Жовті листочки повільно падали на землю, а вітер тихо колисав їх у повітрі, перш ніж відпустити на холодну бруківку.
Осінь не пошкодувала барв для дерев навколо. Золотисте листя перемішувалося з багряними й помаранчевими відтінками, створюючи довкола справжню палітру кольорів.
Повітря ще зберігало залишки тепла, проте в легкому подиху вітру вже відчувалося наближення іншої пори року.
Дрібний дощ час від часу торкався землі, залишаючи на тротуарах темні плями й надаючи навколишньому світу особливої атмосфери. Перехожі поки не поспішали розкривати парасольки. Дехто навіть не звертав уваги на краплі, що осідали на волоссі та одязі.
Здавалося, дощ так і залишиться легким осіннім нагадуванням про швидкоплинність теплих днів.
Та небо мало інші плани.
Краплі почали падати частіше, вітер посилився, а за мить дрібний дощик перетворився на справжню зливу.
Еліс і Кайла спокійно розкрили парасольки, захищаючись від осінньої зливи.
Еліс міцніше стиснула ручку своєї парасольки. Усередині зародилося легке хвилювання, а серце забилося трохи швидше.
Нова школа.
Новий клас.
Нові люди, з якими їй доведеться проводити щодня.
Чи приймуть її? Чи знайдеться хтось, із ким вона зможе подружитися? А раптом однокласники дивитимуться на неї лише як на чужу дівчину, яка несподівано з'явилася в їхньому житті?
Еліс тихо видихнула й поглянула на Кайлу. Та була поруч, і це трохи заспокоювало.
Перший день у новій школі…
Дівчата нарешті переступили її поріг.
Усередині було значно затишніше, ніж здавалося зовні. Світлі стіни, широкі коридори й учні, які поспішали на уроки, створювали відчуття звичайного шкільного ранку.
Еліс мимоволі звернула увагу на дівчат у охайній шкільній формі. Хтось поправляв краватку, хтось розмовляв із подругами, а хтось поспіхом зачиняв шафку, намагаючись не запізнитися.
Усі здавалися такими звичними одне для одного.
А вона поки що була тут новенькою.
Еліс поправила комір сорочки й рушила далі, намагаючись не показувати свого хвилювання.
Попереду на неї чекали новий клас і люди, про яких вона ще нічого не знала.
