Раді Вас бачити!

Поснідавши та насолодившись першою порцією кофеїну, але не останньою за сьогодні, Леона пішла до свого кабінету. Протягом цього місяця їй прийшлося вирішувала всі робочі питання, не виходячи зі своєї квартири. Спочатку це було важко для всіх, та з часом співробітники пристосувалися й навіть звикли, що в телефоні завжди є можливість зв'язатися зі своєю начальницею. Фотосесії на яких вона повинна була бути присутня, все швидко вирішувалось через відеодзвінок. Звісно, для Леони так робити було важче й незручно, та й менш ефективно, і саме тому не обійшлося без казусів. Та навіть з урахуванням цього всього, для неї все одно краще, ніж бігати на милицях чи, не дай Боже, пересуватися на чужих руках.

Вона, відволікаючись на власні роздуми, розібрала всі запити, що встигли з'явитися у неї на робочій пошті. І ось її відволік від монітору рингтон на телефоні. Узявши слухавку, почула знайомий чоловічий голос:

— Доброго ранку. Мені передали, що сьогодні вам можуть зняти фіксатори з коліна. Після обід під'їхати, щоб відвезти вас до офісу? Чи сьогодні ви ще залишаєтесь вдома?

Мимохідь дівчина зрозуміла, що з Алексом вона старалася цей місяць мало контактувати. Майже не говорила з ним по телефону, та і жодного разу не зустрічалася в живу, а всі доручення надавала в текстовій формі, або ж через менеджерів. Він наче зрозумів,що краще не спішити нав’язуватися і весь час дистанцію. І ось сьогодні вперше він подзвонив сам. Помітивши, що пауза між ними вже затягнулася проговорила робочим тоном:

—Доброго ранку. Краще підвези лікаря до самого мого дому це пришвидшить моє звільнення. Щодо роботи: сьогодні ще побуду вдома. Якщо щось станеться, сподіваюся на твою допомогу, як і раніше.

Враз більш радісним голосом, він проговорив:

— Як завжди, ви знаєте, як зі мною зв'язатися в разі чого. Щодо агентства — не хвилюйтеся, я вплину на співробітників, щоб не повторилося те, що вони натворили у вчора.

— Дякую, — і, перед тим як покласти слухавку, додала: — Знаєш, Алексе, я перероблю твій робочий контракт. Ти працюєш цей місяць більше як мій особистий секретар, ніж охоронець. Власне, зараз я зрозуміла, що в ролі правої руки ти справляєшся на відмінно. І тому хочу оцінити твою роботу вище, ніж якогось охоронця.

— Мене все влаштовує й так, не варто витрачати час на створення нових папірців, які нічого не змінять. Тим паче я не відмовлюся від моє частини роботи, де повинен вас оберігати. Тому давайте на цьому закриємо тему і я вже піду виконувати ваші доручення. — і завершив розмову.

Вона відклала телефон і втомлено протерла очі. Погляд ковзнув по стіні, де висіли всі її напрацювання, прикріплені на білу поверхню. Вирізки з журналів, статті, моделі або ж малюнки, зроблені власною рукою, усе це було її ідеями та планами, що накопичилися за час роботи тут. 

Ще відтоді, як вона почала жити разом із Віктором, цей кабінет їй не був потрібен. Але поки Леона перебувала на лікарняному, ця частина квартири стала для неї рідним куточком, оазисом, де можна було не відволікатися від напрацювань і роботи. Їй навіть подобалося так більше: ніхто не смикав щосекунди, було тихо й спокійно. Віктор з’являвся вдома лише опівночі, а йшов ще до того, як Леона прокидалася. Можливості навіть заговорити не було, їхні графіки знову не перетиналися.

Спина почала неприємно нити. Піднявшись, вона пішла в напрямку ванної. Включивши воду, стала чекати, коли вона заповниться. Поглянула на конструкцію зі стільця й чоловічого темно-синього рушника. Відтоді як змайстрував місце для ноги Віктор, тут нічого не змінювалося. Так, Леона попросила зробити їхню домогосподарку Марію Павлівну. Коли та приходила на початку місяця для уточнення роботи на наступний квартал. Вона жінка старої закалки — без месенджерів і інтернету, тому завжди особисто приходила раз на чотири місяці, щоб почути, чи все влаштовує, і отримати новий перелік обов’язків.

Тепер же це все було непотрібним. Віднесла стілець на кухню, а рушник пом'яла в руках біля закритих дверей кімнати чоловіка. І все-таки вирішила кинути саме в його прання, бо в них зовсім різні кондиціонери використовує Марія Павлівна під час прання їхніх речей. Було б дивно повернути йому його рушник, який пахнув би по-іншому, адже вони все-таки подружжя, а не ті, хто тільки почали зустрічатися. 

Взялася за дверну ручку, важко зітхнувши, і врешті-решт зайшла в його кімнату.

Це вперше вона тут, коли її господар відсутній, і їй стало відразу ніяково від цього. Швидко прошмигнувши у ванну кімнату, вона завмерла. Тут усе було сплановано дизайнером під її наглядом і рекомендаціями, але вона стояла тут вперше після самого ремонту. Тоді побажала, щоб їхні кімнати були схожі у стилі, але не в колірній гамі. І так було скрізь, окрім його кабінету, який вона вирішила не змінювати під час ремонту, а залишити так, як він того забажав із власної волі. 

Для Леони робочий кабінет — це надто особисте, і там усе повинно бути організовано так, щоб було зручно й практично. Оскільки вона його тоді не знала, окрім прочитаних двох статей із журналу, вирішила, що краще туди не лізти. А от уся інша квартира, навіть басейн, були перероблені під її смак. І напевно в неї вийшло угодити не тільки собі, бо за ці три роки Віктор жодного разу не сказав, що його щось не влаштовує.

Коли вони розписалися, Леона сприйняла свого чоловіка як впертого самозакоханого представника чоловічої статі. Його бурштинові очі, які не відривалися з неї весь час, поки вони обговорювали деталі шлюбного контракту. Як він упевнено сидів, склавши руки на столі, посміхаючись, промовив: «Ну що, ми тепер відсьогодні не тільки стали знайомими, але й одружені. І на цьому нас і вітаю». Його нагла посмішка тоді була чимось на кшталт виклику для неї. Це все залишилося яскравим спогадом для Леони.

Відтоді, як відбулася їхня перша зустріч, вона асоціювала його з темними, холодними відтінками синього. Якщо в її ванній кімнаті переважали зелені тони — плитка була підібрана в улюблений колір смарагду, то в його кімнаті все було в синіх барвах, а плитка мала відтінок сапфіра, який Леона терпіти не могла. 

Знайшовши місце, де повинна лежати білизна для прання, вона швидким кроком вирішила закінчити перебування в його ванній. І ось чи то поспішила, чи фіксатор не дав зробити правильний крок, Леона підсковзнулася. Вхопившись за полицю, вона втрималася від падіння, але від її руху одна пляшка покотилася й дзвінко розбилася об плитку.

У ванній миттєво розлився знайомий аромат. Саме так пахли всі гелі, які Віктор видав їй у засніженому будинку. Від шоку в дівчини навіть виплив спогад про її обіцянку віддячити чоловікові за користування його гелями.

— Тц, краще б залишила в себе й потім сказала Марії Павлівні, що треба окремо отой клятий рушник випрати, — пробурмотіла вона.

Опустилася, щоб зібрати уламки, і, викинувши їх у смітник, пішла до своєї кімнати по сухі паперові рушники. Витерши все, вона підвелася й раптом згадала, що там у неї набиралася ванна. Побігла — і справді, вода вже лилася через край. Швидко закривши кран, видихнула:

— Боже, ну й день божевільний.

Заправивши волосся за вуха, вона стала вимочувати воду своїми рушниками та кидати їх в умивальник. Отак, по завершенні, вона спітніла, втомилася, а цілий день ще був попереду. Поглянувши на повну ванну, вирішила попри все не відкладати свої плани.

«Минуле знову нагадало про себе… Якщо Віктор дедалі частіше з’являється в її думках, чи не означає це, що він став для неї більш близьким, ніж вона сама готова визнати?

А що ви думаєте про це — діліться своїми думками в коментарях. Чи переживали ви такі ж відчуття, коли думали про свою половинку ще не усвідомлюючи справжніх почуттів?

Додавайте книгу в бібліотеку та ставте сердечка, щоб швидше прочитати продовження!»