Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Я їхав у кареті, що несла мене кудись у невідомість...
Знову...
Напроти сидів він...
Гість...
Його присутність випромінювала ауру багатства та влади...
Можливо я знав його колись, або чув його ім'я...
Та зараз...
Я не здатний згадати нічого з того минулого життя...
Дорогий одяг, тростина, приємний аромат...
Оббивка карети розкішна, ніби він герцог, титул не менше нього...
Такі завжди прагнуть влади...
Губи всміхаються, а блакитні очі обпікають...
Обпікають отрутою...
Я йому байдужий...
Я байдужий навіть своєму брату...
Він віддав мене як собаку...
Та колись...
Я був потрібний...
Листи надходили до мого дому з усіх боків королівства...
Створити такий сад, щоб око милувалось...
Щоб заздрили інші...
Міг лише я...
Було багато магів землі...
Та я свою магію любив...
Пристрасно...
Шалено...
А вона мені відповідала...
Співала мені...
Хоча зараз... вона і не зі мною...
Я все рівно думаю за неї...
І страждаю...
Це було життя тому...
Життя яке я не поверну...
У відчаї я поглянув на нього...
Куди він мене везе?
Що йому потрібно?
Від такого як я?...
Порожнього...
Його погляд зустрівся з моїм, і губи скривились в огиді, як від комахи...
Просто ніхто...
Знову...
Не можу на нього дивитися...
Я переводжу погляд за вікно...
Притискаюсь до нього і дивлюся...
На ліси...
На поля...
На озера і річки...
Вони швидко змінюються перед очима...
Вони зливаються в одну пляму...
І я згадую...
Коли до звільнення останній раз їхав в такій розкішній кареті...
Карета наїхала на черговий камінь і мене підкинуло в гору, я вдарився головою об край вікна...
Цей момент нагадав мені минуле...
Нагадав...
Той день, коли мене схопили...
Я переховувався у заїжджих дворах майже два дні...
Їхав різними погоничами...
Міняв одяг, міняв коней...
Намагався втекти як най далі...
Щоб до мене не дісталися...
Та ранком другого дня я вже встиг запрягти коня...
Підходячи до нього я торкнувся долонею його крупа і відчув...
Відчув вібрацію землі від великої кількості вершників...
І затремтів...
Пекло!
Це їдуть за мною...
На коні мені не втекти...
Потрібно заховатися і перечекати...
Я схопив свій ранець, ляснув коня по крупу...
Він мчав без вершника...
Я скинув свої черевики...
Моя магія з'єдналася з землею і вона стала ділитися своїм відлунням...
Я відчув як тече ріка...
Що протікала поряд...
Омиваючи береги своїми потоками і ритмом...
Як коні вдаряють копитами о тверду землю...
Диявол!
Тікати... Швидко...
Я побіг в протилежний бік...
Я мчав що сили, аж в грудях пекло, в боку починався біль, і кожен новий подих сушив мій рот з середини...
Я рухався серед дерев, мчав крізь кущі, щоб опинитися якомога далі...
Двічі перечепався...
Падав...
І як в лихоманці підводився...
Щоб бігти, бігти і не зупинятись...
Кожного разу коли мої ступні торкалися землі...
Дрібні гілочки і пожовкле листя впивалися в шкіру...
Я сканував простір...
Щоб зрозуміти настільки вони далеко...
Або близько...
Та чого я не врахував, що їх може бути більше...
Я біг доки не відчув стопами, що по переду, в тій стороні, що здавалась мені безпечною вже мчать вершники...
Я різко розвертаюсь...
Та ховатись майже ніде...
Тоді я торкаюсь свого персня з малахіту...
Між двох дерев виростає велетенське коріння...
Воно обплело стовбури і поверх нього все поросло мохом...
Я стояв і ховався за ним...
В надії що мене не побачать, не спіймають...
Щойно у вухах пульсував ґвалт...
Вранішній ліс ще не до кінця прокинувся...
Моє серце вистрибувало з грудей...
Тиша, що обіцяла спокій, раптом розірвалася...
Здалеку долинув тупіт коней, що наближалися...
Троє вершників...
Вони їхали в мій бік, але, здавалося, не помічали мене...
Я затамував подих, прислухаючись до їхніх голосів...
До важкого дихання коней, що несли своїх вершників...
Вони проїхали повз, і я повільно видихнув, відчуваючи, як напруга покидає моє тіло...
Коли шум стих, а земля перестала вібрувати під копитами, я обережно озирнувся...
Нікого!
Здавалося, небезпека минула...
Я зробив кілька кроків з-за свого укриття, але в ту ж мить з-за стовбура старого дерева вийшов воїн...
На коні...
Його одяг був з грубої шкіри, поцяткований шрамами та плямами, що свідчили про численні битви...
На плечах лежав важкий плащ, що приховував контури його тіла, але впевнена постава та міцні м'язи видавали силу...
В руці він тримав довгий меч, лезо якого відблискувало в ранковому сонці...
Я хотів ковтнути слину...
Та її не було...
Його обличчя було приховане під шоломом...
Але я відчував його погляд, спрямований прямо на мене...
Серце знову закалатало в грудях...
Він зупинився, його кінь заіржав...
І тоді я побіг...
В інший бік, але ступні вже відчували...
Туди не можна...
Тікаючи я створив позаду себе лози, вони виривалися з під землі...
Обвивалися навколо копит коня і доходили до ніг вершника...
Вони знерухомили всі його спроби наздогнати...
Я не хотів здаватися...
Бо знав що на мене чекає...
Такі як ВІН не прощають...
Та не встиг я далеко відбігти, як обернувся, щоб поглянути хто ж женеться з-⁰заду...
Вібрація потужно б'є в ноги...
Їх багато...
Ліс, що завжди дихав спокоєм та зеленню, раптом затремтів від напруги...
Повітря загусло, наповнене передчуттям неминучого зіткнення...
Я обплітаю лозами тих кого бачу...
Все навкруги перетворюю на непрохідні джунглі, а не звичайний ліс...
Коні іржуть, люди сваряться...
Та з натовпу виїжджає чоловік на чорному коні...
Чорне волосся ледь видно з під капюшону...
На обличчі металева маска...
Він робить змах рукою...
Створюються вогняні змії які обпікають і висушують мої лози...
Диявол!
Починається справжнє пекло...
Вершники не можуть звільнитися...
Його жар обпікає коней...
Задіває вершників...
Я розгублено дивлюся і пробую ще і ще...
Та результат один...
Він все спалює...
Але не кидає кулі в мене...
Не випускає вогняних змій...
Це означали лише одне – Я потрібен їм живий!
До біса це все...
Я розвертаюся...
Уникаючи обпаленого місця...
Створюю під своїми босими ногами килим з моху...
Раз він не збирається цілити в мене магією, я намагаюсь вирватися...
Обплітаю виживших лозами знову, вивертаю з корінням дерева...
Прориваюсь крізь кущі, прибираючи свої лози, і мчу вздовж дерев...
Чую страшний рев коней за мною...
Та в метрі на мене виходять...
Троє піших і один вершник...
Я не встигаю змінити маршрут...
Мені в голову летить рука з мечем...
Темрява...
***
Ааааа...
Боги...
Відчуваю як розколюється голова...
Скроні горять і стискаються від болю...
Відкриваю очі...
Я на підлозі, скручений у кареті, дорогі шовки і оббивка, запах попелу і вогню...
Перед очима дорогий шкіряний черевик...
Намагаюсь сфокосувати зір...
Черевик штовхає мене в плече...
— Підйом!
Одне жорстке слово і все.
Опираючись на руки встаю, карету похитує і мій зір не може сфокусуватися...
Та я намагаюсь...
Переді мною сидить він...
Чорне довге волосся зібране стрічкою, гострий погляд карих очей, твердо зжаті губи, вираз огиди на обличчі...
Дорогий одяг, черевики...
В руці він крутив вогняну кулю...
Натякаючи, що вона полетить мені в обличчя...
Якщо я щось утну з своєю магією...
Це точно від Нього...
Чорт!
— Благаю... – Почав я не рішуче, ковтаючи слину... — Відпустіть мене... – Долоні спітніли і голос став тихіше... — Я нічого не зробив... Це помилка...
Його погляд обпалював, ніби дивився в саму душу...
Він відхилився від сидіння в мій бік...
Однією рукою він крутив кулю а іншою...
Вмазав мені...
Удар прийшовся мені в щелепу...
Я відхилив голову...
Взявся рукою за щоку...
Він скривився в огиді...
Більше я не сказав ні слова...
Дорога оббивка карети не відволікала від невтішних думок...
Тоді...
Потрібно було зробити щось...
Тепер би я не опинився тут...
Карета різко зупинилася...
Дверцята відчинилися...
Двоє вершників, не гаючи часу, витягли мене звідти...
Я встиг лише озирнутися...
Намагаючись зрозуміти...
Що відбувається, але наступної миті на мою голову натягнули мішок...
Повне затемнення...
Мене повели кудись...
Я не бачив нічого, лише відчував...
Як ноги ступають по землі...
Та вже не відчував її...
Вібрації...
Відповіді землі...
Я доторкнувся до свого персня...
Його не має...
О ні!!!
Потім відчув...
Що мене ведуть через двір – це було зрозуміло по зміні поверхні під босими ступнями...
Земля змінилась на бруківку...
Потім на холодний камінь...
Температура повітря падала...
З кожним кроком все більше...
Нарешті, мене завели до холодної...
Сирої камери...
Грубий поштовх...
І я в клітці...
Без свого мінерала...
Я переповнюсь магією і помру...
Я лежав...
Ходив...
Їв огидну їжу...
І знову лежав...
Кілька довгих днів...
Може п'ять...
Не знаю точно...
Прислухаючись до тиші...
Десь за стіною капала вода...
Повільно й монотонно...
Ніби відмірювала час у цьому похмурому місці...
Кап...
Кап...
Повітря було важким, вогким і холодним...
Воно липло до шкіри та змушувало тремтіти...
Я обережно поворухнув руками...
В грудях пекло...
Живіт тремтів...
Чоло вкрилося потом...
Я був ніби в лихоманці...
В пекельному жару...
Я хотів її випустити...
Свою магію...
Вона співала мені...
Та вкладати її не було в що...
Пальці...
Натрапляли лише на вологу, шорстку підстилку...
Я спробував підвестися, але тіло слухалося погано...
Після розлуки з каменем...
З малахітом...
Я вже погано розумів, де саме опинився...
Я ковтав вологе повітря і спробував заспокоїти дихання...
Та раптом...
Десь зовні пролунали кроки...
Важкі й розмірені...
А потім усе знову стихло...
Камера здавалася ще меншею в цій тиші, ще тіснішою й безнадійнішою...
Магія волола про вивільнення...
Я притис себе до стіни...
Намагаючись відчути її текстуру, відволіктися...
Але пальці лише ковзали по холодній, мокрій поверхні...
Кожен звук...
Кап...
Кожен подих здавався надто гучним у цій гнітючій тиші...
Скільки ще днів я витримаю?
Доки не зійду з розуму...
І мене не розірве на частини...
Так минуло ще два дві...
Можливо більше...
А потім прийшов ВІН...
А з ним і Біль...
Витягуючи мене зі спогадів...
Моє чоло вдарилось об вікно...
Карету знову затрусило...
Тільки вже до повної зупинки...
Я поглянув на блакитноокого...
Він посміхнувся не добре і сказав:
- Приїхали!
Мене знову, як колись, під руки вийняли з карети...
Я ледве стояв на ногах, обпертий об неї...
Сказати нічого не міг...
Лише дивився...
Своїм змарнілим поглядом...
На розкішний маєток у сутінках...
Що їм від мене треба?!
Візуалізація...'




