Спочатку:
На сторінку книги
Мені боляче відпускати цих героїв.
Вони стали для мене більше, ніж вигаданими дівчатами з літніх вечорів і дивних дзеркал. Вони — мої подруги, мої відображення, мої діти. Я вчилась разом з ними — чути мурашки, довіряти собі, не зраджувати те, що тремтить глибоко всередині.
Я писала — і плакала. Усміхалась, коли Даша сміялась крізь сльози. Вірила, коли Настя знаходила голос. Сердилась на тишу, коли Фаїна зникла. І тремтіла, коли зошит оживав новими словами.
Ця історія — про кожну з нас. Про тих, хто боїться, але йде. Хто мовчить, але чує. Хто губиться — але продовжує шукати.
Якщо ти дочитала до кінця — дякую. Ти теж частина цієї магії.
А тепер… дозволь собі написати свою історію. Бо мурашки не обманюють.
З любов’ю,
авторка, яка вірить у знаки
Далі буде...
