коли хлопець осів на підлогу. Він спостерігав за тим, як Британ перебирає пальцями, ніби так само продумує щось у думках. - Тут майже немає людей та майже немає охорони. Ви чули що сказав Прістон? Партій варта кудись розбіглася. Зазвичай на кожному поверсі з десяток хлопців стерегли чи не кожні двері. Але зараз нікого немає. Ми ніби тут самі.

- Може, всі просто встигли втекти? - іронічно кинув Морган, але Гері несподівано похитав головою, знову піднімаючи руку до свого волосся.

- Британ правий. Сьогодні охорони ніби було менше, ніж зазвичай, - він замовк, даючи час на роздуми, а потім знову заговорив, продовжуючи думку. - Ці хлопці одягнені в спецодяг, ніби вони працівники диспансеру, а та, що була на п’ятому поверсі, - у медичній формі. І мені чомусь здається, що ці кейгу нормальні. Типу, вони розуміють, що роблять, і нападають саме для того, щоб вбити.

- Думаешь, що це якась змова? - відразу припустив Британ, потираючи чоло. - Як двадцять років тому? 

- Так, змова всесвіту за участю НЛО, - Морган виплюнув кілька слів занадто люто, намагаючись підвестися на ноги, але зрештою знову зісковзнув на підлогу.

- А мені здається, все досить логічно, - продовжив Британ, майже не реагуючи на знущальну фразу Моргана. - Щось на кшталт спецоперації проти КейДі. Або ж проти... не знаю, проти когось конкретного в Раді. Може це знову Гірське місто? В них не вийшло двадцять років тому, то вони вирішили спробувати ще раз. Але тепер в них є союзники. Зтось… із Каруса.

Ці слова раптом наштовхнули Нейтана на дивні думки, змушуючи згадати той прийом, який він відвідав із Далтон ще два місяці тому.

«Подивимося, як її клоуни з мензурками захищатимуть нас».

Незрозуміла фраза містера Парадді зараз звучала інакше, але здавалася надто нереальною. Нейтан не міг навіть припустити, що хтось із КейДі був готовий на подібне: атакувати власний диспансер і дозволити померти стільком людям. Навіть у найжахливіших припущеннях він не хотів вірити, що хтось міг піти на таке.

- Нейтане, - голос Гері перервав роздуми Стенфорда, змушуючи його повернути голову. Він подивився спочатку на Моргана, потім на Британа та Гері, розуміючи, що всі дивилися на нього. - Яким буде твоє рішення? Роздуми це добре, але нам треба щось робити. Або ховатися, або йти далі. 

Він відчув нечуваний тягар відповідальності, який опустився на його плечі. Щонайменше три життя, крім власного, сьогодні залежали від нього. Адже він усе ще був старшим, нехай і не виправдовував свого звання.

- Я піду за тобою, що б ти не вирішив, - промовив Нолан, підводячи руку, щоб покласти її на плече Нейтана, і цей жест лише обтяжив його невидиму ношу. 

Нейтан намагався зважити всі «за» і «проти», не в силах позбутися думок про двох членів своєї групи, що залишилися. Хлопець концентрувався тільки на цих думках, ігноруючи всі сигнали власного тіла. Воно вимагало відпочинку, але Нейтан ігнорував усі внутрішні імпульси, відсуваючи власні потреби на останній план.

Урешті Нейтан витягнув свій пістолет, простягаючи його Моргану, тим самим дивуючи хлопця.

- Він повністю заряджений, але використовуй його тільки в крайньому випадку, - рівним голосом промовив Нейтан. - Британе, - потім він повернувся до другого хлопця, бачачи його повну готовність до будь-якого наказу. - Вам слід зачинитися в одному з кабінетів, - отримавши схвальний кивок, Нейтан кивнув у відповідь. - А ми, - Стенфорд тепер дивився на Гері, бачачи і в його очах повну покірність, - підемо вниз, у збройову.

Морган збоку шумно видихнув, прикриваючи очі та розтираючи рукою обличчя. Він різко вихопив пістолет із рук Нейтана, через біль підводячись на ноги й збираючись провести хлопців, стоячи на своїх двох. Морган розумів, що цей план був ризикованим як для Нейтана і Гері, так і для них із Британом. Учотирьох у них було б більше шансів, але, розділившись, вони наражали себе на більшу небезпеку.

Нейтан і Гері кивнули один одному, і погляд Нейтана перемістився до тіла Діксона, що нерухомо лежало за книжковими шафами.

- Сховайте тіло в одному з кабінетів, але не беріть його із собою. Некробіота вже почала формуватися в тілі і вона може привернути увагу кейгу, - хлопець давав останні настанови, насправді відтягуючи момент прощання. Він усе ще сумнівався у власному виборі, вперше в житті мріючи передати кермо влади в інші руки. Але він не мав такої можливості, а хлопці все ще покладалися на нього.

- Гаразд, ми йдемо, - Нейтан переклав автомат з однієї руки в іншу, зітхаючи надто голосно, ніби то був його останній шанс вдихнути свіже повітря.

- Гей, голубки, - Морган зупинив Нейтана та Гері, коли вони вже були біля самих дверей, змушуючи їх обернутися. Морган теж зробив важкий вдих, збираючись із силами, щоб вимовити таку фразу, поки хлопці спостерігали за ним. - Бережіть себе, - крізь зуби процідив Морган, і в його словах уперше прослизнула нотка хвилювання. Він одразу кивнув головою, намагаючись випрямити спину, ніби ось-ось збирався віддати честь старшому за званням. - Ви мені потрібні живими. Обидва. Тож бережіть себе.

- І ви себе, - у відповідь кивнув Нейтан, дивлячись спочатку на Моргана, а потім на Британа, який також підвівся на ноги, розправляючи плечі та випрямляючись.

- Побачимося, - Гері віддав хлопцям честь, а Нейтан похитав головою, щиро сподіваючись, що хоч хтось із них чотирьох доживе до світанку.