Раді Вас бачити!

Місандея

Сонце вже давно перевалило за полудень, коли я нарешті спромоглася вийти зі своїх покоїв. Нені намагалася розбудити мене всіма можливими способами, але вийшло лише тоді, коли протерла вологим рушником моє обличчя. Нічого не поробиш, потрібно вставати.

Кабінет батька зустрів мене звичним ароматом старого пергаменту, змішаним із нотками гірської свіжості - його власного запаху. Він сидів за столом — бездоганний, зосереджений, наче хижий сокіл, що вистежує здобич. Щойно наші погляди зустрілися, на його вустах заграла ледь помітна, але дуже задоволена посмішка.

Його очі палали.

Я зрозуміла: я в пастці.

Зараз він почне допитувати про Блека, а в мене не залишилося жодної краплі сил, щоб про це говорити.

Ще вчора я була зовсім іншою, а сьогодні відчуваю себе водночас і чужою, і тією самою дівчинкою, якою була завжди. Його донькою.

— Доброго ранку, татку, — промовила я, не чекаючи на відповідь. Підійшла ближче і, як у далекому дитинстві, вмостилася йому на коліна, обіймаючи за шию. Легкий поцілунок у щоку. Це могло б здатися звичайним початком дня, якби не важке усвідомлення: мій час із ним добігає кінця. Ця думка ятрила душу, перетворюючи кожен подих на маленьку муку.

— Моя принцесо. Сподіваюся, ти добре відпочила? — у його голосі бриніла така ніжність, що серце стиснулося.

— Дякую, тату. Дякую, що піклуєшся про мене, — я бачила в його очах відлуння якогось невимовного жалю. Я знала, чому він такий. Я любила його понад усе.

— Запам’ятай: де б ти не була, з ким би не опинилася — ти завжди можеш на мене розраховувати, — він говорив серйозно, майже загрозливо, ніби для тих, хто ймовірно підслуховував. — Жодна магія чи сила у світі не зможе нас розлучити. Я не зміг врятувати твою матір, але тебе я вирву навіть із пащі самої смерті, якщо доведеться.

— Я знаю, — тихо відповіла я, притискаючись плечем до його грудей.

Мій погляд випадково впав на стіл. Там, у подвійній рамці, стояли два портрети: мамин і мій. Дивно, як я могла не помітити їх учора? Батько простежив за моїм поглядом, ніжно провів пальцем по склу, де була зображена я, так ніжно.

Він погладив мою спину своєю теплою рукою, вдихнув повітря біля моєї шиї.Потім я відчула що він усміхається, його подих з прочинених губ залоскотав мені шию.А грудна клітка вібрувала під моїм плечем.

— Що смішного?

— Люба, а ти нічого не хочеш мені розповісти? — запитав він, ледь примружившись і не припиняючи сміятись.

Чорт! Відчуваю, як щоки миттєво заливає рум’янець.Він майстер переводити тему розмови. Я швидко зіскочила з його колін і позадкувала до дверей.

— Бувай, татку! Мені час, — я кинула швидкий погляд на годинник. Пів на першу. — У мене зустріч із принцом за дві години, я вже запізнююся!

Не чекаючи на відповідь, я вилетіла з кабінету, наче вихор, намагаючись втекти від його проникливого погляду.

Можливо він радий що я так реагую на все що відбувається останню добу.Але сама я ще не звикла до змін, та розумію — це неминуче.

Збори пройшли напрочуд швидко. Хоч я йду на зустріч із принцом, це всього лише прогулянка садом, а не офіційний прийом у бальній залі. Тому я обрала нову сукню, яку мені завбачливо доставили в покої ще вчора, під час балу.Вона була ніжно персикового кольору, з високим комірцем.Щоб принц не подумав ніби перед ним легка здобич, ладна сама кинусь йому в руки.

Наостанок додала до образу улюблені коштовності й підхопила посох. Чесно, за час доки йшов бал я за ним неймовірно скучила. Варто було лише торкнутися гладкого дерева, як я одразу відчула її — свою магію. Вона теплим потоком розлилася по венах, миттєво змила все хвилювання і нарешті повернула мені відчуття спокою.

Здавалося, я була готова до будь-якого повороту подій. У реальному світі «принц» — це далеко не завжди казкове божество; частіше за все вони нагадують когось схожого на щура, а то й гірше.

Тому постать, що чекала біля входу до саду, стала для мене справжньою несподіванкою. Точніше, не просто постать, а справжній ельф. І не аби хто, а третій принц ельфійського королівства.

Еліас Ебертон Геброіл Форестленд був живим втіленням того, як має виглядати принц із легенд. Його статура не мала нічого спільного з хворобливою худорлявістю — під дорогим шовком вбрання вгадувалися міцні м’язи воїна, який не звик пропускати тренування.

Я мимоволі затамувала подих. Доля явно вирішила поглузувати з мене! Тільки-но я встигла подумати, що він буде не привабливішим за звичайну жабу, може краще, як переді мною постав чоловік такої неймовірної краси, що в грудях перехопило подих. Він здавався надто витонченим, надто досконалим, граційним ...

Не зрівняти з вчорашніми моїми кавалерами.

Його поява вибила ґрунт з-під моїх ніг. Сліпуче біле волосся, погляд кольору бездонного океану та посмішка, від якої, здавалося, тануть навіть найхолодніші льодовики — усе це змусило мій світ на мить зупинитися. Серце зрадливо збилося з ритму, пропускаючи удар за ударом. Я завмерла, не в змозі розірвати цей візуальний полон, поки він впевнено скорочував відстань між нами.

Його довге вбрання ніжного персикового відтінку — точнісінько такого ж, як і моє (невже батько вирішив так покепкувати?) — м’яко колихалося, хоча навколо панував повний штиль. Це була магія: невидимі потоки повітря, що огортали його, наче живий кокон.

Раптом у пам’яті спливло ім’я його матері — Августи Валенс. Вона була відомою володаркою магії вітрів, і тепер стало зрозуміло, чий дар, чию магію він успадкував. Для ельфа бути магом, це була рідкісна, майже унікальна особливість.

Коли він опинився зовсім близько, я підсвідомо опустилася в глибокому, вивіреному до дрібниць поклоні.

— Вітаю вас, Ваша Високосте.

— Міс Місандея Айсвент, для мене велика честь познайомитися з вами. — Його голос прозвучав оксамитово, загадково, обіцяюче...

Він обережно взяв мою руку, і його губи торкнулися шкіри. Цей короткий жест здався вічністю: кожна секунда відгукувалася в мені легким поколюванням, наче тисячі крихітних електричних розрядів пробігли по венах. Я відчула, як обличчя миттєво заливає жар. Під цим проникливим блакитним поглядом і теплом його долоні я почувалася абсолютно беззахисною, і нічого не могла вдіяти з тим, як яскраво палали мої щоки.

Безпечніше було почати рухатися в здовж саду, ніж стояти отак, як дурепа. Та принц сам легко повів мене по доріжці, його рука все ще пекла вогнем мою долоню, та змінити цей розвиток подій я не посміла.

Ми йшли мовчки, здавалось в його голові роїли тисячі думок, так само як і в моїй.

Що потрібно принцу, хоч і третьому, від моєї скромної персони? Послухати останні плітки сусіднього королівства? Безглуздя!

— Міс Місандея. — Оксамитовий голос вирвав мене з роздумів, а його рука відпустила мою.

Я відчула неймовірне полегшення...

— Ви повірите, коли я скажу, що не мав бажання влаштовувати ці оглядини? — Погляд блакиті стурбовано спрямований на мене зробив свою справу. Я тремтіла.

— Ви нічого не бійтеся, справа не в Вас. Не в вашій зовнішності ....Справа в вашій магії . — Він подивився в сад підбираючи слова.

Я відчула легке поколювання гніву.

Хіба я схожа на дресировану тваринку на ярмарку, виставляти мене на посміховисько перед цілим королівством! Навіть двома!

— Прошу, вислухайте мене до кінця!

— Будьте ласкаві пояснити, Ваша Високосте.

Ми рушили далі й тоді він знову заговорив.Тихим, ніжним, оксамитовим голосом, який ще хвилину тому мені так сподобався...

— Мій батько... Річ у тому що, коли я народився з магією моєї матері, в нього зародився божевільний по суті, але не має підстав для сумніву, план. Одружити своїх синів на магах, щоб королівством правив ельф в чиїх жилах текла б магія природи. — Я слухала, і розуміла про що він говорить, татко мені розповів, та зупиняти його я не стала.Нехай розповість все сам!

— Мій...Старший брат ... — Його подиху забракло повітря, очі вкрили великі каплі вологи, та він не дав їм пролитись. Мені він здався такий красивим, і такий нещасним. — До того моменту як я народився, вже був одружений.Тоді батько поставив йому вимогу позбутися дружини. Жорстоко, чи не так? Мій брат відмовив без заперечень, була велика сварка ..В ночі, коли брат був ще у палаці, його будинок підпалили.І дружина загинула. На тому згарищі залишилось серце мого брата.Він більше не був схожий на себе, так розповідала мама,перетворився на живу тінь....Ненадовго...До першого мосту...

Принц охопив горизонт похмурим поглядом, і заклав руки за спину, зціпив зуби, тоді кинув погляд на мене. Я побачила як йому болить, та він тримався мужньо.

— Це моя провина !

— Ні, ви не могли бути в цьому винні! Ви були лише дитиною...

— Дитиною, яка принесла горе у свій дім...Після цього випадку, мій брат (середній син короля ельфів, Велісіас ) покинув країну, щоб батько не дістався ще й до нього.

Мороз по шкірі, татко мені таких подробиць не розповідав.Все що сказав : єдиний син, що може перейняти трон свого батька, якщо не повернеться середній брат.Отже, наш король мало не продав мене в сусіднє королівство, як племінну кобилу для ельфійських нащадків з магією? Це так він винагороджує своїх відданих підданих!

Мені хотілося влетіти в кабінет батька і висловити все, що я думаю про того Валдіса, трясця в біса, нашого короля!

Принц вже пройшов у перед, а я все ще стояла на одному місці.Він розвернувся і його волосся підхопив вітер.Кінчики його гострих вух порожевіли, і він виглядав як казковий принц, хоч і був найсправжнісіньким принцом з усіх. Він присоромлено поглянув на мене, ніби не вартий тієї уваги, того значення, що має кожен шанований чоловік, що не зробив лиха...

— Я, можна сказати, погибель і порятунок свого королівства. Для мене буде честю назвати вас своєю нареченою, дружиною , коханою , якщо так станеться. — Він підійшов ближче ,відвернувся і зірвав квітку що росла поруч біля моїх ніг .

—Але я не стану, вас вводити в оману своїми мотивами. Вони не мої, а мого батька.Я не знаю вас, ви не знаєте мене. Сподіватися на взаємність після шлюбу, цілком ймовірно , так і не отримати її, я не готовий. Як і не готовий жертвувати вами ...

Прекрасна квітка в його руках змінила господаря, я піднесла її до носа і вдихнула.Ніжний, свіжий аромат, такий чистий і невинний, як і він сам.Чи то мені так здавалось.

Бракувало слів.

Бракувало всього...

Розуміючи як йому жити з таким тягарем. Дитина, що все своє життя знає, що її дар, магія призвела до трагедії.І живе з нею, цією "не його" виною.

У королеви ельфів було 3 сини, і лише він успадкував її магію, це її дар йому ...

Дар і прокляття.

Легка, майже невидима посмішка торкнулась його губ.

— Я врешті решт, робитиму так само як і інші ваші "наречені". Поїду вашою країною, щоб провести з вами час. Якщо ви згодні на це ? Та без вашої згоди, мені це не потрібно...

Його синя блакить не відпускає мене, він підходить до мене. Майже в притул, надто близько ...

Аромат квітки й хвої-його власний, огортає мене, очі гіпнозували своєю чесністю. Мені не потрібно від нього нічого, і водночас сказати йому це, я не в змозі.Не в змозі відмовити людині, ельфу - не важливо.Відмовити йому, бо так я відчуваю що вчиню вірно. Якщо спробую дізнатися про нього більше.

— Ви згодні Місандея , дати нам шанс?

— Згодна. — Відповідь злетіла з уст раніше, ніж я встигла включити розум, якщо не я, то що далі ? Йому знайдуть іншу і так без кінця. Можливо це він так впливав на мене, можливо його магія ельфа, чи ще щось, але я не змогла встояти...

Хотілось допомогти...

Щоб він з принца не перетворився на жарт, бо не може жити з обманом.

А я понад усе ціную чесність...

****************************

Ця темрява і страх мене з'їдали...

Він знову ламав мене...

Знову бив..

Знову зцілював ...

І так по колу...

Я ненавидів і боявся, лютував і благав ...

Своїм поглядом...

Та все марно...

Вона знову засмутилась через мене ...

Для таких як він це справа честі...

Змивати кров'ю її сльози...

Ламати, щоб не було надії...

Карати, щоб затямив, і навіть після...

Я відчуваю, що ще трошки...

Ще декілька таких днів...

І буду вільний...

Остаточно...

Організм вже не витримує...

З кожним разом все повільніше відновлюється...

Можливо бути молодим, і відчувати себе на сто років?

Раніше, я сказав би що-ні, та не тепер...

Тепер я скажу-Так!

Бо я себе так відчуваю...

Розвалюхою...

Старою шкапою під час чуми, що возить трупи, що вже не в змозі їхати, але погонич все б'є її батогом, щоб йшла...

Де я це взяв ?

Мабуть, з якоїсь старої книги ...

Вона любила читати ...

любила мене...

Я її ні на грам...

Бовдур! Куди я поліз...

Моя остання розвага коштувала мені надто дорого ...

Тепер я кожного дня ,кожного до біса довгого дня..

Відчуваю одне і теж саме ...

Розпач, злість, біль, і неминуче бажання ...

Бажання померти в решті решт ...

Я лежав на підлозі, на смердючому сіні...

Все що в мене було-це думки...

Вони кружляли, мов ворони, не даючи заснути ...

Від гнітючої тиші можна було з'їхати з глузду...

Я відкривав рота, рухав губами, та крім мугикання нічого не виходило...

Я заплющив очі, і тоді почув...

Легкі кроки ...

Надто легкі для нього...

Та все одно по тілу пройшов невимовний жах...

Ні ! Тільки не знову...

Надто рано...

Я не готовий...

Та я ніколи не буду готовим до його появи у дверях...

Легкий шурхіт, і двері відчиняються...

Я заплющив очі...

На секунду, даю собі можливість підготуватися...

Моя голова з брудним, засмальцьованим волоссям прикриває моє обличчя...

Я наважуюсь підвести погляд...

Ай...

Від палкого світла факелу, мої очі засльозили, а руки почали їх прикривати ...

Це був не він...

Це була жінка...

У руках вона тримала факел і маленький конверт...

Кинувши на мене зверхній погляд, вона пройшла в середину...

До ланцюгів...

Простягла мені конверт і підсвічувала факелом...

Мій рот розплився у жахливій посмішці ...

Коли вона побачила в якому я стані...

Прикутий до стіни ...

В кутку лайно...

Нестерпний сморід ...

Вона зморщила свій ніс, і її дорогий одяг вже просяк ним ...

Від сміху я відкрив рота ...

Жах відобразився в її очах, коли вона побачила ...

Що мій язик — відсутній...

Вона озернилась на двері...

Нікого...

Її пальці затремтіли притискаючи до грудей конверт...

Потім видих ...

Вона простягла його мені до рук...

Я хотів узяти, та мої пальці не змогли втримати вагу конверта.Від зусиль кістки запекло і болісно віддало у всьому тілі...

Я не втримав ...

Він впав просто на підлогу...

У цвіль, плісняву і сморід ...

Тоді вона роздратовано його підняла і тримаючи власноруч розкрила, заплющила очі, щоб не читати, і повернула до мене...

Я почав читати...

Всього два рядки...

І на моїх губах з'явилась переможна посмішка....

Дорогі читачі,ваші коментарі надихають на продовження....

Всім дякую і лишайтеся з моєю історією

Щиро ваша Світт Лана 

Мур Мяу.

Прошу до вашої уваги – принц Еліас Ебертон Геброіл Форестленд

Буду рада почитати ваші думки...