Раді Вас бачити!

Його губи торкалися її з такою пристрасною, нищівною силою, що Елізабет здалося, ніби земля миттєво пішла з-під ніг. Це не був обережний чи ніжний дотик. Це був вибух з мільйона іскор. Глибокий, вогняний, відчайдушний поцілунок, у якому змішалися моменти потаємних бажань, місяці нестерпної розлуки та пекучий біль останніх тижнів. Його сильні руки обвили її талію, зминаючи вишукане бордове мереживо сукні, поки його губи наполегливо цілували її.

Спочатку тіло Ліз зреагувало інстинктивно. Вона напружилася, впираючись долонями в його широкі груди, обтягнуті ідеальною тканиною смокінга. Її розум кричав про небезпеку, про ту прірву, в яку вона знову падає. Але аромат його шкіри та парфумів миттєво паралізував її волю. Її опір танув швидше, ніж сніг на вогні. Пальці, що мали б відштовхнути його, зрадницьки ковзнули вгору, зариваючись у його густе світле волосся, руйнуючи ідеальну укладку. Вона відповіла на поцілунок. Віддалася йому повністю, з таким самим жадібним, неконтрольованим голодом, розчиняючись у смаку його губ.

Для Шона ця мить стала абсолютним одкровенням. Її віддача, її палкий відгук на його дотик вдарили його наче блискавкою. Вона не просто відповідала - вона дихала ним. У цьому шаленому сплетінні губ він прочитав усе, що вона так старанно ховала за стіною байдужості. Усі здогадки, що мучили його останні хвилини в залі, підтвердилися з кришталевою ясністю. Вона кохає його. Ця жінка, його Ліззі, належала йому всією своєю душею і тілом.

Цей спалах усвідомлення був настільки потужним, що Шон ледь стримав стогін, притискаючись до неї ще тісніше, бажаючи ввібрати її в себе. Але саме цей звук, цей ледь вловимий чоловічий рик, вирвав Елізабет із солодкого трансу.

Реальність вдарила її крижаним душем. Спогади про той жахливий ранок після їхньої першої ночі, про його цинічні слова, про Келлі, яка чекала його в залі, - все це накрило її задушливою хвилею. Вона різко розплющила очі і, зібравши залишки волі, обома руками з силою відштовхнула його від себе.

- Що… що ти робиш? - її голос зірвався на хрипкий шепіт. Вона важко дихала, похапцем поправляючи зсунуту тканину сукні. Її груди швидко здіймалися, а в карих очах билася паніка дикої лані, загнаної в кут.

Шон відступив лише на пів кроку. Він стояв перед нею, розпалений, з розфокусованим поглядом, у якому зараз вирував справжній шторм. Здавалося, з нього спала вся та звична вуаль самовпевненого мачо. Залишився лише чоловік, якого щойно пронизало струмом справжнього почуття.

- Це вони, Ліз, - його голос вібрував від емоцій, які він більше не намагався приховати. - Це мої іскри. Той самий вогонь. Ті кляті метелики, про які я говорив. Я відчуваю їх.

Елізабет відчула всередині нервовий вузол. Її серце на мить зупинилось, але розум миттєво вибудував захисну стіну.

- Про що ти взагалі говориш? - вона нервово провела тильною стороною долоні по губах, стираючи розмазану вишневу помаду. - Шоне, ти перепив. Тебе понесло від алкоголю і святкової атмосфери. Повертайся в зал.

- Я випив лише один келих, Лізз, і ти це чудово знаєш, - він зробив повільний крок уперед, не відриваючи від неї свого пронизливого погляду, колір якого зараз нагадував розбурханий океан перед бурею. - Я тверезий як ніколи в житті. І я точно розумію, що саме ти викликаєш у мене ці нереальні емоції. Почуття, яких у мене ніколи, чуєш, ніколи не було до жодної жінки. Я дивився на тебе сьогодні, і мене розривало на шматки від думки, що ти з іншим. Я думаю… я знаю, що ти теж це відчуваєш. Наш поцілунок щойно… ти не можеш цього заперечувати.

Його слова падали на неї, як важкі краплі дощу. Їй хотілося закрити вуха. Вона так довго і болісно збирала себе по шматочках, а він зараз одним поглядом знову руйнував її стабільний світ.

- Тобі здалося, - голос Елізабет пролунав холодно, хоча всередині вона тремтіла. - Це просто твоя чергова гра. Тобі стало нудно з Келлі, і ти вирішив знову потішити своє его? Захотів перевірити, чи зможеш знову затягнути мене в ліжко парою красивих фраз про метеликів?

Обличчя Шона скам'яніло. У куточках його губ, там, де зазвичай ховалися грайливі тіні від посмішки, зараз залягла гірка складка. Він повільно видихнув, проводячи рукою по обличчю, ніби змиваючи з нього залишки минулого себе.

- Ліз… - його тон став настільки тихим і вразливим, що вона мимоволі здригнулася. - Я зрозумів. Я нарешті все зрозумів. Після тієї нашої ночі все пішло не так саме через мене. Я бачив, як ти дивилася на мене сьогодні, і до мене дійшло, що для тебе та ніч значила набагато більше, ніж я, ідіот, вважав. Мене тоді так накрило цими новими відчуттями. Я не думав, про те, як ти ставишся до всього. І я зробив тобі боляче. Я неймовірно цинічно і підло звів усе до «дружнього сексу», поранивши тебе.

Він простягнув руку, кінчиками пальців ледь торкаючись її оголеного плеча. Його дотик був гарячим і обережним, як до кришталю.

- Вибач мені. Вибач, що був таким сліпим. Вибач, що ховався за маскою байдужості.

Ліз дивилася на нього, і світ навколо неї розпадався на атоми. Вона була абсолютно розгублена. Усередині неї розгорталася справжня битва. Одна частина її душі кричала про те, щоб кинутися в його обійми, вдихати його запах, цілувати ці чорнильні візерунки на його шиї, що зараз пульсували в такт його швидкому серцебиттю, і повірити кожному його слову. Вона так довго чекала цих слів. Але інша частина - поранена, змучена, доросла частина - благала її бігти не озираючись. Сховати своє розбите серце у надійний сейф і ніколи більше не віддавати його цьому чоловікові.

Вона глибоко вдихнула, змушуючи свою спину вирівнятись. Відступила на крок, розриваючи його дотик, хоча це коштувало їй неймовірних зусиль.

- Мої почуття… навіть якщо вони були, зараз уже не мають жодного значення, Шоне. - Її голос набирав твердості з кожним словом. - У тебе є Келлі. У мене - Крістофер. Інше вже не грає жодної ролі.

- Келлі - це помилка! Клітка, яку я сам собі збудував. А Крістофер… ти ж не кохаєш його, Ліз! - він зробив крок назустріч, його очі благали її.

- Це не тобі вирішувати! - різко обірвала вона. - Крістофер - хороша, гідна людина. Я не можу вчинити з ним так само підло, як ти колись вчинив зі мною. Я пережила той біль, Шоне. Я виплакала його ночами, поки ти грав у ідеального хлопця з іншою. Я більше не хочу твоїх ігор. Я не одна з твоїх чергових дівчат на одну ніч, яких можна виставити вранці за двері. Я не буду такою для тебе.

Вона бачила, як її слова б'ють по ньому, але не могла зупинитися. Захисний механізм увімкнувся на повну.

- Я знаю, що ти не зможеш дати мені того, чого я насправді хочу. Мені потрібна надійність, стабільність, впевненість у завтрашньому дні. А ти звик жити на межі, уникаючи відповідальності. Я не можу тобі довіряти, Шоне. Я знаю тебе надто давно. Я знаю твою природу. Якщо я зараз знову віддам тобі своє серце, ти пограєшся ним, злякаєшся і знову його розіб'єш. Я цього просто не переживу.

Шон слухав її, і його обличчя відображало глибоку муку. Він розумів кожне її слово, бо сам роками створював собі таку репутацію.

- Я змінився, Ліззі, - прошепотів він, його голос звучав так щиро, що пробирав до кісток. - Твоя відсутність у моєму житті змінила мене. Мене більше не лякають серйозні стосунки. Мене лякає життя без тебе. Мені абсолютно плювати на Келлі, на те, що вона скаже чи зробить. Я готовий бути надійним для тебе. Я хочу бути з тобою, Ліз. Хочу будувати міцні, справжні стосунки. Тільки дай мені шанс довести це.

Вона вдивлялася в його очі. Там, у цій пронизливій синяві, не було ні краплі фальші. Не було звичного самовдоволення чи маніпуляції. Там була лише гола, беззахисна правда і відчайдушне кохання. Елізабет відчула, як її внутрішня стіна дає величезну тріщину. Вона вірила йому. У цю саму секунду вона повірила кожному його слову. Її губи здригнулися, готові вимовити те, що назавжди змінило б їхні життя.

- Шоне?

Різкий, високий голос розрізав напружену тишу коридору, як удар ножа.

Елізабет і Шон миттєво обернулися. У кількох метрах від них стояла Келлі. Її срібляста сукня виблискувала у тьмяному світлі, а на ідеально нафарбованому обличчі застигла маска холодної люті. Її погляд, мов лазер, сканував їх обох - розпатлане волосся Шона, змазану помаду Ліз, їхнє важке дихання.

- Тебе шукає генеральний директор, - голос Келлі дзвенів від злості. Вона звернулася до Шона, показово ігноруючи присутність Елізабет. - Твій вихід за дві хвилини. Ти маєш виголосити свою промову як новий начальник відділу. Або ти вирішив проміняти справу всього свого життя на розмови в коридорі?

Шон заплющив очі, голосно, з роздратуванням видихаючи крізь стиснуті зуби. Ця посада... він йшов до неї роками, вигризав її безсонними ночами над проєктами. Він подивився на Ліз. У його погляді було благання дочекатися його.

- Дай мені п'ять хвилин, - тихо сказав він тільки їй, повністю ігноруючи Келлі. - Я зараз повернуся, і ми закінчимо цю розмову. Будь ласка, Ліз. Нікуди не йди.

Він востаннє торкнувся її руки і швидким, напруженим кроком попрямував до зали, не дивлячись на свою «офіційну» дівчину.

Щойно важкі двері ресторану зачинилися за його спиною, атмосфера в коридорі стала напруженою. Келлі повільно повернулася до Елізабет.

- Ти справді думаєш, що зможеш його забрати? - прошипіла Келлі, підходячи ближче. Від її солодких парфумів Ліз стало тошно.

Елізабет випрямила спину. Зараз перед нею стояла не суперниця, а ворог.

- Це не твоя справа, Келлі.

- О, повір мені, мишко, це моя справа, - Келлі злісно посміхнулася. - Слухай мене уважно. Ти знаєш, хто мій дядько. Якщо ти зараз же не зникнеш з життя Шона, якщо ти хоч раз ще подивишся в його бік… я зроблю так, що Шон не просто втратить цю посаду начальника, яку він отримав сьогодні. Я знищу його. Він вилетить з компанії з таким скандалом, що його не візьмуть більше ніде, навіть на якусь жалюгідну посаду менеджера. Я розтопчу його кар'єру, його репутацію і його життя. А ти будеш із цим жити.

Слова Келлі вдарили Ліз сильніше за будь-який фізичний удар. Вона знала, що ця жінка не блефує. Келлі мала владу і перевіряти правдивість її слів та намірів Ліз не хотіла. Робота була всим для Шона. Це була його гордість, його самореалізація, його майбутнє.

- Ти не посмієш, - прошепотіла Ліз, хоча її голос зрадницько здригнувся.

- Перевір мене, - Келлі зловіще усміхнулась. – Готова ризикнути його карʼєрою, успіхом, щастям? Вибір за тобою.

Келлі різко розвернулася і, відстукуючи кроки на високих підборах, пішла геть, залишивши Елізабет наодинці з цими безжальними погрозами.

Ліз стояла, притулившись до стіни, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг. Вона не могла дозволити Шону принести таку жертву. Вона знала його амбіції. Якщо через неї він втратить усе, чого досяг, цей біль згодом отруїть їхні стосунки. Він зненавидить себе, а потім, можливо, і її.

На тремтячих ногах вона підійшла до скляних дверей залу і ледь прочинила їх. На яскраво освітленій сцені стояв Шон. Він тримав мікрофон, впевнено і харизматично посміхаючись аудиторії. Світло софітів вихоплювало його ідеальну фігуру, його впевнені жести. Він був на своєму місці. Він був переможцем.

Сльоза скотилася по щоці Елізабет, залишаючи солону доріжку. Вона подивилася на нього востаннє.

«Я кохаю тебе достатньо сильно, щоб зберегти все, що ти так старанно вибудовував, я мушу тебе відпустити…» - подумала вона.

Вона швидко знайшла в натовпі Крістофера. Підбігши до нього, вона схопила його за руку.

- Крісе… мені зле. Будь ласка, забери мене звідси. Негайно.

Крістофер, побачивши її бліде обличчя і тремтячі руки, не став ставити зайвих запитань. Він обійняв її за плечі, і вони непомітно покинули вечірку через боковий вихід.

Салон автомобіля Крістофера пахнув якимось стерильним, хвойним ароматизатором. Елізабет сиділа на пасажирському сидінні, втупившись затуманеним поглядом у вікно. За склом миготіли розмиті вогні нічного міста. Її трясло. Усередині вирувала справжня буря з відчаю, болю та усвідомлення безвиході.

Вона розуміла, що Келлі не залишить Шона в спокої. Вона триматиме його на повідку шантажу, отруюючи його життя, поки Ліз залишатиметься вільною і досяжною. Келлі зруйнує його, якщо Елізабет не відступить остаточно і безповоротно. Вона не знала, що робити. Як змусити Шона повірити, що між ними нічого не може бути, щоб він здався і зберіг свою кар'єру? Як врятувати його від самої себе?

Автомобіль плавно зупинився. Ліз кліпнула, виринаючи зі своїх думок. Вони приїхали не до її будинку. Це був панорамний майданчик на пагорбі, з якого відкривався захопливий вид на нічне місто, усипане мільйонами вогнів. Місце, куди закохані приїжджали за романтикою.

Крістофер заглушив двигун. Він повернувся до неї, його обличчя в напівтемряві салону виглядало серйозним і зосередженим.

- Елізабет, - почав він рівним, спокійним голосом. - Я знаю, що сьогоднішній вечір пішов не за планом. Але, дивлячись на тебе сьогодні… я зрозумів, що більше не хочу чекати. Ми дорослі люди, ми підходимо одне одному, у нас спільні цілі.

Він потягнувся до кишені піджака і дістав невелику оксамитову коробочку. Відкривши її, він продемонстрував класичну, елегантну каблучку з прозорим камінчиком, що холодно зблиснув у світлі ліхтарів.

- Ти вийдеш за мене заміж?

Ліз застигла. Шок зупинив кров у її жилах. Вона дивилася на каблучку, і в її голові складався страшний, але ідеальний пазл. Ось він - вихід.

Якщо вона вийде заміж за Крістофера, Шон відступить. Він ніколи не руйнуватиме чужий шлюб, його виховання цього не дозволить. Келлі заспокоїться, зрозумівши, що загроза минула, і кар'єра Шона буде в безпеці. А сама Ліз… вона отримає той самий спокій, про який так благала. Їй більше ніколи не розіб'ють серце, бо вона сама закриє його на сталевий замок. Це був ідеальний, самовбивчий варіант зупинити це божевілля.

Вона підняла очі на Крістофера. У них не було радості, лише глибока, чітка рішучість.

- Так, - її голос пролунав тихо, але твердо. - Я згодна, Крісе. Але за однієї умови.

Обличчя чоловіка осяяла стримана, задоволена посмішка.

- Якої завгодно, люба.

- Я хочу скромне весілля. Тільки ми і свідки. І я хочу, щоб це сталося найближчим часом. Не затягуючи. В кінці місяця.

Крістофер здивовано підняв брови, але потім радісно кивнув, надягаючи каблучку на її холодний, досі тремтячий палець.

- Як скажеш. Це навіть логічніше, без зайвих витрат. Я зроблю тебе щасливою, Елізабет.

Ліз відвернулася до вікна, ховаючи сльозу, що скотилася по щоці. Пастка зачинилася. Вона врятувала його.

У залі ресторану гриміли оплески. Шон закінчив свою промову і, ледь помітно вклонившись, швидко спустився зі сцени. Адреналін від виступу змішувався з нестерпним нетерпінням. Він шукав очима Ліз. Він пробивався крізь натовп колег, які намагалися потиснути йому руку, відповідав на привітання короткими кивками, але його думки були лише в напівтемному коридорі.

Він вирвався із залу. Коридор був порожнім.

- Ліз? - покликав він, роблячи кілька кроків уперед. Тиша. Лише приглушений бас музики з-за дверей.

Раптом з-за рогу вийшла Келлі. На її обличчі грала переможна посмішка. Вона плавно підійшла до нього, поклала руки йому на плечі і, не давши йому відсторонитися, припала до його губ поцілунком.

Шон не очікував цього. На якусь долю секунди він дозволив цьому статися, і контраст ударив його з неймовірною силою. Губи Келлі були жорсткими, смак її помади віддавав якоюсь синтетичною хімією. У цьому поцілунку не було нічого, крім холодного розрахунку і всепоглинаючого контролю. Порівнюючи це з тим вогнем, з тією відчайдушною, солодкою глибиною, яку він відчув з Елізабет кілька хвилин тому, він відчув різке відторгнення.

Він грубо схопив Келлі за зап'ястя і з силою відірвав її від себе, відштовхуючи.

- Припини! - крикнув він, витираючи губи рукою, ніби намагаючись стерти бруд. - Мені зараз не до цього. Де вона?

Келлі хитро примружилася, поправляючи сукню.

- Твоя мишка? Поїхала зі своїм нудним бойфрендом. Здається, їй стало «зле» від твоєї промови.

Шон не став слухати. Він розвернувся і побіг до гардероба. Схопивши пальто, він вилетів на холодну нічну вулицю, ігноруючи крики Келлі йому вслід.

Його авто рвонуло з парковки, залишаючи на асфальті чорні сліди від шин. Він гнав по нічному місту, порушуючи всі правила. У його голові билася лише одна думка: вона повірила йому, він бачив це в її очах, чому вона втекла?

Він різко загальмував біля її багатоквартирного будинку. Вискочивши з машини, він подивився на вікна її квартири на четвертому поверсі. Темно. Жодного проблиску світла.

Шон дістав телефон і набрав її номер, паралельно підходячи до домофона.

«Абонент знаходиться поза зоною досяжності, або його телефон вимкнено».

Механічний голос оператора врізався дзвінким ляпасом. Шон з силою натиснув кнопку скидання і набрав знову. Результат той самий. Телефон був вимкнений. Він натиснув кнопку її квартири на домофоні, чекав, натиснув знову. Тиша.

Він відступив від дверей під'їзду, важко дихаючи, випускаючи в морозне повітря хмарки пари. Він збентежено дивився на темні вікна. Він відкрив їй свою душу, вперше в житті скинув усі маски, зізнався у своїх страхах, показав свої справжні почуття. Він був впевнений, що вона почула його, що вона зрозуміла.

Чому вона втекла? Що сталося за ті декілька хвилин, поки він був на сцені?

Шон сів на капот свого автомобіля, обхопивши голову руками. Холодний вітер тріпав його скуйовджене волосся. Пазл, який він щойно з такою радістю склав, розлетівся на тисячі гострих уламків, ранячи його до болю. Він абсолютно не розумів, у чому справа, але відчував, як темрява і розпач починають затягувати його у свою бездонну вирву.