Раді Вас бачити!

Карта Тризем'я 

Зінька вважалася найвродливішою дівчиною району - мініатюрна білявка з сірими очима, пухкими вустами й зовнішністю Барбі. Вторік вона виграла конкурс краси, ледь не стала обличчям відомого алкогольного бренду, але разом із контрактом отримала пропозицію від власника, яка їй геть не сподобалася. Відмовила - і кар'єра накрилася тим самим тазом, в якому баба Стефа мила ноги після городу.

А от Віталька... Це, можливо, й було кохання. Вона завжди тримала дистанцію з хлопцями, але він чимось зачепив - модною зачіскою а-ля Мамай, брутальністю, або просто тим, що був сином господаря. Чи, може, вона боялася втратити роботу. Усе вирішила подруга:

- Ти що, хочеш в дівках до старості? Люба б мріяла бути на твоєму місці!

Ці слова образили - і Зінька погодилася.

Мобільний задзвонив. Вона миттю схопила айфон:

- Уже біжу!

Коротка мереживна сукня аж ніяк не пасувала до мотоциклетної прогулянки, але їй було байдуже - вона виглядала чудово.

- Куди ти? - буркнув Денис, не відриваючи погляду від ноутбука.

- Не твоє діло, - різко кинула вона.

- Я ж твій старший брат, - нагадав він спокійно.

- На кілька хвилин. І ти мені не мама, - надула губи.

- Але мама далеко. Тож я відповідаю за тебе.

- З якого це дива?

- Може, з того, що я чоловік?

Це змусило її розсміятися. Але Денис залишився серйозним:

- Послухай, Віталька не той. Кине тебе, як Алку. А вона тепер вагітна.

- Я доросла. Сама розберуся.

І з цими словами вона вибігла, застрибнула на блискучий «харлей» і зникла за поворотом, міцно тримаючись за хлопця в шкіряній куртці.

Денис тяжко зітхнув. Він був близнюком Зіньки - такий же тендітний, білявий, з вічно розкуйовдженим волоссям. Набрав Максима:

- Ходімо до Старого дуба.

Саме туди збирався повезти її Віталька. І це Денису дуже не подобалось. У того репутація ще та - та й татові гроші покриють усе.

Максим на відміну від нього був хлопцем міцної статури, а завдяки постійним заняттям в місцевому спортзалі мав доволі значний вигляд.

Хлопці заховавшись в кущах спостерігали за закоханою парою , що примостилася під старим дубом і поки, що нічого поганого не відбувалося. Вони пили вино, розмовляли і цілувалися. Ніч поступово змінила вечір і на небі висипали яскраві зорі. Десь співав соловейко , а хор місцевих жабів намагався перекричати його. З села чулося як брешуть собаки, а з дороги, що проходила неподалік долинав гуркіт автомобілів.

- З дається, що ми прийшли сюди даремно. Бачу, що твоя сестра цілком задоволена і нічого не має проти . Гадаю нам краще повернутися додому і дограти « Сталкера «нова версія просто бомба. А я відчуваю себе шпигуном.

Невдоволено пробормутів Максим.

- Можливо нам краще зачекати... - Якось надто невпевнено заперечив Денис.

Він також відчував себе шпигуном і не в кращому сенсі цього слова. Тим часом пестощі Вітальки стали надто наполегливими і коли його рука опинилася під її спідницею Зіньці перестало це подобатися. Вона спробувала випручатися з його обіймів та не тут то було . Хлопець міцно стискав її в своїх обіймах, не залишаючи шансу на звільнення. Він надто пристрасно цілував її уста , однією рукою щось шукаючи під спідницею, іншою стискаючи її груди.

- Зачекай... - Прошепотіла дівчина і спробувала відштовхнути надто настирного кавалера.

Усі її спроби виявилися марними. Хлопець ще міцніше стиснув її в своїх обіймах і притиснув до стовбура дуба який на своєму майже двухсотлітньому віці надивився всякого.

- Чого ж тут чекати? - обурився Віталька . - Ти ж подивися яка чудова ніч...

І після цих романтичних слів задер на ній спідницю. Зіньці це не сподобалося і вона щосили штовхнула його в груди.

- Відчепися....

- Чого ж ти така непривітна? Можна подумати ти ніколи цього раніше не робила...

І хлопець кинув її на траву. Це було сигналом для Дениса з Максимом , що прийшов час рятувати дівчину.

Денис рішуче вийшов з кущів.

- А ну пусти її! - Наказав він.

Віталька здригнувся , не очікуючи подібного повороту сюжету і дійсно випустив дівчину зі своїх обіймів. Побачивши Дениса він презирливо посміхнувся.

- Що? Привела з собою свого недолугого братика? І, що ж ти мені зробиш красунчику? Останнє слово прозвучало вкрай зневажливо.

- Він може нічого, а ось я... - Відповів за хлопця Максим, і продемонстрував йому бейсбольну биту яку прихопив з собою про всяк випадок.

- Прийшов захищати свою подружку? Да на фіга вона мені нада? В мене таких як вона сотні. - вирішив відступити з позицій місцевий Казанова.

- Ну от і добре. - Схвалив його рішення хлопець. - Можеш йти до них. Вони напевно тебе дочекатися не можуть.

Віталька сперечатися не став, швидко піднявся, і пішов до свого новенького мотоцикла, який коштував більше ніж всі жителі Нижніх балок могли разом заробити за рік. На прощання він кинув на Зіньку зневажливий погляд.

-Да пішла ти... Всі знають хто ти така. Прийдеш но завтра на роботу .

- Давай шуруй звідси, Ромео недороблений.

Максим підняв биту, даний жест був промовістішим за усі слова в світі. Віталька не став сперечатися. Він спритно заскочив на свій мотоцикл і зник разом з ним в темряві.

- Ну, що добігалася? - Не стримався щоб не вколоти сестру Денис.

Дівчина нічого не відповіла йому, лише голосно схлипнула і витерла сльози, що текли по блідим щокам.

- Я...я не думала , що до цього дійде. Вірніше думала, але я хотіла , а потім перехотіла...

І вона дала волю сльозам . Денис скинув спортивну кофту і накинув її на плечі сестрі.

- Дякувати Максиму все обійшлося...а тепер пішли додому. Let's go.

Раптом десь зовсім поряд почулося тріщання гілок і важке дихання яке переривалося гарчанням. Молоді люди зупинилися. Зінька інстинктивно притулилася до Максима і хлопець так само інстинктивно обійняв її однією рукою і виставив перед собою биту.