Раді Вас бачити!

Стронг Айсвент

Я прогулювався в холі магічної академії вже годину, чекаючи на Седріка Блекстоуна — мого друга, мага вогню, але ще більше — занози в дупі.

Походеньки цього ловеласа не дають мені спокою. Кожна друга дівчина, коли ми виходимо в місто, питає: «Де Сіді?» або «Де Рікі?». Жах! Це вони так паплюжать його ім'я! Неприпустимо, щоб хлопець таке дозволяв! Та йому байдуже, мені — тим паче! У Седріка легка вдача, запальний характер, але язик підвішений до дівчат так уміло, ніби він маг слів, а не вогню!

Я Стронг, і хай тільки хтось скоротить моє ім'я — перетвориться на крижану статую! Та з боку дівчат це мені не загрожує. Я ще з 18 років, уже 2 роки, заручений зі своєю кузиною Алісією Айс!

Мила, ніжна Алісія...

Моя!

Її блакитні очі, руде волосся і симпатичний носик...

Чорт!

Чекаючи на Седріка, я сам впав у роздуми про дівчину. Одну-єдину, особливу...

Мою Алісію.

Коли більшу частину життя ми були поряд, було складно уникнути симпатії. В дитинстві ми пустували, ловили рибу і щось постійно морозили, тому що вчилися володіти своєю магією. Вона моя кузина, зараз їй 18, у нас одна магія. Тому часто Алісія бувала з візитами у нашому домі. Доки ці візити не перетворилися для мене на дещо більше...

Я, Стронг Айсвент, єдиний син своїх батьків, спадкоємець. В житті мені не вистачало того, що давала мені вона — довіри. Я міг видихнути поряд з нею, бути просто Стронгом, розповісти їй усе без упередження. Вона не засуджувала мене, не вимагала, щоб я був ідеальним, гідним сином роду, володарем магії..

Всього того, чого вимагали батьки...

Блукаючи холом і у своїх роздумах про неї, я згадав той день, що змінив моє життя назавжди...

Батько викликав мене до кабінету, та коли я увійшов, там він був не сам. У кабінеті мого батька сидів Валентайн Айс — батько Алісії.

Я напружився. Почав згадувати, чи не накоїли ми лиха останнім часом. Чи не заморозили чиєсь майно, і батькові знову довелося розбиратися!

Оглянувши кімнату, я помітив папери на столі й зрозумів, що щось напрочуд дивне витає в повітрі. Вони знають щось, чого ще не знаю я!

Розмова пішла про мене і не тільки. Вони повідомили мені новину, яка піднесла моє серце до небес і в ту саму мить боляче кинула об підлогу.

Щойно було укладено договір про заручини між нами. Я був шокований. Мені 18, і в мене вже є майбутня дружина, а їй взагалі 16 — ще така молода...

І це не просто якась примарна дівчина — це вона, моя подруга Алісія...

Хоча весілля узгодили після закінчення мого навчання в академії, щоб за цей час я звикнув до думки про одруження, та мені це ніколи не було потрібно. Я завжди відчував дещо до неї, просто не знав пояснення цьому відчуттю, що саме це таке...

Проте знав, що це щось набагато більше за мене...

Справжнє...

Тільки моє...

Тоді я злякався, бо не мав уявлення, що вона до мене відчуває, як відреагує на таку новину. Ніхто навіть не подумав спитати, чого вона хоче.

Тому це вирішив зробити я. Це завжди буду робити я – таку клятву я дав собі.

 Холодний піт змочив мою спину, я відчув, що сорочка прилипла. Тіло трусило , мов в лихоманці доки я крокував до неї в оранжерею, де вона любила малювати. Її руді пасма були наспіх заправлені, вже де-не-де на кінчиках біля вух, вкриті різною фарбами. Побачивши її за роботою, я затремтів ще дужче. 

Мене охопив сумнів...

Раптом я все це сам собі вигадав, і вона зовсім не відчуває те, що відчуваю я!

Я тихо пройшов, щоб її не тривожити, прагнучи продовжити цей момент, коли вона ще не знає, що за неї вже все вирішено...

Помилувавшись, я розумію що нервую ще більше, і вирішив сказати нарешті все, щоб покінчити з цим! Я підійшов. Вона продовжувала малювати, тому я поклав свою руку їй на плече і легенько стис. Вона не злякалась, навіть не повернула до мене голови. 

Це було мило. Її довіра до мене —це найбільший дар який я мав в своєму житті.

Поруч я ще для неї як друг, але, можливо, за мить стану ворогом.

Вона відкинулася на стільчик, і я побачив над чим вона так старанно працювала. Вона малювала квітку — жоржину , що росла просто тут, у оранжереї.

 – Тебе вже відпустили?– Вона промовила і поглянула на мене.Я відвів очі. 

– Так ! – Я намагався додати голосу рішучості. – Але я говорив не лише зі своїм батьком. – Вона зацікавлено підняла брови .– У кабінеті на мене чекав і твій батько теж! 

– Справді?– Її очі звузилися ,а потім її охопила посмішка. – Ого,то ти вже допущений до обговорення дорослих справ? Про що вони там говорили? – Вона підняла очі до стелі і відкинулася на спинку стільця. –Дозволь вгадати : полювання, мисливські пси, може купівля нових коней? Яка нудьга! На що ще нині витрачають гроші аристократи? 

Її сарказм і дотепні жарти,миле обличчя та і погляд з смішинкою майже зняли з мого тіла всю напругу. Майже...

Після її слів я не стримався. Я подумав: або я скажу це зараз, або за обідом це скажуть дорослі, і тоді вона точно мене не пробачить за мовчання. За те, що знав і не сказав.Я не міг так ризикувати.

– Про весілля! 

 Посмішка зійшла з її обличчя. Мені стало страшно, адже я нічого в світі так не боявся, як побачити її розчарування в мені.

– Я так і знала, що вони почнуть шукати тобі наречену! А мій тато чому там був? Він і мені когось знайшов? – Її плечі опустилися. – Скажи, скільки ще часу є в нас перед тим, як я назавжди тебе втрачу? – Сльози вже підступали до її очей, вона підвелась зі стільця, відвернувшись від мене, дивилась крізь скляні стіни...

Цього я не очікував...

– Алісіє, ти ніколи мене не втратиш! – Я підійшов, став позаду неї і тримав за плечі, притиснувшись обличчям до її спини, вдихаючи аромат її волосся, гірська свіжість огортала нас обох. Коли її плечі починали тремтіти від стримування сліз, я не витримав.

– Вони хочуть одружити мене на тобі! – Мої руки обійняли її за талію. – Ти зненавидиш мене за те, що я не проти? – Я відчув, як її живіт під тонкою матерією сукні на мить напружився, а потім вона різко видихнула і розслабилась. Ніби все повітря вмить покинуло її тіло.

– Відпусти мене! – Її тон був мені незрозумілий. Я швидко розчепив тремтячі руки, я хотів ніколи її не лишати, але силувати я б не став. Вона гідна кращого, кращого ніж я! Мій погляд дивився у підлогу, коли вона повернулась до мене обличчям. Все, що я бачив: це носки туфель і поділ її сукні, що гойдався при розвороті.

Я зрозумів – це кінець! 

Нас більше не існує, та й ніколи не існувало. Це все я і моя голова вигадали, ніби дружба може перерости в кохання відразу для обох.

Мрійник!

Ні риболовлі, ні обговорень про все на світі, ні тренувань разом. Вони все зіпсували! Я все зіпсував!

Я мав заперечити, мав сказати, що вона сама здатна вирішити, чого хоче. Кого хоче бачити своїм чоловіком.

Тепер я дурень, що зруйнував усе...

Я не міг підвести на неї погляд...

Її ніжна, легка долоня підняла моє обличчя. Мені було соромно. Я хотів піти. Та все ж наважився поглянути на неї. Блакить у блакить. Вона посміхалась...

– Містере Стронгу Айсвент! – Сказала вона голосом моєї няні Грети, хриплим і командним, ніби вона не дітьми займалася, а вартувала злочинців. – Як ти міг подумати, що я тебе зненавиджу за це? 

– Просто! Якщо ти не хочеш, то я...

– Кожна дівчина мріє про весілля, Стронгу! – Вона підійшла ближче, взяла мої руки у свої, почала кружляти навколо мене. – Я теж мрію про цей день. Я мрію про цей день з тобою, моя Крижинко! 

Її щічки порожевіли, і я зрозумів, що вона не проти. Я думав, хвилювання спаде, та воно стало ще більшим. Вона вже не кружляла, а підійшла до мене надто близько. З таким поглядом, якого я ще не бачив у її очах.

– То ми тепер заручені? – голос її був тихий. Я відчував усім тілом, як моє серце сповільнило рух, слухаючи його.Повітря від подиху торкнулося моєї щоки...

Я закляк...

— Так. — Слова давалися мені тяжко, коли її губи торкнулися моєї щоки. Що вона робить зі мною...

— Мені цікаво, Стронгу...

— Що... — Довелося прокашлятися, слова застрягли в горлі, язик відмовлявся слухатися. — Що саме?

— Що це значить для нас? — Її очі вивчали моє обличчя. Вона цілувала мене в щоку, як друга, тисячі разів, та зараз атмосфера змінилася. Це не був звичний поцілунок, принаймні моє тіло не реагувало на нього, як завжди. Цього разу, після всього, відчуття були надто гострі...

 — Це значить, що ми одружимось! — Я не знав, яку відповідь вона хоче почути, та в мене була лише ця. Це єдине, що я знав уже напевно...

— А як наречені проводять час разом? Ти щось знаєш про це? — Вона зацікавлено, впевнено глянула на мене; я старший, я мав би знати такі речі. Відчуваю себе бовдуром! Довелося щось вигадати, щоб узагалі не сісти в калюжу.

— Скоріш за все, принаймні я так думаю, гуляють разом містом...

— Так?

— Ходять на пікніки...

— А ще як?

— Виїжджають разом у світ, на бали, катаються верхи... Не знаю, я заручений вперше! — Це все, що мені спало на думку. Я вже почав нервувати, що розчарую її, бо вона це все і так знала, і ми робили більшість із того і без заручин.

— Я питаю не про це, Крижинко, бо мені цікаво, що вони роблять, коли вони ...Ось так... Удвох... — Її погляд ковзав моїм обличчям, вона бачила, наскільки я почервонів, і виявилося, що вона значно сміливіша за мене. — Наречені можуть цілуватися?

І ось, це воно — цунамі! Слова, що перетворили моє тіло на живий організм, по якому ковзають хвилі то жару, то холоду. Вони розбиваються об скелі й накочуються знову. Я боявся чогось подібного, хотів і боявся. Моя рука затремтіла, коли я наважився заправити пасмо її волосся за вухо. Щоб доторкнутися до неї, зрозуміти реакцію. Вона не відійшла.

— Так, можуть. Принаймні я б цього хотів, — голос мій став тихішим. — А ти хочеш, щоб я тебе поцілував?

Її носик задерся догори, а посмішка осяяла губи, і мій погляд затримався на них. На ідеальних, таких знайомих і таких невідомих мені губах. Потім вони розкрилися, я побачив, як вона говорить...

— Так....

Легкі рухи губами, але скільки в них сили. Вони зрушили всі мої важелі, всю стриманість і страх. Я потягнувся, вона заплющила очі. Я вирішив не поспішати, бо сам не знав, як це зробити, але вже давно хотілося...

Хотілося спробувати її на смак...

Та боявся поспішити...

Налякати...

Наші губи зустрілися — майже невагомо, на коротку мить, і так само швидко розійшлися. Світ навколо не змінився, все лишилося таким, як було секунду тому. Але я бачив по її очах, по тому, як ледь помітно здригнулися її вії, що цього замало... Вона прагнула більшого, і я відчував те саме — це тяжіння, яке ставало нестерпним, неосяжним, надто наполегливим...

Я здався...

Нахилився в друге, і тоді я дозволив собі розімкнути губи й нарешті взяти її вуста у полон. Це було ніжно, солодко,бажано...

Кожен рух був обережним, наче ми боялися сполохати цей момент, але з кожною секундою цей поцілунок ставав глибшим, вбираючи в себе все те, про що ми мовчали досі.

Її тепло , її смак ,захопили мене...

Відірвали від землі і кинули у вир насолоди...

Її руки несміливо лягли на мої плечі, наче шукаючи опори в цьому вихорі, що раптом охопив нас обох. Я відчув, як вона піддалася назустріч, і цей ледь помітний рух став для мене сигналом, що стримуватися більше немає сенсу. 

Я так прагнув цього ,так хотів....

Щоб вона шаленіла від мене ,як я від неї....

Вже давно мріючи про цю мить...

Світ, який ще мить тому здавався незмінним, почав розчинятися. Тепер існувало лише тепло її дихання, що змішувалося з моїм, і цей солодкий, майже п’янкий смак близькості, єднання...

Кожен дотик ставав впевненішим, глибшим, наче ми намагалися вимовити без слів усе те, що накопичувалося довго, надто довго...

У цьому поцілунку не було поспіху, лише жадібне бажання впізнати одне одного заново, відчути кожну лінію, кожну емоцію.

Я бажав її губ.

Вона моїх.

Час ніби зупинився, даруючи нам цю коротку вічність, де ми належали лише одне одному, забувши про все, що було «до», і я боявся того що буде чекати на нас «після».Але зупинити це безумство ,цю шалену мить не зміг би ніколи...

Я відчув, як її пальці, що досі лише торкалися моїх плечей, тепер міцніше стиснули тканину моєї сорочки, наче вона боялася, що цей момент — лише ілюзія, яка розвіється від найменшого подиху вітру. Але я був тут, я був справжнім, і мої руки, нарешті наважившись, обережно лягли на її талію, притягуючи її ближче, стираючи останні міліметри порожнечі між нами.

Поцілунок став пристрасним і ніжним в одночас...

Я тонув ...

Ми більше не намагалися стримувати пориви — у цьому поцілунку з’явилася впевненість, яка межувала з відчаєм, жагою, безумством. Ми пили цю мить вже жадібно, як спраглі, що нарешті знайшли джерело, і з кожним новим дотиком я розумів: Вона моя...

Світ навколо продовжував жити своїм життям, але для нас він звузився до розмірів тиші, де пульсувала лише наша спільна кров, і шалене дихання. Ми були двома стихіями, що нарешті зіткнулися, і в цьому зіткненні народжувалася нова істина — все так як треба...Вона моя,моя,моя...

Ми разом.

Очі в очі,уста в уста, тіло до тіла...

 Ми не потребували слів, бо в цій тиші, наповненій лише нашим прискореним серцебиттям, було сказано більше, ніж будь-яка мова могла б вмістити за ціле життя. Ми просто продовжували бути, розчиняючись одне в одному, поки реальність остаточно не втратила свої обриси, залишивши нас наодинці з цією безмежною, п’янкою миттю.

Ми просто були, і цього було достатньо, щоб заповнити собою весь всесвіт. Тільки наш...

Згадуючи цей день я посміхнувся, як бовдур.

Чекаю того дня,коли вона зможе носити повне прізвище – Айсвент ,і тоді остаточно стане моєю...

А я її...

Тільки тоді я дозволю собі пізнати її повністю. Я знову згадаю її губи: ніжні, м'які ...

Мої... 

Цілувати її це як подих повітря,все так як має бути.

Завершуючи тисячне коло навколо кожної колони в академії, що стояли в холі, я краєм ока побачив хлопця.

Новий студент? Ніколи його раніше тут не бачив!

Я зупинився, поглянув йому в очі й підвів підборіддя зі знаком привітання. Він не рухався, тільки дивився. Це підозріло. Хто він у біса такий?!

Коли пройшло ще 2 кола, під час яких я ніби побував у пеклі.Всім тілом я відчував його погляд на собі. Мене це розлютило. Я обернувся, а він все ще стояв і дивився, просто на мене! Дратує !

Ще коло і я, або підійду до нього і запитаю чого він витріщається, або знайду кімнату де пропадає Седрік і вріжу йому за запізнення! У нас тренування, де його чорти носять! Я був роздратований, готовий поквитатися з ним, або почати тренування просто тут і з цим хлопцем!

Все ще дивиться. Бісить! Мої кулаки вже стикалися і розтискалися від напруження!

Не люблю коли мої плани порушують, цей клятий Блекстоун це знає!Хай тільки явиться — відморожу йому члена під корінь! Від цієї думки мені стало легше, посмішка пробилася на губи, коли я уявив його : нижче поясу все в кризі, губи тремтять, а зграя його прихильниць облизує лід, щоб визволити його... Бр-р-р ...Гидота!

Я вже хотів підійти до того брюнета і з'ясувати, що з ним не так ! Як раптом почув веселе завивання пісні де лицар задля дами переміг дракона.

О боги, серйозно? Та цей Блекстоун смертник.

Він йшов до мене з посмішкою, від вуха до вуха. Волосся в безладі, наспіх одягнений...

Невже він всю цю годину провів у ліжку?!

Я не витримав кинув у його бік льодову кулю, та цей пройдисвіт впіймав її своєю вогняною кулею, просто на підльоті до свого обличчя.Тільки вологі сліди лишились на сорочці від пари. Вогонь і лід — баланс!

- Бачу ти дуже радий мене бачити ? Знав би що мене так привітають, лишився б у ліжку леді Елеонори..

- Ти спізнився ! Тепер нам точно вліплять покарання після твоїх витівок. І годі кожну повію звати - леді! – Я кинув ще одну кулю, результат той самий, тільки вже мокре волосся. — Мені все одно, я не проти зайвий раз потренуватися, а от тобі по спідницях бігати час потрібен!

- Дякую за турботу, я своє встигну в ночі. – Його рот показав всі 32 зуби. – У мене ж не має нареченої..

- Ще слово, і тебе збиратиме коронер, як приклад ідіота, що поліз до мага льоду, який був не в настрої!

Він підняв руки і посмішка змінилась на жалісливий вираз обличчя.

- Та годі тобі! Зізнаюся винен.Більше не повториться!

Авжеж, так я і повірив!

Я розслабився і вже рушив до виходу, Седрік йшов поруч, потім почав бігти.І на останок кинув мені:

- Після мене тебе б взагалі не знайшли >>Крижинко <

Я зірвався за ним.

От покидьок!

*******************************************

Цікаво...

Я тільки перший день в академії, і все було нудним до цього...

До його погляду, до привітання...

Я не відреагував.

Навіщо?

Нехай думає про мене. Хто я, чого мені треба.

Я ще сам не розумію чого ...Просто...

Просто нудно це все. Ці коридори, ці привітання від незнайомців.

Я їм не друг.

Мені не потрібен ніхто.

Та коли мені нудно, то жага повеселитися прокидається...

Я спостерігав за ним, бо нічого робити.

Зараз тут, у холі, коли всі на заняттях, це місце мені здалося найпростішим, щоб уникнути всіх...

Я полюбляю тишу.Та цю тишу порушили кроки.

Його кроки...

Тепер я йду, йду за ним.

Чому б і мені не розім'ятися з дороги?

Те, що я дивився роздратувало його, а це весело...

Я хотів, щоб він не витримав і підійшов ...

Хотів роздивитися його з близької відстані...

Хотів перевірити його магію...

Зрозуміти хто він ...

Та з'явився його друг і вони рушили на тренування.

Та найголовніше я вже почув.

У нього є наречена ...

Брюнет звав його >>Крижинко<

Йому це не сподобалось...

Проте я полюбляю помічати слабкі місця...

Трошки візуалізації героїв у молодості))

Якщо ця глава зачепила ваші сердечка ❤️❤️❤️ ви знаєте що робити))

Алісія Айс

Стронг Айсвент 

Таємничий незнайомець,поки що ...