Раді Вас бачити!

Час летів швидко, наближаючи день, який мав стати для Ліз початком її нового, спокійного життя. Вона не влаштовувала гучних вечірок, не замовляла багатоярусних тортів і не вибирала сукню місяцями. Для неї це весілля було радше підписанням мирного договору з власною долею, ніж втіленням дівочих мрій. Її вибір припав на елегантну, але надзвичайно просту білу сукню, позбавлену будь-якого пафосу чи зайвих деталей. Церемонію мали провести у затишному ресторані, схованому від міської метушні.

П’ятниця, день весілля, розпочалася для неї рано. Ліз метушилася у невеликому готельному номері на другому поверсі ресторану, де вони з Крістофером орендували кімнату для зборів. Вона старанно наносила макіяж, намагаючись сховати темні кола під очима – сліди безсонних ночей, проведених у роздумах про те, чи правильно вона чинить, віддаючи своє серце тому, хто не викликав у неї шаленого серцебиття.

Тим часом Шон, повернувшись із відрядження, одразу з вокзалу помчав до офісу. Його не цікавили звіти, не цікавили нові підлеглі. У голові билася лише одна думка – знайти Елізабет, подивитися в її карі очі і побачити там згоду на їх щасливі стосунки. Він швидким кроком подолав коридор сьомого поверху і розкрив двері її кабінету.

Але за столом Ліз сиділа зовсім інша жінка, яка здивовано подивилася на нього поверх окулярів.

- Вибачте, ви до кого? Якщо до Елізабет, то вона тут більше не працює.

Шон був шокований, наче його вдарили під дих. «Не працює?» – відлунням пронеслося в його голові. Він різко розвернувся і попрямував до свого кабінету, намагаючись опанувати себе.

Щойно він переступив поріг, і двері за ним не встигли зачинитися, як в кабінет неквапливо, з посмішкою зайшла Келлі. 

Шон не став грати в її ігри. Його очі метали блискавки, а рухи видавали його роздратування.

- Де Ліз? – квапливо запитав він.

Келлі зупинилася, її посмішка стала ще ширшою, але очі залишилися холодними.

- О, ти про нашу колишню піарницю? Вона виявилася не такою вже й ідеальною працівницею. Завалила важливий проєкт, і керівництво було змушене її звільнити. Таке буває. Компанія не терпить некомпетентності.

Слова Келлі звучали як грім серед ясного дня. Шон згадав розмову з Ліз у машині, де вона розповідала, що Келлі шантажувала її проблемами на роботі, якщо та не відступить.

- Це ти зробила! – Шон ударив кулаками по столу, від чого підскочив органайзер. – Це ти підставила її! Ти погрожувала їй, а коли вона не послухала, ти вирішила її знищити!

Келлі не здригнулася. Вона змахнула невидиму пилинку з рукава свого піджака, її обличчя перетворилося на хижу маску.

- Де докази, Шоне? Ти впевнений, що це я? Але скажу чесно – я рада, що її тут більше немає. Без цієї миші, яка вічно крутилася під ногами, мені якось легше дихати. І тобі, повір, теж буде краще.

Лють, яка вирувала в ньому, досягла точки кипіння. Він зробив крок до неї, дивлячись на неї з такою абсолютною, спопеляючою огидою, що Келлі мимоволі відсахнулася.

- Я ненавиджу тебе, – процідив він крізь зуби, кожне слово було наповнене отрутою. – Чуєш? Ненавиджу. Між нами все скінчено, Келлі. Раз і назавжди.

Її обличчя миттєво втратило всю свою награну привабливість, перетворившись на потворну гримасу люті.

- Скінчено? – загарчала вона, підступаючи ближче. – Ти забуваєш, з ким розмовляєш. Якщо ти зараз поставиш крапку в наших стосунках, то це буде крапка і в твоїй кар'єрі. Ти вилетиш звідси швидше, ніж встигнеш моргнути!

Шон дивився на неї, і раптом відчув дивне полегшення. Кар'єра, амбіції, посада начальника – все це зараз здавалося таким дрібним, таким неважливим порівняно з тим, що він втрачав.

- Добре, – кинув він абсолютно байдужим тоном. – Вважай, що я звільнився.

Він розвернувся, схопив свою куртку з вішалки і, не звертаючи уваги на вереск Келлі йому вслід, вилетів з офісу.

Його авто мчало містом, Шон гнав до квартири Ліз, сподіваючись застати її там, сподіваючись, що ще не пізно все виправити.

Він влетів на четвертий поверх, важко дихаючи, і почав безперервно тиснути на дзвінок. Двері відчинилися, але замість Елізабет на порозі стояла Мішель. Її обличчя виражало суміш здивування і неприхованого роздратування.

- Шон? Що тобі тут треба? – запитала вона, перегороджуючи йому шлях.

- Де Ліз? Мені потрібно терміново з нею поговорити! – він спробував зазирнути їй за спину, але Мішель стояла як скеля.

- Її тут немає. І не буде. А тепер іди звідси, поки я не викликала поліцію, – вона спробувала зачинити двері, але Шон підставив ногу.

- Мішель, благаю тебе! Скажи, де вона! Я знаю, що її немає на роботі. Я щойно звідти, я послав Келлі під три чорти і втратив роботу. Але мені начхати. Мені потрібна тільки Ліз!

Мішель застигла. Вона уважно подивилася на нього, вивчаючи його розтріпаний вигляд, збите дихання і той відчай, який палав у його блакитних очах. Її феміністичність дала тріщину. Вона відступила на крок, дозволяючи йому увійти в коридор.

- Заходь, – зітхнула вона. – Я повернулася за її сережками, які вона забула.

Шон зайшов, напружений як струна.

- Де вона зараз? Що взагалі відбувається?

Мішель склала руки на грудях, її погляд був суворим, але в ньому більше не було тієї відкритої ворожості. Вона бачила, що він страждає, і вирішила, що він заслуговує знати правду.

- Вона не вдома. А взагалі її звільнили через твою ненормальну Келлі. Ця відьма підлаштувала все так, ніби Ліз завалила проєкт. А знаєш чому? Тому що вона погрожувала Ліз, що знищить її кар'єру, якщо вона не відступить від тебе. Заодно і твою зруйнує.

Шон так і думав. Все це Келлі. 

- Але це не найгірше, – продовжувала Мішель, не даючи йому отямитися. - Найгірше те, що Ліз вирішила принести себе в жертву заради твого щастя і твоєї дорогоцінної посади. Вона вирішила спалити всі мости, щоб ні ти, ні Келлі не чіпали більше її. Вона виходить заміж за Крістофера. Сьогодні. Зараз.

Слова Мішель лунали в його голові як постріли. Вона виходить заміж. Через нього. Щоб врятувати його кар'єру. Його Ліззі, його дівчинка, яка завжди мріяла про справжнє кохання, збиралася пов'язати своє життя з людиною, яку не кохає, тільки щоб захистити його амбіції. І здобути довгоочікуваний спокій.

Мішель увійшла в раж та згадала усе: як цинічно він назвав їхню ніч «дружнім сексом», як це вдарило по Ліз, як він просив у неї поради щодо Келлі, як сліпо грався її почуттями, не розуміючи, як сильно він її ранить.

- Я їду з тобою, – рішуче заявив Шон, роблячи крок до дверей. – Я маю її зупинити.

Мішель різко похитала головою.

- Ні. Я не візьму тебе з собою. Ти вже достатньо нашкодив їй, Шоне. Вона тільки-но почала склеювати себе по шматочках. Якщо ти зараз з'явишся там і влаштуєш сцену, ти просто доб'єш її. Дай їй спокій. Дай їй жити.

Вона швидко вийшла з квартири, зачинила двері і побігла вниз по сходах.

Шон не став з нею сперечатися. Він знав, що вона має рацію, але він також знав, що не може дозволити Елізабет зробити цю фатальну помилку. Він вибіг за Мішель, стрибнув у свій автомобіль і, тримаючись на безпечній відстані, поїхав за її таксі.

Таксі зупинилося біля невеликого, вишуканого ресторану. Пару гостей вже збиралося на зимовій терасі, попиваючи шампанське. Шон припаркувався неподалік і швидким кроком попрямував до входу. Він не став шукати Мішель чи Крістофера. Він підійшов до першої-ліпшої групи гостей.

- Вибачте, ви не підкажете, де зараз наречена? – запитав він, намагаючись звучати максимально невимушено.

Один із чоловіків привітно посміхнувся.

- О, вона ще готується. Її номер на другому поверсі, прямо по коридору, двері наприкінці.

Шон навіть не подякував. Він рвонув до сходів, перестрибуючи через дві сходинки. Його серце калатало так, ніби він пробіг марафон. Він знайшов потрібні двері і, не вагаючись ні секунди, різко відчинив їх.

Елізабет стояла спиною до нього, перед великим дзеркалом у повний зріст. На ній була проста, але неймовірно елегантна біла сукня, яка ідеально підкреслювала її талію. Її каштанове волосся було акуратно вкладене, а в руках вона тримала ті самі сережки, за якими їздила Мішель. Вона була приголомшливо гарною, але її плечі були опущені, а в очах, що відбивалися в дзеркалі, застиг глибокий, безкрайній смуток.

Почувши звук дверей, вона обернулася.

Срібні сережки вислизнули з її ослаблих пальців і з тихим дзвоном впали на килим.

Кімнату заполонила густа, наелектризована тиша. Вони стояли, дивлячись одне на одного, шоковані, розгублені, ніби дві планети, які неминуче зіткнулися у відкритому космосі.

Ліз першою прийшла до тями. Її голос тремтів, коли вона запитала:

- Що ти тут робиш, Шоне? Як ти тут опинився? Ти ж у відрядженні...

Він зробив кілька кроків у її бік, зупинившись впритул. Його погляд був пронизливим, повним такого відчаю і такої відвертості, якої вона в ньому ніколи не бачила. Він обережно, ніби боячись її налякати, підняв руки і м'яко взяв її обличчя у свої долоні. Його пальці були гарячими.

- Я повернувся, – його голос вібрував від стримуваних емоцій. – Я тут, Ліззі. І я не розумію, як ми взагалі до цього дійшли. Як так сталося, що ми дозволили всім цим страхам, дурним іграм, кар'єрним амбіціям і чужим людям розвести нас по різних полюсах? Я дивлюся на тебе зараз, і розумію, що нічого з цього не має значення. Ні Келлі, ні моя посада, ні твій Крістофер. Є тільки ми. Тут і зараз. І тільки це має сенс.

Елізабет спробувала відсторонитися, але його руки тримали її м'яко, але надійно. Її серце розривалося на шматки від його близькості, від його запаху, від його слів.

- З чого ти взагалі взяв, що між нами щось є? – вона намагалася звучати твердо, але голос її зрадив, зірвавшись на шепіт.

- Тому що ти не пожертвувала б усім своїм життям, своєю роботою, своїм майбутнім заради моєї кар'єри, якби ти мене не кохала, Ліз, – сказав він просто, але ці слова вдарили її в самісіньке серце. – Мішель мені все розповіла. Про те, як ти страждала. Про Келлі. Про те, чому ти вирішила вийти заміж за людину, яку не кохаєш.

Він провів великим пальцем по її щоці, і в його очах промайнув справжній біль.

- Я такий ідіот. Я був таким сліпим, зацикленим на собі, на своїх страхах. Я боявся справжніх почуттів, боявся знову скутий кайданами контролю, і тому відштовхував тебе. Я шкодую про те, що завдав тобі стільки болю. Я не розумію, чому ти не сказала мені про це прямо… Зараз я бачу все так чітко, як ніколи в житті. Для мене світ перевернувся, Ліззі. І я точно знаю, чого я хочу. Я знаю, з ким я повинен бути. І ця людина – ти.

Ліз дивилася в його очі, які зараз горіли вогнем, і раптом нервово, майже істерично засміялася. Вона скинула його руки зі свого обличчя і відступила на крок, вказуючи на свою сукню.

- Ти що, сліпий, Шоне? – її голос набрав сили, в ньому зазвучали нотки гіркоти і образи. – Подивися на мене! Я у весільній сукні! Я через п'ятнадцять хвилин виходжу заміж. Ти запізнився. Ти вільний, Шоне. Ти можеш робити все, що завгодно. Водити нових дівчат щоночі до свого ліжка, грати в ідеального хлопця з Келлі, будувати свою блискучу кар'єру. Це твій стиль життя, ти до нього звик! Повертайся до нього!

Шон не відступив. Його погляд став ще рішучішим.

- Це моє минуле життя, Елізабет, – сказав він твердо, і кожне його слово було наповнене абсолютною впевненістю. – А зараз я хочу водити до себе додому тільки тебе. Я хочу прокидатися тільки поруч з тобою. З Келлі я розірвав усі стосунки півгодини тому. І, швидше за все, втратив роботу. І знаєш що? Мені абсолютно плювати. Мені не потрібна ні ця висока посада, ні свобода, ні гроші, якщо поруч не буде тебе.

Він зробив крок назустріч, знову порушуючи її особистий простір.

 - Я тут, щоб врятувати тебе, Ліззі, – прошепотів він, і в його голосі звучала така ніжність, якої вона ніколи від нього не чула. – Врятувати від найбільшої, найстрашнішої помилки в твоєму житті. Ти не будеш щаслива з ним. 

Він взяв її за руки, переплітаючи їхні пальці.

 - Якщо ти досі відчуваєш ті самі іскри, які відчуваю і я... Якщо ти досі відчуваєш те саме кохання, про яке мовчала... благаю, ходімо зі мною. Я обіцяю тобі, Ліз, я буду твоїм найнадійнішим, найвірнішим другом, яким намагався бути всі ці роки. Але тепер я буду ще й твоїм надійним коханим чоловіком.

Його голос трохи здригнувся, видаючи його власну вразливість.

- Я не бачу сенсу свого життя без тебе, без твоєї м'якої посмішки, без твого занудства, без твоїх очей. Тільки зараз, коли я ледь тебе не втратив назавжди, я зрозумів, наскільки ти для мене важлива. Моє життя – це просто порожнеча без тебе. Ти – мій феєрверк, моя іскра, моє божевілля. Ти – те шалене кохання, якого я все життя чекав, але так панічно боявся.

Він притягнув її ближче до себе, так, що вона відчула биття його серця.

- Але я більше не боюся, Ліззі. Я повністю, абсолютно впевнений у тому, чого я хочу. Я хочу тебе. Назавжди. Я кохаю тебе.

- І я кохаю тебе… - промовила Елізабет тихо, але впевнено.

Вона дивилася на нього, і всі її захисні стіни, які вона так старанно будувала останні місяці, розсипалися на пил. Вона бачила перед собою не того цинічного хлопця, який використовував жінок, а чоловіка, який щойно поклав своє серце до її ніг, відмовившись заради неї від усього, що мав.

Шон нахилився і поцілував її. Це не був той відчайдушний, дикий поцілунок у коридорі ресторану. Це був поцілунок, сповнений безмежної ніжності, обіцянки і глибокого, усвідомленого кохання. І Елізабет, заплющивши очі, відповіла на нього, розчиняючись у цьому почутті.