Спочатку:
На сторінку книги
Час летів швидко, наближаючи кінець осені, а разом із ним і новорічні свята. За останні кілька тижнів атмосфера в офісі «Horizon» трохи розрядилася, хоча для Елізабет це був період складної внутрішньої трансформації. Вона продовжувала зустрічатися з Крістофером. Все було гладко, спокійно. Він не влаштовував сюрпризів, не зникав, не змушував її плакати від розпачу. Вона часто залишалася в його квартирі на вихідних, вони дивилися фільми, готували вечері, але… серце Ліз мовчало. Не було ні метеликів, ні того шаленого, неконтрольованого тяжіння, яке вона відчувала до Шона. Вона прийняла цю реальність. Стабільність замість феєрверків.
Тим часом Шон переживав свій власний душевний апокаліпсис. Келлі, отримавши нову посаду, вчепилася в нього мертвою хваткою. Вона не залишала йому жодного простору для маневру: контролювала його графік, з'являлася в його кабінеті по десять разів на день, вимагала спільних обідів і постійно натякала на його знайомство з її батьками. Шон ненавидів цей контроль, він задихався в цих стосунках, які сам же й почав, але поки що не бачив безпечного виходу. Йому доводилося грати за її правилами, вичікуючи слушного моменту.
Проте, незважаючи на всі ці перипетії, їхнє спілкування з Ліз потроху почало відновлюватися. Буря образ і непорозумінь вщухла, залишивши після себе рівну, спокійну поверхню. Шон кілька разів приїжджав до неї додому - не для того, щоб з'ясовувати стосунки чи вимагати відповідей. Вони просто сиділи на її маленькій кухні, пили чай із м'ятою, який вона так любила, і розмовляли.
Ліз помітила, як сильно змінилися їхні бесіди. Зникли його звичні вульгарні жарти, зникла самозакоханість та цинічні підколи. Він більше не розповідав про свої любовні пригоди. Їхні розмови стали глибокими, серйозними. Вони обговорювали якісь філософські речі, сенси буття, свої страхи і розчарування. Шон розкривався перед нею з нового, несподівано зрілого боку.
Її саму потихеньку відпускало. Гострий біль, який різав її після тієї ночі, змінився на тихий, світлий смуток. Вона перестала тримати на нього образу. Вона розуміла його природу - його страх перед відповідальністю, його захисні механізми, які змушували його відштовхувати тих, хто підходив занадто близько. Вона прийняла його таким, яким він був, з усіма його тріщинами і недоліками. Її кохання не зникло, воно просто перейшло в сплячу стадію. Воно сховалося десь глибоко під ребрами, не заважаючи їй дихати і жити своїм життям.
Шон теж відчував зміни. Він бачив, як вона стала іншою. Це більше не була та наївна, мрійлива Ліззі, яка вірила в кіношне кохання. Вона стала впевненішою, спокійнішою, її погляд набув якоїсь внутрішньої сили. Він продовжував говорити їй під час їхніх кухонних посиденьок, що Крістофер - не її доля, що вона гідна більшого. Але десь глибоко в душі він розумів її вибір. Він розумів, що вона шукала надійність.
Ця нова Елізабет притягувала його з неймовірною, магнетичною силою. Вона була для нього не просто звичною подругою, вона стала кимось іншим - жінкою, яку він хотів розгадати, жінкою, до якої його тягнуло на якомусь глибинному, майже духовному рівні. Але він поки не знав, як назвати ці почуття, і що з ними робити.
Грудень увірвався в офіс метушнею, запахом мандаринів і блиском мішури. Підготовка до новорічного корпоративу йшла повним ходом. Усі відділи прикрашали свої двері різдвяними вінками, обговорювали святкове меню і, звісно ж, вбрання. Корпоратив мав відбутися в розкішному ресторані на першому поверсі їхнього бізнес-центру, і керівництво дозволило запрошувати когось одного з собою - чоловіків, дружин, партнерів або друзів. Елізабет, не довго думаючи, вирішила, що піде з Крістофером. Це був логічний крок для дівчини, яка будує стабільні стосунки.
День вечірки був наповнений приємним хвилюванням. Ліз взяла півдня вихідного, щоб спокійно підготуватися. Вона стояла перед великим дзеркалом у своїй спальні, наносячи останні штрихи макіяжу. Вона обрала для цього вечора щось особливе, щось, що кардинально відрізнялося від її звичного стилю.
Це була довга, приталена сукня глибокого бордового кольору, повністю виконана з вишуканого, фактурного мережива. Сукня мала високий, закритий комір-стійку, який додавав образу аристократичної елегантності, але при цьому мереживо злегка просвічувалося на плечах і руках, створюючи тонку межу між скромністю і спокусливістю. Довгі, вузькі рукави підкреслювали витонченість її рук. Силует «русалка» чудово облягав її струнку талію та стегна, плавно розширюючись донизу і спадаючи на підлогу м'якими хвилями. Темно-бордовий колір прекрасно підходив до її чорних очей, смаглявої шкіри та темного волосся.
Зачіска доповнювала цей розкішний образ: її волосся було зібране в елегантну, трохи недбалу низьку зачіску-пучок, з випущеними спереду м'якими локонами, які ніжно обрамляли обличчя. Макіяж був вечірнім, томним - виразні, підкреслені темними тінями карі очі, ідеальні брови, трохи хайлайтера на вилицях і помада кольору стиглої вишні. У вухах виблискували акуратні, але помітні сережки-краплі. Вона виглядала не просто гарно. Вона виглядала як королева, яка готова завойовувати світ.
Ресторан був перетворений на зимову казку. Величезні ялинки, кришталеві люстри, жива музика. Шон стояв біля високого столика з напоями. На ньому був святковий темно-синій смокінг, який сидів на його підкачаній фігурі як влитий. Його світле волосся було акуратно вкладене, а світлі очі уважно, майже нервово, сканували натовп.
Поруч стояла Келлі в якійсь занадто блискучій, сріблястій сукні, щось жваво розповідаючи йому про своїх знайомих, але Шон її не чув. Його фокус був налаштований лише на вхідні двері.
І ось, двері відчинилися.
Світ для Шона раптом сповільнився. Звуки музики, сміх колег, голос Келлі - усе це злилося в невиразний, розмитий фоновий шум.
Вона зайшла.
Елізабет ступала по мармуровій підлозі граційно, плавно, з такою впевненістю, якої він ніколи в ній не бачив. Бордове мереживо сукні обіймало кожен вигин її тіла, підкреслюючи її жіночність. Її обличчя було неймовірно красивим. Виразний вечірній макіяж робив її карі очі глибшими, загадковішими. Вона йшла легкою, летючою ходою, і кожен її рух був наповнений якоюсь незбагненною, магнетичною силою.
Шон не міг відірвати від неї погляду. У нього пересохло в горлі. Він знав її багато років, він знав кожну її звичку, але зараз йому здавалося, що він бачить її вперше. Це більше не була та дівчина в затишних кардиганах, з якою він їв піцу на дивані. Це була Жінка. Розкішна, недосяжна, сліпуча. Його накрило хвилею такого гострого, чистого захоплення, що йому стало важко дихати. Він зрозумів, що його тягне до неї не просто як до подруги, і навіть не просто як до жінки на одну ніч. Це було щось набагато сильніше. Це було схоже на ті самі іскри, в які вона завжди вірила, про які він розповідав як про обовʼязкову умову щасливих стосунків.
Ліз зупинилася біля найближчого столика з келихами, де стояла Сара з фінансового відділу. Вона взяла келих шампанського, мило посміхнулася і щось сказала, мабуть, роблячи комплімент вбранню колеги. Її посмішка була такою щирою, такою теплою.
Цей погляд - відверто заворожений, голодний погляд Шона, прикутий до Елізабет, - не вислизнув від уваги Келлі. Вона різко замовкла. Її обличчя спотворилося від злості, пальці вп'ялися в ніжку келиха.
- Шоне! - різко гукнула вона, торкаючись його плеча. - Ти мене взагалі слухаєш? Я питаю, чи ми підемо привітатися з моїм дядьком?
Шон здригнувся, повертаючись до реальності. Він машинально, не відводячи очей від того місця, де стояла Ліз, відповів:
- Так, звісно, Келлі. Пізніше.
Але наступної секунди картинка перед ним змінилася. До Елізабет, з іншого боку зали, підійшов Крістофер. Він підійшов до неї впевнено, ніжно поклав руку на її талію і поцілував у щоку. Ліз повернулася до нього, посміхнулася і почала знайомити його з Сарою.
Для Шона це було, як вилита на голову крижана вода. Усвідомлення того, що вона - не його. Що ця розкішна жінка в бордовому мереживі прийшла сюди з іншим чоловіком, який має повне право її торкатися, цілувати, обіймати.
Ревність - дика, незвична, неконтрольована - спалахнула в його грудях з такою силою, що йому захотілося жбурнути свій келих у стіну. Він раптом згадав їхню ніч. Згадав, як її тіло вигиналося назустріч його дотикам, як вона ніжно цілувала його. Бажання знову бути з нею, відчувати її шкіру, кохатися з нею, накрило його задушливою хвилею.
І саме в цю мить, дивлячись, як вона мило щебече з Крістофером, до Шона прийшло жахливе, нищівне прозріння.
Їхні стосунки надломилися не через те, що вона знайшла іншого. Вони надломилися того ранку, коли він, як ідіот, назвав їхню ніч «дружнім сексом».
Він зрозумів. Можливо, для неї це не було просто розрядкою. Можливо, вона чекала від нього чогось більшого, а він не зрозумів, не побачив її почуттів, і просто поранив її, знецінивши те, що між ними відбулося. Це усвідомлення вдарило його так сильно, що він відхитнувся назад. Він має з нею поговорити. Терміново. Зараз же.
Він зробив крок у бік Ліз, але Келлі вчепилася в його лікоть. Потім до них підійшов якийсь клієнт, потім директор. Шона затягнуло у вир корпоративних розмов, з яких він не міг вирватися, постійно шукаючи поглядом бордову сукню в натовпі.
Елізабет, стоячи з Крістофером, відчувала, що їй чогось не вистачає. Вона намагалася бути ідеальною супутницею, але її погляд мимоволі блукав залою, поки не знайшов його.
Шон стояв біля колони, розмовляючи з якимось чоловіком. Він був такий гарний у цьому смокінгу. Ліз вдивлялася в його чіткі, розмірені рухи, в його красиве обличчя, у те, як він киває співрозмовнику. Її серце, яке вона так старанно присипляла весь останній час, знову ожило. Воно забилося швидше, наповнюючись тим самим теплом і ніжністю, які належали тільки йому. Вона дивилася на нього зачаровано, не в силах відвести погляд, розчиняючись у своєму коханні до нього.
І в цей же момент Шон повернув голову.
Їхні погляди зустрілися. Крізь натовп, крізь музику і світло софітів.
Це не був погляд друзів. Це був погляд двох людей, між якими палало щось нестримне. Шон затамував подих. Він дивився в її карі очі і бачив там усе: її вразливість, її біль, але головне - він бачив її кохання. Цей закоханий, глибокий погляд, який вона не встигла сховати.
Пазл для нього зійшовся. Вона кохала його.
Ліз, усвідомивши, що він її спіймав, що її почуття викриті, різко відвела погляд, опустивши очі на свій келих. Її щоки почервоніли.
Але було пізно.
Шон більше не думав ні про Келлі, ні про директора, ні про правила пристойності. Він різко, навіть не вибачившись, перервав свого співрозмовника на півслові і швидким кроком попрямував прямо до Елізабет.
Вона стояла в компанії Крістофера і ще кількох колег, намагаючись вгамувати дихання.
Шон підійшов до них впритул. Він не дивився на Крістофера. Він дивився тільки на неї.
- Вибачте, панове, але мені потрібно вкрасти мою колегу на пару хвилин. Робоче питання, - його голос прозвучав жорстко, не терплячи заперечень.
Не чекаючи на їхню реакцію, він рішуче взяв Ліз за руку. Його пальці міцно стиснули її зап'ястя. Він різко розвернувся і потягнув її за собою, геть із зали.
- Шоне! Ти що робиш?! - прошипіла Ліз, намагаючись вирвати руку, але він тримав міцно, швидко ведучи її крізь натовп. Вона ледве встигала за ним на своїх підборах, відчуваючи, як паніка накриває її з головою.
Він витягнув її з галасливого ресторану у тьмяно освітлений, порожній коридор бізнес-центру. Музика тут звучала приглушено.
Він різко зупинився, так само тримаючи за руку. Тільки тепер його рука з запʼястя Ліз плавно сповзла до тендітної долоні. Він переплів свої пальці з її, на мить зупинившись. Він боявся, як на це зреагує Ліз.
Елізабет дивилася на нього широкими, розгубленими очима. Її серце калатало так гучно, що здавалося, воно зараз вистрибне з грудей.
- Шоне, ти з глузду з'їхав? Що...
Вона не встигла договорити.
Шон не став нічого пояснювати. Він просто нахилився і миттєво, жадібно і відчайдушно впився в її губи своїми, забираючи у неї всі слова, всі сумніви і весь її спокій.
