Раді Вас бачити!

Понеділок зустрів Сіетл безжальною, сірою мрякою. Дрібний дощ монотонно бив у панорамні вікна офісу «Horizon», створюючи ідеальний фон для того абсолютного спустошення, яке панувало всередині Елізабет.

Вона сиділа за своїм робочим столом, сховавшись за двома великими моніторами, ніби за бетонними стінами бункера.

«Просто працюй. Дивись у монітор. Роби свою роботу. Не думай про нього,» - повторювала вона про себе, швидко стукаючи пальцями по клавіатурі. Але букви розпливалися. Замість чорних символів на білому фоні вона бачила сині, льодяні очі, його посмішку, малюнки на тілі…

Вона так старанно уникала його всі наступні дні. Приходила в офіс раніше, йшла пізніше, обідала прямо за столом, ковтаючи несмачні салати з пластикових контейнерів, аби тільки не перетинатися з ним у коридорах чи біля кавомашини. Вона знала, що якщо він подивиться на неї своїм фірмовим, звабливим поглядом, її стіна байдужості впаде, оголивши всю її жалюгідну закоханість.

Раптом двері її кабінету відчинилися. Елізабет не потрібно було піднімати очей, щоб зрозуміти, хто увійшов. Її рецептори миттєво вловили цей до болю знайомий аромат. Парфуми Шона. Аромат чоловіка, який став її особистим прокляттям.

- Привіт. Ховаєшся від світу? - його голос пролунав розслаблено і легко, заповнюючи собою весь простір невеликого кабінету.

Вона змусила себе зробити глибокий вдих, приклеїла на обличчя свою найкращу «корпоративну» посмішку і повільно підняла очі.

Шон стояв перед її столом. На ньому була біла сорочка, рукави якої, як завжди, були недбало засукані до ліктів. Його світле волосся було злегка розкуйовджене.

- Привіт, Шоне, - її голос прозвучав рівно, без жодної зайвої емоції. - Не ховаюся. Просто багато роботи. Кінець кварталу, сам розумієш.

Шон повільно обійшов стіл і звично, абсолютно ігноруючи будь-які особисті кордони, сів прямо на край її стільниці, відсунувши стопку якихось паперів. Його очі пильно, майже скануючи, вдивлялися в її обличчя.

У його голові крутилися дивні, незрозумілі йому самому думки. Зі сторони все було як завжди - Ліз сиділа перед ним, ідеальна, красива, строга. Але його внутрішній голос говорив про щось дивне. Вона більше не реагувала на його появу тим теплим, злегка саркастичним блиском в карих очах. Її поза була закритою. Вона не жартувала, не закотила очі на його вторгнення. Від неї віяло холодом.

Він не розумів, що відбувається. Для Шона та ніч була апогеєм їхньої довіри. Вони переспали, їм було неймовірно круто, і при цьому вони уникли всієї тієї драми, яку він так ненавидів. Він був упевнений, що знайшов ідеальний баланс. Але тепер його найкраща подруга ніби віддалилася на тисячу кілометрів, сховавшись за стіною звітів і дедлайнів. Йому не вистачало її. Не вистачало її легкості, її підтримки.

- Ти якась бліда, - тихо сказав він, простягнувши руку, щоб торкнутися її щоки.

Елізабет рефлекторно, майже непомітно, відхилилася назад, уникаючи його дотику. Його рука завмерла в повітрі, а потім повільно опустилася.

- Просто не виспалася, - сухо відповіла вона, опускаючи очі на клавіатуру. - Що ти хотів, Шоне? У мене справді горить презентація.

В очах Шона промайнула тінь здивування. Його зачіпала ця холоднеча. Його нарцисична натура вимагала повернути все на свої місця, повернути її увагу.

- Я хотів витягнути тебе на обід, - впевнено заявив він, схрестивши руки на грудях. - Ти вже тиждень харчуєшся якимись перекусами перед монітором. Так не піде. Ми йдемо їсти нормальну їжу.

- Я не можу... - почала було Ліз, але він її різко перебив.

- Можеш. Презентація не згорить. До того ж, - він зробив коротку паузу, і його губи розтягнулися в хитрій посмішці, - Келлі дуже хотіла поспілкуватися з тобою в неформальній обстановці. Ми йдемо втрьох.

Слово «Келлі» вдарило Елізабет під дих. Повітря в кабінеті раптом стало в'язким. Вони йдуть втрьох? Він прийшов кликати її на обід, щоб вона сиділа і дивилася, як він фліртує з цією... стажеркою?

- Шоне, я не думаю, що це гарна ідея. Мені справді ніколи, і я не впевнена, що компанія Келлі - це те, що мені зараз потрібно, - тонко, з явною іронією натякнула вона на свою відмову.

Але Шон не відступав.

- Годі тобі, Ліз! Не будь занудою. Ти мені потрібна там. Пішли. Відмова не приймається. Ти ж моя найкраща подруга, ти маєш оцінити ситуацію, - він підморгнув їй і зіскочив зі столу.

Це прокляте «найкраща подруга» знову змусило її стиснути зуби так, що заболіли щелепи. Гордість кричала їй відмовитися. Але інша частина, мазохістська і вперта, шепотіла: Якщо ти відмовишся, він зрозуміє, що ти ховаєшся. Він зрозуміє, що точно щось не так.

Елізабет повільно закрила кришку ноутбука і підвелася. Вона розправила плечі, вирівняла спину, наче йшла на ешафот. 

- Добре. Пішли обідати.

Ресторан італійської кухні на першому поверсі їхнього бізнес-центру зустрів їх ароматами смаженого часнику, базиліку та свіжозвареної кави. Вони зайняли кутовий столик біля вікна.

Елізабет сиділа навпроти Шона, а Келлі вмостилася прямо біля нього, на кутовому диванчику, майже притискаючись своїм стегном до його ноги. На стажерці була кремова блузка з настільки глибоким вирізом, що Ліз дивувалася, як вона взагалі пройшла офісний дрес-код.

Келлі не замовкала ні на секунду. Вона щебетала про якісь нові тренди в дизайні, постійно звертаючись до Шона, зазираючи йому в очі і періодично, наче зовсім випадково, торкаючись своїми тонкими пальцями з ідеальним червоним манікюром до його руки.

- Ой, Шоне, ти такий геній! Той інтерфейс, що ти вчора показував, це просто щось неймовірне. Я б ніколи до такого не додумалася! - Келлі дзвінко розсміялася, відкидаючи своє світле ідеальне каре назад, оголюючи тонку шию.

Шон сидів розслаблено, тримаючи в руці склянку з водою. Він посміхався, його душа явно тішилася цим обожнюванням, але він тримався стримано. Він не розпускав руки, не відповідав їй відвертими непристойностями, як робив це з іншими. Він пам'ятав, що вона родичка боса. Він вів цю гру філігранно, балансуючи на межі.

Але для Елізабет кожна секунда цього обіду була ножовим пораненням. Вона бачила, як його очі сміються. Бачила, як він реагує на жіночу увагу. Вона сиділа тут, перед своєю тарілкою з різотто, до якого навіть не доторкнулася, і відчувала себе абсолютно зайвою. Третім колесом. Привидом.

Вона намагалася підтримувати бесіду, кивала, вставляла якісь односкладові репліки, але всередині неї все кричало від болю. Вона згадувала ту ніч. Як він цілував її шию. Як стогнав її ім'я. А тепер він сидить тут і дозволяє іншій жінці тертися об нього своїм плечем.

Шон, пережовуючи стейк, крадькома спостерігав за Ліз. Вона була ідеальною картиною дружньої стриманості. І це його страшенно дратувало. Де її сарказм? Де її уїдливі коментарі, якими вона зазвичай знищувала його нових пасій прямо за столом? Вона просто сиділа, красива, холодна і абсолютно відчужена. Йому не вистачало її вогню. Він зловив себе на думці, що щебетання Келлі починає здаватися йому прісним і нав'язливим. Йому хотілося, щоб Ліз закотила очі, щоб вдарила його під столом ногою, щоб зробила хоч щось, що повернуло б їхню звичну динаміку.

- Ой, вибачте, я на хвилинку відійду припудрити носик, - раптом проворкувала Келлі, промокнувши губи серветкою. Вона млосно посміхнулася Шону і, цокаючи підборами, попрямувала до вбиральні.

Як тільки її фігура зникла за поворотом, за столиком запанувала важка, гнітюча тиша.

Шон відклав виделку. Він відкинувся на спинку дивана, уважно, своїм пронизливим поглядом вивчаючи обличчя Елізабет. Вона дивилася у вікно, на сірі, мокрі вулиці.

- Ліз, - покликав він тихо, змушуючи її повернути до нього голову. - Що з тобою? Ти сидиш, як на нудній лекції.

- Зі мною все чудово, Шоне. Просто немає апетиту, - вона витримала його погляд, хоча всередині все тремтіло. Вона вимушено посміхнулась, вдаючи те «чудово».

Він нахилився трохи вперед, спираючись ліктями на стіл. Його обличчя стало серйозним.

- Мені потрібна твоя порада. Як найкращої подруги, - він вимовив ці слова легко, не усвідомлюючи, що кожен звук зараз ріже її живцем. - Що скажеш про неї?

Елізабет завмерла. Її серце пропустило удар, а потім забилося так швидко, що їй здалося, ніби вона втрачає свідомість. 

- Про кого? - видавила вона, хоча чудово знала відповідь.

- Про Келлі, - Шон іронічно посміхнувся куточком губ. - Як вона тобі? Вона, звісно, родичка Гріна, тому тут треба грати обережно. Але... вона непогана. Смішна. Легка на підйом. Думаєш, я міг би розглядати її як свою дівчину? Не просто на пару ночей, а... ну, спробувати щось більше?

Ці слова були пострілом впритул.

Холодна вода. Ні, це був лід, який миттєво скував усі органи Елізабет. Окунів її з головою так, що вона перестала дихати. У вухах різко задзвеніло, приглушуючи звуки ресторану, дзенькіт приборів, фонову музику.

Він сидів перед нею. Чоловік, якому вона віддала свою душу і своє тіло, чоловік, який сказав, що їхня ніч була просто «нереальною». І зараз він, дивлячись їй прямо в очі, питає її дозволу і благословення на те, щоб спробувати побудувати стосунки з іншою. З якоюсь стажеркою, яку знає пару тижнів. Він готовий спробувати з нею те, що категорично відмовився пробувати з Ліз.

Біль був настільки фізичним, що Елізабет довелося вп'ястися нігтями у власні долоні під столом, щоб не скривитися. Смак крові від прикушеної зсередини губи повернув її до реальності.

Шон дивився на неї, очікуючи відповіді. Він шукав у її очах підтвердження, можливо, хотів побачити ревнощі, хотів її реакції. Він сам не знав, навіщо запитав про стосунки - він панічно боявся їх. Можливо, він просто хотів вивести Ліз на емоції.

Але Елізабет не дала йому того, чого він чекав. Її гордість зібрала останні сили, вибудовуючи непробивний фасад.

Вона розтягнула губи в красивій, теплій посмішці. Її карі очі дивилися на нього прямо і спокійно.

- Вона чудова, Шоне, - голос Елізабет звучав рівно, переконливо, без жодної нотки тремтіння. - Вона яскрава, амбітна і дуже красива. Я думаю, що вона достойна дівчина. Якщо ти справді готовий до чогось серйозного, то вона... чудовий варіант. Я рада за тебе.

Тінь пробігла по обличчю Шона. Її слова були правильними, добрими, але чомусь вони не принесли йому задоволення. Навпаки, всередині нього щось глухо, неприємно впало. Він не цього хотів почути. Він хотів, щоб сказала, що Келлі чергова пуста лялька, щоб розкритикувала її. А вона просто... віддала його їй. З посмішкою, так просто. Він сам бачив, яка Келлі, і очікував правди від Ліз. Але він цього не почув.

У цей момент до столика, весело похитуючи стегнами, повернулася Келлі. 

- Про що пліткуєте? - вона знову вмостилася біля Шона, поклавши руку йому на передпліччя.

Елізабет миттєво підвелася, відсуваючи стілець.

- Ні про що, Келлі. Шон просто розповідав про ваші нові проєкти. А мені вже час, - вона взяла свою сумочку. Її рухи були різкими, квапливими.

- Вже? Ми ж навіть каву не замовили, - Шон теж подався вперед, його брови зійшлися на переніссі. Йому раптом страшенно не захотілося, щоб вона йшла. - Ліз, залишися. У тебе обідня перерва ще двадцять хвилин.

- Не можу, Шоне. Директор просив зайти до нього о першій, я зовсім забула. Рада була поспілкуватися, Келлі. Смачного вам, - Елізабет кивнула їм і, не чекаючи відповіді, майже бігом попрямувала до виходу.

Шон дивився їй услід. Її струнка фігура в строгому костюмі швидко зникла за скляними дверима. Його руки стиснулись в тихому роздратуванні. Келлі щось говорила йому на вухо, але він її не чув. У нього було стійке, гидке відчуття, що він щойно зробив щось непоправне, але він не міг зрозуміти - що саме.

Елізабет майже бігла коридорами офісу. Її серце гупало в грудях, як божевільне, в горлі стояв задушливий клубок сліз. Вона влетіла у свій кабінет, зачинила двері і тремтячими руками повернула замок.

Вона в безпеці.

Ліз притулилася спиною до дерев'яного полотна дверей і повільно, безсило сповзла по них на підлогу. Як тільки вона торкнулася килимового покриття, маска розбилася.

Вона закрила обличчя руками, і кабінет наповнився тихими, задушеними риданнями. Її плечі здригалися від кожного вдиху. Це був не просто смуток. Це була агонія. Удар ножем прямо в серце.

«Чи міг би я розглядати її як свою дівчину?»

Ці слова луною відбивалися в її голові. Він не хотів стосунків з нею, своєю найкращою подругою, з якою ділив таємниці і ліжко. Але він готовий був спробувати з дівчиною, яка просто красиво махала віями. Вона для нього завжди залишатиметься лише зручною тінню, «другом» у спідниці, безпечною гаванню, куди він приходить заліковувати рани від інших жінок.

Сльози гарячим потоком лилися по її щоках, руйнуючи ідеальний макіяж. Вона відчувала себе приниженою власною любов'ю. Своєю наївністю. Мішель мала рацію з самого початку: Шон - це глухий кут. Чорна діра, яка висмокче з неї все світло, якщо вона не відійде.

«Я повинна його забути. Я повинна викреслити його з голови. Я повинна перестати його кохати,» - в паніці, задихаючись від власних сліз, шепотіла вона в порожньому кабінеті.

Вона не виживе, якщо продовжить спостерігати, як він будує стосунки з Келлі. Вона зійде з розуму. Їй потрібна була заміна. Їй потрібен був щит, клинок, щось, що переключить її фокус, що змусить Шона відступити і дасть їй простір для зцілення.

Елізабет різко підняла голову. Її очі, червоні і наповнені відчайдушною рішучістю, метнулися до сумочки на підлозі. Вона дістала телефон.

Тремтячими пальцями вона відкрила месенджер і прогорнула список контактів вниз, знаходячи потрібне ім'я – Крістофер.

Той самий нудний, стабільний Крістофер з логістичної компанії. Той самий, з яким не було іскор, з яким не було «вау», але з яким було безпечно. Який ніколи б не приніс їй такого нищівного болю, як цей блакитноокий диявол з татуюваннями.

Вона сковтнула гіркий клубок у горлі, витерла сльози тильною стороною долоні і почала швидко друкувати, поки її рішучість не випарувалася:

«Привіт, Крісе. Вибач, що так довго не писала, було багато роботи. Ти ще не передумав щодо нашого другого побачення? Я б дуже хотіла зустрітися на цих вихідних.»

Вона заплющила очі і натиснула «Відправити».

Повідомлення полетіло.

Елізабет відкинула телефон на підлогу, обхопила коліна руками і сховала в них обличчя. Вона зробила свій крок. Вона заведе нові стосунки. Вона змусить себе відчувати щось до іншого. Вона випалить Шона зі свого серця, навіть якщо для цього доведеться спалити все вщент.