Раді Вас бачити!

Випровадивши особистого лікаря й домовившись про наступний візит, Леона задоволено стала на обидві ноги й майже з полегшенням видихнула. Та раптом за спиною заговорив ще один гість, який увесь час мовчав. Вона аж підстрибнула від несподіванки, настільки непомітно стояла її свекруха, що Леона зовсім про неї забула.

— Так, якщо в тебе все добре, то я, мабуть, піду, — сказала жінка й рушила до прихожої. Вона одягнула верхній одяг, перевзулася й стала біля дверей. Леона, притулившись до стіни, вже була готова зачинити за нею двері, але помітила сумнів у її погляді.

Дівчина посміхнулася й дружньо піджартувала:

— Ви щось хотіли дізнатися? Напевно, цікаво, як Віктор тут живе насправді, а не лише «все нормально».

Брюнетка підвела свої блакитні очі й відповіла:

— Він у мене вже дорослий дядько під два метри, знає, як за собою дивитися, — вона посміхнулася, зробила паузу й, трохи повагавшись, додала: — Я більше за тебе переживаю. Та розумію, що краще буде дати тобі відпочити без зайвих гостей.

Вийшовши, вона завмерла на порозі й, повернувшись обличчям до невістки, промовила:

— Якщо тобі сподобалося те, що я приготувала, то, може, завтра ще щось приготувати? Та й пусті судочки заберу заодно. Ти не будеш проти такого мого візиту?

— Якщо вам не важко, я буду тільки рада, — щиро посміхнулася Леона. — Тільки от малоймовірно, що я сидітиму вдома. Тепер я вільна в пересуванні, хоч і не зможу взути свої улюблені туфлі, але залишатися в цих тісних стінах квартири я вже не хочу.

Жінка, що стояла навпроти й ніжно посміхалася, уважно слухала кожне слово. Усе в її поведінці викликало в Леони лише теплі відчуття комфорту — разюча відмінність від її рідної матері. Почувши, що їй дозволяють прийти, свекруха враз підбадьорилася й перепитала:

— Та те, що тебе не буде вдома, нічого страшного. Я лише принесу їжу і на цьому все. Може, в тебе є улюблена страва?

— Та ні, я все їм без винятку й особливої улюбленої страви не маю. Хоча ні... те, що в холодильнику, та порційна їжа, яку їсть Віктор, я тепер не їм. Цілий місяць харчуватися тільки цим — з мене досить.

— Ну, то не ти дивна, а мій син, що харчується лише цим. Як біоробот! Якби не народжувала його сама, то вже мала б сумніви, чи він узагалі жива людина, — пожартувала вона.

Вони посміялися й розпрощалися. Полум'яноволоса провела свекруху до ліфта, а потім повернулася в квартиру.

Ставши в ліфті, брюнетка піднесла стиснуту руку до серця, з полегшенням видихнула й пішла з веселим настроєм до супермаркету, щоб закупити інгредієнти й швидше почати готувати.

***

До робочого кабінету, не постукавши, зайшов його батько в супроводі двох охоронців. Вальяжно опустившись на диван, він став чекати, коли син відволічеться від паперів і привітається першим.

Віктор спершу глянув на очі — схожі на його власні, тільки світліші, а потім на двох істуканів у чорних окулярах і класичних костюмах, що стояли за спиною наймача.

— Ти вже зовсім не розлучаєшся з ними, — хмикнув син. — Напевно, й спиш під охороною. Чого ти так боїшся?

— А ти зовсім забув правила етикету. Нагадати як слід говорити зі старшими? — в тон йому відповів батько.

Вони дивилися один одному в очі, аж поки у двері не постукали. Не дочекавшись дозволу увійшла Світлана з кавою для Олексія Вікторовича. Поставивши чашку, дівчина помітила напружену атмосферу, яка панувала в кімнаті, й поспішила вийти.

Першим розірвавши зоровий контакт, Віктор знову занурився в документи. Його батько взяв чашку, із насолодою вдихнув аромат напою й промовив:

— От що-що, а працівників ти вмієш вибирати. Ця дівчина така вміла: усе схоплює на льоту, й нагадувати їй двічі не треба. Виконує з першої вказівки ідеально.

— Чому ти прийшов? — холодно запитав Віктор, не відриваючи погляду від паперів, які час від часу підписував.

— Ось вирішив спитати, що там із реалізацією нашого плану викупу та поглинання закордонної компанії.

— До чого цей цирк? — Віктор швиргонув ручку на стіл і сперся об спинку крісла, врізавшись оцінювальним поглядом у старого чоловіка. — Ти й я знаємо: варто мені лише подумати про щось і тобі вже донесли. Але якщо хочеш почути особисто від мене, то так, є проблеми, які я очікував і про які попереджав ще на самому початку. Та ніхто не хотів слухати, включно з тобою. Борги цієї компанії безмежні: щойно закриваємо один, одразу виринає інший. А ти все в ЗМІ розповідаєш, ніби все чудово й прекрасно. Нам так не вистачить коштів, щоб виплатити не лише суму за закупівлю потрібних компонентів, а й навіть твоїм улюбленим акціонерам відсотки наприкінці кварталу буде нічим платити.

— Ну, не перебільшуй. Не все так погано, — спокійно відказав батько, пригубивши гарячий напій.

— Усе сказав? — холодно кинув Віктор, усе ще не в змозі приборкати роздратування після зустрічі з Павуком. Тепер його вирішив довести ще й рідний батько, присутність якого він останнім часом терпіти не міг.

— Ні, не все, — поставив чашку й врізався бурштиновим поглядом у сина. — Ти повинен чемно виконувати мої рекомендації, а не відкидати одну за одною.

— Твої рекомендації неефективні й, більше того, межують із законом, — відрізав Віктор.

— Якщо не будеш слухатися, я посаду іншу людину на твоє місце, яка виконуватиме все чемно за моїми інструкціями. До речі, про чемного... де подівся віцепрезидент компанії? Щось він пропав, а ніхто й не знає куди.

— Дмитро Васильович був відправлений вирішувати одну важливу задачу. Поки що вона повинна залишатися непоміченою, і ти також маєш бути в цьому зацікавлений.

— Це б з чого така секретність?

— Перший склад, який був створений на початку, — тихо промовив Віктор.

— Ох-хо-хо... ти й до нього доліз, — батько всміхнувся з ледь прихованим здивуванням.

— Що ти весь цей час робив, якщо так і не приховав явно свої корупційні схеми? Чи зовсім не боїшся за наслідки?

— Ну, це тільки мій син зміг би докопатися до цієї справи. Інші уже не могли б говорили зі мною, якби вони дізналися про це. — піднявшись, він посміхнувся та, засунувши руки в кишені, промовив: — Добре, я впевнився, що ти щось вирішиши ці проблеми. Та не забувай, що мої рекомендації не потребують чиєїсь оцінки, а тільки реалізації. Бо інакше буде тут працювати хоч той самий Дмитро Васильович, який хоч вірний тобі як пес. Та такі тварини враз змінюють господаря, який їх буде краще годувати, — і пішов, залишивши Віктора в ще жахливішому настрої.

Із усієї сили він увірвав по столу. І в кабінет, постукавши, зайшла Світлана в руках тримала нову порцію паперів. Побачивши, який розлючений її бос, вона не спішила класти документи на стіл.

— Щось ще? — зиркнув на неї, ледь тримаючи свій гнів під контролем.

— Так, вчорашні ваші рекомендації справді покращили ситуацію з поглинанням закордонної компанії. І вже є результати по логістиці, — вона вирішила таким чином хоч якось підняти настрій.

Та шатен заправив своє волосся назад та надмірно промовив:

— Ти думаєш, що я мав сумніви, що так все і буде? Правельно розумію ти вироішила озвучувати і так очевидні речі? — подзвонив телефон, на екрані — Цезар. Він вирішив спочатку відправити секретарку: — Йди і розбирайся із рекомендаціями, якіми мене закидав мій батько. Їх структуруй і порівняй із нашими теперішніми діями. Все повинно бути готове і відправлено як висновок йому ж на електронну адресу. Тепер йди, — блондинка поставила папери на стіл та швидко вийшла. І, впевнившись, що він залишився сам, узяв слухавку.

— Цезарю, попереджаю: не дратуй мене, — холодним тоном заговорив першим.

— Ох, який ти зараз енергійний.

— Що в тебе?

— Погані новини.

— Наскільки? — повернувся до панорамного вікна та став дивитися на місто.

— Наша спроба притиснути акціонерів шантажем провалилася. Тепер єдиний шанс відволікти інших від наших справ: на тобі та твоїх секретних планах, які ніхто, крім тебе, не знає. І хотів уточнити: коли готувати акції до продажі?

— Юлію, я ж казав про таке не говорити по телефону.

— Та Боже, не хвилюйся, в мене є любовник, який... — та Віктор не збирався це слухати.

— Припини. Будь-який девайс можна прослухати або записати. Акції залишаються акціями. Ми їх тримаємо на випадок останньої краплі, яка впаде й переверне чашу. Більш детально поговоримо тільки наживо.

— Ой, я тільки радий. Тоді приїдеш до мене днями, я тобі маю дещо віддати. Все ж таки не одними поганими новинами тебе годувати.

— Сьогодні після роботи чекай.