Раді Вас бачити!

Місандея

Першим я побачила Блека.

Його постать, обтягнута бездоганно підігнаним кафтаном, виглядала настільки гармонійно, що це навіть дратувало. Коли він опинився поруч, я нарешті розгледіла його обличчя: коротке чорне волосся, вольове підборіддя і карі очі, в глибині яких ховалася ледь помітна тривога. Здавалося, він, як і я, волів би зараз бути будь-де, тільки не тут.

Батько представив нас офіційно, з тією холодною манірністю, що була притаманна нашому колу. Кілька чергових фраз про погоду, келих хересу, і ось музика в залі сповільнюється, стаючи тягучою, як мед.

Блек кидає погляд на татка, він киває.

Вікторіо простягає мені руку в запрошенні...

— Міс Місандея, дозвольте запросити вас на танець?

Надто швидко, чи не так?

Але це бал і тут так заведено.

— З радістю! — Я відпускаю думки й просто буду пливти за течією..

Зроблю так, як він того бажає..

Мій татко..

Відпущу його...

Коли наші пальці зустрілися, по шкірі пробіг знайомий, але давно забутий струм.

Я так довго ховалася за маскою байдужості, що зовсім від відчуття чужої присутності. Його рука на моїй талії була гарячою, а аромат — суміш диму, багаття та чогось невловимо чоловічого — змушував серце битися частіше.

Я боялася підняти очі, боялася, що він побачить, як моє тіло реагує на нього.

Я вже забула як це — відчувати...

Насолоджуватись.

Просто насолоджуватись танцем.

Сьогодні я дозволю собі безтурботність.

Боюся того, що моє тіло починає прокидатися, ось так, без дозволу.Я надто гостро відчуваю його рухи.

Його подих ...

Його аромат...

І навіть відчуваю те, що він дивиться на мене...

Хочеться втекти...

І залишитись...

— Боюся, ви пропалите діру на моєму плечі! — прошепотів він помітивши куди спрямований мій погляд.

Його голос, оксамитовий і з легкою хрипотою, обпік сильніше за будь-яке полум’я.

Він кидає мене в жар...

Прокидається злість.

Я різко підняла погляд, намагаючись приховати збентеження за зухвалістю:

— А я гадала що це ви — маг вогню! — Відповідаю надто різко.

Карі очі пильнують за мною, вивчаючи обличчя, і я відчуваю що червонію...

От, дурепа!

Ось так просто?

Але для ролі покірної — просто ідеальна реакція!

Він ледь помітно посміхнувся, і в цій посмішці на мить промайнув той самий хлопець, якого я знала колись.

Ми були просто дітьми, які іноді грали разом.

— Ви змінилися, Місандеє. Пам’ятаю вас на голову нижчою і з вічно заплетеним волоссям.

— Сьогодні ви теж мало схожі на того — з вічною сажею на одязі, бо «тренування» закінчувалися катастрофою, — відповіла я, відчуваючи, як напруга між нами нарешті розчиняється. — Бідна леді Едвентс досі не знає, хто перетворив її трояндовий сад на крижані скульптури посеред літа.

— Як я міг забути?! Якщо вже бути точним, то троянди заморозили ви!

— Так! Рятуючи їх від вас!

— Це була невдача, а не злий умисел! — він тихо засміявся, так мелодійно по чоловічому...

Це змусило мене почувати себе легше, не так напружено.

Чому я взагалі звертаю на увагу на його сміх?

— Моя вина ! Вас заспокоїть якщо з того часу я тренувався в інших місцях?

— Розумно!

Ми кружляли в танці, і старі образи та дитячі суперечки раптом стали містком до чогось нового. Я вже не відчувала страху бути вразливою. Коли музика стихла, він вклонився і повів мене назад до батька.

Та татко вже не сам.

Біля нього стояла графиня Емерсон —маг води. Її кузена віддалили від свити короля лише 3 місяці тому. За що — не знаю !

Що їй від татка треба?

Коли Вік ( Вікторіо то надто довго, в дитинстві я любила скорочувати імена) веде мене до них, вона вже полишає татка самого.

Я дивлюся на нього ...

Він ловить мій погляд, щоб зрозуміти чи все добре..

Такий красивий ..

Його погляд затримується на мені, потім на Блекові, і знову на мене — він задоволений.Ще в кімнаті я зрозуміла що Блек його фаворит!

Трясця, мені з ним не відразливо...Це найкращий комплімент будь — кому ..

Чи могла я уявити себе з Віком, тим нестерпним хлопчиськом який навіть жартів не розумів ?!

До цієї миті- ні!

Але зараз, відчуваючи тепло його долоні на своїй руці, я зрозуміла, що світ навколо може змінитися.

За один танець?

Здається, я з'їхала з глузду....

— Дякую за танець. — Промовив Блек офіційно.

— Це була честь для мене— відповіла так само.

— Я вас залишу на хвилинку! — Мовив татко, і пішов у зал так швидко, ніби когось побачив.

— Міс Місандея, ви могли б залишити для мене ще один танець? — його голос прозвучав майже як прохання, що зовсім не в’язалося з його звичною стриманістю.

Я завмерла. Його пальці на мить сильніше стиснули мою долоню, ніби він боявся, що я вислизну, як тінь. Погляд Блека — глибокий, майже відчутний — не відпускав мене, змушуючи забути про присутність батька, та всього цього галасливого залу.

— Ви ж знаєте, що це викличе плітки, Вікторіо, — прошепотіла я, ледь помітно скорочуючи дистанцію. Щоб нас ніхто не почув. — Я маю танцювати ще бодай з кимось. Тим паче, що нас з вами чекає поїздка королівством.

Він ледь помітно хмикнув, і в кутиках його очей знову заграли ті самі іскри, що й у дитинстві, коли він готував чергову витівку.

— Плітки — це лише шум, Місандеє. А я сьогодні втомився від шуму. Мені хочеться чогось справжнього. Наприклад, дізнатися, чи станете ви ховатися за крижаними щитами, коли стане надто гаряче...

У мене відпала щелепа.

Отак відразу?

Схоже за ці роки він практикувався не лише в магії...

Він тільки почав мені подобатись.

В горлі пересохло...

— Може, принести вам чогось випити? — запитав Блек, але відповідь пролунала з іншого боку.

— Чудова ідея, Блеку. І закуски не забудь, я страшенно зголоднів!

Ми повернулися на голос, і в мене перехопило подих.

До нас крокував рудоволосий чоловік. Його кафтан ледь не тріщав по швах, натягнутий на масивні м’язи, . Найбільше шокував шрам: глибока борозна пролягла від чола, перетнула брову і закінчилася на щоці. Диво, що він не зачепив око.

Я мимоволі замислилася: де він отримав таку мітку? У жорстокому бою чи під час тренувань? І як він виглядав до того...

Дідько!

Погляд сірих очей бентежив мою душу..

Доки я намагалась вгамувати своє серце, що пустилось в галоп, до нас підійшов батько, обмінявшись привітанням з незнайомцем, представив і мене:

— Моя донька Місандея Айсвент.

Ці сірі очі повільно, важко ковзнули по мені з ніг до голови. Що оцінює. Незручно..

— Сандор Стормаут до ваших послуг!— промовив він, і в його тоні відчувалася зухвалість.

Який нахаба!

Стоїть мій батько, а цей тип уже «роздягає» мене поглядом. Мені захотілося не лише прикритися, а й вгатити йому крижаною кулею прямо в пику.

Та я не могла...

Вдих.

Видих.

Погляди татка та Блека були осудні — обидва виглядали роздратованими.

— Взаємно. — Я не скривилась лише з упертості до свого образу покірної. Мушу визнати — з Блеком маска працювала краще.

Я майже не старалась.

Невже цей дикун без краплі манер і буде нашим провідником? З такою зовнішністю його запам’ятає кожен пес, біля кожного трактира, де ми зупинимося.

Куди тільки дивився король?

До батька знову підійшли, його помічник, Андре Тамптоул, і щось прошепотів на вухо. Татко попрощався, взявши з чоловіків присягу не спускати з мене очей. Коли він пішов, я відчула себе розгубленою.

Навіть на балу, у нього купа справ.

Поглянувши навколо я завмерла. Стільки років я була лише тінню, що підпирає стіни, а тепер усі погляди були прикуті до мене.

Ситуацію врятував Блек, з хересом в руках, і маленьким тістечком на блюдці. Як тільки аромат доторкнувся до рецепторів, я відчула, що неймовірно зголодніла...

Після променаду був танок з Сандором.

Його велика, гаряча рука на талії захопила пів моєї спини, а в іншій просто потонула долоня. Його тіло пашіло жаром і ароматом грози.

Я відчувала себе маленькою пташкою в котячій пащі...

— Ви досить тендітна, не злякаєтесь в дорозі ? Раптом з дерева зістрибне білка ? Я шмарклі підтирати не звик!

Він зухвало обдивився мене ще раз. Повільніше, перевіряючи мою реакцію.

Я вдихнула поглибше.

Кинувши на нього просто вбивчий погляд. Дивлячись просто в обличчя зі шрамом...

— Я здатна сама собі витерти шмарклі, якщо виникне потреба. Ні в якому разі це не стане вашим завданням!

— Ви мене заспокоїли!— Сарказм — Ато викликати вашого >>татка<< справа не швидка!

— Можете бути певні, якщо мені знадобиться його допомога — він прибуде!

— Яка сліпа відданість.Цікаво було б на це поглянути!

— А ви ризиковий.

Його рот скривився у гримасі суму.

— Я реаліст! Якщо хтось приставить ножа — його погляд опустився нижче, від очей до шиї-до вашої тендітної шиї, як швидко ви зійдете кров'ю до того як до нього дійде ця новина ?

Я не знайшла що відповісти. Я все розуміла.Він правий, і від цього не легше.

Решта танцю пройшла в мовчанні. Чому я була тільки рада.

Він вважає мене якоюсь тендітною квіткою.Гаразд, об'єктивно досвіду я не маю, але, я не безпорадна...

Потім були ще 5 швидких танці, я танцювала їх з різними гостями.

Судячи з повільних мелодій оркестру, бал добігає кінця.

Останній танець я танцювала з Блеком. Я ж обіцяла йому.До моменту виходу в центр залу я усвідомила, що втомилась. Це був довгий, дуже довгий день.

Млявість накривала хвилями, і я ледь не засинала прямо в його обіймах, піддаючись ритму повільної мелодії. Майже забула про його невдалу репліку.

Він притискав мене до себе значно ближче, ніж того вимагав етикет, але, озирнувшись навколо, я помітила, що інші пари поводяться так само. Це усвідомлення принесло дивне полегшення — я просто дозволила собі розслабитися ..

Він відчув, як мої сили вичерпуються, і міцніше стиснув долоню на моїй талії, не даючи похитнутися. Мушу визнати, це відчуття захищеності було напрочуд приємним.

Танець завершився і він відвів мене до татка.

Вечір видався неоднозначним: з одним мені було легко і затишно, з іншим — дивно і незрозуміло, але в цілому це був чудовий фінал.

Більше я з ними в такій інтимній близкості не залишусь...

Нарешті останні акорди розчинилися в повітрі, і зал вибухнув вдячними оплесками.У цей же момент пролунало офіційне оголошення: бал завершено.

Ми йшли коридором, і я відчувала, як сили покидають мене — ноги ледь тримали.

Татко помітив це миттєво. Він нічого не сказав, просто підхопив мене на руки. Сукня розгойдувалась при його спішних кроках.Моя голова у нього на плечі.Я відчула тепло його міцного тіла, притулилася ще дужче, і в цей момент увесь світ навколо став неважливим.

Він доніс мене до самої кімнати.

Як колись...

У дитинстві ..

**********************************

Я чекав на цю мить цілий вечір...

Потім ніч...

Надто довго!

Я прислухався до кожного звуку ..

Нічого ...

Я поглянув на годинник ..

Пів на четверту ранку...

А він все не прийшов...

Я зціпив зуби ...

Заплющив очі ...

Жага нікуди не зникала ...

Роздратовано відкинув ковдру геть ...

Тоді я сам піду до нього!

Я встав з ліжка ...

Підійшов до портрета свого батька ...

Він ніколи мене не любив ...

Я його теж...

Відсунув ненависну картину і вставив ключ в замок...

Ще декілька хвилин ...

І я буду з ним...

Простий маршрут, якийн він робить надто рідко..

Сьогодні зроблю я...

Повільно крокую прямо, поворот, двічі на ліво , один раз на право ...

Система тунелів велика...

Мені потрібен тільки цей маршрут..

Я дійшов до його дверей..

Тиша...

Відкрив вічко ..

І побачив його...

Він спав...

Мої руки за тремтіли на ручці дверей...

Я ледве стримувався ...

Але бажання побачити його ось так ...

Сплячим,безтурботним ...

Завжди було моєю мрією...

Він ніколи не лишався ...

А я так хотів,хотів відчувати його тіло,запах, всю ніч ,і відкриваючи очі після сну милуватися ним...

Та він завжди йшов...

Бо його чекала — вона...

Були дні коли я її ненавидів ...

Але зовсім скоро, нам не заважатиме ніхто...

Він буде лише мій...

А я його...

Повільно просуваюсь кімнатою...

Він спить...

Все ще такий красивий ...

Руде волосся, міцні руки, живіт...

Я прагнув доторкнутися до всього...

Поглядом ...

Руками..

Язиком ...

З кожним кроком я все ближче..

Мій погляд падає на неї...

Маленька крапелька на його шкірі...

На шиї...

Ще одна на животі...

Ковтаю слину ,що заповнила мій рот...

Низ живота приємно потягнуло...

Шкірою прокотився жар...

Я обирав яку з них злизнути першою...

Хотів його свого вкрити своїм запахом ,собою...

Провести язиком по його м'язах на руках, які не давали мені спокою...

Вони будили жагу ...

І лише він міг її згасити...

І розбурхати як полум'я...

Ще крок...

Я вже біля ліжка ...

Тільки нахилити голову ....

Але, промайнула секунда ..

І він схопив мене за руку..

Очі відкрилися різко ,обличчя напружене ...

Він перекинув мене на ліжко позаду себе, і навис з крижаним кинджалом у руці...

Зелені очі обпалюють мої..

Впізнання...

І гнів..

Важке і гаряче тіло притисло мене до ліжка...

Я збуджений...

Обожнюю цю гру ...

Коли він зверху...

І весь палає...

— Ти покараний!

Його тіло повільно підіймається наді мною...

М'язи переливаються у місячному сяйві...

Його ноги між моїх ніг...

Погляд холодний ,з огидою...

Мммм...

О любий..

Я тебе обожнюю...

Я потягнувся ...

Щоб доторкнутись...

Та він злий.Не дозволяє ...

Мої руки притисли до гори ...

Над головою ...

Він хоче мене покарати ...

Я благаю про це ...

А його обличчя ...

Красиве...

З борідкою...

Наближається ...

Його губи так близько ,я бачу як вони блищать...

Я тягнуся, ще мить і я торкнуся...

Та він не дозволив...

Упертий...

Іншою рукою впирається в груди...

Втискаючи мою голову в подушку...

— Ти повернеш те, що взяв!

Який сентиментальний. Та я не хочу про неї думати,тільки не тут ....

Не в його спальні ...

— Все що захочеш!

Я згоден на все що він мені запропонує...

Я вже жив без нього ...

Більше ніколи...

Його рука відпускає мої руки ...

Погляд оглядає виріз мого халата...

Ммм...

Він мене хоче...

Як і я його ...

Він відхиляється від мене, даючи простір...

Я вільний ...

Та я хочу рабства ...

— Більше ніколи не чіпай моє!

Погляд загрозлевий ...

Та я це виправлю...

Я знаю його слабкість ...

Це я ,і тільки я...

Він знає, що єдиний, хто може мені щось заборонити ..

Я підіймаюсь на ліктях...

 Хочу пограти ...

Беру пасмо волосся і веду по своїх грудях.. 

Потім переходжу на шию ,щоку,губи...

Він ковтнув ..

О так...

Розпускаю поли свого халата...

Його погляд мандрує мною...

По губах...

По грудях...

Животу...

Я тремчу...

Опускається на мій член...

Підіймається...

Вже зовсім інший...

Голодний погляд ...

Пристрасний...

Я підвожусь...

Погляд — очі в очі ..

Проводжу рукою по його тілу ...

 Міцна шия під моїми пальцями,шалений ритм пульсу .

Потім плечі ,такі гарячі...

Груди, проводу по колу і торкаюсь сосків...

Потім нижче...

Він тремтить...

Його живіт мов камінь,я його зваблюю повільно...

Доки рука не охоплює його член...

Ніжний ,гарячий,з крапелькою зверху...

Рука зтискається ,щоб відчути його силу...

Легкий рух ,і його стогін...

Я на межі,готовий на все ,аби він був у мені...

— Так ! Мій Володарю...

Його руки миттю притискають мене, за шию, до міцних грудей...

Грудна клітина втискається в мою,між нами лиш моя рука і ...мммм...

Я відчуваю його жар ,його всього ...

І хочу ще...

Його жадібні,солодкі губи впиваються в мої ...

Неймовірне бажання охоплює моє тіло .....нарешті він мій...



Дорогі читачі !

Нарешті можна побачити й прочитати про інших героїв.

Цю неймовірну главу завершено, тому бажаю з вами обговорити, які думки у вас щодо неї?

Цілий день працювала, щоб порадувати вас солоденьким.Якщо вдалося, то годі соромитись, коментуйте...

Тільки ваша Світт Лана...

Мур-мяу...

Трошки палкої візуалізаціїї

Чекаю на ваші коментарі