Спочатку:
На сторінку книги
Очі втомлено заплющувалися, але Еліс уперто не дозволяла їм відпочити.
Дощ за вікном заколисував, водночас даруючи душі спокій.
Хотілося ще трохи насолодитися цією миттю. М’яке ліжко, тепло, що огортало все тіло, і тихий стукіт крапель за вікном створювали відчуття затишку, якого так не хотілося втрачати.
Прислухаючись до того, як краплі падали на підвіконня, дівчина й не помітила, як заснула.
Сон лагідно огорнув її.
У кімнаті панувала напівтемрява. Лише слабке світло нічника розливалося по стінах, залишаючи в кутках химерні тіні. За вікном усе ще шумів дощ, час від часу сильніше вдаряючи по склу.
На сусідньому ліжку лежала Кайла.
Вона вже давно вмостилася під ковдрою, але засинати не поспішала. Її погляд мимоволі зупинився на Еліс.
Подруга спала на боці, трохи підібгавши ноги. Темне волосся розсипалося по подушці, а обличчя, яке вдень могло виражати стільки різних емоцій, тепер здавалося напрочуд спокійним.
Кайла ледь усміхнулася.
— Нарешті заснула, — прошепотіла вона, намагаючись не порушити тишу.
Еліс, звісно, не відповіла.
Кайла перевернулася на спину й поглянула на стелю.
Дивно, як швидко звичайний вечір міг перетворитися на щось особливе. Ще кілька годин тому вони розмовляли, ділилися думками, можливо, навіть сперечалися через якусь дрібницю. А тепер залишилися лише двоє дівчат у кімнаті, дощ за вікном і тиша, яка зовсім не здавалася самотньою.
Кайла підтягнула ковдру до підборіддя.
Їй подобалося це відчуття.
Не потрібно було щось пояснювати, добирати слова чи вдавати, що все гаразд. Можна було просто лежати поруч із людиною, якій не обов’язково знати кожну твою думку, щоб її присутність мала значення.
Раптом Еліс заворушилася уві сні.
Кайла повернула голову.
— Що таке? — тихо запитала вона, хоча чудово розуміла, що подруга її не почує.
Еліс щось нерозбірливо пробурмотіла й знову затихла.
Кайла прикрила рот долонею, стримуючи сміх.
— Навіть уві сні тобі є що сказати.
Вона ще кілька секунд дивилася на сусіднє ліжко, а потім нарешті заплющила очі.
Дощ продовжував свою нескінченну мелодію.
Краплі стукотіли по підвіконню, стікали склом і зникали в темряві. Десь далеко гримів грім, але тут, у затишній кімнаті, він здавався лише частиною нічної колискової.
Поступово думки Кайли почали втрачати чіткість.
Останнє, про що вона подумала перед сном, було те, що іноді для щастя не потрібно нічого надзвичайного.
Достатньо теплого ліжка, дощу за вікном і впевненості, що цієї ночі ти не сама.
Незабаром у кімнаті запанував спокій.
Дві дівчини спали на різних ліжках, кожна у власному світі сновидінь.
А дощ усе падав і падав, ніби намагався змити втому минулого дня, залишаючи їм обом шанс прокинутися завтра з новими силами.
Та ніч ще зберігала свої таємниці.
І жодна з них поки не здогадувалася, що принесе наступний день.
