Раді Вас бачити!

Понеділок минув, як у тумані. Елізабет вдалося вгамувати емоції, майже спокійно допрацювати до кінця дня, не зіткнувшись із Шоном ще раз. Крістофер відповів на її повідомлення майже одразу, запропонувавши зустрітися в п'ятницю. Ліз погодилася. Вона сподівалася, що ця зустріч стане тим самим важілем, який виб'є з її голови всі романтичні дурниці.

Але наступні дні показали, що викреслити Шона зі свого життя не так просто. Здавалося, він відчув, що вона віддаляється, і включив режим активного наступу.

У вівторок вранці вона тільки-но підійшла до свого робочого столу, як побачила на ньому стаканчик з її улюбленим карамельним макіато та приклеєний жовтий стікер: «Для найсуворішої PR-ниці у цій будівлі. Посміхнися. Твій улюблений заноза». Ліз дивилася на цю каву, відчуваючи, як серце зрадницьки пришвидшує свій стук. Каву вона так і не випила.

У середу він «випадково» опинився в ліфті разом з нею і намагався завести розмову про якийсь новий серіал, вона відповідала мʼяко, але без зайвої залученості в розмову, поспішно втікши від нього на першому поверсі.

У четвер він написав їй повідомлення з пропозицією піти на обід у їхнє старе кафе. Ліз відповіла : «Вибач, сьогодні не зможу», і вимкнула телефон.

Вона вислизала, ховалася, будувала мури. А Шон, як досвідчений мисливець, який відчув, що здобич зривається з гачка, намагався ці мури пробити. Його інтуїція підказувала йому, що щось не так, але його самовпевненість відмовлялася вірити, що вона справді може його відкинути після стількох років дружби, і тим паче тієї ночі.

У п'ятницю ввечері Елізабет сиділа у своїй вітальні, намагаючись зробити хоч якийсь пристойний макіяж перед побаченням з Крістофером. Руки трохи тремтіли. Мішель, як зазвичай, сиділа на дивані і з легкою іронією спостерігала за зборами подруги.

- Ти впевнена, що цей Крістофер - гарна ідея? - запитала Мішель, відкусивши яблуко. - Ти виглядаєш так, ніби збираєшся на співбесіду, а не на побачення.

- Я впевнена, Міш. Мені потрібно переключитися, - Ліз старанно фарбувала вії, намагаючись не думати про те, що ще пару тижнів тому в цьому ж дзеркалі вона бачила себе щасливою і закоханою. - Він нормальний, стабільний хлопець. Це саме те, що мені зараз треба.

Раптом у двері пролунав короткий, впевнений стукіт.

Мішель здивовано підняла брови і пішла відчиняти. Ліз, відчувши дивний холодок по спині, завмерла з тушшю в руці.

- О, яка «приємна» несподіванка, - почула вона уїдливий голос своєї сусідки.

З коридору до вітальні увійшов Шон. Він був одягнений у сорочку та джинси, поверх та ж шкіряна куртка. Він виглядав як завжди стильно та гарно. Але Ліз звернула увагу на те, що він тримав у руках. Це була невелика, стильна коробочка з прозорим верхом, перев'язана шовковою стрічкою.

- Привіт, принцесо, - він обійшов Мішель так, ніби її там взагалі не було, і попрямував прямо до Елізабет. Його блакитні очі уважно, майже жадібно просканували її образ: макіяж, гарна сукня, укладене волосся. - Я дивлюся, ти кудись зібралася?

- Привіт, Шоне, - голос Ліз прозвучав набагато холодніше, ніж вона планувала. Вона відклала туш і повернулася до нього, схрестивши руки на грудях. Вона намагалася дихати рівно, щоб не видати того урагану емоцій, який він викликав самою своєю присутністю. - Так, у мене плани. А ти що тут робиш?

Він не зніяковів. Його грайлива посмішка стала ще ширшою, він простягнув їй коробочку.

- Я приніс тобі дещо. Це... - він зробив інтригуючу паузу, - макаруни з лавандою та білим шоколадом. Я пам'ятаю, що ти якось казала, що терпіти не можеш класичні смаки, але обожнюєш усе незвичайне. Я знайшов їх у тій новій французькій кондитерській на розі. Спеціально для тебе.

Елізабет подивилася на коробочку. Лаванда та білий шоколад. Він пам'ятав. З усіх безглуздих розмов за обідом він запам'ятав її смаки. Серце боляче стиснулося, але вона швидко згадала, навіщо вона сьогодні гарно одягнута.

- Дякую, Шоне. Це дуже мило, - вона не взяла коробочку, змусивши його покласти її на тумбочку. - Але мені зараз не до солодкого. Я поспішаю.

Тінь здивування промайнула на його обличчі. Він звик, що його подарунки і увага викликають щонайменше захоплену посмішку.

- Куди це ти така гарна зібралася в п'ятницю ввечері, ще й без мене? - його голос прозвучав жартівливо, але в ньому чітко вловлювалися нотки ревнощів, які він намагався приховати. - Може, відміниш свої плани? Я купив два квитки на той новий трилер, який ти хотіла подивитися. Замовимо китайську їжу, посидимо в мене, як у старі добрі часи? Я навіть згоден віддати тобі найкраще місце на дивані.

Це було його запрошення. Його спосіб повернути їх у звичну зону комфорту. Його спроба сказати: «Давай знову будемо друзями, як у старі добрі часи.»

Ліз відчула, як її гордість випрямила спину. Вона більше не буде його запасною гаванню. Не буде його іграшкою, до якої він приходить, коли йому нудно.

- Ні, Шоне, - вона подивилася йому прямо в очі, її голос був твердим і крижаним. - Я не можу. Я йду на побачення.

Шон завмер. Він помітно напружився, а очі звузилися. Він окинув її поглядом ще раз, але тепер у ньому не було радості, лише холодний, роздратований аналіз. 

- На побачення? З ким? Тільки не кажи, що ти знову витягла якогось дурня з Тіндера.

- Ні. Це Крістофер. Той самий «нормальний» хлопець, - вона вимовила це з викликом, насолоджуючись тим, як змінюється його обличчя. - Виявляється, він дуже милий, уважний і... серйозний. Ми йдемо на вечерю.

Шон видав короткий, глухий смішок, у якому не було ні краплі задоволення. Він засунув руки в кишені джинсів, намагаючись виглядати байдужим. 

- Крістофер? Серйозно, Ліз? Ти ж сама казала, що він нудний. Ти ж наче відшивала його! Що змінилося? Вирішила знизити стандарти?

- Я вирішила дати шанс нормальним стосункам, Шоне, - відрізала Елізабет. Її голос затремтів. Вона зробила крок до нього, скорочуючи дистанцію, і подивилася йому в очі з усим розчаруванням і болем, на які була здатна. - Я хочу стабільності. Я хочу чоловіка, який буде бачити в мені жінку, а не просто «зручну людину для зняття стресу». Крістофер може мені це дати. А ти... ти йди в кіно з Келлі. Я впевнена, вона з радістю займе найкраще місце на твоєму дивані. І не тільки на дивані.

У вітальні запала мертва тиша. Мішель, яка до цього мовчала, ледь помітно, з повагою, кивнула Ліз і відійшла ближче до вікна, щоб не заважати.

Шон дивився на Елізабет так, ніби бачив її вперше. Її слова вдарили його глибоко, пробивши його самовпевнену броню. Згадка про Келлі, про його власні цинічні фрази - все це повернулося йому бумерангом. Він відчув, як у грудях щось неприємно закололо. Він хотів їдко відповісти, хотів висміяти цього Крістофера, але, дивлячись у темні, рішучі очі Ліз, зрозумів, що будь-який його жарт зараз буде жалюгідним. Вона його не слухатиме. Вона справді йде.

- Ти робиш помилку, Ліз, - тихо, з несподіваною серйозністю сказав він. Його голос звучав нервово. - Цей хлопець тобі не підходить. Він тебе не потягне. Ти згаснеш поруч із ним.

- Це моє життя, Шоне. І мої помилки, - вона відвернулася від нього, підхоплюючи сумочку та пальто, - А тепер, вибач, я запізнююсь.

Вона не стала чекати, поки він піде. Ліз пройшла повз нього, на мить вловивши його запах, від якого все всередині затремтіло, і швидко взувшись, вийшла з квартири.

Шон залишився стояти у вітальні. Він подивився на коробочку з макарунами, яка лежала на тумбочці, потім перевів погляд на Мішель. Сусідка дивилася на нього з відвертим засудженням.

- Двері там, - сухо сказала Мішель, вказуючи на коридор.

Шон нічого не відповів. Він розвернувся і вийшов, грюкнувши дверима так, що затремтіли шибки у вікнах.

Ресторан, який обрав Крістофер, був тихим, класичним місцем із приглушеним світлом і джазом на фоні. Крістофер зустрів її з квітами - невеликим букетом кремових троянд. Він відсунув для неї стілець, зробив комплімент її сукні і замовив вино, порадившись із сомельє.

Це було зразкове побачення.

Але для Елізабет воно було прісним.

Вона сиділа навпроти цього правильного, приємного чоловіка і розуміла, що не відчуває абсолютно нічого. Жодної іскри. Жодного хвилювання. Її тіло було тут, вона їла салат, вона сміялася з його історій, але її думки були далеко.

Вони були в її квартирі, де залишився стояти Шон із палаючими від злості очима. Вони були в його автомобілі, де вони їли тістечка після її невдалого побачення. Вони були в його ліжку, де він цілував її…

- ...і тоді я вирішив, що нам потрібно оптимізувати маршрути поставок, - розповідав Крістофер, активно жестикулюючи. - Це дасть компанії приріст у п'ятнадцять відсотків!

- Це дуже вражає, Крісе, - вона натягнуто посміхнулася, роблячи черговий ковток вина. Вино було чудовим, але воно не могло заглушити біль, який роз'їдав її зсередини.

Вона дивилася на його акуратні руки і згадувала татуйовані, сильні руки Шона, які так ніжно торкалися її шкіри. Вона дивилася на його правильне обличчя і згадувала диявольську посмішку з ямочками, від якої втрачала голову.

«Навіщо я це роблю? - кричав голос у її голові. - Кого я намагаюся обдурити?»

Вона намагалася використати Крістофера як пластир, але рана була занадто глибокою. Вона не могла викреслити Шона. Не могла перестати його кохати, як би сильно не старалася. Від цього усвідомлення їй стало так гірко і боляче, що на очі ледь не навернулися сльози. Вона намагалася побудувати стіну, але сама ж розбивалася об неї.

Коли побачення нарешті закінчилося і Крістофер провів її до будинку, він зупинився біля під'їзду.

- Ліз... мені дуже сподобався цей вечір, - він подивився на неї з надією, його рука несміливо торкнулася її талії. Він нахилився, щоб поцілувати її.

Елізабет інстинктивно, без жодної думки, відхилилася назад, підставляючи йому щоку. Його губи мазнули по її шкірі.

- Мені теж, Крісе. Дякую за вечір. Все було… чудово. Ще побачимось, - швидко пробурмотіла вона, відчуваючи себе жахливо винуватою.

Крістофер помітно знітився. Він зрозумів її сигнал.

- Звісно. Тоді... до зустрічі.

Вона кивнула і швидко зайшла у під'їзд.

Піднімаючись ліфтом, Елізабет притулилася головою до холодного дзеркала. Вона не хотіла таких відносин. Вона не хотіла використовувати інших чоловіків, щоб помститися Шону або втекти від себе. Це було нечесно по відношенню до них, і це руйнувало її саму.

Вона увійшла в темну квартиру. Мішель вже спала. На тумбочці так само лежала та проклята коробочка з макарунами.

Елізабет взяла її в руки, відчуваючи, як по щоках котяться солоні, гіркі сльози. Вона не з'їла жодного. Вона просто сповзла по стіні на підлогу і заплакала, обіймаючи цю коробочку, як останнє нагадування про чоловіка, якого вона кохала, але який ніколи не належатиме їй так, як вона цього хотіла. Вона грала в гру, в якій не могла виграти. І найстрашніше було те, що Шон, схоже, навіть не розумів, як сильно він її руйнує.

Наступні кілька днів перетворилися для Шона на справжній, виснажливий квест, у якому він несподівано для себе постійно програвав. Його найкраща подруга, його Ліз, жінка, яка була його порадницею, чудовим співрозмовником, рятівником, тепер стала абсолютно невловимою. Вона вислизала від нього з грацією професійного ілюзіоніста. «Багато роботи», «Терміновий дзвінок», «Вже пообіцяла Мішель» - її відмовки були ввічливими, холодними і непробивними.

Шон не звик до такого. Зазвичай жінки самі шукали його уваги, а тут він ловив себе на тому, що постійно перевіряє месенджер і вишукує її поглядом у коридорах офісу. Ця дистанція дратувала його, виводила з рівноваги.

У п'ятницю ввечері, не витримавши цієї мовчазної облоги, він рішуче попрямував до її кабінету. У його руках була невелика, перев'язана стрічкою крафтова коробочка. Не її улюблені важкі шоколадні брауні, а витончені японські моті з манго та маракуєю - десерт, який вона хотіла якось спробувати, і який він спеціально замовив на іншому кінці міста.

Він відчинив двері. Елізабет стояла біля дзеркала, поправляючи піджак. Вона виглядала ефектно: м'які локони, виразна лінія губ, стримана, але неймовірно приваблива елегантність.

- Привіт, - Шон зайшов усередину, зачиняючи за собою двері. Він простягнув їй коробочку, пускаючи в хід свої очі-блискавки. - Я вирішив, що нам треба перервати цю робочу лавину. Екзотичний десерт і вечір зі мною. Що скажеш?

Елізабет подивилася на коробочку, потім на Шона. 

- Дякую. Це дуже несподівано і... мило. Але я не можу. Мене вже чекають внизу.

Посмішка Шона трохи згасла. Він засунув вільну руку в кишеню темних джинсів, примруживши свої очі. 

- Хто чекає? Мішель знову влаштовує вечір фемінізму?

- Ні. Крістофер, - вона вимовила це ім'я спокійно, застібаючи ґудзик на тренчі.

Шон голосно, з відвертим роздратуванням видихнув. 

- Знову цей зануда? Ти ще досі з ним? Ліз, ти серйозно? Він не для тебе!

Елізабет зупинилася. Її пальці міцно стиснули ремінець сумочки. Вона повільно підняла на нього погляд, і в її очах запалав виклик.

- Тоді хто для мене, Шоне? Який він, мій ідеальний чоловік? Просвіти мене.

Шон зробив крок назустріч, його голос став тихішим, низьким, магнетичним.

- Твій чоловік повинен бути сильним. Він має розуміти твій сарказм з півслова. Він повинен вміти змусити тебе сміятися, коли ти хочеш когось вбити, і вміти захистити тебе від усього світу. Він має бути пристрасним, щоб у тебе дихання перехоплювало, коли він просто на тебе дивиться. Але при цьому... - Шон на мить запнувся, ніби слова вирвалися самі собою, - він має бути надійним. Відповідальним. Тим, хто не втече.

Він щойно описав себе. Точніше, ту свою версію, якою він міг би бути, якби не його панічний страх перед серйозними стосунками. Ліз гірко, ледь помітно посміхнулася, відчуваючи, як ці слова розривають її серце на шматки.

- Надійний і відповідальний, кажеш? - тихо промовила вона. - Знаєш, багато з цього списку є у Крістофера. І найголовніше - він готовий бути поруч. Мені цього достатньо.

Вона оминула його, залишаючи в повітрі шлейф свого парфуму, і вийшла з кабінету. Шон, оговтавшись від її холодного тону, кинувся слідом.

Вони йшли довгим коридором, Елізабет швидко цокала підборами, прямуючи до ліфтів. 

- Ти робиш помилку, Ліз! - кинув він їй у спину, його голос лунав занадто голосно для порожнього офісу. - Ти змушуєш себе бути з ним!

Вона різко зупинилася біля ліфта і обернулася. 

- Я перестала бути тією мрійливою дівчинкою, Шоне. Я більше не чекаю принца на білому коні. Я більше не шукаю тих іскор, які згорають за одну ніч, залишаючи по собі лише попіл. Я обрала спокій. Я обрала стабільність і людину, яка мене цінує.

Двері ліфта відчинилися, вона зробила крок усередину. Шон зайшов за нею. Вони спускалися в напруженій, наелектризованій тиші. Шон намагався підібрати слова, намагався якось достукатися до неї, висміяти цей її вибір, але її відчуженість паралізувала його.

Коли вони вийшли у просторий скляний хол на першому поверсі, Елізабет раптом зупинилася і простягнула руку вперед, зупиняючи його. 

- Стій. Не йди за мною, - її голос був твердим і безжальним. - Я не хочу, щоб Крістофер побачив тебе і почав ставити запитання або ревнувати. Бувай, Шоне.

Вона розвернулася і пішла до скляних дверей. Шон завмер. Слово «ревнувати» вдарило його, як ляпас. Він стояв посеред холу, наче вкопаний, і дивився на її впевнену, незалежну ходу. Вона змінилася. Це більше не була його Елізабет, яка сміялася з його жартів і завжди була поруч.

Він повільно підійшов до високих панорамних вікон. На вулиці йшов дрібний дощ. Він побачив, як Елізабет підійшла до сріблястого седана. З машини вийшов Крістофер, відкриваючи їй двері авто. Елізабет посміхнулася йому і швидко, але ніжно поцілувала в губи, і сіла в авто.

У грудях Шона щось боляче, нестерпно защемило. Він стиснув кулаки так, що побіліли кісточки. Що це було? Ревнощі? Чи панічний, первісний страх втрати? Він дивився, як від'їжджає машина, і розумів, що втрачає її. Вона більше не слухала його порад, вона закрила перед ним двері у свій світ. І від цього усвідомлення йому стало важко дихати. Він хотів, він мусив з'ясувати, що саме безповоротно зламалося між ними.

Тим часом Елізабет сиділа в теплому салоні автомобіля Крістофера. Потім черговий ресторан, який був затишним, вино - чудовим, розмова - розміреною і правильною. Але кожного разу, коли Крістофер посміхався, перед очима Ліз виринало розгублене обличчя Шона. Її злило власне серце. Вона сиділа поруч із хорошим чоловіком, але не могла викинути з голови того, хто завдав їй стільки болю. Ця нав'язлива присутність Шона в її думках дратувала її до сліз.

Наступного ранку Елізабет прийшла на роботу раніше звичайного, сподіваючись спокійно розібрати пошту. Але, відчинивши двері свого кабінету, вона завмерла.

У її кріслі, розслаблено відкинувшись на спинку, сидів Шон. Перед ним на столі стояли два паперові стаканчики з кавою. Він прийшов раніше, щоб не дати їй шансу втекти. Його очі були прискіпливими і зосередженими.

- Як пройшло побачення? - запитав він замість привітання, уважно скануючи її обличчя.

Ліз глибоко вдихнула, опановуючи себе. Вона пройшла до столу і сіла на гостьовий стілець навпроти свого ж робочого місця.

- Чудово. Це був дуже романтичний і цікавий вечір. Крістофер справжній джентльмен.

Шон криво, саркастично посміхнувся. 

- Джентльмен? Він вже все розповів про свою роботу?

Ліз хотіла щось сказати колюче, злісне, але лише примружилась, не розуміючи до чого це він хилить.

- Ліз, досить. Що між нами відбувається? Чому ти так віддалилася? Що я зробив не так? Ми ж... ми ж були найближчими людьми.

Це пряме, майже відчайдушне запитання вибило Елізабет з колії. Вона розгубилася. Вона не могла сказати йому правду, не могла зізнатися, що кохає його і що його слова про «дружній секс» вбили її. Її розум гарячково шукав якусь правдоподібну брехню, але слова застрягли в горлі.

У цю напружену, як натягнута струна, мить двері кабінету прочинилися. На порозі з'явилася Сара. 

- Елізабет, Шоне, містер Грін просить усіх негайно зібратися в конференц-залі. Загальні збори.

Ліз видихнула з таким полегшенням, ніби їй щойно скасували смертний вирок. 

- Ходімо, Шоне, - кинула вона і вийшла з кабінету першою.

Вони йшли коридором разом. Шон дивився на її напружене обличчя. У кінці коридору стояла Келлі. Вона побачила, як Шон виходить із кабінету Ліз, і її очі небезпечно звузилися.

Конференц-зал був переповнений. Містер Грін, стоячи на чолі великого овального столу, прокашлявся. 

- Колеги, у мене важливе оголошення. З наступного місяця Келлі переходить з позиції стажера на посаду керівника відділу спеціальних проєктів. Вона проявила себе як неймовірно талановитий фахівець, і я прошу всіх розцінювати її як повноправного керівника і важливу частину нашої команди.

По залу прокотився гул здивованих перешіптувань. Керівник відділу? За кілька тижнів? Келлі стояла поруч із директором, сяючи впевненою, гордовитою посмішкою.

Коли збори закінчилися, Шон спробував підійти до Ліз у натовпі, щоб продовжити їхню розмову, але Грін гучно покликав його: «Шоне, зайди до мене на хвилину, є розмова щодо нових інтерфейсів!»

Шон зціпив зуби, кинув на Ліз відчайдушний погляд і зник у кабінеті директора.

Елізабет повернулася до себе. Вона причинила двері, поклала руки на стіл і прикрила очі. У неї є трохи часу. Їй треба вигадати, як пояснити свою холодність. Сказати, що вона хоче зосередитися на кар'єрі? Що Крістофер проти її спілкування з іншими чоловіками?

Стук у двері був різким і впевненим. Двері відчинилися, і до кабінету увійшла Келлі. На ній був дорогий костюм, а її обличчя більше не випромінювало тієї грайливої наївності стажерки.

Келлі підійшла прямо до столу Ліз, сперлася на нього двома руками і, не гаючи часу на ввічливості, перейшла до суті: 

- Я буду говорити прямо, Елізабет. Ми з Шоном зустрічаємося. І мені абсолютно не подобається ця ваша «дружба». Я не вірю в дружбу між чоловіком і жінкою. Тому я хочу, щоб ти припинила з ним спілкуватися. Взагалі. Ніяких кав зранку, ніяких обідів, ніяких довгих розмов у кабінетах.

Елізабет дивилася на білявку, відчуваючи суміш шоку і гніву. 

- Це безглуздя, Келлі, - вона підвелася, вирівнюючи спину. - Між мною і Шоном нічого немає. Ми друзі. І, до речі, у мене є хлопець. Тому твої ревнощі абсолютно безпідставні.

Обличчя Келлі скривилося в зверхній посмішці. 

- Мені байдуже, чи є в тебе хлопець, чи чоловік, чи троє дітей. Мені не подобається, як Шон на тебе дивиться. Мені не подобається, скільки уваги він тобі приділяє. Тому ти зробиш так, як я сказала. Або... - Келлі зробила коротку, красномовну паузу, поправляючи свій бейдж керівника, - я зіпсую твою кар'єру в цій компанії. Ти ж знаєш, хто мені містер Грін? Одне моє слово, і ти вилетиш звідси як пробка з-під шампанського. Я знищу тебе професійно. Ти мене зрозуміла?

Не чекаючи відповіді, Келлі розвернулася і вийшла геть.

Елізабет повільно опустилася в крісло. Її руки тремтіли. Погрози. Шантаж. Тотальний контроль. Це було саме те, від чого Шон завжди тікав. Але для Ліз ця жахлива ситуація раптом стала ідеальним, хоч і болючим, виходом. Їй більше не треба було вигадувати причини.

Через десять хвилин двері знову відчинилися, і до кабінету швидким кроком зайшов Шон. Він зачинив за собою двері на замок. Його очі горіли рішучістю. 

- Отже, на чому ми зупинилися? Що відбувається, Ліз?

Вона подивилася на нього. Її серце розривалося, але обличчя залишалося маскою спокою. 

- Я не розумію, про що ти, Шоне. Нічого не відбувається. Ми досі друзі. Просто у мене нове життя, нові стосунки.

Шон примружився, він бачив, що вона бреше. 

- Друзі? Добре. Якщо ми досі друзі, тоді сьогодні о сьомій ти сідаєш у мою машину, і ми проводимо вечір разом. Як друзі. Якщо ти відмовишся - значить, ти щось від мене приховуєш, і я не відстану від тебе, поки не дізнаюся правду.

Ліз зрозуміла, що він загнав її в кут. Якщо вона зараз відмовиться, він влаштує допит. Щоб він відчепився, їй доведеться зіграти в цю гру. 

- Гаразд, Шоне. О сьомій.

Увечері Шон завіз її в місце, якого вона ніяк не очікувала побачити. Це був старий, напівпокинутий ретро-аркадний центр на околиці Сіетла. Неонові вогні, автомати з пінболом, запах попкорну і газованої води.

На кілька годин Елізабет забула про Келлі, про Крістофера, про свій біль. Вони грали в аерохокей, сперечалися через правила в Pac-Man, сміялися так щиро і голосно, як не сміялися вже дуже давно. Під неоновим синім світлом Шон дивився на неї з такою ніжністю і непідробним захопленням, що Ліз на мить здалося: він теж щось відчуває. Що за цією маскою циніка ховається чоловік, який може її кохати, просто боїться собі в цьому зізнатися.

Він стояв поруч із нею біля автомата, його плече торкалося її плеча. Він нахилився до неї, його губи були за міліметр від її скроні.

І в цей момент тишу розірвав різкий, пронизливий рінгтон його телефону.

Шон витягнув смартфон з кишені. На екрані світилося ім'я: Келлі.

Ілюзія розбилася на друзки. Ліз миттєво повернулася до жорстокої реальності. Вона зробила крок назад, обхопивши себе руками. Шон скинув дзвінок, роздратовано сховавши телефон, але момент був безповоротно втрачений.

- Відвези мене додому, Шоне, - тихо, втомлено сказала Ліз.

Дорога до її квартири пройшла в гнітючій тиші. Шон зупинив машину біля її під'їзду і заглушив двигун. Він повернувся до неї, збираючись щось сказати, якось виправити ситуацію.

Але Елізабет заговорила першою. 

- Це був чудовий вечір, Шоне. Дякую. Але, скоріше за все, це наш останній такий вечір. Ми більше не зможемо спілкуватися так, як раніше.

Шон завмер. Його очі широко розкрилися від шоку. 

- Що? Про що ти говориш? Чому?

Ліз дивилася йому прямо в очі, збираючи всю свою мужність. 

- Сьогодні вдень до мене заходила Келлі. Вона вимагала, щоб я припинила з тобою дружити і спілкуватися. Інакше вона, користуючись своїм новим статусом і зв'язками з дядьком, знищить мою кар'єру в компанії.

Обличчя Шона миттєво зблідло, а потім налилося люттю. Його дихання стало важким. Контроль, шантаж. Його найгірший нічний кошмар знову став реальністю. 

- Що вона зробила?! - проричав він, вдаряючи кулаком по керму. - Яка ж вона стерво! Я зараз же поїду до неї! Я з нею поговорю, вона вилетить з мого життя швидше, ніж...

- Ні, Шоне! - Елізабет різко перебила його. Вона говорила спокійно, але кожне її слово було наповнене фатальною невідворотністю. - Не треба. Я роблю це не через страх за свою роботу. Я можу знайти іншу. Я роблю це для тебе.

- Для мене?! - не зрозумів він.

- Так. Заради твоїх стосунків із нею. Вона тебе ревнує, і я її розумію. Ти постійно поруч зі мною, і це неправильно. Ти повинен будувати своє життя. Я відступаю, щоб вона була спокійна, а ти - щасливий з нею. Тобі час подорослішати і взяти на себе відповідальність за свої стосунки, а не ховатися. Бувай, Шоне. Я сподіваюсь, ти будеш щасливим.

Вона швидко відчинила дверцята і вибігла з машини, не давши йому шансу сказати бодай слово у відповідь.

Емоції всередині Шона зашкалювали, змішуючись у токсичний, вибуховий коктейль. Він сидів, зціпивши зуби, не в змозі зрушити з місця. Усвідомлення того, що він щойно втратив Ліз, свою єдину підтримку, свою найкращу подругу, пронизало його наскрізь. Він відчув до Келлі таку фізичну відразу, що йому захотілося вимити руки. Вона намагалася засунути його в клітку. Він більше не хотів мати з нею нічого спільного. Але якщо він зараз розірве стосунки з племінницею директора, він може втратити роботу, над якою так довго працював. Він опинився в глухому куті. Але найстрашнішим було те, що в цьому порожньому салоні авто, без аромату вишневого парфуму Ліз, йому раптом стало неймовірно, до болю самотньо.

Тим часом Елізабет забігла у свою квартиру. Вона не увімкнула світло. Скинула туфлі, стягнула тренч і, навіть не роздягаючись, знесилено впала на своє ліжко. Вона лягла на спину, дивлячись у темну стелю.

Вона зробила це. Вона відрізала його. Вона дасть йому можливість побудувати відносини з тою, яка скоріш за все не зробить його щасливим. Але він сам обрав її. Вона хотіла, щоб він був щасливим саме з нею, з Ліз, давньою подругою. Але цього не буде. Тому вона його відпускає.

Гарячі, безмовні сльози повільно покотилися з куточків її очей, заливаючи щоки і вбираючись у подушку. Серце розривалося від фізичного, нестерпного болю. Вона остаточно і безповоротно його втратила.