Спочатку:
На сторінку книги
Все почалось із дзеркала в шкільному коридорі.
Воно завжди висіло навпроти кабінету хімії — старе, потемніле, з тріщиною в кутку. Але сьогодні, проходячи повз нього, Крістіна зупинилась.
— Почекайте, — сказала вона. — Моє відображення… не повторило рух.
Дівчата наблизились. Вони встигли побачити, як відображення Крістіни усміхнулось — коли вона була серйозною. І тоді… зникло.
Залишилась лише її тінь.
Настя
У її дзеркалі — зовсім інша вона. Без страху. Без сумніву. Ця інша Настя дивиться прямо в очі й каже:
"Я могла бути тобою. Але ти зупинилась. Не бійся йти далі."
Настя простягає руку до дзеркала. Воно пульсує теплом. І показує сцену — майбутнє, де вона стоїть перед людьми і говорить, не боячись. А за її плечима — книги. Її книги.
Крістіна
В її відображенні — вона сама. Але з довгим волоссям, в чорному. Та, що не дозволила собі бути слабкою.
"Я — та, ким ти станеш, якщо не про бачиш собі."
Крістіна тремтить. Але тоді з’являється світло — і голос Ані:
"Ти маєш право бути ніжною. Навіть до себе."
І образ у дзеркалі тане. Залишається тільки вона — справжня. Але вже — сильніша.
Даша
Її дзеркало показує дівчину, що плаче вночі. І водночас — ту, що сміється вранці. Вони обидві — частини її.
"Маска не зраджує. Вона захищає. Але часом — задушує."
Даша торкається скла — і воно розсипається блискітками. Її сльози падають — і на підлозі з’являється напис:
"Справжній сміх — починається після сліз."
Вони знову разом. Дзеркала щезають. Але в книзі з’являється новий запис:
"Щоб знайти іншу — мусиш спершу повернути себе."
«Далі — тиша перед голосом. І те, що промовить саме серце.»
Далі буде...
