Раді Вас бачити!

Леона не змусила гостю чекати й одразу відчинила двері. Брюнетка в чорному довгому темно зеленому пальто не наважувалася переступити поріг квартири, перебираючи ручку своєї білої сумочки стояла непорушно із свого місця. Власниця квартири заговорила першою:

— Добрий день, а Віктора немає вдома.

На неї глянули світло-блакитні очі її свекрухи, і вона одразу пояснила своє прибуття, замахавши руками в знак виправдання.

— Ой, я ж і не до нього, а до тебе. Хотіла переконатися, як ти? — і вони обоє поглянули на Леонову ногу, яку вона тримала зігнутою, бо думала, що прийшов її лікар. — Із моменту, як я побачила, що ти постраждали в тому гірському будинку, моє серце було не на місці. І хоч Олексій — на неї поглянула Леона з нерозумінням — тобто мій чоловік казав, що все добре, та я так не думала. Тому весь цей місяць я донімала сина, щоб той розповідав про твій стан. Він дуже сухо казав, що все добре, і ось я не витримала й прийшла побачити на власні очі. І за одно нарешті вибачитися за те, що ви пережили через мої недалекоглядні дії.

— Давайте краще зайдемо в середину, нічого тут стояти в проході.

І брюнетка враз повернулася, взяла кульки, які поставила перед тим, як подзвонити в двері, й пішла до кухні. Леона провела жінку поглядом і, зачинивши за нею двері, промовила:

— Наче це не ви придумали цей увесь божевільний план.

Та, поки виставляла судочки з їжею на стіл, пояснила:

— Так, я б сама ніколи не вигадала такого жорстокого й безглуздого плану. Та їхні аргументи тоді переконали мене, що для вас так буде краще: подалі від роботи, з можливістю відпочити й нарешті знайти час, щоб пізнати одне одного по-справжньому. І хоч я не була авторкою цієї ідеї, мій син мав рацію — я фактично стала співучасницею. І саме тому твоя травма лежить, в тому числі, і на моїй совісті.

У серці дівчини неприємно кольнуло. Навіть її рідні батьки не переймалися своїми вчинками й не відчували жодної провини.

Леона сіла за стіл, а свекруха почала відкривати один за одним судочки, які принесла з собою. Відразу по кімнаті розлився аромат чогось надзвичайно смачного і різного.

— Я не знаю, що ти любиш, а чого ні. Тому вирішила приготувати все, що в мене виходить найкраще в маленьких порціях.

— Та не потрібно було. Усе ж таки в нас є домогосподарка, яка готує нам.

— Ага, за рекомендаціями мого сина ця їжа на смак як трава. Я не маю нічого проти майстерності тієї жінки, і навряд чи в мене самій вийшло б щось смачніше з усіх тих критеріїв, які поставив Віктор перед нею. Але знаєш що? Їжа повинна насичувати спочатку виглядом і запахом, потім смаком. І лише в кінці: калоріями та користю. Якщо все навпаки, то краще вже зовсім не їсти, ніж таке. — І поглянула на недоїдену порцію Леони, яку та забула прибрати зі стола. 

Невістка теж розділяла думку старшої жінки, та за цей місяць їй наполегливо рекомендував лікар харчуватися правильно. Так як сьогодні вже будуть зняті всі обмеження. Вона вирішила, що якщо вона нарешті з'їсть щось по справжньому смачне, хоч можливо і не корисне, це ніяк не нашкодить. Побачивши інтерес у зелених очах, свекруха швидко обернулася, знайшла чисті виделку з мискою й поставила перед Леоною:

— Їж, дитино, бо ти зовсім бліда та худа. А тобі треба сили, щоб відновитися після такої важкої травми.

— Вона не така серйозна й зажила майже повністю. Залишилося тільки дочекатися дозволу від мого лікаря на те, що можна зняти це, — і вказала на коліно виделкою. — А так це мене вже не турбує. 

Із насолодою вона наминала в дві щоки страви, які підставляла їй брюнетка. Виявилося, що в її свекрухи талант до кулінарії, бо все, що пробувала, було надто смачним.

— А що говорять лікарі?

— Перший травматолог, який оглядав мене після приїзду до міста, сказав, що той, хто надав мені першу допомогу, міг би бути його колегою. Віктор вправив мені коліно так майстерно й наклав тимчасову шину, що відновлення не потребувало багато часу. Мій особистий лікар теж відзначав, що процес загоєння йде дуже добре, і навіть на минулому візиті можна було знімати фіксатор. Але він вирішив не ризикувати. Сказав, що надто добре мене знає, щоб дозволити собі свідомо піти на ризик.

І рудоволоса завмерла. Вона запізно усвідомила, що почала говорити надто багато й не по суті. Її мати вже б кричала, що та витрачає занадто багато часу, щоб дати відповідь на одне просте питання. Вона нервово підняла погляд на брюнетку, яка сиділа й дивилася на неї, опершись об власну руку — лікоть вона поставила на стіл. І спокійно підсумувала жінка.

— Так, мій син усе, за що тільки не візьметься, доводить до ідеалу. І це страшенно мене дратувало все його дитинство. Так як він не тільки від себе вимагав високих стандартів, а й від оточуючих — страждали всі. Навіть із батьком він постійно сварився тільки через те, що той щось неідеально зробив. Ну, хоч у твоєму випадку це було добре. Що він зміг вчасно тобі допомогти зі своєю скрупульозністю, і це врятувало твоє коліно від довгої реабілітації. Дякую, що розповіла, мене це заспокоїло.

Зрозумівши, що її ніхто не дорікатиме, Леона наважилася й далі більше говорити, ніж зазвичай. Із цією жінкою вона відчувала дивний комфорт навіть за буденою розмовою, як ця.

— Та він багато чим мені там допоміг. Я вдячна йому не лише за ногу. Адже саме він врятував мене від падіння цілого стелажа. 

— Ох, лишенько! — сплеснула в долоні жінка й перепитала: — Ти ще десь маєш травми? — і враз почала оглядати дівчину, не торкаючись до неї.

— Ні все добре, травмована я була за інших обставин і тільки коліном, а от ваш син...— Леона вже хотіла почати пояснювати, як у двері знову задзвонили. — Це, напевно, мій лікар. Я його чекала перед вашим візитом.

— Як вчасно.

Її свекруха швидко підвелася й побігла відчиняти двері. Привітавшись, впустила чоловіка. Той зняв теплий плащ і капелюха, поставив свій медичний комплект, перезувся в гостьові капці й нарешті був готовий.

— Добрий день, пані Леоно. Мені все пояснили по дорозі й передали, що ви дуже хотіли пошвидше вже зняти фіксатори з коліна, — промовив він, усміхнувшись під вусами. — То де будемо оглядати? Тут, чи краще пройти до дивана? Чи вам можливо стало важко пересуватися самостійно? 

— Звісно можу, Сергію Миколайовичу. Я ж не немічна, а просто травмована була. Та й сьогодні ви самі переконаєтеся, що я вже остаточно здорова.

Вона підвелася зі стільця, та стала на обі ноги як враз на допомогу підскочила брюнетка. Обережно підтримала лікоть дівчини, даючи їй змогу спертися на себе.

— Та я справді сама можу впоратися. Я вже спокійно наступаю на обидві ноги, — хотіла переконати цих двох, які стривожено дивилися на неї.

— Давай, поки біля тебе хтось є, ти прийматимеш допомогу. А коли вже сама, то тоді старатимешся своїми силами. Та й поки що ти не фахівець, щоб остаточно казати вердикт про одужання свого коліна. Тому не перевантажуй, а то може нашкодиш собі.

І ось так її довели до м'якого дивана ніжно-пастельного кольору. Усадивши її, лікар сам присів біля ноги й поглянув у очі пацієнтки.

— Можна? — запитав він.

— Так, звісно, — відповіла Леона й підтягнула широку штанину, що приховувала коліно.

Брюнетка стала так, щоб теж бачити. Вона схвильовано прикрила рот рукою, ніби була на готові стримати свій голос.

— Що ж, усе виглядає відмінно. — і, знявши весь каркас, сивочолий чоловік почав обмацувати колінний суглоб.

— То що, мені вже можна без нього? — з надією глянула на свою кінцівку в руках лікаря.

— Ну, думаю, ще тиждень краще походити в ньому, — і, опустивши її ногу, дістав із сумки блокнот і почав виписувати рецепт. — Тому залишаємо поки все так.

— Ви вже й минулого разу казали, що ще тиждень потрібно ходити. Може, вже досить? Мені треба працювати, а коліно вже зовсім не турбує й виглядає повністю загоєним. Навіщо тримати цю конструкцію, якщо вона не потрібна?

На неї глянув лікар і, важко зітхнувши, промовив:

— Добре, пані Леоно, ми вже знімемо фіксатор. Але пообіцяйте мені, що хоча б тиждень не взуватимете незручного взуття.

— Так, звісно, я можу пообіцяти, що цього тижня не взую нічого, чого ортопеди не рекомендують, — відповіла Леона.

Чоловік поглянув на неї й важко зітхнув, ні на мить не повіривши молодій пані. Він виписав ще кілька нових препаратів для додаткової реабілітації й почав збиратися.